79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128
02.06.2021 справа № 914/730/20
Господарський суд Львівської області в складі колегії суддів: Бортник О.Ю. - головуюча суддя, суддів Мазовіти А.Б. та Щигельської О.І., за участі секретаря судових засідань Толочко І.І. розглянув, у відкритому судовому засіданні матеріали справи за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Буське сорто-насінницьке підприємство», с. Ожидів, Буський район, Львівська область,
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Безуха Андрія Петровича, присілок Копані, с. Сілець, Сокальський район, Львівська область,
за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору у справі на стороні відповідача: 1. ОСОБА_1 , с. Заріка Сокальського району Львівської області; 2. ОСОБА_2 , м. Червоноград,
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору у справі на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс», м. Миколаїв,
про стягнення 472997 грн.
Представники сторін:
від позивача: Кобрин Людмила Олександрівна - адвокат,
від відповідача: Безух Андрій Петрович - фізична особа-підприємець, Богдан Петро Матвійович - адвокат,
від третіх осіб: не з'явились.
Суть спору: Товариство з обмеженою відповідальністю «Буське сорто-насінницьке підприємство», с. Ожидів, звернулось до Господарського суду Львівської області з позовом про стягнення з Фізичної особи-підприємця Безуха Андрія Петровича, присілок Копані, с. Сілець, 472997 грн. Ухвалами суду залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору у справі на стороні відповідача: 1. ОСОБА_1 , с. Заріка Сокальського району Львівської області та ОСОБА_2 , м. Червоноград, а також в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору у справі на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс», м. Миколаїв.
Стислий виклад позиції позивача.
Позивач у позові (том справи І, а.с. 1-5) стверджує, що на його оголошення на веб-сайті про пошук транспорту для перевезення сої насипом зателефонувала (на телефонний номер головного інженера підприємства, а також директора) особа, яка представилась ОСОБА_3 - менеджером-логістом відповідача. Ця особа запевнила позивача у надійності перевізника, у телефонному режимі обговорила з позивачем можливість співпраці по згаданому перевезенню, та за допомогою електронної пошти скинула установчі документи відповідача.
19 квітня 2019 р. складено заявки № 95 та № 96 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, відповідно до яких відповідач на замовлення позивача зобов'язався перевезти вантаж (24080 кг та 23940 кг сої насипом, відповідно) своїм або таким, що належить третім особам, автотранспортом. Вантажоодержувачем, згідно з цими заявками, визначено ТОВ «Грінтур-ЕКС», ММТП м. Миколаїв, вул. Заводська, 23; датою завантаження - 19.04.2019 р.; орієнтовною датою прибуття у пункт призначення - 21.04.2019 р.; марки автомобілів, що здійснюватимуть перевезення - SCANIA, д.н.з. НОМЕР_1 , причіп НОМЕР_2 та SCANIA, д.н.з. НОМЕР_3 , причіп НОМЕР_4 .
Того ж дня, 19.04.2019 р., як повідомляє позивач, на його територію приїхали згадані вантажні автомобілі, які належать відповідачу, під керуванням водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Автомобілі завантажено зерном сої, про що складено накладні № БУ-002395 та № БУ-002396, а також товарно-транспортні накладні № 2019-04-19/3 від 19 квітня 2019р. та № 2019-04-19/4 від 19 квітня 2019р. Водіїв проінструктовано про місце розвантаження, а саме: ММТП м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, ТОВ «Грінтур-Екс».
Проте 22 квітня 2019 р. позивач отримав від менеджера ТОВ «Грінтур-ЕКС» реєстр вивантажених автомобілів і у переліку транспортних засобів вантажу із соєю не було. На підставі цього переліку позивачем зроблено висновок, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань та не доставив вантаж у пункт розвантаження. Тому позивач вважає, що відповідач не виконав взятих на себе зобов'язань щодо перевезення сої.
Позивач зазначає, що цю сою він продавав на підставі Договору поставки № 60325002 від 17.04.2019 р. по ціні 9,850 грн. за одну метричну тону та мав обов'язок доставити її автомобільним транспортом у пункт поставки (термінал Грінтур-Екс, м. Миколаїв, вантажоодержувач: ТОВ «Грінтур-Екс», парк «Рудний», м. Миколаїв, вул. Заводська, 23).
Виходячи із зазначеної вище ціни сої за одну метричну тону, позивач вважає, що відповідач зобов'язаний повернути йому 472997 грн. вартості сої, яка не була доставлена у пункт розвантаження, оскільки відповідач не виконав своїх зобов'язань та не доставив її у цей пункт.
