08 червня 2021 р.Справа № 520/10572/2020
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Григорова А.М.,
Суддів: Бартош Н.С. , Подобайло З.Г. ,
за участю секретаря судового засідання Щеглової Г.О.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021, головуючий суддя І інстанції: Ніколаєва О.В., м. Харків, повний текст складено 18.01.21 року по справі № 520/10572/2020
за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 )
до ОСОБА_1
про стягнення збитків,
ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України10.08.2020 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ОСОБА_1 , в якому просить стягнути з ОСОБА_1 на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у розмірі 4947,52 грн.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.12.2020 позовну заяву у справі 520/10572/2020 залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. Вказаною ухвалою позивачу запропоновано надати заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та вказати поважні причини пропуску строку звернення до суду з адміністративним позовом та надати докази, які їх підтверджують.
Позивачем 31.12.2020 через канцелярію суду подана заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 року залишено без розгляду позовну заяву ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).
ІНФОРМАЦІЯ_2 (Військова частина НОМЕР_1 ), не погодившись з ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій зазначає, що Харківським окружним адміністративним судом не досліджено норми чинного законодавства в частині ч.2 ст. 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячних строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізнавалася або повинна дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Зазначає, що предмет позову носить майновий характер, який полягає у нанесені збитків протиправними діями відповідача Державі, в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ). Звертає увагу, що безпосередньо КАС України не передбачає прямої норми щодо строків стягування майнової шкоди. Вказує, що обов'язок громадянина, зокрема, у формі майнового зобов'язання перед державою підлягає судовому захисту протягом 3 років, а такий ж обов'язок держави перед громадянином - 6 місяцями. Посилається на постанову Верховний Суду у складі Касаційного адміністративного суду по справі №806/1952/18 від 19.03.2019 року та рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013. Враховуючи наведене просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 р. та прийняти нову ухвалу, якою задовольнити вимоги щодо поновлення строків ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_1 ) по справі №520/10572/2020.
Відповідач, не скористався своїм правом, передбаченим ст.304 КАС України, на подачу відзиву на апеляційну скаргу.
Учасники по справі повідомлені про час дату та місце розгляду апеляційної скарги заздалегідь та належним чином.
Апеляційна скарга розглядається у судовому засіданні згідно приписів ч.4 ст.229 КАС України.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши ухвалу суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено судом апеляційної інстанції, що 06.09.2019 наказом начальника 4 прикордонного загону Східного регіонального управління Державної прикордонної служби України відповідача звільнено в запас за пунктом «ж» (у зв'язку з систематичним невиконанням умов контракту військовослужбовцем) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» та виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 06.09.2019.
Позивачем на адресу відповідача засобами поштового зв'язку направлено лист, яким останнього було повідомлено, що за час проходження служби, залишок невідшкодованого збитку становить 4947,52 грн.
У зв'язку з тим, що відповідач у добровільному порядку не відшкодував кошти, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Приймаючи рішення про залишення адміністративного позову без розгляду суд першої інстанції виходив з того, що позивачем пропущений законодавчо встановлений строк звернення до суду з даним позовом і ним не надано суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Строк звернення до адміністративного суду - це встановлений законом проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і за захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Строки адміністративного судочинства спрямовані саме на якнайшвидше здійснення такого захисту шляхом суворого їх дотримання судом та особами, які беруть участь у справі. Наслідком пропущення процесуальних строків є залишення позовної заяви без розгляду.
Встановлення процесуальних строків законом та судом передбачено з метою своєчасного виконання учасниками адміністративного судочинства передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
За загальним правилом визначеним частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини п'ятої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Згідно пункту 15 частини першої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Колегія суддів зазначає, що даний спір стосується питань реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, з моменту прийняття її на відповідну посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби.
Зазначена позиція суду узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.02.2019 у справі №636/93/14-ц, від 12.12.2018 у справі №804/285/16.
Таким чином, вказана справа є публічним спором, а отже з огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивач звернувся до суду з пропуском місячного строку звернення до суду, встановленого частиною п'ятої статі 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
При цьому, колегія суддів зазначає, що пропущення строків звернення до адміністративного суду не може бути безумовною підставою для залишення позову без розгляду, оскільки процесуальним законодавством передбачено можливість визнання судом причини пропуску таких строків поважними і в такому випадку справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому Кодексу адміністративного судочинства України.
