14 червня 2021 р. Справа № 440/424/21
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Перцової Т.С.,
Суддів: Русанової В.Б. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою 3-го територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2021, головуючий суддя І інстанції: С.О. Удовіченко, м. Полтава, по справі № 440/424/21
за позовом ОСОБА_1
до 3-го територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України
про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі по тексту - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовом до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі по тексту - 3 ТОВУЗ Держспецзв'язку, відповідач), в якому просив:
- визнати бездіяльність відповідача, котра полягає у невиплаті позивачу додаткової щорічної відпустки строком на 14 календарних днів, як учаснику бойових дій, за період з 2015 року по 2020 рік включно,
- зобов'язати 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій, грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за період з 2015 року по 2020 рік включно, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17 грудня 2020 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу відповідач не провів з ним розрахунків щодо виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", чим порушив його право на отримання належної компенсації.
Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 по справі № 440/424/21 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) до 3 Територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (вул. Гоголя, 179, м. Миргород, Полтавська область, 37602, код ЄДРПОУ 34264453) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність 3 Територіального Одеського вузлу урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України щодо ненарахування та невиплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 , як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.12.2020.
Зобов'язано 3 Територіальний Одеський вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (вул. Гоголя, 179, м. Миргород, 37602, код ЄДРПОУ 34264453) нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ), як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 років, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 17.12.2020.
Відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необґрунтованість висновків суду першої інстанції та неправильне застосування норм матеріального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 по справі № 440/424/21 та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що додаткова відпустка, що надається учасникам бойових дій, не належить до категорії щорічних, а отже на неї не поширюються норми, передбачені для щорічних відпусток, які визначені статтями 10-12 Закону України “Про відпустки”, а тому така відпустка не переноситься на наступний рік у випадку її невикористання та не замінюється грошовою компенсацією. Виплата компенсації військовослужбовців за невикористані дні додаткової відпустки учасникам бойових дій здійснюється у межах фінансових ресурсів, проте видатки для здійснення таких виплат у державному бюджеті на 2015-2020 роки не передбачалися, що не було враховано судом першої інстанції, який крім того невірно застосував до спірних відносин положення статті 10-1 Закону “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, що регулюють порядок надання та тривалість щорічної основної відпустки, а також додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або здійснюється в особливих природних географічних, геологічних, кліматичних і екологічних умовах та умовах підвищеного ризику для життя і здоров'я, при цьому не встановлюють порядок надання додаткової відпустки учасникам бойових дій та виплати компенсації за невикористані дні такої відпустки. Звертає увагу суду, що спеціальним законом, який встановлює види відпусток, порядок їх надання та оплати є Закон України ''Про відпустки”. Доводи суду про те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій може переноситься на інший період і що за неї виплачується грошова компенсація в разі її невикористання вважає законодавчо необґрунтованими. Також вважає, що оскільки відповідач не є військовою частиною, а є територіальним вузлом урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, тобто територіальним підрозділом Держспецзв'язку, справа № 440/136/21 безпідставно та необґрунтовано віднесена судом першої інстанції до типової, що відповідає ознакам зразкової справи № 620/4218/18.
Позивач правом подання відзиву не скористався.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Згідно з ч. 4 ст.229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 22.09.2000 позивач проходив службу у 3 ТВУЗ Держспецзв'язку /а.с. 24/.
21.07.2015 позивач отримав статус учасника бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2 від 21.07.2015.
Починаючи з 2007 року і по 2015 рік проходження служби позивачем регулювалося Положенням про проходження служби в Державній службі спеціального зв'язку та захисту інформації України особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2006 року № 1828.
Із 2016 року особовий склад Держспецзв'язку набув статусу військовослужбовців, їх служба регулюється Положенням про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженого Указом Президента України від 31 липня 2015 року № 463/2015 та Інструкцією про порядок застосування Положення про проходження військової служби (навчання) військовослужбовцями Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 24.03.2016 № 227, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18 квітня 2016 року за № 591/28721.
Наказом начальника 3 ТВУЗ Держспецзв'язку від 27.11.2020 № 65-ос майстер-сержанта ОСОБА_1 (2737914591), командира відділення четвертого вузла зв'язку Третьої групи вузлів звязку звільнено зі служби за підпунктом "а" пункту 2 (у зв'язку із закінченням строку контракту) частини п'ятої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-ХІІ та пунктом 173 Положення про запас Збройних Сил з 17 грудня 2020 року та виключено із списків особового складу відділу з урахуванням часу на здачу справ і посади /а.с. 25/.
