14 червня 2021 року справа №200/235/21-а
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач),
суддів Гайдар А.В., Сіваченка І.В.,
розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 200/235/21-а (головуючий І інстанції Хохленков О.В. ) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) ,-
Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати незаконною та скасувати вимогу ГУ ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування станом 31.10.2020 року у розмірі 14557 гривень 84 копійки № Ф-49912-42 від 16.11.2020 року.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що спірна вимога є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки позивач звільнений від сплати єдиного внеску та подання звітності без застосування у зв'язку з цим негативних наслідків. Підставою для звільнення платника єдиного внеску від відповідальності за невиконання вимог законодавства щодо його вчасної сплати, є факт перебування такого платника на обліку на території населених пунктів, де проводиться антитерористична операція.
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просив скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Обґрунтування апеляційної скарги.
Судом першої інстанції не враховано, що позивач не отримував від відповідача відзиву на позовну заяву, що позбавило позивача можливості подати відповідь на відзив, в зв'язку з чим наявні підстави для застосування ч. 4 ст. 159 КАС України.
Судом першої інстанції не дотримано принципу офіційного з'ясування всіх обставин справи під час дослідження зібраних у справі доказів, порушено принципи змагальності та рівності сторін під час розгляду справи.
Під час ухвалення спірного рішення, суд першої інстанції не врахував, що з лютого по грудень 2020 року у позивача була відсутня заборгованість по сплаті єдиного внеску.
Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.
Фактичні обставини справи.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місцезнаходження: АДРЕСА_1 .
Згідно облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів заборгованість ОСОБА_1 , станом на 31.10.2020 року становила 14557,84 грн. на підставі цих даних було сформовано вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2020 №Ф-49912-42.
Вважаючи вимогу № Ф-49912-42 від 16.11.2020 року про сплату боргу (недоїмки) такою, що підлягає скасуванню як протиправна, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції зазначив, що на час формування спірної вимоги про сплату боргу (16.11.2020), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов'язків, визначених ч. 2 ст. 6 Закону №2464 втратила чинність.
Оцінка суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
З приписами положень пункту 1 частини 2 статті 6 Закону № 2464 платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Порядок обчислення та строки сплати єдиного внеску передбачені статтею 9 Закону № 2464. У відповідності до частини 8 цієї статті платники єдиного внеску, крім платників, зазначених у пунктах 4, 5 та 5 1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця, крім гірничих підприємств, які зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 28 числа наступного місяця.
Відповідно до абзаців 1, 3, 4 частини 4 статті 25 Закону № 2464 орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату.
Платник єдиного внеску зобов'язаний протягом десяти календарних днів з дня надходження вимоги про сплату недоїмки сплатити суми недоїмки та штрафів разом з нарахованою пенею.
У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
За частиною 5 ст. 25 Закону № 2464, вимога податкового органу про сплату недоїмки або рішення суду щодо стягнення суми недоїмки виконується державною виконавчою службою в порядку, встановленому законом.
З наведеного вбачається, що за загальними правилами податковий орган, у разі наявності недоїмки у платника єдиного внеску, надсилає такому платнику вимогу про сплату боргу.
Наявність у позивача недоїмки підтверджено обліковою карткою платника податку.
Закон України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції” № 1669-VII від 02.09.2014, який набрав чинності з 15 жовтня 2014 року, визначає серед іншого тимчасові заходи для забезпечення підтримки суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції.
Підпунктом б пункту 8 статті 14-1 Закону № 1669 розділ VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону № 2464-VI було доповнено пунктом 9-3 такого змісту: “ 9-3. Платники єдиного внеску, визначені статтею 4 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону України “Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції”, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, звільняються від виконання своїх обов'язків, визначених частиною другою статті 6 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”, на період з 14 квітня 2014 року до закінчення антитерористичної операції або військового чи надзвичайного стану.
Підставою для такого звільнення є заява платника єдиного внеску, яка подається ним до контролюючого органу за основним місцем обліку або за місцем його тимчасового проживання у довільній формі не пізніше тридцяти календарних днів, наступних за днем закінчення антитерористичної операції.
Відповідальність, штрафні та фінансові санкції, передбачені Законом № 2464-VI за невиконання обов'язків платника єдиного внеску в період з 14 квітня 2014 року до закінчення АТО, до платників єдиного внеску, зазначених у цьому пункті, не застосовуються.