Як на правову підставу своїх позовних вимог позивач посилається на норми Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджено наказом Мінтрансу № 363, норми Глави 64, статей 207, 526, 530, 611, 612, 625, 629, 909 ЦК України, Глави 32, статей 173, 174, 175, 179 307 ГК, Закону України «Про транспорт», Закону України «Про автомобільний транспорт».
Стислий виклад заперечень відповідача, викладений у відзивах та заявах.
Відповідач у відзивах (том справи І, а.с. 107-120, том справи ІІ, а.с. 2-8, 113-132, том справи ІІІ, а.с. 4-21, 256-261) просить у задоволенні позову відмовити за його безпідставністю, «якщо суд не забажає раніше залишити позов без розгляду».
Відповідач посилається на те, що з 22.05.2018 р. він є фізичною особою-підприємцем та займається діяльністю, пов'язаною із автоперевезеннями вантажів. Відповідач свою діяльність розрекламував у інтернеті, де розмістив інформацію про себе.
У квітні 2019 р. жінка, яка представилась логістом ОСОБА_3 , котра придбала у позивача сою, телефоном повідомила йому про бажання замовити автотранспорт, для перевезення сої, визначила день (19.04.2019 р.) і попросила копії документів, які відповідач їй надав за допомогою засобів мобільного зв'язку.
19.04.2019 р. відповідач на пункт відвантаження до позивача «спрямував два автомобілі «Сканія» з причіпами, під керуванням водіїв ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . В їх обов'язки входило лише керування автомобілями під час доставки вантажу, як водіїв. Доручень на отримання вантажу та його експедитування водіям він не давав.
Водії отримали вантаж сої на складі позивача, отримали товарно-транспортні накладні та накладні, в яких поставили свої підписи про отримання вантажу, та розпочали перевезення вантажу.
Вищезгадана особа, яка представлялась ОСОБА_3 , телефоном надала водіям вказівку змінити товарно-транспортні накладні у м. Києві, в яких було визначено інше місце розвантаження сої у місті Миколаєві. Вантаж було доставлено в м. Миколаїв. Адреси доставки на території міста Миколаєва із відповідачем ніхто й ніколи не узгоджував.
Відповідач вважає, що в діях директора та головного бухгалтера позивача є складу злочину.
Відповідач заперечує наявність у нього факсу.
Відповідач повідомляє, що: він не має заборгованості перед позивачем по жодних платежах; на його думку, відсутні предмет та підстава позову; жодних договорів перевезення чи транспортного експедирування ні з позивачем, ні з ОСОБА_3 , ні з водіями, у встановленому законом порядку, він не укладав; він не отримував претензії від позивача, відповідно до вимог Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, які затверджено наказом Мінтрансу № 363, тому право на звернення до суду з позовом у позивача виникне лише за умови відмови відповідача у задоволенні претензії.
Відповідач вважає, що позивач пропустив шестимісячний строк для звернення з претензією і тому втратив право на подання позову, позовна заява не відповідає вимогам статей 162, 164 ГПК України.
Відповідач посилається на порушення позивачем вимог щодо відпуску насіння сої, що призвело до заволодіння вантажем третіми особами. На думку відповідача, позивачем відвантажено сою без письмового договору та довіреності на отримання вантажу особам, які не є його працівниками, та без згоди відповідача на таке відвантаження вантажу цим водіям. Водії не є працівниками відповідача в розумінні ст. 24 КЗпПУ. Правовідносини відповідача з водіями побудовані на усному цивільному договорі. Доручень на отримання вантажу, прийняття його до перевезення та експедитування для ТОВ «Грінтур-ЕКС» він водіям не давав, через відсутність між ним та ОСОБА_3 письмового договору на транспортно-експедиторське обслуговування.
Відповідач заперечує наявність його вини у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу, вважає, що його автомобілі залучено до перевезення вантажів самоуправно, зазначає, що між ним та відповідачем не існує правовідносин щодо видачі, отримання, прийняття сої до перевезення, здійснення перевезення, експедитування. Відповідач пояснює, що долучених позивачем до матеріалів справи товарно-транспортних накладних він «у очі не бачив, і не погоджував».
Відповідач посилається на: відсутність між сторонами у справі згоди щодо усіх істотних умов зобов'язання, передбачених статтею 180 ГК України; відсутність доказів того, що вантаж не отримано ТОВ «Грінтур-Екс» та, що його не було доставлено у пункт розвантаження; порушення позивачем при видачі сої вимог пунктів 10 та 16 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні; відсутність доказів вартості вантажу сої.