Поважними причинами пропущення строків звернення до суду необхідно розуміти обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами. Разом з тим, на законодавчому рівні не регламентується, які причини є поважними, а які ні. Питання щодо визначення поважності підстав пропуску строку звернення до суду залишається на розсуд суду.
Згідно прецедентного права Європейського Суду право на доступ є одним з аспектів права на суд, не є абсолютним; воно підлягає обмеженням, дозволеним за змістом, зокрема, коли умови прийнятності скарги визначені, оскільки за своєю природою вона потребує регулювання з боку держави, яка користується певною свободою розсуду в цьому відношенні. Тим не менше, ці обмеження не повинні обмежувати або зменшити доступ людини таким чином або в такій мірі, що сама суть права знеціниться; такі обмеження не будуть сумісні з положеннями Конвенції, якщо вони не переслідують законну мету або якщо немає розумної пропорційності між використовуваними засобами і переслідуваною метою (рішення Європейського Суду з прав людини у справі Перес де Рада Каванілес проти Іспанії).
Як вбачається з рішення Європейського Суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а згідно статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Вирішальною обставиною для визнання пропущеного строку поважним в даному випадку є те, що позивач був обізнаний щодо необхідності стягнення відшкодування в момент відрахування позивача зі служби, а саме - 11.09.2019 (наказ від 11.09.2019 №422-ОС), розумів та усвідомлював наслідки цього, однак тривалий час не вчиняв жодних дій задля зміни правового стану, який пов'язаний з цим.
Натомість, через один рік, а саме - 26.06.2020, позивачем було направлено листа на адресу відповідача для досудового врегулювання спору та попередженням про подальше судове провадження.
При цьому у даному випадку законодавством не передбачено досудового порядку врегулювання спору, як передумови для застосування перебігу строків. З цих підстав не впливає на перебіг строку звернення позивача до суду і заява відповідача про добровільну сплату боргу. В свою чергу, відповідний стан речей не спонукав позивача звернутися до суду за відповідним відшкодуванням та не перешкоджав зверненню до суду у межах місячного строку звернення до суду, визначеного законом.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що позивач був обізнаний щодо необхідності своєчасного звернення за відшкодуванням збитків і не був позбавлений можливості пред'явити відповідний позов.
Відтак, зазначені позивачем обставини, з якими він пов'язує час пред'явлення ним позову, за жодних умов не можуть бути визнаними такими, які є об'єктивно непереборними, не залежали від його волевиявлення або пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
При цьому позивачем не наведено інших поважних причин пропуску строку звернення до суду, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та не підтверджені належними доказами.
Згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №9901/601/19 початок перебігу строку на звернення до суду не може бути пов'язаний з обізнаністю чи необізнаністю позивача про окремі підстави позову, тобто окремі фактичні та/або юридичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача, а розпочався для нього з часу, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про ухвалення відносно нього оскаржуваного рішення.
Невжиття позивачем активних дій протягом року (від часу видання наказу 11.09.2019, до моменту подачі позову 10.08.2020) свідчить про пасивність поведінки у здійсненні права на пред'явлення позову.
При викладених обставинах, колегія суддів не знаходить правових підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, адже сутність зазначеного інституту полягає у тому, що особа, яка звертається до суду за захистом порушеного права була не в змозі зробити це внаслідок незалежних від неї обставин, зокрема, якщо цьому перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія. У той же час, вказаних обставин позивачем не наведено та судом не встановлено.
Колегія суддів зазначає, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, а інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Крім того, у рішенні від 13.12.2011 №17-рп/2011 Конституційний Суд України роз'яснив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя. Згідно з частиною третьою статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України якщо після відкриття провадження у справі суд дійде висновку, що викладений в ухвалі про відкриття провадження у справі висновок суду про визнання поважними причин пропуску строку звернення до адміністративного суду був передчасним, і суд не знайде інших підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, враховуючи те, що позивачем пропущений законодавчо встановлений строк звернення до суду з даним позовом і ним не надано суду належних обґрунтувань та доказів на підтвердження поважності причин пропуску цього строку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для поновлення строку звернення до суду з даним позовом та про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду.
Щодо посилань позивача на те, що предмет позову носить майновий характер, який полягає у нанесені збитків протиправними діями відповідача Державі, в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та те, що безпосередньо КАС України не передбачає прямої норми щодо строків стягування майнової шкоди, колегія суддів зазначає наступне.
Строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені у статті 122 КАС України і частина п'ята цієї статті, яка передбачає місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, є спеціальною нормою щодо частини другої цієї статті з установленим у ній загальним строком у шість місяців.
