ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 червня 2021 року м. Київ № 640/17071/19
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: головуючого судді Федорчука А.Б., розглянувши в порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 в порядку статей 383 Кодексу адміністративного судочинства України про визнання протиправної бездіяльності, вчиненої суб'єктом владних повноважень, при виконанні рішення суду по адміністративній справі
за позовом ОСОБА_2 ( АДРЕСА_1 ),
ОСОБА_1 (
АДРЕСА_2 ),
ОСОБА_3 (
АДРЕСА_3 )
до Головного управління Національної поліції в Київській області (01601, м. Київ,
вул. Володимирська, 15)
про визнати протиправними та скасування наказів, внесення змін до наказів,
зобов'язання вчинити дії, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (надалі по тексту - позивач-2) з позовом до Головного управління Національної поліції в Київській області (далі - відповідач), у якому (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 30 серпня 2019 року №443о/с в частині призначення підполковника поліції ОСОБА_1 на посаду до Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області;
- внести зміни до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 січня 2019 року №165, в яких передбачити додаткове грошове забезпечення за виконання ОСОБА_1 додаткових обов'язків за двома посадами: 1) протидії груповій злочинності та 2) протидії злочинам, вчиненим на ґрунті нетерпимості та іншим проявам ксенофобії на території Київської області;
- на підставі внесених змін до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 січня 2019 року №165 нарахувати грошове забезпечення ОСОБА_1 за виконання ним додаткових обов'язків за двома посадами: 1) протидії груповій злочинності та 2) протидії злочинам, вчиненим на ґрунті нетерпимості та іншим проявам ксенофобії на території Київської області, які ним виконувались на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 січня 2019 року №165 протягом 9 місяців.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема:
- визнано протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Київській області від 30 серпня 2019 року №443о/с в частині призначення підполковника поліції ОСОБА_1 на посаду старшого оперуповноваженого сектору кримінальної поліції Березанського відділення поліції Переяслав-Хмельницького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Київській області;
- зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області внести зміни до наказу від 29 січня 2019 року №165, в яких передбачити додаткове грошове забезпечення за виконання ОСОБА_1 додаткових обов'язків за двома посадами: 1) протидії груповій злочинності та 2) протидії злочинам, вчиненим на ґрунті нетерпимості та іншим проявам ксенофобії на території Київської області;
- зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області на підставі внесених змін до наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 січня 2019 року №165 нарахувати грошове забезпечення ОСОБА_1 за виконання ним додаткових обов'язків за двома посадами: 1) протидії груповій злочинності та 2) протидії злочинам, вчиненим на ґрунті нетерпимості та іншим проявам ксенофобії на території Київської області, які ним виконувались на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 січня 2019 року №165 у розмірі 137 131,53 грн. за період з січня 2019 року по листопад 2019 року.
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 березня 2020 року у справі №640/17071/19 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва залишено без змін.
26 травня 2020 року Окружним адміністративним судом міста Києва видано виконавчі листи в адміністративній справі №640/17071/19.
09 червня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, у якій просив:
- визнати бездіяльність Головного управління НП в Київській області, яка полягає у невиконанні рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року в справі №640/17071/19 з урахуванням ухвали про роз'яснення від 30 вересня 2020 року в повному обсязі - протиправною;
- зобов'язати Головне управління НП в Київській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з урахуванням виплаченої суми грошових коштів на підставі пункту 9 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року, яким зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати ОСОБА_1 як грошове забезпечення за виконання ним додаткових обов'язків за двома посадами: 1) протидії груповій злочинності та 2) протидії злочинам, вчиненим на ґрунті нетерпимості та іншим проявам ксенофобії на території Київської області, які ним виконувались на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 січня 2019 року №165 у розмірі 137 131, 51 грн. за період з січня 2019 року по листопад 2019 року, розмір якої підтверджено науково-правовим висновком Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого в сумі 1 508 446,83 грн.;
- зобов'язати Головне управління НП в Київській області подати протягом п'ятнадцяти днів, з дня набрання ухвалою законної сили, звіт про виконання судового рішення, (ч. 1 ст. 382 КАС України).
Вказана заява обґрунтована тим, що з часу набрання законної сили рішенням суду і до сьогоднішнього дня Головним управлінням НП в Київській області не надано доказів, що на виконання судового рішення з урахуванням ухвали про роз'яснення відповідачем враховано виплачену суму грошових коштів на підставі пункту 9 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні; не надано жодних платіжних доручень та відомостей щодо нарахування та виплати такої вихідної допомоги при звільненні.