У додатку до відзиву (том справи І, а.с. 185-186) відповідач на підставі ст. 90 ГПК України ставить позивачу 9 запитань, а згодом у відзиві від 24.10.2020 р. (том справи ІІ, а.с. 130-131) - десять запитань.
Відповідачем подано заяви про застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених статтею 267 ЦК України, та відмову у позові (том справи І, а.с. 134, том справи ІІІ, а.с. 101-102).
Відповідач вважає, що обов'язки по транспортуванню вантажу до м. Миколаєва, виконані самоуправно залученими позивачем до перевезення водіями, не породжують у нього жодних зобов'язань.
Відповідач посилається на те, що вартість сої (4729779 грн.) є завищеною, у цю суму необґунтовано включено позивачем податки та вартість доставки сої покупцю, ДП «Сантрейд».
Стислий виклад відповіді на відзив позивача (том справи ІІ, а.с. 194-198).
Позивач, як на підставу відповідальності відповідача, посилається на норми ст.ст. 224, 225, 314 ГК України, ст. 924 ЦК України, п.п. 10.1., 10.2., 10.5., 11.1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні.
Позивач посилається на те, що заявки на перевезення вантажу № 95 та № 96 конкретизують порядок організації перевезення спірного вантажу, про відшкодування вартості якого ним заявлено позов. Право на такий позов позивач обґрунтовує приписами ст. 4 ГПК України.
На обґрунтування факту виникнення між сторонами у справі зобов'язань та на підтвердження наявності обставин, за яких настає відповідальність відповідача, позивач посилається на згадані вище заявки та товарно-транспортні накладні, складені 19.04.2019 р.
Позивач пояснює, що заявки надсилались відповідачу електронною поштою.
Факт не отримання вантажу вантажоодержувачем, на думку позивача, підтверджується реєстром вивантажених автомобілів, який отримано позивачем 22.04.2019 р. від ТОВ «Грінтур-ЕКС».
Позивач зазначає, що пояснення свідка ОСОБА_2 не можуть братись судом до уваги так як вони не відповідають вимогам ст. 88 ГПК України. Позивач надає відповіді на 9 запитань відповідача, поставлених у відзиві.
Позивач заперечує проти заявлених відповідачем до стягнення з нього витрат на правову допомогу, вважаючи, що такі не є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними, посилається на практику Європейського Суду з прав людини у питанні відшкодування згаданих витрат.
Даючи відповіді на питання відповідача (том справи ІV, а.с. 91-94), позивач наполягає на тому, що між сторонами у справі в належній формі укладено письмові договори на транспортування та експедирування сої, що підтверджується накладними № БУ-002395 та № БУ-002396 від 19 квітня 2019 р., а також товарно-транспортними накладними № 2019-04-19/3 та № 2019-04-19/4, заявками на здійснення перевезень вантажів автомобільним транспортом № 95 та № 96.
Позивач заперечує факт вчинення його посадовими особами шахрайських дій, пояснює, що менеджер-логіст відповідача ( ОСОБА_3 ), за допомогою електронної пошти, «скинула» позивачу установчі документи відповідача, посвідчення водіїв ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, довідку про відкриття рахунку відповідачу.
Заявки № 95 та № 96 не є підробленими.
Стислий виклад позиції третіх осіб у справі - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 .
Треті особи у справі у поясненнях, заяві свідка та відзиві третіх осіб повідомляють, що вантаж, отриманий на території ТОВ «Буське сорто-насінницьке підприємство», доставили у квітні 2019 р. у м. Миколаїв, довіреностей на отримання цього вантажу вони не отримували, договорів щодо нього не укладали.
ОСОБА_1 повідомляє, що в зв'язку з укладеним усно цивільним договором на перевезення, відповідач доручив йому перевезти до м. Миколаєва, за приватним замовленням ОСОБА_3 , сою. Перед відправкою автомобілів, 19.04.2019 р., ФОП Безух А.П. місця вивантаження не визначав. Водії вирушили з вантажем у місце призначення, зазначене у товарно-транспортних накладних та передали його у порту м. Миколаєва, куди спрямувала ОСОБА_3 , та видали особі, на яку по телефону вказала ОСОБА_3 .
Треті особи посилаються на те, що жодні зобов'язання між відповідачем та позивачем не виникли, оскільки відповідач вантаж до перевезення не приймав, документів з цього приводу позивачу не видавав. Треті особи не укладали договорів на транспортне експедирування вантажу сої та вважають, що спір повинен вирішуватись у порядку кримінального судочинства.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс» пояснень щодо позову не подало. У листі № 451 від 11.02.2021 р. (том справи ІІІ, а.с. 254), який адресовано адвокату відповідача, повідомило, що воно не укладало протягом 2018 р. - 2019 років договорів на поставку (купівлю) сої з позивачем чи відповідачем.