Усталеною є позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.
Строки притягнення винної особи до матеріальної відповідальності командиром військової частини регулюються Законом України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 03 жовтня 2019 року № 160-IX.
На даний час є чинною ч. 1 статті 4 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03 жовтня 2019 року № 160-IX, який набув чинності з 31 жовтня 2019 року та не розповсюджується на спірні правовідносини, яка визначає, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.
Однак, колегія суддів зазначає, що даним приписом встановлено строк, протягом якого винна особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності, а не строк, протягом якого зацікавлена особа може звернутися до суду про стягнення матеріальної шкоди, що є різними поняттями та регулюється різними нормами матеріального та процесуального права відповідно.
Водночас, згідно ч. 5 статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 січня 2020 у справі № 813/1045/18 сформовано висновок про те, що у випадку зобов'язання особи, яка перебуває на посаді державної/публічної служби, відшкодувати шкоду або збитки, завдані внаслідок виконання нею службових/посадових обов'язків, перед судом обов'язково постане питання не лише встановлення обсягу завданої шкоди/збитків, а й оцінки правомірності дій такої особи. Водночас у рамках цивільного процесу суд не може досліджувати та встановлювати правомірність дій, рішень чи бездіяльності службовця або посадовця, оскільки така можливість передбачена лише в адміністративному процесі в силу приписів статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, якою охоплюється питання прийняття на публічну службу, її проходження та звільнення. Указані спори підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства як такі, що пов'язані з питаннями реалізації правового статусу особи, яка перебуває на посаді публічної служби, від моменту її прийняття на посаду і до звільнення з публічної служби, зокрема, й питаннями відповідальності за рішення, дії чи бездіяльність на відповідній посаді, що призвели до завдання шкоди/збитків, навіть якщо притягнення її до відповідальності шляхом подання відповідного позову про стягнення такої шкоди/збитків відбувається після її звільнення з державної служби. Ураховуючи наведене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що спір у цій справі щодо відшкодування державі в особі військової частини НОМЕР_2 шкоди, завданої ОСОБА_1 шляхом втрати майна під час здійснення ним повноважень, пов'язаних з проходженням військової (публічної) служби, є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
Наведена позиція Верховного Суду містилася ще у постанові від 05 грудня 2018 року у справі № 818/1688/16.
Таким чином, в даному випадку наявний публічний спір, а отже він підпадає під регулювання Кодексу адміністративного судочинства України, в ч. 5 статті 122 якого, як вказано вище, визначено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Посилання скаржника на статті 256- 257 ЦК України, відповідно до якої загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки, в даному випадку є некоректним, оскільки процесуальні питання спірних правовідносин мають регулюватися КАС України.
Крім того, суд відхиляє посилання позивача на постанову Верховного Суду у справі № 806/1952/18, оскільки правовідносини у даних справах не є аналогічними тим, що розглядались у справі Верховним Судом
Висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 19.03.2019 року у справі № 806/1952/18 стосуються пенсії військовослужбовця та ґрунтувалися на приписах частини третьої статті 51 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», в даній справі судом вирішується питання дотримання позивачем строку під час звернення до суду з позовом щодо стягнення з відповідача на користь держави в особі ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) у розмірі 4947,52 грн. залишку невідшкодованого збитку за час проходження служби.
Відповідно до ч.1 ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Частиною 1 ст.9 КАС визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Будь-яке рішення чи дії суб'єкта владних повноважень мають бути законними та обґрунтованими, прийнятими чи вчиненими в межах наданих повноважень, мати під собою конкретні об'єктивні факти, на підставі яких його ухвалено або вчинено, а суд, відповідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій), безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія), з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Під час апеляційного провадження, колегія суддів не встановила таких порушень судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи по суті, які були предметом розгляду і заявлені в суді першої інстанції.
Доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції.
Таким чином, враховуючи викладене вище, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції є обґрунтованою, прийнятою на підставі з'ясованих та встановлених обставинах справи, які підтверджуються доказами, та є такою, що ухвалена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому залишає апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.
Підстави для розподілу судових витрат судом апеляційної інстанції, у відповідності до ст.139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2021 по справі № 520/10572/2020 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя (підпис)А.М. Григоров
Судді(підпис) (підпис) Н.С. Бартош З.Г. Подобайло
Повний текст постанови складено 14.06.2021 року