14 червня 2021 р. м. Чернівці справа № 600/1733/21-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним рішення,-
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому просить:
- визнати протиправною відмову Міністерства оборони України у призначенні ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги, як інваліду третьої групи внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні безпосередній участі у Антитерористичній операції;
- зобов'язати Міністерство оборони України прийняти рішення щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги ОСОБА_1 , як інваліду третьої групи, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним військової служби, відповідно до статті 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року № 975".
В обґрунтування заявлених вимог позивач, посилаючись на встановлення йому ІІІ групи інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини, вказує про наявність права на призначення й виплату одноразової грошової допомоги відповідно до ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. №975.
Вказане обумовлене тим, що у 2015 році під час первинного огляду органами МСЕК встановлено позивачу 25% втрати працездатності без встановлення інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби (проходження військової служби під час мобілізації), а 19.02.2018 р. під час первинного огляду органами МСЕК встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення та захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини. У зв'язку з наведеним позивач вважає, що він має право на отримання вказаної вище одноразової грошової допомоги у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, що передбачено названими вище нормативно-правовими актами. Оскільки ІІІ групи інвалідності була встановлена позивачу у 2018 році, то сума допомоги має визначатися саме виходячи з розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня 2018 року.
Разом з цим, відповідачем відмовлено у нарахуванні та виплаті позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку зі встановленням інвалідності, посилаючись на те, що у разі зміни групи інвалідності доплата одноразової грошової допомоги здійснюється за умови, якщо зміна відбулася протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.
Вказану відмову позивач вважає протиправною, оскільки право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби, починається саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.
19.04.2021 р. ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду у справі №600/1733/21-а відкрито провадження у справі, ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами .
Міністерство оборони України (далі - відповідач) щодо задоволення позову заперечував. У поданому до суду відзиві просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на правомірність оскаржуваної відмови, яка прийнята на підставі п. 4 ст. 16-3 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей. Вказував, що встановлення первинної втрати працездатності позивача на 5% відбулося 30.06.2015 р., у зв'язку з чим йому було виплачено допомогу в сумі 4263,00 грн. Разом з цим, оскільки в подальшому ступінь втрати працездатності позивача був змінений на ІІІ групу інвалідності, що відбулось після спливу встановленого п. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» дворічного строку (група інвалідності встановлена позивачу 19.02.2018 р.), то підстави для виплати одноразової грошової допомоги у заявленому позивачем розмірі у зв'язку зі встановленням групи інвалідності відсутні. Крім цього, відповідач посилався на правові висновки Верховного Суду в аналогічних правовідносинах, відповідно до яких дворічний строк для виплати одноразової в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання.
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає за можливе та доцільне розглянути справу на підставі наявних матеріалів та доказів у порядку спрощеного письмового провадження.
ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) учасник бойових дій, що підтверджується посвідченнями серії НОМЕР_1 виданого 13.07.2015 р.
Також відповідно до посвідченням серії НОМЕР_2 позивач є інвалідом ІІІ групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - інвалідів війни. Термін дії посвідчення з 11.03.2020 р. по 01.03.2021 р.
Судом встановлено, що відповідно до довідки військової частини НОМЕР_3 №798 від 11.10.2017 р. ОСОБА_2 з 10.05.2014 р. по 17.05.2014 р. безпосередньо брав участь в Антитерористичній операції, на території Донецької та Луганської областей, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України.