Компенсація за додаткову відпустку, відповідно до статті 16-2 Закону України "Про відпустки", статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", пункту 14 статті 10-1 Закону України "Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" за період 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 років ОСОБА_1 не нараховувалась та не виплачувалась, що відповідачем не заперечується.
Позивач звернувся до відповідача зі рапортом про проведення виплати грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за період з 2015 по 2020 рік.
Листом від 15.12.2020 №54/09-2009 відповідач повідомив позивача про те, що додаткова відпустка, на відміну від щорічної, надається незалежно від відпрацьованого в році часу, повної тривалості один раз протягом календарного року на підставі заяви працівника та посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни; не використана у поточному році така відпустка на наступний рік не переноситься та грошова компенсація при звільненні, у разі невикористання такої відпустки працівником, не передбачена.
ОСОБА_1 , вважаючи, що відповідачем, на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, не було проведено з ним усіх необхідних розрахунків, звернувся до суду з цим позовом за захистом своїх порушених прав
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з наявності підстав для задоволення позовних вимог, оскільки відповідач не довів правомірність своєї бездіяльності, а позивачем наведено законні й обґрунтовані підстави для нарахування та виплати йому грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 років.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.
За визначенням, наведеним у частині першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ “Про військовий обов'язок і військову службу” (далі по тексту - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до ст. 4 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” (далі по тексту - Закон № 3551-ХІІ) ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать, зокрема, учасники бойових дій.
Згідно з ст. 5 Закону № 3551-ХІІ учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
В силу приписів п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону № 3551-ХІІ учасникам бойових дій надаються пільги, зокрема, використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.
Статтею 4 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР “Про відпустки” (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено такі види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.
Відповідно до статті 16-2 Закону № 504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, особам, реабілітованим відповідно до Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років”, із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Таким чином, учасники бойових дій мають право на додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.
Враховуючи присвоєння позивачу статусу ветерана війни-учасника бойових дій з 21.07.2015, наявні підстави для висновку про наявність у нього права на отримання додаткової відпустки зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік за 2015-2020 роки.
Згідно з пунктом 8 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону № 504/96-ВР. Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.
У разі якщо Законом № 504/96-ВР або іншими законами України передбачено надання додаткових відпусток без збереження заробітної плати, такі відпустки військовослужбовцям надаються без збереження грошового забезпечення.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.
Згідно з пунктом 18 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин зі збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.
Відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону 2011-ХІІ надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв'язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв'язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється.
При цьому визначення поняття особливого періоду наведене у законах України від 21.10.1993 № 3543-XII “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” та від 06.12.1991 № 1932-XII “Про оборону України” (далі - Закони № 3543-XII та № 1932-XII відповідно).
За змістом норм статті 1 Закону № 3543-XII особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Стаття 1 Закону № 1932-XII визначає особливий період, як період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи моменту введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний стан і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Крім того, положеннями статті 1 Закону № 3543-XII врегульовано, що мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано; демобілізація - комплекс заходів, рішення про порядок і терміни проведення яких приймає Президент України, спрямованих на планомірне переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на роботу і функціонування в умовах мирного часу, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати мирного часу.
З аналізу наведених норм вбачається, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації припиняється надання військовослужбовцям інших видів відпусток, в тому числі додаткової соціальної відпуски.
Однак, Законом № 2011-XII не встановлено припинення виплати компенсації за невикористані частини додаткової соціальної відпустки, право на яку позивач набув за період проходження ним військової служби.
Водночас, у разі невикористання додаткової соціальної відпуски протягом календарного року, в якому у особи виникає право на таку відпустку, додаткова соціальна відпустка переноситься на інший період, тобто особа не втрачає самого права на надану їй чинним законодавством України соціальну гарантію, яке може бути реалізовано в один із таких двох способів: 1) безпосереднє надання особі відпустки після закінчення особливого періоду, який може тривати невизначений термін; 2) грошова компенсація відпустки особі.
Отже, припинення надання військовослужбовцям додаткових відпусток (відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-ХІІ у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті) є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо. Між тим, обмеження щодо одного з двох способів реалізації такого права не впливає на суть цього права, яке гарантується пунктом 12 статті 12 Закону України від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20 грудня 1991 року 1991 року № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, статтею 16-2 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР “Про відпустки”.