Заяви, клопотання, процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.09.2020 року (суддя Матвіїв Р.І.) задоволено заяву судді Матвіїва Ростислава Ігоровича від 30.09.2020 року про самовідвід у справі № 914/730/20.
В зв'язку із задоволенням самовідводу судді, проведено повторний автоматизований розподіл судової справи № 914/730/20. Відповідно до Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2020р. суддю Матвіїва Р.І. замінено суддею Бортник О.Ю.
Ухвалою суду від 12.10.20р. (суддя Бортник О.Ю.) прийнято справу до розгляду у зміненому складі суду, ухвалено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.
Ухвалою суду від 25.11.2020р. призначено справу № 914/730/20 до розгляду колегіально, у складі трьох суддів.
Внаслідок автоматизованого розподілу справи визначено колегію суддів для розгляду справи у складі: судді Бортник О.Ю. - головуюча, суддів Щигельської О.І. та Трускавецького В.П. У складі колегії суддів відбувались зміни, у зв'язку з перебуванням судді Трускавецького В.П. та судді Козак І.Б. у відпустці, 17.03.2021 р. суддю Трускавецького В.П. замінено на суддю Козак І.Б.; 29.03.2021р. суддю Козак І.Б замінено на суддю Мазовіту А.Б.
Хід розгляду справи, результати розгляду судом понад 50 заяв та клопотань (усних та письмових) учасників справи, підстави відкладення судових засідань у справі викладено в наявних у матеріалах справи ухвалах суду.
Ухвалами суду залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору у справі на стороні відповідача 1. ОСОБА_1 , с. Заріка Сокальського району Львівської області та 2. ОСОБА_2 , м. Червоноград; в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору у справі на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінтур-Екс», м. Миколаїв.
Ухвалою суду від 25.02.2021р. закрито підготовче провадження у справі № 914/730/20 та призначено справу до розгляду по суті.
Мотивувальна частина рішення.
Враховуючи предмет та підстави позову, котрі викладено позивачем у позовній заяві, беручи до уваги заперечення проти позову відповідача, до переліку обставин, які є предметом доказування у справі, належить доказування існування обставин, за наявності яких у відповідача є обов'язок відшкодувати позивачу вартість вантажу, котрий не був доставлений автомобільним транспортом у пункт розвантаження, чи спростування факту існування таких обставин, особою, яка має протилежний процесуальний інтерес у справі.
Вичерпний перелік доказів, якими учасники справи підтверджують обставин, що належать до предмету доказування у справі, вказано ними у додатках до позовної заяви, відзиву, пояснень, заяв та клопотань.
Дослідивши наявні у справі докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, з огляду на таке.
Суд встановив, що 19.04.2019 р. у пункт навантаження: с. Ожидів Буського району Львівської області прибули транспортні засоби Сканія з державним номерним знаком НОМЕР_1 , Причіп з державним номерним знаком НОМЕР_2 та автомобіль Сканія з державним номерним знаком НОМЕР_3 , Причіп з державним номерним знаком НОМЕР_4 .
Причіп з державним номерним знаком НОМЕР_2 та автомобіль Сканія з державним номерним знаком НОМЕР_3 , згідно з наявними у матеріалах справи належно завіреними копіями свідоцтв про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 та НОМЕР_6 (том справи І, а.с. 19-21), зареєстровані за Безухом Андрієм Петровичем . Доводи позивача про те, що автомобіль Сканія з державним номерним знаком НОМЕР_1 та Причіп з державним номерним знаком НОМЕР_4 зареєстровані за цією ж фізичною особою учасниками справи не заперечуються та наявними у матеріалах справи доказами не спростовуються.
Вказані автомобілі прибули у зазначений вище пункт навантаження 19.04.2019 р. під керуванням третіх осіб у справі: ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Громадянин ОСОБА_2 прийняв від позивача насіння сої у загальній кількості 38940 кг (брутто), громадянин ОСОБА_1 прийняв від позивача 38680 кг (брутто) насіння сої. Маса нетто отриманої ними сої становила 24080 кг та 23940 кг відповідно. Наведені обставини підтверджуються наявними у матеріалах справи належно завіреними копіями накладних № БУ-002395, № БУ-00239 від 19 квітня 2019 р. та товарно-транспортних накладних № 2019-04-19/4, № 2019-04-19/3 від 19 квітня 2019 р. (том справи І, а.с. 28-31).
