ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
14 червня 2021 року м. Київ № 640/8551/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Віст Груп»
доКиївської митниці Держмитслужби
провизнання протиправним та скасування рішення,
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «Віст Груп» з позовом до Київської митниці Держмитслужби про визнання протиправним та скасування рішення Київської митниці Державної митної служби України про корегування митної вартості товарів від 14.01.2020 №100000/2020/100003/2.
В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначено про протиправність оскаржуваного рішення, оскільки коригування митної вартості за допомогою резервного методу носить протиправний характер, з урахуванням того, що позивачем надано митному органу всі документи та необхідні відомості для перевірки заявленої митної вартості за основним методом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також встановлено сторонам строки для надання до суду відзиву, відповіді на відзив та заперечення.
Від представника відповідача через канцелярію суду надійшов відзив, в якому останній заперечував проти задоволення позовних вимог, вказавши про те, що оскаржуване рішення прийнято відповідачем правомірно та у межах наданих останньому повноважень, з огляду на те, що документи, подані декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товару, відповідно до ст. 53 Митного кодексу України, не містить всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарі, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Від представника позивача через канцелярію суду надійшла відповідь на відзив, в якій останнім додатково наголошено на обґрунтованості заявлених позовних вимог.
Розглянувши подані представниками сторін документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, відзив та відповідь на відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, укладеного між ТОВ «Віст Груп» (покупець) і компанією «SOONGWON IND. CO. LTD» (Китай) (продавець) укладено контракт від 24.01.2019 №476-UK, умовами якого передбачено, що продавець зобов'язуються поставити, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар за кількістю, асортиментом і вартістю, узгоджений сторонами в інвойсі щодо кожної поставки.
Умови поставки за цим контрактом вказуються в інвойсі, відповідно до Інкотермс 2010 (п. 4.3 контракту).
Згідно з наявною у матеріалах справи копією рахунку-фактури (інвойсу) від 01.11.2019 SW19-3255, умови поставки товару визначено як FOB (Qingdao, China).
З метою здійснення митного оформлення товару, постановленого за даним контрактом, ТОВ «Віст Груп» подано до Київської митниці Держмитслужби України митну декларацію №UA100320/2020/610354, відповідно до якої позивачем митна вартість товару була визначена за основним (першим) методом визначення митної вартості.
Разом з вказаною митною декларацією позивачем подано наступні документи: пакувальний лист від 01.11.2019 б/н, рахунок-фактуру (інвойс) від 01.11.2019 SW19-3255, коносамент від 19.11.2019 G0119110950, автотранспортну накладну від 13.01.2020 №6862, декларацію про походження товару від 01.11.2019 SW19-3255, банківський платіжний документ, що стосується товару від 05.12.2019 №514, рахунок-фактуру про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору від 27.12.2019 №2572, документ, що підтверджує вартість перевезення товару, від 27.12.2019 №807, прайс-лист виробника товару від 30.09.2019 б/н, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу, стороною якого є виробник товарів, що декларуються, від 24.01.2019 №476-UK, договір (контракт) про перевезення від 10.06.2014 №06/02-2014, заявка-доручення від 09.12.2019 №138, копію митної декларації країни відправлення від 17.11.2019 №422720190000816255, митну декларацію, за якою відмовлено у випуску товарів від 13.01.2020 №UA100320/2020/610354.
Здійснюючі аналіз документів, наданих при митному оформленні товарів, які надавались за МД від 13.01.2020 №UA 100320/2020/610354, рішенням Київської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 14.01.2020 №100000/2020/100003/2 митну вартість товарів визначено за шостим (резервним) методом, мотивуючі своє рішення тим, що подані декларантом документи не містять об'єктивних і достовірних відомостей про числові складові заявленої митної вартості, а тому підтвердити заявлену митну вартість неможливо з наступних причин:
- не надано заяву на здійснення послуг по доставці товарів, яка передбачена п. 1.2 договору від 10.06.2014 №06/02-2014 на транспортно-експедиційне обслуговування;
- пунктами 2.2.5 та 2.1.7 зазначеного вищого договору передбачено, що тарифи узгоджуються між замовником та виконавцем, та що по додатковому дорученню та за рахунок замовника виконавець здійснює послуги по страхуванню вантажів, при цьому документ з узгодження тарифів відсутній, інформація щодо страхування вантажу-відсутня;
- не надано усі документи щодо доставки товару до митної території, які передбачені Порядком заповнення митних декларацій, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 №599;
- відсутні заявки щодо можливої зміни базису умов поставки, передбачені п. 4.4. договору поставки від 24.01.2019 №476-UK;
- відсутні документи щодо витрат по використанню торгівельної марки;
- в копії митної декларації країни відправлення зазначений коносамент, який не відповідає заявленому у ЕМД та наявні розбіжності щодо відправника товару.
Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.
У силу ч. 1 ст. 49 Митного кодексу України (тут і надалі у редакції, яка діяла станом на момент виникнення спірних правовідносин), митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зокрема, зобов'язані подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню (ч. 2 ст. 52 Митного кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 53 Митного кодексу України, у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення.
Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
У разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, які мають вплив на правильність визначення митної вартості, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини (ч. 3 ст. 53 Митного кодексу України).
У силу п. 2 ч. 6 ст. 54 Митного кодексу України, орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, зокрема, у разі неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Приписами ч.ч. 4-7 ст. 58 Митного кодексу України визначено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті.
Ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Платежі можуть бути здійснені прямо чи опосередковано. Прикладом опосередкованого платежу може бути врегулювання покупцем повністю чи частково боргу продавця.
Платежі необов'язково повинні бути здійснені у вигляді переказу грошей (зокрема, але не виключно). Такі платежі можуть бути здійснені шляхом акредитива, інкасування або за допомогою інших розрахунків (вексель, передача цінних документів тощо).
Як було зазначено вище, оскаржуване рішення мотивовано тим, що надані декларантом документи не містять всіх відомостей щодо складових митної вартості та відомостей щодо ціни, яка сплачена, оскільки відсутні докази понесення витрати на транспортування та страхування товару, а також відсутні документи щодо витрат по використанню торгівельної марки.
У свою чергу, згідно з ч. 10 ст. 58 Митного кодексу України, до митної вартості товарів додаються такі витрати (складові митної вартості), зокрема: витрати на транспортування оцінюваних товарів до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України; витрати на навантаження, вивантаження та обробку оцінюваних товарів, пов'язані з їх транспортуванням до аеропорту, порту або іншого місця ввезення на митну територію України, а також витрати на страхування цих товарів.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що між ПП «Транскарго» (виконавець) та ТОВ «Віст Груп» (замовник) укладено договір на транспортно-експедиційне обслуговування від 10.06.2014 №60/02-2014, умовами якого передбачено, що даний договір регулює взаємовідносини сторін, пов'язані зі здійсненням транспортно-експедиційного обслуговування та організацією перевезення експортно-імпортних та транзитних вантажів. Вказані послуги надаються у відповідності до Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» та Цивільного кодексу України, згідно із заявою або доручень замовника, які є від'ємними частинами даного договору.
Згідно з п. 3.1 вказаного договору, послуги виконавця, морський фрахт та інші платежі, пов'язані з виконанням даного договору, оплачуються замовнику виконавцем на умовах відстрочення на 21 календарний день доставки вантажу замовнику.
З огляду на викладене вбачається, що наведені транспортно-експедиційні послуги надаються з відстроченням платежу, відтак, станом на момент ввезення товару та подання позивачем спірної митної декларації підтвердження оплати вказаних послуг (банківська виписка, платіжне доручення тощо) фактично були відсутні з об'єктивних підстав, а тому не могли бути надані митному органу під час митного оформлення товару.
Натомість, у матеріалах справи міститься копія довідки про транспортні послуги від 27.12.2019 за вих. №807, виданої ПП «Транскарго», про те, що спірні транспортні витрати складають 38 837,50 грн.
На додаток, представником позивача зауважено, що тарифи на перевезення за договором на транспортно-експедиційне обслуговування від 10.06.2014 №60/02-2014 узгоджувались у телефонному режимі, що цілком відповідає умовам даного договору, оскільки його умовами письмова форма таких заявок не передбачена.
Вказане у своїй сукупності є належними та достатніми доказами, що підтверджують понесення позивачем витрат на транспортування товару.
Також, представником позивача наголошено на тому, що страхування товару у межах спірних правовідносин не здійснювалось, що, у свою чергу, виключає можливість надання доказів на підтвердження витрат на страхування, а витрати на використання торгівельної марки « Favorit » у позивача відсутні. З приводу розбіжностей у номері коносаменту представником позивача вказано, що у декларації країни відправлення зазначено номер внутрішнього коносаменту, тобто до того моменту як контейнер було завантажено на судно, яке вже безпосередньо здійснювало транспортування контейнеру на адресу ТОВ «Віст Груп».
Вказане відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, належними та достатніми доказами не спростовано.
У той же час, умови поставки погоджено сторонами шляхом направлення рахунку-фактури (інвойсу) від 01.11.2019 SW19-3255 та подальшої оплати товару позивачем (FOB (Qingdao, China).
Суд також звертає увагу, що у силу ст. 57 Митного кодексу України, кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу, митна вартість визначається за резервним методом у відповідності до статті 64 Митного кодексу України у разі, якщо неможливо застосувати жоден із зазначених методів.
За змістом оскаржуваного рішення про коригування митної вартості, відповідач використав резервний метод.
Обов'язок доведення митної вартості товару покладено на декларанта. Орган доходів і зборів має виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості. При цьому, такий контроль може здійснюватися, у тому числі, шляхом порівняння рівня заявленої митної вартості товарів з рівнем митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, митне оформлення яких вже здійснено, тобто з використанням бази даних Єдиної автоматизованої системи Державної митної служби України, яка містить відповідну інформацію.
