справа№380/2137/21
07 червня 2021 року
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Потабенко В.А., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу ОСОБА_1 до Міністерства охорони здоров'я України про визнання протиправними діянь, зобов'язання вчинити дії,- в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства охорони здоров'я України (далі - МОЗ України, відповідач) з такими позовними вимогами:
- визнати протиправними діяння Міністерства охорони здоров'я України щодо ненадання обґрунтованої відповіді на звернення № ГР-11682519 від 04.12.2020 року, що є порушенням статті 40 Конституції України щодо вимоги надати обґрунтовану відповідь;
- зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України розглянути звернення № ГР-11682519 від 04.12.2020 року з дотриманням вимог чинного законодавства;
- зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України виплатити моральну компенсацію у розмірі 10000 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 04.12.2020 надіслав до Міністерства охорони здоров'я України заяву про порушення конституційного права на відпустку та застосування заходів негативного впливу до викривача в розумінні Закону України “Про запобігання корупції”. Однак, надана відповідь не містить результатів розгляду звернення по суті та не відповідає критерію обґрунтованості, що, на думку позивача, є порушенням Конституції України та інших законів України. З огляду на викладені обставини, просив суд позов задовольнити.
Ухвалою від 22.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.
Відповідач позову не визнав. 26.05.2021 подав відзив на позовну заяву (вх. №37623), у якому зазначив, що позивач у звернення від 04.12.2020 за № ГР-11682519, яке було отримано Міністерством охорони України 05.01.2021, просив зафіксувати порушення Львівським національним університетом імені Данила Галицького умов колективного договору, зобов'язати університет надати відпустку, зафіксувати вчинення ректором Університету заходів негативного впливу на позивача, як на викривача. Відповідач наголосив, що відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України “Про звернення громадян”, звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань. Звернув увагу суду на те, що ст. 12 Закону України “Про звернення громадян” встановлено, що дія зазначеного Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, зокрема, встановлений трудовим законодавством. Відповідно до ст. 27 Закону України “Про відпустки” нагляд за додержанням законодавства про відпустки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а також іншими уповноваженими на це державними органами. З метою перевірки фактів викладених у вказаному зверненні, МОЗ України звернулося до Львівського національного університету імені Данила Галицького із листом від 13.01.2021 №11.3-16/Г-84/256-зв, у якому просило надати пояснення стосовно питань, викладених у зверненні позивача. Листом від 15.01.2021 за № 11.3-16/г-84/406-зв МОЗ України поінформувало заявника про результати розгляду його звернення надіславши відповідь, у якій зазначило про те, що МОЗ України звернулося до Львівського національного університету імені Данила Галицького щодо надання пояснень стосовно питань, вказаних у зверненні та долучило копію пояснень. Таким чином, представник відповідача вважає, що МОЗ України в межах своїх повноважень, належним чином здійснило розгляд звернення позивача та вжило усіх заходів, визначених законодавством для розв'язання питань порушених позивачем. Додатково у відзиві на позов висловлено заперечення щодо стягнення на користь позивача моральної шкоди, оскільки позивачем не надано жодних належних та допустимих доказів, які підтверджують наявність вини МОЗ України при завданні моральної шкоди позивачу. Підсумовуючи усе наведене, відповідач просив у задоволенні позову відмовити повністю.
04.06.2021 позивач подав відповідь на відзив (вх. № 40084), у якій зазначив, що надана відповідачем реєстраційна картка звернення вказує на те, що подане позивачем звернення від 04.12.2020 зареєстроване та передане на розгляд відповідачу 04.12.2020. Наголосив, що відповідач жодним чином не пояснює, який юридичний статус та походження наданої реєстраційної картки звернення, чому звернення від 04.12.2020 прийняте до розгляду відповідачем лише 05.01.2021, тобто понад 30 днів перебувало без розгляду. Зазначив, що незалежно від відомостей реєстраційної картки звернення наданої з відзивом, звернення від 04.12.2020 підписане та зареєстроване саме 04.12.2020, ця дата підтверджена у доданому до відзиву листі на адресу ЛНМУ імені Данила Галицького від 13.01.2021 року та у відповіді від 15.01.2021 року. Крім цього, позивач наголосив, що п. 2 Інструкції з діловодства за зверненнями громадян в органах державної влади і місцевого самоврядування, об'єднаннях громадян, на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності, в засобах масової інформації, затвердженій постановою Кабінету Міністрів України від 14.04.1997 № 348 зазначено, що “датою подання електронного звернення є дата надходження звернення на визначену електронну адресу або дата заповнення електронної форми та її відправлення. Якщо електронне звернення надійшло на визначену електронну адресу у неробочий день та час, то датою подання електронного звернення вважається наступний після нього робочий день”. Отже, на переконання позивача, матеріалами справи, в тому числі і наданими відповідачем, підтверджується розгляд звернення від 04.12.2020 понад 30 календарних днів (понад місяць). Крім того, позивач наголосив, що відзив та додані до нього документи не містять роз'яснення, яким нормативно-правовим актом керувався відповідач, розглядаючи звернення від 04.12.2020 та надаючи відповідь від 15.01.2021, як цього вимагає ст. 19 Конституції України. Таким чином, покликання представника відповідача на ст. 12 Закону України “Про звернення громадян” без зазначення закону, який використовувався відповідачем при розгляді звернення від 04.12.2020 та надання відповіді від 15.01.2021, є безпідставним.
Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки відсутні клопотання будь-якої зі сторін про розгляд справи у судовому засіданні з викликом сторін, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі факти, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 звернувся до Міністерства охорони здоров'я України із заявою про порушення конституційного права на відпустку та застосування заходів негативного впливу до викривача в розумінні Закону України “Про запобігання корупції”.
Зокрема, у вказаному зверненні позивач просив МОЗ України про таке:
- зафіксувати порушення ЛНМУ імені Данила Галицького в особі ректора ОСОБА_2 умов затвердженого колективного договору, що викладено у заяві;
- зафіксувати вчинення ЛНМУ імені Данила Галицького в особі ректора ОСОБА_2 заходів негативного впливу на ОСОБА_1 , як викривача;
- зобов'язати ЛНМУ імені Данила Галицького в особі ректора ОСОБА_2 усунути порушення та надати мені додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів з 22.12.2020 року на підставах, вказаних в цій заяві та додатках;
- розглянути цю заяву у скорочений термін для отримання відпустки до 22.12.2020 року;
- відповідь про результати розгляду заяви надати письмово, надіславши за адресою: АДРЕСА_1 .
З метою перевірки фактів, викладених у вказаному зверненні, МОЗ України звернулося до Львівського національного університету імені Данила Галицького із листом від 13.01.2021 №11.3-16/Г-84/256-зв, у якому просило надати пояснення стосовно питань, викладених у зверненні позивача.
З матеріалів справи видно, що листом від 15.01.2021 за № 11.3-16/г-84/406-зв МОЗ України поінформувало ОСОБА_1 про результати розгляду його звернення, надіславши відповідь від 15.01.2021 №11.3-16/Г-84//406-зв у якій зазначило про те, що МОЗ України звернулося до Львівського національного університету імені Данила Галицького щодо надання пояснень стосовно питань, вказаних у зверненні та долучило до відповіді копію пояснень Львівського національного університету імені Данила Галицького. Роз'яснило, що відповідно до ст. 55 Конституції України коден має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Вважаючи таку відповідь необґрунтованою, позивач звернувся з позовом до суду.
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Закон України від 02.10.1996 № 393/96-ВР “Про звернення громадян” регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів. Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення (далі - Закон України “Про звернення громадян”).
Відповідно ст. 1 Закону України “Про звернення громадян” громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За приписами ст. 3 Закону України “Про звернення громадян” під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Так, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Скарга - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб.
Відповідно до ст. 5 Закону України “Про звернення громадян” звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Звернення може бути подано окремою особою (індивідуальне) або групою осіб (колективне).
Звернення може бути усним чи письмовим.
Письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Письмове звернення також може бути надіслане з використанням мережі Інтернет, засобів електронного зв'язку (електронне звернення).
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати. В електронному зверненні також має бути зазначено електронну поштову адресу, на яку заявнику може бути надіслано відповідь, або відомості про інші засоби зв'язку з ним. Застосування електронного цифрового підпису при надсиланні електронного звернення не вимагається.
Звернення, оформлене без дотримання зазначених вимог, повертається заявнику з відповідними роз'ясненнями не пізніш як через десять днів від дня його надходження, крім випадків, передбачених частиною першою статті 7 цього Закону.
Згідно з ст. 7 Закону України “Про звернення громадян” звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
Забороняється відмова в прийнятті та розгляді звернення з посиланням на політичні погляди, партійну належність, стать, вік, віросповідання, національність громадянина, незнання мови звернення.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз'ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Відповідно до ст. 20 Закону України “Про звернення громадян” звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п'яти днів.
На обґрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.
З аналізу наведених норм права, суд зазначає, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування та посадові і службові особи цих органів, зобов'язані розглядати звернення громадян і давати обґрунтовані відповіді у встановлений законом строк. При цьому, звернення повинні бути розглянуті та вирішені у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а відповіді за результатами їх розгляду надаються тим органом, який отримав ці звернення і до компетенції якого входить вирішення порушених у зверненнях питань.
Суд зазначає, що якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п'яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення.
Аналізуючи приписи Закону України “Про звернення громадян”, Верховний Суд у постанові від 22.04.2020 у справі № 826/717/16 зауважує, що законодавець, передбачаючи обов'язок органів державної влади та органів місцевого самоврядування пересилати за належністю звернення громадян іншому (відповідному) органу чи посадовій особі, мав на меті забезпечити заявнику об'єктивний та всебічний розгляд його заяви.
Водночас, вказаний обов'язок органів державної влади та місцевого самоврядування щодо пересилання звернення може бути реалізований виключно за сукупністю таких умов:
1) питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об'єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень;
2) звернення пересилається лише відповідному, а не будь - якому органу чи посадовій особі за належністю, тобто тому органу, до повноваження якого входить вирішення питань, що порушені у зверненні;
3) пересилання повинно відбутися в термін не більше п'яти днів;
4) про факт пересилання обов'язково повідомляється громадянин, який подав звернення.
Судом встановлено та не заперечується відповідачем, що 04.12.2020 ОСОБА_1 звернувся до Міністерства охорони здоров'я України із заявою про порушення конституційного права на відпустку та застосування заходів негативного впливу до викривача в розумінні Закону України “Про запобігання корупції”.
Як зазначив представник відповідача у відзиві, з метою перевірки фактів викладених у зверненні позивача, МОЗ України звернулося до Львівського національного університету імені Данила Галицького із листом від 13.01.2021 №11.3-16/Г-84/256-зв, у якому просило надати пояснення стосовно питань, викладених у зверненні позивача.
Таким чином, позивачу на його звернення в подальшому було надіслано відповідь від 15.01.2021 за № 11.3-16/г-84/406-зв, у якій МОЗ України поінформувало ОСОБА_1 про результати розгляду його звернення надіславши відповідь Львівського національного університету імені Данила Галицького від 13.01.2021 №01-11/11.
Суд вказує, що правова процедура ("fair procedure" - справедлива процедура) є складовою принципу законності та принципу верховенства права і передбачає правові вимоги до належного прийняття актів органами публічної влади.
Правова процедура встановлює межі вчинення повноважень органом публічної влади і, в разі її неналежного дотримання, дає підстави для оскарження таких дій особою, чиї інтереси вона зачіпає, до суду.
Встановлена правова процедура як складова принципу законності та принципу верховенства права є важливою гарантією недопущення зловживання з боку органів публічної влади під час прийняття рішень та вчинення дій, які повинні забезпечувати справедливе ставлення до особи.
Ця правова процедура спрямована на забезпечення загального принципу юридичної визначеності, складовою якої є принцип легітимних очікувань як один з елементів принципу верховенства права, тобто особа правомірно очікує отримати у передбачений законом спосіб відповідь на порушене перед суб'єктом, якому адресовано звернення, питання відповідно та у спосіб, передбачений законом.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 806/1959/16.
На підставі наведеного, суд зазначає, що ОСОБА_1 звернувся із заявою до МОЗ України, однак жодної відповіді МОЗ України на питання, що викладені у заяві від 04.12.2019, не отримав.
Суд погоджується з доцільністю скерування звернення позивача до Львівського національного університету імені Данила Галицького для надання пояснень стосовно питань, викладених у заяві ОСОБА_1 .
Як і з тим, що відповідно до ст. 12 Закону України “Про звернення громадян” дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений, зокрема, трудовим законодавством, .
Водночас, суд звертає увагу, що позивач у своїй заяві просив, крім питань, що стосувались трудового законодавства (зобов'язати ЛНМУ імені Данила Галицького в особі ректора ОСОБА_2 усунути порушення та надати додаткову оплачувану відпустку тривалістю 10 календарних днів), зафіксувати порушення ЛНМУ імені Данила Галицького умов затвердженого колективного договору, що викладено у цій заяві, зафіксувати вчинення ЛНМУ імені Данила Галицького в особі ректора ОСОБА_2 заходів негативного впливу на ОСОБА_1 , як викривача.