Товарно-транспортні накладні № 2019-04-19/4, № 2019-04-19/3 від 19 квітня 2019 р. підписано від імені вантажовідправника головним бухгалтером та директором позивача і скріплено круглою печаткою підприємства. Товарно-транспортну накладну № 2019-04-19/3 від 19 квітня 2019 р. в графах: «отримав водій/експедитор» та «Прийняв водій/експедитор» підписав громадянин ОСОБА_2 , а товарно-транспортну накладну № 2019-04-19/4 від 19.04.2019 р. у аналогічних графах підписав громадянин ОСОБА_1 . У цих товарно-транспортних накладних вказано: вищезгадані автомобілі з причепами, які зареєстровані за відповідачем; автомобільного перевізника (ФОП Безух Андрій Петрович); водіїв ( ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 ); замовника та вантажовідправника (ТзОВ «Буське сорто-насінницьке підприємство», с. Ожидів Буського району); ватажоодержувача (ТОВ «Грінтур-Екс» експортер ДП «Сантрейд»); пункт навантаження (с. Ожидів, Буський район, Львівська область); пункт розвантаження (ММТП м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 ТОВ «Грінтур-Екс»).
У наявних у матеріалах справи відзивах, поясненнях, заявах свідків (том справи І, а.с. 107, том справи ІІ, а.с. 113, 182-191, Том ІІІ, а.с. 4-23, 256-261 тощо) відповідач, ОСОБА_2 та ОСОБА_1 визнають, що: автомобілі з причепами у пункт навантаження скеровано Безухом А.П. на підставі усної цивільної угоди з водіями автомобілів; в обов'язки водіїв входило лише здійснення водійських функцій під час доставки вантажу, належного замовнику « ОСОБА_3 », до м. Миколаєва.
У матеріалах справи відсутні докази того, що відповідач надав ОСОБА_2 та ОСОБА_1 повноваження щодо укладення договору перевезення вантажу, договору транспортного експедирування з позивачем, прийняття вантажу за кількістю та якістю у позивача та його доставку до ТОВ «Грінтур-ЕКС», видачу вантажу особам, які мають право на одержання цього вантажу від імені відповідача та в його інтересах.
Накладні № БУ-002395, № БУ-00239 від 19 квітня 2019 р. та товарно-транспортні накладні № 2019-04-19/4, № 2019-04-19/3 від 19 квітня 2019 р. не є господарським договором, укладеним між відповідачем та позивачем, оскільки відповідач зазначені документи особисто не укладав, його підписи на них відсутні. У матеріалах справи немає та позивачем суду не надані докази, які б підтверджували той факт, що відповідач прийняв та погодив запропоновані позивачем умови договору, викладені у товарно-транспортних накладних, долучених до справи, в будь-який із способів, що встановлені статтею 181 ГК України. Вказані накладні та товарно-транспортні накладні не містять таких істотних умов будь-якого господарського договору як ціна послуг та строк дії договору (стаття 180 ГК України, стаття 638 ЦК України), а також такої істотної умови договору перевезення чи транспортного експедирування, яка є необхідною для таких договорів, як строки доставки вантажу у пункт призначення. Між сторонами у справі не погоджено й адреси пункту призначення за договором перевезення, яка відповідно до статті 50 Закону України «Про автомобільний транспорт», є істотною умовою договору перевезення вантажу.
У справі також немає доказів того, що громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_1 підписали згадані накладні та товарно-транспортні накладні, а також прийняли вантаж (насіння сої) за наявності згоди відповідача з усіма істотними умовами договору. Докази того, що громадяни ОСОБА_2 та ОСОБА_1 перебувають з відповідачем у трудових відносинах, передбачених КЗпПУ, позивачем суду не надані. Факт наявності таких правовідносин заперечується відповідачем.
За таких обставин, накладні № БУ-002395, № БУ-00239 від 19 квітня 2019 р. та товарно-транспортні накладні № 2019-04-19/4, № 2019-04-19/3 від 19 квітня 2019 р. не підтверджують досягнення між позивачем та відповідачем згоди щодо усіх істотних умов господарського договору, передбачених ст. ст. 180, 307, 316 ГК України, ст. ст. 638, 909, 929 ЦК України для таких видів договорів.
У матеріалах справи немає доказів надання позивачем відповідачу у будь-який спосіб інформації про те, що пункт призначення (пункт розвантаження вантажу) знаходиться за адресою: ММТП м. Миколаїв, вул. Заводська, 23, ТОВ «Грінтур-ЕКС», та доказів, які б підтверджували згоду відповідача на перевезення чи організацію перевезення вантажу позивача за маршрутом: с. Ожидів, Буський район, вул. Заводська, 1б - ММТП м. Миколаїв, вул. Заводська, 23 , ТОВ «Грінтур-ЕКС».