Разом з тим, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, останній не містить інформації, на підставі якої відповідачем відкориговано вартість товару, а саме: який товар було використано в якості джерела інформації, які числові значення митної вартості такого товару, відсутні обґрунтування числового значення митної вартості товару, відсутнє її коригування, не зазначено фактів, які вплинули або повинні були вплинути на таке коригування, щодо обсягів, умови поставки, фактурної вартості, країни походження, методи визначення митної вартості, тощо.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що відповідачем належними доказами не доведено, що позивачем до митного органу не надано усіх необхідних документів для підтвердження заявленої у митній декларації митної вартості товару, внесеної до декларацій недостовірні або неточні відомості, або надано документи, які містили розбіжності, що, відповідно, унеможливлювало б визначення митної вартості товару за ціною договору.
При цьому, повноваження митниці щодо витребування додаткових документів для перевірки правильності визначення митної вартості товару можуть бути реалізовані за наявності обґрунтованих підстав для сумніву у правильності митної оцінки товару.
Ненадання декларантом запитуваних митним органом документів, за відсутності обґрунтування неможливості визначення митної вартості товару за першим методом, не є достатнім для висновку про наявність підстав для застосування митним органом іншого методу визначення митної вартості.
Відомості з інформаційних систем фіскальних органів не можуть слугувати беззаперечним джерелом інформації про митну вартість конкретного товару.
Водночас, як вбачається зі змісту оскаржуваного рішення, митну вартість товару, що імпортується, скориговано із застосуванням резервного методу відповідно до ст. 64 Митного кодексу. Визначена митна вартість товару ґрунтується на митній вартості товару, подібного за якісними характеристиками, митне оформлення якого вже здійснене.
Відтак, враховуючи, що ТОВ «Віст Груп» до митного органу надано усі необхідні документи для визначення митної вартості імпортованого товару, які цілком достатні для підтвердження кількісних та вартісних показників імпортованого товару, повноти і достовірності митної вартості товару, суд дійшов до висновку, що визначення відповідачем митної вартості не за основним методом визначення митної вартості товарів (за ціною договору), є необґрунтованим.
До того ж, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено, а суду не надано належних доказів на підтвердження правомірності застосування у межах спірних правовідносин такого другорядного методу визначення митної вартості як резервного та послідовного вибору методів, як того вимагають положення ч. 3 ст. 57 Митного кодексу України.
За наведених обставин суд дійшов до висновку, що позивачем правильно визначено митну вартість імпортованого товару за основним методом - за ціною договору, - що підтверджено ним документально.
Відтак, визначення відповідачем митної вартості товару за шостим (резервним) методом визначення митної вартості здійснено з порушенням вимог митного законодавства України, що є підставою для скасування оскаржуваних рішень.
У силу ч.ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Беручи до уваги викладене, суд дійшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог та задоволення останніх у повному обсязі.
Приписами ч. 1 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом ч. 3 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 4 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Як вбачається з наявних у матеріалах справи доказів, під час звернення позивача з даним позовом до суду останнім сплачено судовий збір за заявлені позовні вимоги у розмірі 4 013,77 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи платіжним дорученням від 19.02.2020 №995, і який підлягає присудженню на користь позивача.
У той же час, з системного аналізу положень ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України вбачається, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу представником останнього надано до суду копії договору про надання професійної правничої допомоги від 03.02.2020 №02-02/20, договору про надання професійної правничої допомоги від 03.02.2020 №02-02/1/20, акту наданих послуг від 25.02.2020 та платіжне доручення від 19.02.2020 №997 на суму 15 000,00 грн.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що надана копія акту наданих послуг від 25.02.2020 є додатком до договору від 03.02.2020 №01-02/20, тобто до договору, відмінного від наданих представником позивача договорів - договору про надання професійної правничої допомоги від 03.02.2020 №02-02/20 та договору про надання професійної правничої допомоги від 03.02.2020 №02-02/1/20.
Відтак, вказаний акт не є належним доказом понесення позивачем витрат на правову допомогу у заявленому розмірі за відсутності погодження обох сторін факту виконання відповідного договору та ціни фактично наданих послуг, що, відповідно є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат на правничу допомогу. При цьому, сам факт оплати, згідно з платіжним дорученням від 19.02.2020 №997, вказаного не спростовує, оскільки вказує лише на передоплату послуг без фактичного підтвердження сторонами обсягу та змісту наданих послуг.
Загальний розмір судових витрат, який підлягає присудженню на користь позивача становить 4 013,77 грн.
Керуючись ст.ст. 12, 77, 132, 134, 139, 246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправним та скасувати рішення Київської митниці Державної митної служби України про коригування митної вартості товарів від 14.01.2020 №100000/2020/100003/2.
Присудити здійснені Товариством з обмеженою відповідальністю «Віст Груп» (код ЄДРПОУ 33326775, адреса: 41100, Сумська обл., м. Шостка, вул. Привокзальна, 1-А) документально підтверджені судові витрати у розмірі 4 013,77 грн. (чотирьох тисяч тринадцяти грн. 77 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці Держмитслужби (код ЄДРПОУ 43337359, адреса: 03124, м. Київ, бульвар Гавела Вацлава, 8-А).
Рішення набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Т.О. Скочок