14 червня 2021 року м. Чернігів Справа № 620/2889/21
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Тихоненко О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської районної ради Чернігівської області про стягнення коштів,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до суду з позовом до Чернігівської районної ради Чернігівської області (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 12981,36 грн.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що відповідач не провів з нею усіх розрахунків у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що є підставою для застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 15.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Ухвалою суду надано термін для подачі відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечень.
Вказану ухвалу суду, разом з позовною заявою та додатками до неї відповідач отримав 16.04.2021, що підтверджується звітом про направлення електронної пошти, однак правом для подання відзиву не скористався.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
16.12.2020 Чернігівською районною радою Чернігівської області прийнято персональне попередження про наступне вивільнення позивача (а.с.6).
Згідно розпорядження Городнянської районної ради Чернігівської області від 12.01.2021 № 1 о.с. ОСОБА_1 з 18.01.2021 звільнено з посади головного спеціаліста відділу юридичного забезпечення та з питань комунального майна виконавчого апарату ради, у зв'язку з реорганізацією Городнянської районної ради відповідно до п.1 ст. 40 Кодексу Законів про Працю України (а.с.5).
Після звільнення позивача остаточний розрахунок відповідних сум проведений 16.02.2021, що підтверджується витягом по надходженню на картковий рахунок (а.с.13).
Згідно наявних в матеріалах справи довідок від 25.02.2021 № 04-19/14 та № 04-19/15 середньомісячна заробітна плата позивача становить 9504,21 грн, середньоденна заробітна плата - 463,62 грн (а.с.11-12).
В зв'язку з невиплатою належних коштів при звільненні, позивач звернулася до суду з даним позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зважає на таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 23 Загальної Декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 А (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948, встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття.
Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім'ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення.
Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право особи на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно зі статтею 1 Конвенції про захист заробітної плати №95, виданої 01.07.1949 Міжнародною організацією праці та ратифікованої Президіумом Верховної Ради СРСР 31.01.1961, термін “заробітна плата” означає, незалежно від назви оплати праці і методу її обчислення, будь-яку винагороду або заробіток, які можуть бути обчислені в грошах, і встановлені угодою або національним законодавством, що їх роботодавець повинен заплатити працівникові за працю, яку виконано чи має бути виконано, або за послуги, котрі надано чи має бути надано.
Статтею 12 цієї Конвенції установлено, що коли минає термін трудового договору, остаточний розрахунок заробітної плати, належної працівнику, має бути проведено відповідно до національного законодавства, колективного договору чи рішення арбітражного органу, або - коли немає такого законодавства, угоди чи рішення - в розумний термін з урахуванням умов контракту.
Так, згідно з частиною 1 статті 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з працівником розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до частини 1 статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Статтею 117 Кодексу законів про працю України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Період затримки розрахунку при звільненні - це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 15 вересня 2015 року у справі №21-1765а15 зазначав, що аналіз статей 116-117 КЗпП України дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Також Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 було висловлено правову позицію, що під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Матеріалами справи підтверджено, що позивача звільнено з посади головного спеціаліста відділу юридичного забезпечення та з питань комунального майна виконавчого апарату ради 18.01.2021, тобто затримка розрахунку при звільненні починається з 19.01.2021. Однак остаточний розрахунок проведено лише 16.02.2021 (а.с.5, 13).
Таким чином, період з 19.01.2021 по 15.02.2021 (20 робочих днів) є періодом затримки Чернігівською районною радою Чернігівської області розрахунку при звільнені позивача.
Щодо обчислення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, то він проводиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100, за положеннями якого нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.
Відповідно до довідки від 25.02.2021 № 04-19/15, середньоденна заробітна плата позивача становить 463,62 грн (а.с.12).
Затримка розрахунку при звільненні за період з 19.01.2021 по 15.02.2021 становить 20 робочих днів, тобто 463,62 грн х 20 =9272,40 грн.
Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
При цьому, згідно правової позиції Верховного Суду України, викладеної, зокрема, у постанові від 21.11.2011 у справі №6-60цс11, встановивши, що працівникові в день звільнення не було сплачено всі належні від підприємства суми, суд на підставі статті 117 Кодексу законів про працю України стягує на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку, якщо роботодавець не доведе відсутність у цьому своєї вини.
Згідно з частиною п'ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Таким чином, з'ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2021 по 15.02.2021; стягнення з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2021 по 15.02.2021 у розмірі 9272,40 грн.
Вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 12981,36 грн не знайшли свого підтвердження в ході розгляду даної справи.
У відповідності до вимог частин першої та третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись статтями 139, 168, 241, 243, 244-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Чернігівської районної ради Чернігівської області про стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Чернігівської районної ради Чернігівської області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2021 по 15.02.2021.
Стягнути з Чернігівської районної ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 19.01.2021 по 15.02.2021 у розмірі 9272 (дев'ять тисяч двісті сімдесят дві) грн 40 коп.
В решті позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Чернігівської районної ради Чернігівської області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908 (дев'ятсот вісім) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідач: Чернігівська районна рада Чернігівської області (вул. Шевченка, 48, м. Чернігів, 14027, код ЄДРПОУ 24843051).
Повний текст рішення складено 14.06.2021.
Суддя О.М. Тихоненко