Долучені позивачем до позовної заяви заявки № 95 та № 96 від 19.04.2019 р. на здійснення перевезення вантажів автомобільним транспортом (том справи І, а.с. 26, 27) не є доказами укладення між сторонами у справі договору перевезення вантажів автомобільним транспортом. Ці заявки не підписані відповідачем. У пункті 2 заявок зазначено, що вони є факс-копіями заявки та разовим договором-заявкою, проте докази надіслання цих заявок на факс відповідача позивачем до справи не долучені. Відповідач наявність у нього факсу заперечує. Позивач номер факсу відповідача, на який ним скеровувались ці заявки, суду не надав.
Посилання позивача на те, що договори перевезення вантажів автомобільним транспортом укладено з відповідачем за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем шляхом обміну електронними листами, голослівні та не підтверджуються наданими ним доказами.
Позивач на підтвердження своїх доводів надав скрін шот емейл листування (том справи І, а.с. 22-25). Однак, скрін шот - це усього лиш зображення, отримане комп'ютером, що зображує дійсно те, що бачить користувач на екрані монітора у момент часу, коли зроблено таке зображення. Вказане зображення не містить інформації про дату та способи його первинного створення. Крім цього, з поданих позивачем роздруківок зображення екрана комп'ютера вбачається, що листи надсилались з електронної скриньки з адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 на електронну скриньку з адресою: tov_pidgirci@ukr.net . Докази того, що електронна скринька з адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 належала до 19.04.2019 р. відповідачу, а електронна скринька з адресою: tov_pidgirci@ukr.net належала до 19.04.2019 р. позивачу у матеріалах справи немає. При цьому суд звертає увагу на ту обставину, що позивач надав суду копію Договору № 07-2018 від 03 липня 2018 р. (том справи ІІІ, а.с. 83-85) та платіжне доручення № 335 від 29 травня 2019 р. (том справи ІV, а.с. 95), а також стверджував (том справи ІІІ, а.с. 80-86, том справи ІV, а.с. 93), що він придбав передане до перевезення насіння сої у Товариства з обмеженою відповідальністю «Підгірці».
Докази того, що особа, якій до 19.04.2019 р. належала електронна скринька з адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 , була уповноваженою діяти від імені та в інтересах відповідача у матеріалах справи немає.
Згідно з статтею 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.
Суд дійшов висновку, що докази існування передбачених статтею 11 ЦК України підстав, які б свідчили про наявність у відповідача обов'язку відшкодувати позивачу 472997 грн. вартості насіння сої, яке не було доставлене у пункт розвантаження водіями ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , у матеріалах справи № 914/730/20 відсутні.
Подані позивачем, в якості доказів невиконання відповідачем взятих на себе зобов'язань з доставки насіння сої на вул. Заводська, 23, у м. Миколаїв Миколаївської області , листи Західної філії ДП «Сантрейд» Вих. № 01/0904 та Вих. № 02/0904 від 09.04.2020 р. (том справи І, а.с. 49, 50) не є належними, допустимим та вірогідними доказами, в розумінні статей 76, 77 та 79 ГПК України. Ці листи не містять вказівки на посадову особу, яка їх склала, та підпису цієї особи. До них не долучено доказів, які підтверджують право Західної філії ДП «Сантрейд», яка знаходиться у м. Хмельницьку, діяти від імені та в інтересах ДП з іноземною інвестицією «Сантрейд», м. Київ, а також доказів того, що у цих листах йдеться саме про термінал «Грінтур-ЕКС», який розташований за адресою: ММТП м. Миколаїв, вул. Заводська, 23. З огляду на викладені обставини, вказані листи не беруться судом до уваги в якості доказів, які підтверджують факт того, що насіння сої, про яке йдеться у товарно-транспортних накладних № 2019-04-19/4, № 2019-04-19/3 від 19 квітня 2019 р., взагалі не було доставлене у пункт розвантаження.
