ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
31 травня 2021 року м. Київ № 640/4686/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Клименчук Н.М., розглянувши у порядку (спрощеного) письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії:
ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) (далі - відповідач), у якій просить суд:
- визнати протиправними дії Головною управління Пенсійного фонду України в м Києві щодо відмови в призначені пенсії ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 статті 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування до пільгового стажу роботи за списком № 2 періоду навчання, періоду проходження служби в рядах радянською армії, а також періоду роботи на пільговій посаді за списком № 2 з 01.04.1989 по 24.08.1992, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 10.12.2019;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити ОСОБА_1 пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 статті 114 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» шляхом зарахування до пільгового стажу роботи за списком № 2 періоду навчання, періоду проходження служби в рядах радянською армії, а також періоду робот на пільговій посаді за списком № 2 з 01.04.1989 по 24.08.1992, починаючи з моменту звернення за призначенням пенсії, а саме з 10.12.2019.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що має право на пільгову пенсію за віком за списком №2, у зв'язку з чим звернувся з відповідною заявою та документами до ГУ ПФУ в м. Києві, проте отримав відмову, обґрунтовану відсутністю наказу щодо затвердження атестації робочого місця. Посилаючись на таке, відповідач зарахував до пільгового стажу лише період з 03.11.2006 по 30.09.2013 що складає 6 років 10 місяців 28 днів та зазначив, що у зв'язку з відсутністю пільгового стажу 12 років 6 місяців відсутні підстави для призначення пенсії за віком на пільгових умовах. Таким чином, позивач вважає дії відповідача такими, що порушують його право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 03.03.2020 відкрито провадження у адміністративній справі, встановлено, що справа буде розглядатись в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
27.03.2020 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшла копія пенсійної справи ОСОБА_1
22.05.2021 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що пільговий стаж роботи після 21.08.1992 зараховується за результатами проведення атестації робочих місць, проте, звертаючись із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах 10.12.2019 позивачем не надано наказу про затвердження атестації робочого місця у період роботи з 01.04.1989 по 31.01.1993, тому до пільгового стажу зараховано лише період роботи позивача з 03.11.2006 по 30.09.2013, що складає 6 років 10 місяців 28 днів.
21.05.2020 представником позивача подано до суду відповідь на відзив, яка не приймається судом до уваги на підставі частини третьої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частиною п'ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як вбачається з обставин справи та наявних у справі матеріалів, ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою від 10.12.2019 про призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Крім того, до вказаної заяви позивачем на підтвердження наявності необхідного стажу було додано, серед інших, наступні документи:
- копію диплому серії НОМЕР_2 , відповідно до якого позивач проходив навчання з 01.09.1980 по 15.07.1983;
- копію військового квитка серії НОМЕР_3 , відповідно до якого позивач проходив військову службу з 14.05.1984 по 22.05.1986;
- копію довідки від 24.10.2019 № 25, відповідно до якої позивач працював з 01.04.1989 по 31.01.1993 на посаді машиніста компресорної дільниці, що передбачена Списком № 2;
- копію довідки від 26.11.2019 № 124, відповідно до якої позивач працював з 03.11.2006 по 30.09.2013 на посаді машиніста аміачних холодильних установок, що передбачена Списком № 2.
Листом від 06.02.2020 № 2600-0314-8/10345 Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві відмовило позивачу у призначенні пільгової пенсії за Списком №2. В обґрунтування підстав відмови у призначенні пенсії зазначено, що у позивача не має достатнього спеціального стажу роботи. При цьому, органом пенсійного фонду зазначено, що загальний страховий страж складає 31 рік 8 місяців 13 днів. Зазначено, що позивачу не враховано пільговий стаж згідно довідки від 24.10.2019 № 25, оскільки на час роботи позивача на вказаному підприємстві (ПАТ «Вікторія» були чинні посилання на Список № 1 та Список № 2, затверджені постановою КМУ СРСР від 26.01.1991 № 10, а в довідці міститься посилання на постанову КМУ від 16.01.2003 № 36; також зазначено про відсутність первинних документів та наказів про результати атестації робочого місця.