Згідно з довідкою військової частини польова пошта НОМЕР_3 від 23.10.2014 р. №39 солдат ОСОБА_2 17.07.2014 р. о 16:30 год. біля населеного пункту Весела гора Луганської області під час виконання службових обов'язків військової служби, в наслідок обстрілу з установки «Град» отримав поранення у районі проведення АТО, а саме вогнепальне сліпе осколкове поранення м'яких тканин правої лопаткової ділянки та правої сідниці з наявністю стороннього тіла.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини польова пошта НОМЕР_4 від 24.04.2015 р. №79 солдата ОСОБА_2 водія 2 розрахунку 2 мінометного зводу мінометної батареї, звільнено з військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, у запас відповідно до Указу Президента України п. 4 Указу Президента України від 14.01.2015 р. №15/2015 «Про часткову мобілізацію» та пп. «є» п. 1 ч. 8 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», вважається таким, що справи та посаду здав і направлений для постановки на військовий облік в Вижницько-Путильський ОРВК Чернівецької області. З 24.04.2015 р. виключений за списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Крім цього, зі змісту наведеного наказу вбачається, що позивачу виплачено грошову премію, за сумлінне виконання службових обов'язків, надбавку за виконання важливих завдань, винагороду в розмірі 60%, грошову компенсацію за невикористані 3 доби щорічної відпустки за 2015 рік, одноразова грошова допомога.
Як вбачається з довідки Чернівецького обласного центру МСЕК від 30.06.2015 р. серії 10ААА №007026, позивачу встановлено 25% втрати працездатності.
Згідно з протоколом засідання Військово-лікарської комісії Західного регіону по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №463 від 30.10.2017 р. захворювання позивача: «стійкий помірно виражений тривалий невротичний розлад, асоційований зі стресом. ВСД по змішаному типу, легка ліквор на дисциркуляція. Вторинна вертеброгенна люмбалгія на фоні остеохондрозу поперекового відділу хребта», захворювання пов'язані із захистом Батьківщини. Поранення: «зміцнілі шкірні рубці правої лопаткової ділянки, правої сідниці після вогнепального сліпого осколкового поранення (17.07.2014 р.), хірургічної обробки, видалення осколків.
Згідно з довідкою Чернівецької медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) від 19.02.2018 р. ОСОБА_2 встановлено ІІІ групу інвалідності та ступінь втрати працездатності у розмірі 40%.
Відповідно до витягу з протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, від 15.03.2019 р. №32, позивачу відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги. Посилаючись на п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та п. 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 р. №975, комісія вказала, що групу інвалідності встановлено понад дворічний термін після первинного встановлення ступеня втрати працездатності.
Разом із цим повідомлено, що допомога у зв'язку з встановленням 5% втрати працездатності виплачена в сумі 4263,00 грн.
Не погоджуючись із рішенням суб'єкта владних повноважень про відмову у призначені одноразової грошової допомоги, позивач звернувся до адміністративного суду із цим позовом.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби передбачено Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. №2232-ХІІ (далі -Закон №2232-ХІІ в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 41 Закону №2232-ХІІ виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначений ст. 16-3 Закону №2011-XII, якою було доповнено зазначений Закон у зв'язку із прийняттям Закону України "Про внесення змін до деяких законів України з питань соціального захисту військовослужбовців" від 04.07.2012 р. №5040-VI, який набрав чинності з 01.01.2014 р.
Зокрема, п. 9 ст. 16-3 Закону №2011-XII визначено, що порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України.
На виконання зазначеної вище норми Кабінетом Міністрів України 25.12.2013 р. прийнято постанову №975 "Про затвердження Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (далі - Порядок №975 в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до п. 3 Порядку №975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов'язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності - дата, що зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії.
Підпунктом 1 п. 6 Порядку №975 встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується військовослужбовцю (крім військовослужбовця строкової служби), інвалідність якого настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов'язків військової служби або внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням ним обов'язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок зазначених причин, у розмірі 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Згідно з п. 8 Порядку №975 (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу25% втрати працездатності) та абзацом 1 зазначеного пункту (в редакції, чинній на момент встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності) якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
Аналогічного змісту положення були передбачені п. 4 ст. 16-3 Закону №2011-XII, яка набрала чинності з 01.01.2014 р. і була чинною на момент встановлення позивачу 25% втрати працездатності.
В подальшому, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 р. №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017 р., п. 4 ст. 16-3 Закону №2011-XII доповнено абз. 2 такого змісту: "У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється".