Позивач посилається як на доказ виникнення у відповідача зобов'язань з забезпечення перевезення вантажу сої до м. Миколаєва на вул. Заводську, 23 , на ту обставину, що на електронну поштову скриньку позивача надійшли копії належних відповідачу документів (свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, водійських посвідчень водіїв, довідки про відкриття рахунку Безуху А.П. у банку тощо), а також на те, що автомобілі, зареєстровані за відповідачем, у призначену дату прибули в пункт завантаження. Проте надходження копій документів відповідача від невстановленої особи, щодо якої відсутні докази наявності у неї права діяти від імені відповідача, на електронну поштову скриньку, щодо якої відсутні докази її належності позивачу, а також прибуття автомобілів відповідача під керуванням водіїв, які не перебувають з відповідачем у трудових відносинах та не уповноважені на вчинення від його імені та в його інтересах юридично значимих дій, у пункт завантаження не підтверджують факту погодження та прийняття відповідачем пропозиції позивача забезпечити чи організувати перевезення насіння сої. Вказані обставини не доводять досягнення між сторонами у справі згоди щодо ціни договору, а також факту погодження відповідачем доставки (перевезення) вантажу у пункт розвантаження за адресою: вул. Заводська, 23, м. Миколаїв ММТП, та взяття ним на себе такого обов'язку. Наведені позивачем обставини не беруться судом до уваги також з огляду на надану судом вище оцінку правової природи роздруківки («скрін шота») екрану комп'ютера.
Таким чином, позивачем не доведено тієї обставини, що відповідач взяв на себе зобов'язання перевізника насіння сої загальною вартістю 472997 грн. з пункту завантаження до пункту розвантаження на вул. Заводську, 23, у м. Миколаїв Миколаївської області, а також, що вантаж не прибув за погодженою сторонами адресою. Відтак, правові підстави для зобов'язання відповідача відшкодовувати позивачу 472997 грн. вартості насіння сої відсутні.
Доводи відповідача про те, що позивач не скерував йому відповідної претензії перед зверненням до суду спростовуються наявною у матеріалах справи претензією № 55 від 04 березня 2020 р. та доказами її відправки відповідачу (том справи І, а.с. 44-47).
Решта аргументів учасників справи очевидно не відносяться до предмета спору, є неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
Враховуючи встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин між сторонами у справі, суд при вирішенні справи, крім наведених вище правових норм, керувався тим, що згідно з ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати: безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акта, що регулює господарську діяльність; з акту управління господарською діяльністю; з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать; внаслідок заподіяння шкоди суб'єкту або суб'єктом господарювання, придбання або збереження майна суб'єкта або суб'єктом господарювання за рахунок іншої особи без достатніх на те підстав; у результаті створення об'єктів інтелектуальної власності та інших дій суб'єктів, а також внаслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
Відповідно до ст. 173, 175, 179 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.
Суб'єктами майново-господарських зобов'язань можуть бути суб'єкти господарювання, зазначені у статті 55 Господарського Кодексу України, негосподарюючі суб'єкти - юридичні особи, а також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією. Якщо майново-господарське зобов'язання виникає між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами, зобов'язаною та управненою сторонами зобов'язання є відповідно боржник і кредитор.
Зобов'язання майнового характеру, що виникають між суб'єктами господарювання та негосподарюючими суб'єктами - громадянами, не є господарськими і регулюються іншими актами законодавства.
Суб'єкти господарювання у випадках, передбачених Господарським Кодексом України та іншими законами, можуть добровільно брати на себе зобов'язання майнового характеру на користь інших учасників господарських відносин (благодійництво тощо). Такі зобов'язання не є підставою для вимог щодо їх обов'язкового виконання.
Майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Згідно з ст.ст. 532, 626, 638 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Місце виконання зобов'язання встановлюється у договорі.
Якщо місце виконання зобов'язання не встановлено у договорі, виконання провадиться: за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі договору перевезення, - за місцем здавання товару (майна) перевізникові; за зобов'язанням про передання товару (майна), що виникає на підставі інших правочинів, - за місцем виготовлення або зберігання товару (майна), якщо це місце було відоме кредиторові на момент виникнення зобов'язання.
Зобов'язання може бути виконане в іншому місці, якщо це встановлено актами цивільного законодавства або випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
На підставі ст.ст. 307, 314, 316 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
За договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 ГК України.
Відповідно до приписів статей 237, 239 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє.
Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів.
Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
Щодо судових витрат, то на підставі статті 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача.
Сторонами у справі заявлено клопотання про відшкодування їм витрат на професійну правничу допомогу за рахунок протилежної сторони. Що стосується таких витрат позивача, то на підставі ст. 129 ГПК України вони покладаються на нього.
