"10" червня 2021 р. Справа № 916/218/21
Господарський суд Одеської області у складі:
судді Малярчук І.А.,
за участю представників сторін:
позивача: Тулейбич А.А., згідно ордеру
відповідача: Лещенко Г.В., на правах самопредставництва,
розглянувши заяву Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області - Міщенко М.В. від 01.06.2021р. за вх.№2-711/21 про розподіл судових витрат по справі №916/218/21 за позовом Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Міщенко Марії Володимирівни ( АДРЕСА_1 ) до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) про визнання недійсним рішення,
26.05.2021р. Господарським судом Одеської області ухвалено рішення, яким задоволено повністю позов Приватного нотаріуса Миколаївського міського НО Миколаївської області Міщенко М.В. до Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, визнано недійсним рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення АМКУ "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу від 15.12.2020р. №65/26-р/к, стягнуто з Південного міжобласного територіального відділення АМКУ на користь нотаріуса 2270грн. судового збору.
01.06.2021р. за вх.№2-711/21 до суду від позивача надійшла заява про розподіл судових витрат, яку ухвалою суду від 02.06.2021р. призначено до розгляду у засіданні суду на 10.06.2021р. об 11год.30хв.
Так, в заяві про розподіл судових витрат позивач просить суд стягнути з відповідача 20000грн., в обґрунтування заявленого позивач посилається на те, що 11.01.2021р. ним укладено договір про надання правової допомоги із Адвокатським бюро «Тулейбич і партнери». Відповідно до п.2 Додаткової угоди до договору, характером доручення є підготовка та подання до суду позовної заяви в інтересах клієнта про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/26-р/к від 15.12.2020р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу». Згідно п.3 додаткової угоди до договору, вартість послуг (гонорар) адвоката за договором про надання правової допомоги становить 20000 грн. За положеннями п.5 Додаткової угоди до договору, оплата послуг адвоката здійснюється на умовах 100% попередньої оплати.
10.06.2021р. за вх.№15769/21 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на правничі послуги, в якому заявник просить суд відмовити у відшкодуванні позивачу правничих витрат в сумі 20000грн. Так, відповідач зазначає, що сума гонорару адвоката у справі № 916/218/21 суперечить ст.30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», та є надмірно завищеною. Відповідач вказує на відсутність у справі платіжного доручення про оплату позивачем послуг адвоката. Поряд із цим відповідач зазначає, що Відділення є державним органом, яке фінансується з загального фонду Державного бюджету України. Фінансування Відділення не передбачає видатків на оплату правничої допомоги адвокату. Відповідно до статті 119 Бюджетного кодексу України нецільовим використанням бюджетних коштів є їх витрачання на цілі, що не відповідають: бюджетним призначенням, встановленим законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет); напрямам використання бюджетних коштів, визначеним у паспорті бюджетної програми (у разі застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі) або в порядку використання бюджетних коштів; бюджетним асигнуванням (розпису бюджету, кошторису, плану використання бюджетних коштів). Статтею 7 зазначеного Кодексу закріплені принципи бюджетної системи України. Один з них - це принцип цільового використання бюджетних коштів - бюджетні кошти використовуються тільки на цілі, визначені бюджетними призначеннями та бюджетними асигнуваннями. Крім того, нецільове використання бюджетних коштів створює фінансові умови для вчинення інших різноманітних правопорушень, у тому числі корупційних діянь. Використання бюджетних коштів усупереч їх цільовому призначенню встановленому Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» може розглядатися як створення умов для вчинення злочину у сфері службової діяльності. Відповідач вказує, що фактично кошти, що могли би надійти Державі, Відділення змушене буде витратити на необгрунтовану та завищену правничу допомогу, при тому, що кошти можуть бути використані на фінансування загальнодержавних видатків. На думку відповідача, прийняття відповідного рішення про стягнення з Відділення витрат на правничу допомогу у розмірі 20 000грн. призведе до нецільового використання бюджетних коштів та завдання неправомірних збитків державі. Крім того, відповідач зауважує, що у оскаржуваному позивачем рішенні Відділення на позивача накладено штраф у розмірі лише 13143грн., а отже, сума, яку намагається стягнути на правничу допомогу позивач, майже вдвічі більше ніж накладений на останнього штраф. Звертає увагу суду відповідач також на незначну тривалість розгляду даної справи та кількість підготовлених процесуальних документів.
Дослідивши заяву позивача та документи, що подані на її підтвердження, заперечення відповідача, суд встановив, що вказана заява підлягає задоволенню частково.
Суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: стосовно якої-небудь позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що потрібно виконати; судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення (ч.ч.1, 2, 3 ст.244 ГПК України).
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору (ч.ч.4, 5, 8, 9 ст.129 ГПК України).