Не погоджуючись з такими діями Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, позивач звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із даним адміністративним позовом.
Розглядаючи спірні правовідносини, що склалися між сторонами, суд виходить з такого.
Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого «Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім'ї».
Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон № 1788-XII) на пільгових умовах право на пенсію за віком незалежно від місця останньої роботи мають працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Пунктом 3 Порядку № 383 встановлено, що при визначені права на пенсію за віком на пільгових умовах застосовуються Списки, що чинні на період роботи особи. При цьому до пільгового стажу роботи зараховується весь період роботи на відповідних посадах або за професіями незалежно від дати внесення цієї посади чи професії до Списків за умови підтвердження документами відповідних умов праці за час виконання роботи до 21 серпня 1992 року та за результатами проведення атестації робочих місць за умовами праці після 21 серпня 1992 року.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку № 383 результати атестації (як уперше проведеної, так і чергової) застосовуються при обчисленні стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, упродовж 5 років після затвердження її результатів, за умови, якщо впродовж цього часу на даному підприємстві не змінились докорінні умови і характер праці (виробництво, робота, робоче місце), що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах. У разі докорінної зміни умови і характеру праці для підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах має бути проведена позачергова атестація.
Згідно з пунктом 4.3 Порядку № 383 у разі підтвердження права на пенсію за віком на пільгових умовах за результатами атестації, вперше проведеної до 21 серпня 1997 року (впродовж 5 років після введення в дію Порядку проведення атестації робочих місць) до стажу, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, зараховується весь період роботи на даному підприємстві у виробництвах, передбачених Списками, тобто період роботи зі шкідливими умовами праці, до дати видання наказу на підприємстві про результати проведення атестації та період роботи впродовж наступних 5 років з урахуванням пункту 4.2 цього Порядку.
Пунктом 10 Порядку № 383 установлено, що для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку з оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку з наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та в разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку, передбачену пунктом 20 Порядку № 637.
Отже, аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Атестація робочих місць здійснюється на підприємствах, в організаціях та установах незалежно від форм власності і господарювання згідно з Порядком № 442 та Методичними рекомендаціями.
Відповідно до зазначених нормативних актів основна мета атестації полягає в регулюванні відносин між власником або уповноваженим ним органом і працівниками у галузі реалізації права на здорові й безпечні умови праці, пільгове забезпечення, пільги та компенсації за роботу в несприятливих умовах.
Згідно з пунктом 4 Порядку № 442 та підпункту 1.5 пункту 1 Методичних рекомендацій атестація проводиться не рідше одного разу на 5 років. Відповідальність за своєчасне та якісне проведення атестації покладається на керівника підприємства, організації.
Так, згідно зі статтею 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлено адміністративну відповідальність керівників суб'єктів господарювання. Порушення терміну проведення атестації робочих місць за умовами праці та порядку її проведення тягне за собою накладення штрафу на посадових осіб підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та громадян - суб'єктів підприємницької діяльності від тридцяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
У разі, якщо не проведення атестації мало своїм наслідком заподіяння шкоди здоров'ю працівнику, керівник підприємства може бути притягнутий до кримінальної відповідальності за статтею 271 Кримінального кодексу України.
Атестація робочих місць відповідно до Порядку № 442 та Методичних рекомендацій передбачає: установлення факторів і причин виникнення несприятливих умов праці; санітарно-гігієнічне дослідження факторів виробничого середовища, важкості й напруженості трудового процесу на робочому місці; комплексну оцінку факторів виробничого середовища і характеру праці на відповідність їхніх характеристик стандартам безпеки праці, будівельним та санітарним нормам і правилам; установлення ступеня шкідливості й небезпечності праці та її характеру за гігієнічною класифікацією; обґрунтування віднесення робочого місця до категорії зі шкідливими (особливо шкідливими), важкими (особливо важкими) умовами праці; визначення (підтвердження) права працівників на пільгове пенсійне забезпечення за роботу у несприятливих умовах; складання переліку робочих місць, виробництв, професій та посад із пільговим пенсійним забезпеченням працівників; аналіз реалізації технічних і організаційних заходів, спрямованих на оптимізацію рівня гігієни, характеру і безпеки праці.