Також позивач просив врахувати, що відповідач не погоджується зі змістом ухвали про роз'яснення судового рішення, оскільки вважає, що така ухвала за своєю правовою суттю є одним із способів усунення недоліків, яке не передбачає виправлення і винесення додаткового рішення цим же судом.
З огляду на те, що статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України не встановлено порядок розгляду заяви (клопотання) про встановлення судового контролю та подачі звіту про виконання судового рішення та відповідно до положень частини 5 статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відповідності заяви (про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду) вимогам, зазначеним у цій статті, вона підлягає розгляду та вирішенню в порядку письмового провадження або в судовому засіданні на розсуд суду протягом десяти днів з дня її отримання, а також враховуючи відсутність необхідності виклику сторін у судове засідання, суд вважає за можливе розглянути заяву позивача в порядку письмового провадження.
Розглянувши подану позивачем по справі заяву та дослідивши матеріали адміністративної справ №640/17071/19, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
В переліку способів захисту порушеного права, наведених у частині 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, відсутній такий спосіб захисту порушеного права як зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення, а тому вказане не може розглядатися судом як позовна вимога.
З урахуванням положень частини 1 статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України, зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Окрім того, суд звертає увагу, що відповідно до статті 129-1 Конституції України контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.
Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював думку в контексті тлумачення статті 6 Конвенції, що без ефективної системи виконання судових рішень існування судової системи позбавлене будь-якого сенсу. Як неодноразово підкреслював Суд, органи державної влади є одним із компонентів держави й інтереси цих органів повинні збігатися з необхідністю належного здійснення правосуддя, кінцевим етапом якого є виконання судового рішення. Так, у рішенні по справі «Горнсбі проти Греції» (Hornsby v. Greece) від 19.03.1997, заява №18357/91, Суд зазначив, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні гарантії, які надаються сторонам цивільного судового процесу у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним, і не передбачав би при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні Сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію. Отже, виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має розглядатися як невід'ємна частина «судового процесу» для цілей статті 6.
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з положеннями статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Кодекс адміністративного судочинства України передбачає дві процесуальні форми контролю адміністративного суду за виконанням рішень в адміністративних справах - це зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення (стаття 382 КАС України) та шляхом вирішення і розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби (стаття 287 КАС України).
З метою належного захисту прав щодо виконання судових рішень законодавцем нормативно врегульовано питання судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах, зокрема, одним із способів судового контролю є порядок зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, регламентований статтею 382 КАС України.
Відповідно до частини 1 статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Зазначені норми кореспондують положення пункту 1 частини 6 статті 246 КАС України та підпункту ґ пункту 4 частини 1 статті 322 КАС України, згідно з якими у резолютивній частині постанови суду першої чи апеляційної може бути встановлений судом строк для подання суб'єктом владних повноважень відповідачем до суду першої інстанції звіту про виконання постанови, якщо вона вимагає вчинення певних дій.
Отже, встановити судовий контроль за виконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може під час прийняття рішення/постанови у справі. Такий контроль здійснюється шляхом зобов'язання надати звіт про виконання судового рішення до суду першої інстанції, розгляду поданого звіту на виконання судового рішення, а в разі неподання такого звіту шляхом встановлення нового строку для подання звіту та накладення штрафу.
Аналізуючи наведені законодавчі приписи, суд дійшов висновку, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, є правовим наслідком судового рішення і саме в його резолютивній частині повинно бути визначено обов'язок подати звіт, оскільки встановити судовий контроль за невиконанням рішення суб'єктом владних повноважень відповідачем у справі суд першої чи апеляційної інстанції може лише під час прийняття судового рішення у справі.
Під час прийняття рішення суд першої інстанції не встановив судового контролю за виконанням рішення відповідачем, оскільки позивач не заявляв вимоги про зобов'язання відповідача в порядку статті 382 КАС України надати суду звіт про виконання судового рішення в даній справі, а також, як уже зазначено, статтею 382 КАС України встановлено право, а не обов'язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Таким чином, заява позивача в частині встановлення судового контролю за виконанням рішення суду не підлягає задоволенню.