Отже, змістовно абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Крім цього, абз. 2 п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абз. 1 та 2 п. 4 ст. 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15.07.2020 р. у справі №240/10153/19, яку суд застосовує в даних правовідносинах в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Також варто зауважити, що Верховний Суд у даній постанові відступив від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 р. у справі №295/3091/17, від 21.06.2018 р. у справі №760/11440/17, від 30.09.2019 р. у справі №825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування п. 4 ст. 16-3 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. №2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені п. 4 ст. 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014 р.; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 р. чи після).
З огляду на наведене, Верховний Суд вказав, що п. 4 ст. 16-3 Закону №2011-XII передбачено вирішення питання виплати одноразової грошової допомоги шляхом її виплати з урахуванням раніше виплаченої суми тим особам, яким раніше уже було встановлено факт ушкодження здоров'я і які раніше уже таку допомогу отримували, а також передбачено обмеження такої виплати строком у два роки з часу попереднього встановлення факту ушкодження здоров'я.
Крім цього, суд звертає увагу на правову позицію Верховного Суду у постанові від 02.12.2020 р. (справа №1.380.2019.006957), згідно з якою дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, а наслідок, який спричинило ушкодження здоров'я після дворічного строку, відповідно до рішення МСЕК (встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності) для обчислення строку самостійного правового значення не має. Дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту рішення компетентного органу (МСЕК), яким вперше встановлено ступінь ушкодження здоров'я особи (незалежно від його виду: інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності), внаслідок травми або захворювання. Такий підхід (застосування дворічного строку) має на меті гарантування принципу правової визначеності для особи та запобігання можливих помилок з боку суб'єктів (органів МСЕК), які встановлюють причинно-наслідковий зв'язок між отриманою травмою або захворюванням та ступенем зумовленого ними погіршення стану здоров'я, визначивши, що лише протягом дворічного проміжку часу це можливо встановити достовірно. При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання одноразової грошової допомоги, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Поряд з цим, Верховний Суд у названій вище постанові зазначив, що встановлення інвалідності та встановлення часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності є пов'язаними підставами для виплати одноразової грошової допомоги; встановлення інвалідності особі, якій раніше було встановлено часткову втрату працездатності без встановлення інвалідності, надає такій особі право на виплату одноразової грошової допомоги з урахуванням раніше виплаченої суми; дворічний строк для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі застосовується з моменту першого рішення компетентного органу (МСЕК), яким встановлено інвалідність або ступінь втрати працездатності без встановлення інвалідності.
З матеріалів цієї справи вбачається, що на час встановлення позивачеві 25% втрати працездатності (30.06.2018 р.) правова норма, яка обмежує право на перегляд розміру одноразової грошової допомоги дворічним строком, вже діяла.
З дня встановлення позивачеві 25% втрати працездатності (30.06.2015 р.) до дня встановлення позивачу ІІІ групи інвалідності (19.02.2018 р.) минуло більше двох років.
Враховуючи викладене, зважаючи на норми права, якими врегульовано спірні правовідносини, та наведену вище правову позицію Верховного Суду у даній категорії справ, оскільки ІІІ групу інвалідності було встановлено позивачу після спливу двох років з дня встановлення 25% втрати працездатності, суд вважає, що позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Отже, відповідач, відмовляючи позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановленням ІІІ групи інвалідності, діяв у межах своїх повноважень та на виконання вимог Закону №2011-ХІІ та Порядку №975, а тому правові підстави для задоволення заявлених позовних вимог відсутні.
При вирішенні цієї справи судом також взято до уваги і правову позицію Верховного Суду, викладену з подібних правовідносин у постанові від 16.12.2020 р. у справі №824/531/19-а.
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 КАС України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ст. 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно ст. 74-76 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно ч. 1, ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що позивач не довів протиправність оскаржуваної відмови.
Натомість відповідач у ході судового розгляду справи довів безпідставність заявлених позовних вимог про визнання протиправною відмову та зобов'язання вчинити дії, а тому суд відмовляє у задоволенні даного позову повністю.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ),
Відповідач - Міністерство оборони України (проспект Повітрофлотський, 6, м. Київ, 03168, код ЄДРПОУ 00034022).
Суддя І.В. Маренич