За змістом пунктів 8 та 9 Порядку № 442 проведення атестації робочих місць відомості про результати атестації робочих місць заносяться до карти умов праці, форма якої затверджується Мінпраці разом з Міністерством охорони здоров'я України. Перелік робочих місць, виробництв, професій і посад з пільговим пенсійним забезпеченням працівників, який складається за результатами проведеної атестації робочих місць, після погодження з профспілковим комітетом затверджується наказом по підприємству, організації і зберігається протягом 50 років. Витяги з наказу додаються до трудової книжки працівників, професії та посади яких внесено до переліку.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що своєчасно проведена атестація робочих місць за умовами праці є одним із заходів соціального захисту працівників, який має сприяти реалізації прав на здорові й безпечні умови праці, пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах, пільгове пенсійне забезпечення тощо.
При цьому особа, яка працює на посаді, віднесеній до Списку № 2, робоче місце по якій підлягає атестації, відповідно до Порядку № 442, не наділена жодними правами (повноваженнями, обов'язками), які б могли вплинути на своєчасність проведення атестації робочих місць.
За висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 19.02.2020 року у справі № 520/15025/16-а відповідно до пункту 1 частини першої статті 29 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) до початку роботи за укладеним трудовим договором власник або уповноважений ним орган зобов'язаний роз'яснити працівникові його права і обов'язки та проінформувати під розписку про умови праці, наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я, його права на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору.
Частинами першою та другою статті 153 КЗпП України установлено, що на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці. Забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону України від 14 жовтня 1992 року № 2694-XII «Про охорону праці» працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.
Аналіз зазначених норм свідчить про те, що роботодавець, який використовує найману оплачувану працю, зобов'язаний створювати безпечні та здорові умови праці, а за неможливості цього - поінформувати працівника під розписку про такі умови праці, а саме про наявність на робочому місці, де він буде працювати, небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, та можливі наслідки їх впливу на здоров'я. Окрім того, роботодавець зобов'язаний поінформувати працівника про пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до чинного законодавства і колективного договору, в тому числі право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років.
Таким чином, атестація робочого місця є важливим запобіжником порушень у забезпеченні належних умов праці на підприємствах, в організаціях та установах. Проте, розуміючи положення пункту «б» статті 13 Закону № 1788-XII - «за результатами атестації робочих місць» як обмежувальний захід при призначенні пільгової пенсії, держава покладає відповідальність за не проведення атестації, та відповідно, надмірний тягар, на пенсіонера (позивача у цій справі).
Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності.
Європейський суд з прав людини у пунктах 52, 56 рішення від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Однак суд зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у практиці Європейського суду з прав людини. На думку Європейського суду з прав людини, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості й точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватного захисту від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника.
Отже, в разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Проте Верховний Суд України при ухваленні постанов від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 і 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15 віддав перевагу найменш сприятливому для позивачів тлумаченню законодавства України.
Отже, за висновками Великої Палати Верховного Суду особи, які зайняті на роботах із шкідливими і важкими умовами праці за Списком № 2, але з вини власника на таких підприємствах не було проведено атестацію робочого місця, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону №1788-XII.
При цьому на працівника, зайнятого на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, не можна покладати відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць за умовами праці. Не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємств або уповноваженим ним органом не може позбавляти громадян їх конституційного права на соціальний захист, у тому числі щодо надання пенсій за віком на пільгових умовах. Контроль за додержанням підприємствами правил проведення атестації робочих місць за умовами праці покладається на відповідні повноважні державні контролюючі органи, зокрема Держпраці.
Отже, Велика Палата Верховного Суду вважає, що не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць власником підприємства не може бути підставою для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах. Відповідальність за не проведення або несвоєчасне проведення атестації робочих місць покладається на власника підприємства, а не працівника. При цьому контролюючу функцію у відносинах щодо проведення атестації робочих місць на підприємстві виконує держава в особі відповідних контролюючих органів, а не працівник.