Вказаний висновок суду узгоджується з правовою позицією наведеною в постанові Пленуму Вищого адміністративного суду України №3 від 13.03.2017, а також кореспондується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.04.2019 по справі №523/15136/15-а, від 31.07.2018 у справі №235/7638/16-а та ухвалі від 23.04.2019 по справі №805/516/18-а.
Отже, у разі звернення позивача із заявою (клопотанням) про зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення після прийняття рішення у справі, суд ухвалою відмовляє у задоволенні такої заяви.
Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного суду 10.12.2018 у справі №807/2358/15.
Відносно вимог позивача про визнання протиправною бездіяльність, вчинену суб'єктом владних повноважень на виконання рішення суду в порядку статті 383 КАС України, суд звертає увагу на наступне.
За приписами статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
Заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
З системного аналізу вищезазначених норм права можна зробити висновок, що правовий інститут контролю за виконанням рішення суду, механізм якого унормований у тому числі і приписами статті 383 КАС України, підлягає застосуванню виключно у разі наявності протиправних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача щодо виконання рішення суду, що порушує права та законні інтереси позивача.
Отже, застосування судом до суб'єкта владних повноважень приписів статті 383 КАС України можливе у разі встановлення факту невиконання таким суб'єктом владних повноважень дій зобов'язального характеру, визначених рішенням суду на користь особи - позивача, що має бути підтверджено відповідними доказами, поданими позивачем. Зазначеними доказами можуть виступати рішення, оформлені листом, протоколом, з яких вбачається, що відповідач проігнорував висновки суду та (або) відмовився від виконання рішення суду повністю або частково.
При цьому, в контексті розуміння вимог чинного законодавства дії суб'єкта владних повноважень - це активна поведінка суб'єктів владних повноважень, яка може мати вплив на права, свободи та інтереси фізичних та/чи юридичних осіб.
Як протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі Пічкур проти України, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 зазначив, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Як уже було зазначено, відповідно до статті 129 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання.
Таким чином, судове рішення, яке набрало законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки протилежне суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
У справі «Іммобільяре Саффі проти Італії» Європейський суд з прав людини наголошує, що право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов'язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні.
Отже, для цілей статті 6 Конвенції, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду».
З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах «Алпатов та інші проти України», «Робота та інші проти України», «Варава та інші проти України», «ПМП «Фея» та інші проти України»), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.
Отже, обов'язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових рішень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок.
Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
Судом встановлено, що ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30 вересня 2020 року роз'яснено:
- що сума компенсації у розмірі 137 131,53 грн., яку пунктом 9 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати ОСОБА_1 як грошове забезпечення за виконання ним додаткових обов'язків за двома посадами: 1) протидії груповій злочинності та 2) протидії злочинам, вчиненим на ґрунті нетерпимості та іншим проявам ксенофобії на території Київської області, які ним виконувались на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 січня 2019 року №165 за період з січня 2019 року по листопад 2019 року є частиною заробітної плати;
- що Головне управління Національної поліції в Київській області зобов'язане здійснити виплату грошових коштів на підставі пункту 9 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року, яким зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати ОСОБА_1 як грошове забезпечення за виконання ним додаткових обов'язків за двома посадами: 1) протидії груповій злочинності та 2) протидії злочинам, вчиненим на ґрунті нетерпимості та іншим проявам ксенофобії на території Київської області, які ним виконувались на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 січня 2019 року №165 у розмірі 137 131,53 грн. за період з січня 2019 року по листопад 2019 року, а саме вихідну допомогу при звільненні;
- що сума виплаченої компенсації у розмірі 137 131,53 грн. підлягає включенню Головним управлінням Національної поліції в Київській області як частина грошового забезпечення при нарахуванні пенсійного забезпечення ОСОБА_1 .
Однак, листом від 24 березня 2021 року №29/Г-163 Головне управління НП в Київській області повідомило, що Управлінням фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку проведено нарахування грошового забезпечення ОСОБА_1 за виконання ним додаткових обов'язків за двома посадами: 1) протидії груповій злочинності та 2) протидії злочинам, вчиненим на ґрунті нетерпимості та іншим проявам ксенофобії на території Київської області у розмірі 137 131,53 грн. за період з січня 2019 року по листопад 2019 року. З урахуванням утримання військового збору (1,5 %) кошти в сумі 135 074,56 грн. перераховані платіжним дорученням від 26 травня 2020 року №5573 на картковий рахунок ОСОБА_1 .