Недоїмка, що виникла у платників єдиного внеску, які перебувають на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, визначених переліком, зазначеним у статті 2 Закону № 1669, де проводилася антитерористична операція, розпочата відповідно до Указу Президента України “Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 13 квітня 2014 року “Про невідкладні заходи щодо подолання терористичної загрози і збереження територіальної цілісності України” від 14 квітня 2014 року № 405/2014, визнається безнадійною та підлягає списанню в порядку, передбаченому Податковим кодексом України для списання безнадійного податкового боргу”.
Законом України від 02.03.2015 № 219-VIII “Про внесення змін до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” щодо зменшення навантаження на фонд оплати праці, до розділу VIII “Прикінцеві та перехідні положення” Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування”(Відомості Верховної Ради України, 2011 р., № 2-3, ст. 11; 2014 р., № 44, ст. 2040) внесли такі зміни: пункт 9-3 в редакції Закону України від 2 вересня 2014 року № 1669 вважати пунктом 9-4.
Суд зауважує, що вказаними приписами Закону не скасовано обов'язків платника податків (єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування) сплачувати його, а надано можливість на період АТО не виконувати їх у встановлені строки (своєчасно) та в повному обсязі.
Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03 квітня 2020 року у справі №812/838/17 та від 02 квітня 2020 року у справі № 360/1546/19.
Таким чином, за положенням пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464, факт перебування платників єдиного внеску на обліку в органах доходів і зборів, розташованих на території населених пунктів, де проводилася антитерористична операція є підставою для зупинення застосування до таких платників заходів впливу та стягнення і відповідальності за порушення Закону № 2464.
Разом з цим, Законом України “Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв'язку з проведенням адміністративної реформи” № 440-IX від 14 січня 2020 року(далі-Закон № 440-ІХ), який набрав чинності 13 лютого 2020 року, пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI виключено.
Згідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до рішення Конституційного суду України від 13 травня 1997 року № 1-рп/1999 за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині 1статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Таким чином, положення пункту 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI на час прийняття оскаржуваної вимоги втратили чинність.
Отже, на час виникнення заборгованості по сплаті єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування пункт 9-4 розділу VIII Закону № 2464-VI діяв, разом з цим, на час формування спірної вимоги про сплату боргу (16.11.2020), норма, яка тимчасово звільняла позивача від виконання обов'язків, визначених частиною 2статті 6 Закону № 2464-VI (своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок) втратила чинність.
Таким чином, позивач з 13 лютого 2020 року повинен виконувати покладені на нього обов'язки зі сплати єдиного соціального внеску відповідно до положень Закону № 2464-VI, який на час формування спірної вимоги не містить положень щодо звільнення позивача від виконання обов'язків, встановлених частиною 2 статті 6 цього Закону, про що правильно зазначив суд першої інстанції.
Суд не приймає посилання апелянта, що з лютого по грудень 2020 року у позивача була відсутня заборгованість по сплаті єдиного внеску, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції не може розглядати позовні вимоги та підстави позову, що не були заявлені в суді першої інстанції.
Таким чином, суд апеляційної інстанції не приймає зазначене посилання апелянта, оскільки вказані обставини не були заявлені в суді першої інстанції, крім того, виникли після постановлення судом першої інстанції рішення по справі.
Є неприйнятним посилання апелянта на неподання ним відповіді на відзив на позовну заяву, оскільки ненадання позивачем відповіді на відзив не є підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення, визначеною статтею 317 КАС України.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що вимога про сплату боргу (недоїмки) від 16.11.2020 року №Ф-49912-42 прийнята відповідачем у межах та у спосіб, що передбачений законом, а тому правомірно відмовлено у задоволенні позову.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, суд зазначає, що ці доводи були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції під час розгляду та ухвалення рішення,їм була надана відповідна правова оцінка, жодних нових аргументів, які б доводили порушення судом першої інстанцій норм матеріального права, у апеляційній скарзі не наведено.
У контексті оцінки доводів апеляційної скарги колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.
Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги правильно встановлені обставини справи, судове рішення є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
Як визначено пунктом 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Оскільки сума оскаржуваної вимоги про сплату боргу (недоїмки) не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому справа відноситься до справ незначної складності, отже судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 200/235/21-а - залишити без задоволення.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 200/235/21-а - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 14 червня 2021 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, встановлених ст. 328 КАС України.
Повне судове рішення складено 14 червня 2021 року.
Головуючий суддя І.Д. Компанієць
Судді А.В. Гайдар
І.В. Сіваченко