За таких обставин з метою дотримання завдань адміністративного судочинства та забезпечення конституційних гарантій осіб на пенсійне забезпечення Велика Палата Верховного Суду вважала за необхідне відступити від висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 10 вересня 2013 року у справі № 21-183а13, від 25 листопада 2014 року у справі № 21-519а14, від 10 й 17 березня 2015 року у справах № 21-51а15, та № 21-585а14, від 14 квітня 2015 року у справі № 21-383а14, від 02 грудня 2015 року у справі № 21-1329а15, від 10 лютого 2016 року у справі № 21-5432а15 та від 12 квітня 2016 у справі № 21-6501а15, щодо відсутності підстав для призначення пенсії на пільгових умовах з огляду на відсутність результатів атестації відповідного робочого місця за умовами праці.
При цьому Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від висновків Верховного Суду України, викладених у постанові від 16 вересня 2014 року у справі № 21-307а14, згідно яких, якщо чергова атестація була проведена з порушенням передбачених пунктом 4 Порядку № 442 проведення атестації строків, а працівник до її проведення виконував роботу, яка дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, цей період його роботи має бути зарахований до пільгового стажу за результатами попередньої атестації. Такі висновки Верховного Суду України не суперечать зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Так, відповідно до пільгової довідки від 24.10.2019 № 25 ОСОБА_1 в період з 01.04.1989 по 31.01.1993 працював на посаді машиніста компресорної дільниці, що передбачена Списком № 2.
Натомість позивачу відмовлено у зарахуванні частини зазначеного періоду часу до такого, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, з підстав відсутності наказу про затвердження атестації робочого місця.
Виходячи з встановленого та враховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, суд вважає, що ГУ ПФУ в м. Києві протиправно відмовлено позивачу у зарахуванні до пільгового періоду за Списком №2 роботи на посаді машиніста компресорної дільниці з 01.04.1989 по 31.01.1993 у ПАТ «Вікторія».
Окрім того, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі.
Конституційний суд України у своєму рішенні №1-рп/99 від 09.02.1999 року зазначив, що положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що вони стосуються людини і громадянина (фізичної особи).
Таким чином до спірних правовідносин має застосовуватись законодавство чинне на момент їх виникнення.
Також пунктом «а» статті 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розщмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством.
Так, відповідно до п.п. «з» п. 109 розд. VIII Постанови Ради Міністрів СРСР «Про затвердження Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій» від 03.08.1972 року № 590 крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також: навчання в училищах і школах системи державних трудових резервів і системи професійно-технічної освіти (в ремісничих, залізничних училищах, гірничопромислових школах і училищах, школах фабрично-заводського навчання, училищах механізації сільського господарства, технічних училищах, професійно-технічних училищах і т. д.) і в інших училищах, школах і на курсах з підготовки кадрів, з підвищення кваліфікації і з перекваліфікації.
Приписами частини 3 п. 109 розділу VIII постанови Ради міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 року передбачено, що при призначенні на пільгових умовах або в пільгових розмірах пенсій по старості та інвалідності робітникам і службовцям, які працювали на підземних роботах, на роботах з шкідливими умовами праці та в гарячих цехах і на інших роботах з важкими умовами праці (Підпункти "а" і "б" пункту 16), і пенсій у зв'язку з втратою годувальника їх сім'ям, а також пенсій по старості робітницям підприємств текстильної промисловості (підпункт "в" пункту 16) періоди, зазначені в підпунктах "до" і "л", прирівнюються за вибором особи, яка звернулася за призначенням пенсії або до роботи, яка передувала даному періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду. Період, зазначений у підпункті "з", прирівнюється до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.
З аналізу вищезазначених норм вбачається, що для зарахування періоду навчання до пільгового стажу особа, після завершення навчання, має працевлаштуватись за професією, що дає право на призначення пенсії на пільгових умовах, при цьому не встановлюється обмеження щодо часу працевлаштування особи або конкретної професії.