Зміст вказаного листа, свідчить про неналежне виконання судового рішення, зокрема, і внаслідок довільного та самостійного трактування такого рішення суду. Зміст листа Головного управління НП в Київській області дає підстави для висновку, що при виплаті вихідної допомоги при звільненні ОСОБА_1 не враховано виплачену суму грошових коштів на підставі пункту 9 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року.
Таким чином, з урахуванням положень статті 129-1 Конституції України та статті 370 КАС України, дослідивши відповідь відповідача у формі листа від 24 березня 2021 року №29/Г-163, суд зазначає, що відповідачем не дотримано норм чинного законодавства та висновків суду, викладених у рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року в справі №640/17071/19 з урахуванням ухвали про роз'яснення від 30 вересня 2020 року та як наслідок, суд констатує невиконання відповідачем рішення суду.
Отже, дії відповідача суперечать пункту 9 частини 1 статті 129, статті 129-1 Конституції України, відповідно до яких судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Як вже було зазначено вище, згідно частини 6 статті 383 КАС України, за відсутності обставин протиправності відповідних рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень - відповідача та порушення ним прав, свобод, інтересів особи-позивача, суд залишає заяву без задоволення. За наявності підстав для задоволення заяви суд постановляє ухвалу в порядку, передбаченому статтею 249 цього Кодексу.
Приписи частин 1, 2 статті 249 КАС України визначають, що суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про часткове задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки станом на день розгляду заяви, поданої в порядку статті 383 КАС України, суду наявні обставини, які свідчать про те, що відповідач порушує законні права та інтереси позивача, ухиляючись від виконання ним дій зобов'язального характеру.
Суд додатково враховує, що науково-правовий висновок не може бути підставою для нарахування грошового та пенсійного забезпечення поліцейським, однак є додатковим доказом та обґрунтуванням необхідності дотримання відповідачем вимог чинного законодавства щодо здійснення нарахування та виплати вихідної допомоги при звільненні з урахуванням виплаченої суми грошових коштів на підставі пункту 9 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року, яким зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати грошове забезпечення ОСОБА_1 за виконання ним додаткових обов'язків за двома посадами: 1) протидії груповій злочинності та 2) протидії злочинам, вчиненим на ґрунті нетерпимості та іншим проявам ксенофобії на території Київської області, які ним виконувались на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 січня 2019 року №165 у розмірі 137 131,53 грн. за період з січня 2019 року по листопад 2019 року.
Відповідно до положень ч. 5 ст. 249 КАС України, суд вважає за необхідне встановити строк для надання відповіді про виконання вказівок окремої ухвали.
На підставі статті 129-1 Конституції України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", керуючись статтями 14, 229, 241-243, 248-249, 370, 383 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву ОСОБА_1 , подану в порядку статті 383 КАС України по справі №640/17071/19 - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління НП в Київській області, яка полягає у невиконанні в повному обсязі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року в справі №640/17071/19 з урахуванням ухвали про роз'яснення від 30 вересня 2020 року.
Зобов'язати Головне управління Національної поліції в Київській області вжити заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню статті 129-1 Конституції України, статей 14, 370 КАС України, статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та нарахувати та виплатити ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні з урахуванням виплаченої суми грошових коштів на підставі пункту 9 резолютивної частини рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2019 року, яким зобов'язано Головне управління Національної поліції в Київській області нарахувати ОСОБА_1 як грошове забезпечення за виконання ним додаткових обов'язків за двома посадами: 1) протидії груповій злочинності та 2) протидії злочинам, вчиненим на ґрунті нетерпимості та іншим проявам ксенофобії на території Київської області, які ним виконувались на підставі наказу Головного управління Національної поліції в Київській області від 29 січня 2019 року №165 у розмірі 137 131, 51 грн. за період з січня 2019 року по листопад 2019 року, розмір якої підтверджено науково-правовим висновком Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого в сумі 1 508 446,83 грн.
Встановити Головному управлінню Національної поліції в Київській області строк для надання відповіді про виконання вказівок цієї ухвали 30 календарних днів від дня її отримання.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Окрема ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала може бути оскарженою в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення ухвали безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду або через Окружний адміністративний суд міста Києва протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Суддя А.Б. Федорчук