Відповідно до пункту 5 глави 3 розділу ІV Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої Наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 30 листопада 2015 року № 731, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17 грудня 2015 року за № 1579/28024 (чинній до 08 травня 2018 року), у рік звільнення військовослужбовців, які звільняються з військової служби після закінчення строку контракту, за віком, за станом здоров'я, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
Також, відповідно до пункту 5 глави 3 розділу ІV Інструкції про грошове забезпечення та компенсаційні виплати військовослужбовцям Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, затвердженої Наказом Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України № 151 від 13 березня 2018 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05 квітня 2018 року за № 404/31856 (чинній з 08 травня 2018 року), у рік звільнення військовослужбовців з військової служби у разі невикористання ними щорічних (основної та додаткової) відпусток, на які вони мають право на день звільнення, та додаткових відпусток військовослужбовцям, які мають дітей, їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні цих відпусток.
У разі звільнення військовослужбовців з військової служби до закінчення календарного року, за який вони вже використали щорічні основну та додаткову відпустки, крім осіб, які звільняються з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, проводиться відрахування із грошового забезпечення за дні відпустки, що були використані в рахунок тієї частини календарного року, яка залишилася після звільнення військовослужбовців.
Кількість невикористаних днів відпустки, за які проводиться грошова компенсація, а також кількість днів, за які необхідно здійснити відрахування, зазначається у наказі про виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв'язку.
Грошова компенсація та відрахування проводяться виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, встановленого на день виключення військовослужбовця зі списків особового складу Держспецзв'язку, з урахуванням вимог пункту 8 глави 10 розділу ІІІ цієї Інструкції. При цьому, одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру місячного грошового забезпечення на кількість календарних днів у місяці виключення зі списків.
Отже, у випадку звільнення військовослужбовців з військової служби їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні щорічної відпустки, в тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ, в тому числі незалежно від подання таким військовослужбовцем відповідного рапорту.
Дана позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19).
Крім того, колегія суддів враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі “Тимошенко проти України” (заява № 49872/11), щодо принципу юридичної визначеності, який означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту “законності”, передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість - за потреби, за відповідної консультації - передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).
З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів зазначає, що при звільненні з військової служби у зв'язку із закінченням строку контракту, позивач мав право на отримання грошової компенсації за невикористані ним у 2015-2020 роках дні додаткових відпусток, як учасник бойових дій, передбачені пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ.
Також колегія суддів зауважує, що чинне законодавство не пов'язує нарахування та виплату компенсації за всі невикористані дні щорічної додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки, з поданням будь-якого рапорту, обов'язок нарахування та виплати такої компенсації у відповідача виникає при звільненні позивача незалежно від звернення останнього з рапортом.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на час прийняття наказу про виключення позивача зі списків особового складу, відповідачем протиправно не було проведено з позивачем усіх необхідних розрахунків щодо нарахування та виплати грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткових відпусток, передбачених п. 12 ч. 1 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" за період з 2015-2020 роки, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Посилання відповідача в апеляційній скарзі на набуття лише з 2016 року особовим складом Держспецзв'язку статусу військовослужбовців, що свідчить про відсутність у позивача права на додаткову відпустку, і відповідно - права на компенсацію за невикористані відпустки, колегія суддів відхиляє, оскільки, як вбачається зі змісту приписів п.1 ч.1 ст.3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" сфера його дії поширюється на військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України ще з 09.04.2014 року, що виключає прийнятність вищевказаного доводу.
Твердження відповідача про невідповідність даної справи ознакам зразкової справи №620/4218/18 з огляду на те, що відповідачем у даній справі є не Військова частина, а територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, внаслідок чого норми матеріального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин в даній справі не є тотожними нормам, що регулюють виплату компенсації іншим військовим формуванням, не спростовують наявність підстав для задоволення позову.
Слід зауважити, що визначальною умовою для можливості застосування до спірних правовідносин висновків Великої Палати Верховного суду, викладених у зразковій справі №620/4218/18, є те, що предметом позову є так само встановлення наявності права у військовослужбовців на отримання компенсації за невикористану додаткову відпустку. При цьому не має значення в якому військовому формуванні проходив службу позивач, оскільки правове регулювання правовідносин, що виникають з питань проходження військової служби унормовано одними і тими ж законами, дія яких, відповідно, поширюється і на військовослужбовців Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу 3-го територіального Одеського вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України - залишити без задоволення.
Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 19.03.2021 по справі № 440/424/21 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Т.С. Перцова
Судді В.Б. Русанова С.П. Жигилій