За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Разом із тим згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 зазначеного Кодексу ).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.ч.1, 2, 3, 4, 5, 6 ст.126 ГПК України).
Так, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
У розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Між тим, як зазначила Об'єднана палата Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019р. по справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5-6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Відповідно до ст.30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Із договору про надання правничої допомоги від 11.01.2021р., укладеного між АБ «Тулейбич і партнери» та Приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області - Міщенко М.В., вбачається, що його предметом є надання адвокатом усіма законними методами та способами правової допомоги клієнту, у всіх справах, які пов'язані чи можуть бути пов'язані зі захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних його прав та законних інтересів (п.1.1. договору).
Також сторонами договору від 11.01.2021р. було укладено додаткову угоду, згідно якої адвокат здійснює представництво клієнта у господарській справі. Характер доручення - підготовка та подання до суду позовної заяви в інтересах клієнта про визнання недійсним рішення адміністративної колегії Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України №65/26-р/к від 15.12.2020р. «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу». Представництво в суді І інстанції до повного розгляду справи. Вартість послуг (гонорар) адвоката за договором про надання правової допомоги становить 20000 грн. Оплата послуг адвоката здійснюється на умовах 100% попередньої оплати, у будь-якій валюті (п.п.1, 2, 3, 5 додаткової угоди).
Крім того, до справи позивачем подано акт наданих послуг від 28.05.2021р., де зазначено наступний обсяг наданої адвокатом правової допомоги: 20.01.2021р. по 28.01.2021р. - підготовлено та подано до Господарського суду Одеської області позовну заяву про визнання недійсним рішення №65/26-р/к від 15.12.2020 «Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу»; 09.03.2021р. - підготовлено відповідь на відзив; 21.04.2021р. - підготовлено клопотання про долучення доказів до матеріалів справи; 26.04.2021р. - прийнято участь у підготовчому засіданні у справі за вказаним позовом, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду; 19.05.2021р. - прийнято участь у судовому засіданні з розгляду справи за вказаним позовом, в приміщенні Господарського суду Одеської області (поза межами міста Миколаєва, де розташоване робоче місце адвоката); 26.05.2021р. - прийнято участь у судовому засіданні з розгляду справи за вказаним позовом, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. Отже, поданий акт не містить, як визначення часу, витраченого на надання кожної правової послуги, так і вартості такої.
Представник позивача приймав участь у наступних судових засіданнях: 26.04.2021р. тривало 31хв., 19.05.2021р. - 15 хв., 26.05.2021р. - 18хв. Тобто, загалом на судові засідання адвокат витратив 1год.04хв.
Крім того, слід зазначити, що у відповіді на відзив адвокат фактично продублював текст позову, що не вимагало значних зусиль від останнього.
Наразі, додані до справи документи не підтверджують факту здійснення відповідачем оплати на користь адвоката вартості правничих послуг.
Верховний Суд у своїй Постанові від 03.10.2019 року в справі № 922/445/19 однозначно зазначив, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і викопаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу з урахуванням категорії справи, рівня її складності, тривалості розгляду справи, підлягають задоволенню частково у розмірі 5000грн., які можуть вважатись розумними і співмірними по даній справі, пропорційними до предмета спору.
Суд вважає неналежною позицію відповідача щодо відмови у задоволенні заяви позивача про стягнення судових витрат, з огляду на те, що відповідач є державним органом, кошторисом якого не передбачено виділення коштів на оплату вартості послуг адвокатів, оскільки, керуючись основними засадами (принципами) господарського судочинства, визначеними ст.2 ГПК України, в тому числі та не обмежуючись принципом пропорційності, визначеним ст.15 ГПК України, враховуючи забезпечення розумного балансу між приватними та публічними інтересами, особливістю предмета спору, складністю справи, вбачає підстави, з огляду на вищевикладене, для часткового стягнення з відповідача на користь позивача судових витрат.
Отже, судом підлягає частковому задоволенню заява Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області - Міщенко М.В. від 01.06.2021р. за вх.№2-711/21 про розподіл судових витрат, а саме в сумі 5000грн.
Керуючись ст.ст.221, 232, 233, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Задовольнити частково заяву Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області - Міщенко М.В. від 01.06.2021р. за вх.№2-711/21 про розподіл судових витрат.
2. Стягнути з Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (65012, м. Одеса, вул. Канатна, 83) на користь Приватного нотаріуса Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Міщенко Марії Володимирівни ( АДРЕСА_1 ) 5000 (п'ять тисяч) грн. витрат на послуги адвоката.
3. Відмовити Приватному нотаріусу Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області - Міщенко М.В. у решті частині заяви про розподіл судових витрат.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст.241 ГПК України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Відповідно до п.1 ст.256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне додаткове рішення складено 14.06.2021р.
Суддя І.А. Малярчук