Судом встановлено, що з 01.09.1980 по 15.07.1983 позивач навчався в Київськом міськом середньом профтехучилищі № 11.
Отже, наявні необхідні умови для зарахування до пільгового стажу позивача періодів:
- навчання в Київськом міськом середньом профтехучилищі № 11 - з 01.09.1980 по 15.07.1983;
- роботи на посаді машиніста компресорної дільниці з 01.04.1989 по 31.01.1993;
- робота на посаді машиніста аміачних холодильних установок з 03.11.2006 по 30.09.2013.
Щодо зарахування до пільгового стажу періоду проходження позивачем строкової служби в лавах Радянської Армії з 14.05.1984 по 22.05.1986, суд зазначає наступне.
Відповідно до п.п. «в» абз. 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується також: військова служба та перебування в партизанських загонах і з'єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.
Приписами статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Згідно абз. 2 ч. 1 ст. 8 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII (чинного на момент проходження позивачем служби) час перебування громадян України на військовій службі зараховується до їх загального і безперервного трудового стажу, а також до стажу роботи за спеціальністю.
Також, відповідно п.п. «к» п. 109 постанови Ради Міністрів СРСР № 590 від 03.08.1972 року «Про затвердження Положення про порядок призначення і виплати державних пенсій» від 03.08.1972 року № 590 (яка діяла в період служби позивача), крім роботи в якості робітника або службовця до загального стажу роботи зараховується також: служба в складі Збройних Сил СРСР і перебування в партизанських загонах; служба у військах і органах ВЧК, ОГПУ, НКВД, НКГБ, МГБ, Комітету державної безпеки при Раді Міністрів СРСР, Міністерства охорони громадського порядку СРСР, міністерств охорони громадського порядку союзних республік, Міністерства внутрішніх справ СРСР, міністерств внутрішніх справ союзних республік; служба в органах міліції. перебування військовослужбовця в полоні зараховується до стажу роботи в встановленому порядку.
Як вже раніше зазначалось п. 109 Постанови № 590 надає право особі на зарахування періоду військової служби у лавах Збройних сил СРСР до роботи, яка передувала даному періоду, або до роботи, яка слідувала за закінченням цього періоду.
Отже період строкової військової служби повинен зараховуватись до стажу роботи за спеціальністю, незалежно від часу та періоду працевлаштування за спеціальністю.
Таким чином відповідач протиправно не зарахував до страхового стажу позивача період проходження ним строкової служби.
На думку суду, відповідачем не доведено правомірність своєї поведінки з урахуванням вимог, встановлених частиною другою статті 19 Конституції України та частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та доказів, наявних у матеріалах справи, адміністративний позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню в повному обсязі.
Натомість, оскільки прийняття рішення про призначення пенсії за вислугою років є дискреційним повноваженням та обов'язком органів Пенсійного фонду, та ураховуючи ту обставину, що відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача лише через неврахування пенсійного стажу за певний період, не розглядав наявність/відсутність інших підстав для призначення пенсії позивачу на пільгових умовах, суд позбавлений можливості встановити чи виконав позивач всі приписи законодавства для його прийняття.
За таких обставин вимога позивача про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити пенсію з 10.12.2019 є втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу та не підлягає задоволенню.
У свою чергу, приписи ч. 2 ст. 5 КАС України передбачають, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, з огляду на що, суд вважає за необхідне для повного захисту прав позивача зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву від 10.12.2019 за вх. № 14082 та додані до неї документи про призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням висновків суду у даній справі щодо пільгового стажу позивача.
Відповідно до пункту 30 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Враховуючи наведене та встановлені обставини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8, 9, 77, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) щодо відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ), оформленої листом від 06.02.2020 № 2600-0314-8/10345.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 10.12.2019 за вх. № 14082 та додані до неї документи про призначення пенсії на пільгових умовах з урахуванням висновків суду щодо пільгового стажу.
4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368, адреса: 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, 16) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 420,40 грн сплаченого судового збору.
За приписами статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Порядок та строки подання апеляційної скарги врегульовано приписами статей 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.М. Клименчук