Відповідачем заявлено клопотання про відшкодування йому витрат на професійну правничу допомогу. Відповідач на підтвердження своїх вимог подав Договір № 1 про надання правничої допомоги від 06.06.2020 р., яким сторони погодили 50000 грн. гонорару адвоката Богдана П.М., у тому числі у випадку відмови у задоволенні позову до відповідача, акти прийняття наданих послуг № 1, № 2, № 3. Розрахунки № 1, № 2, № 3 вартості надання правничої допомоги. Відповідно до Акту прийняття наданих послуг № 3. Розрахунок № 3 вартості поетапного надання правничої допомоги від 24 лютого 2021 р., відповідач вважає, що він зобов'язаний оплатити адвокату за усіма трьома актами надані йому послуги вартістю 112300 грн. Проте згаданий Акт № 3 не підписаний адвокатом Богданом П.М. У заяві від 15.03.2020 р. відповідач зазначає, що сума добових на підставі 17 відрядних посвідок на 25 календарних днів повинна бути врахована з іншими сумами при визначені витрат на правничу допомогу при відмові у задоволенні позову.
Позивач проти стягнення з нього витрат на правову допомогу адвоката заперечує, посилаючись на п. 6.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.203 р. № 7. Позивач вважає витрати, зазначені у поданих відповідачем суду актах, не обґрунтованими, не співмірними, такими, що не є неминучими та розумно необхідними. Позивач посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Баришевський проти України» від 26.02.2015 р., у справі «Гімайдуліна і інші проти України» від 10.12.2009 р. та у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 р.
Суд, при вирішенні питань щодо: розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою їх розподілу і розподілу цих витрат, керується приписами статей 126, 129 ГПК України та на підставі ч. 4 ст. 11 ГПК України застосовує практику Європейського суду з прав людини як джерело права з цих питань.
Згідно з наведеними вище правовими нормами, які закріплено у ГПК України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, викладеної у рішеннях цього суду у справах: «Баришевський проти України» (п. 95), «Гімайдуліна і інші проти України» (п.п. 34, 35) та «Меріт проти України» (п. 88), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим.
Враховуючи погоджені сторонами у пунктах 4.1. та 4.6. Договору № 1 про надання правничої допомоги від 06.06.2020 р. розмір гонорару адвоката, вартість години зайнятості адвоката, строки сплати гонорару, документи, подані суду (як стверджував відповідач у судовому засіданні 02.06.2021 р., їх складав його адвокат), беручи до уваги участь адвоката Богдана П.М. у судових засіданнях, очевидним є факт понесення відповідачем тих витрат на професійну правничу допомогу, які передбачено ч. 2 ст. 126 ГПК України.
З урахування наявної у суду інформації та наведених вище критеріїв, суд вважає прийнятним покладення позивача 7200 грн. витрат відповідача на професійну правничу допомогу. При цьому суд враховує: поведінку відповідача та його адвоката, яка явно не була спрямована забезпечення швидкого розгляду судом справи, вказані особи заявили загалом близько 50 (усних та письмових клопотань, подекуди тотожних); встановлення судом фактів зловживання відповідачем своїми правами; поведінку відповідача та його адвоката, Богдана П.М., у судових засіданнях, яка подекуди не була зумовлена об'єктивно необхідними обставинами (див. протоколи судових засідань у справі від 02.07.2020 р. (том справи І, а.с. 154-164), від 09.09.2020 р. (том справи ІІ, а.с. 83-85), від 25.11.2020 р. (том справи ІІ, а.с. 205-212), від 22.01.2021 р. (том справи ІІІ, а.с. 113-119), від 17.02.2021 р. (том справи ІV, а.с. 7-13), від 25.02.2021 р. (том справи ІV а.с. 64-67), від 13.04.2021 р. (том справи ІV, а.с. 190-194), та керується приписами ч. 9 ст. 129 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 2, 3,13, 74,76, 77, 78, 79, 86, 126, 129, 236, 238, 240, 241, 242, 327 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Буське сорто-насінницьке підприємство" (80530, Львівська область, Буський район, с.Ожидів, код ЄДРПОУ 22342296) до Фізичної особи-підприємця Безуха Андрія Петровича ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ), за участі третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору у справі на стороні відповідача: 1. ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 ) та 2. ОСОБА_2 ( АДРЕСА_6 ), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-ЕКС" (54001, Миколаївська область, м.Миколаїв, вул.Мала Морська, буд.25, кв.24, код ЄДРПОУ 25380435 ), відмовити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Буське сорто-насінницьке підприємство" (80530, Львівська область, Буський район, с.Ожидів, код ЄДРПОУ 22342296) на користь Фізичної особи-підприємця Безуха Андрія Петровича ( АДРЕСА_4 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) 7200 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
У відшкодуванні решти заявлених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу відмовити.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Рішення господарського суду може бути оскаржене в апеляційному порядку.
4. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до або через відповідний суд протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення. Повне рішення складено 14.06.2021 р.
Головуючий суддя О.Ю. Бортник,
Суддя А.Б. Мазовіта,
Суддя О.І. Щигельська