Аналізуючи відповідь МОЗ України від 15.01.2021 за № 11.3-16/г-84/406-зв на заяву ОСОБА_1 від 04.12.2020, суд зазначає, що відповідач обмежився лише надсиланням позивачу відповіді Львівського національного університету імені Данила Галицького від 13.01.2021 №01-11/11.
Згідно ст. 15 Закону України “Про звернення громадян” органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Заяви (клопотання) АДРЕСА_2 , осіб з інвалідністю внаслідок війни розглядаються першими керівниками державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій особисто.
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Суд зауважує, що МОЗ України не проведено аналізу відповіді Львівського національного університету імені Данила Галицького, а саме не з'ясовано повноти відповідей на усі запитання, викладені позивачем у заяві від 04.12.2020, та не проведено оцінки наявності порушень, які позивач просив зафіксувати (в частині порушень умов затвердженого колективного договору та щодо себе, як викривача), не проінформовано останнього про результати розгляду звернення з покликанням на норми чинного законодавства і наведенням мотивів, як цього вимагає ст. 15 Закону України “Про звернення громадян”.
Крім того, суд звертає увагу на строки розгляду звернення позивача.
Як уже зазначалося, відповідно до ст. 20 Закону України “Про звернення громадян” звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Водночас, як видно із матеріалів справи, подане позивачем звернення від 04.12.2020 зареєстроване та передане на розгляд відповідачу 04.12.2020. Водночас до 05.01.2021, тобто понад 30 днів, таке звернення перебувало без розгляду. Вказане підтверджується листом МОЗ України від 13.01.2021 року та відповіддю від 15.01.2021.
Доказів наявності обставин, які перешкоджали відповідачу надати відповідь на звернення ОСОБА_1 в місячний строк, МОЗ України не надано. Не обґрунтовано, що таке звернення потребувало додаткового вивчення. Сам позивач про продовження строків розгляду звернення не повідомлявся.
Підсумовуючи наведене, суд погоджується з доводами позивача про необґрунтованість відповіді МОЗ України на скаргу ОСОБА_1 від 04.12.2020, що вказує на протиправну бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України щодо надання обґрунтованої відповіді на звернення позивача відповідно до статті 40 Конституції України.
Таким чином, з метою ефективного захисту прав позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України розглянути звернення позивача № ГР-11682519 від 04.12.2020 року з дотриманням вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Міністерства охорони здоров'я України на користь позивача моральної компенсації у розмірі 10000 грн., то суд зазначає наступне.
Згідно статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 1173 Цивільного кодексу України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи та бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Статтею 23 ЦК України передбачено право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав та законних інтересів. Відповідно до частин другої-п'ятої цієї статті моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Аналогічна правова позиція передбачена Постановою Пленуму Верховного суду України “Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди” від 31.03.1995 № 4.
За приписами ч.1 ст. ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до пункту 4 цієї Постанови позивач повинен зазначити у чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно, з яких міркувань він виходить, визначаючи розмір моральної шкоди, та якими доказами це підтверджується. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Пунктом 5 цієї Постанови визначено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Крім того, ч.1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) вказано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78КАС України.
Суд зазначає, що заявляючи позовну вимогу про відшкодування моральної шкоди позивач не зазначив, в чому така шкода полягає, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір завданої шкоди та не наведені докази, якими це підтверджується, що позбавляє можливості стверджувати про наявність такої шкоди, а також визначити розмір грошового відшкодування моральної шкоди залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а тому позовні вимоги в цій частині є необґрунтованими, безпідставними та такими, що не підлягають до задоволення у цій частині.
У відповідності до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Матеріали справи свідчать, що відповідні критерії відповідачем не дотримані, що зумовило звернення позивача за захистом порушених прав та інтересів до суду.
З огляду на вищевказане суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 2, 19-20, 22, 25-26, 73-77,139, 243- 246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -
адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Міністерства охорони здоров'я України щодо надання обґрунтованої відповіді на звернення ОСОБА_1 № ГР-11682519 від 04.12.2020.
Зобов'язати Міністерство охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925, адреса: 01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7) розглянути звернення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) № НОМЕР_2 від 04.12.2020 з дотриманням вимог чинного законодавства та з урахуванням висновків суду.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства охорони здоров'я України (код ЄДРПОУ 00012925, адреса: 01601, м. Київ, вул. Грушевського, 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні рівно судових витрат у вигляді судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено та підписано 14.06.2021.
Суддя Потабенко В.А.