вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"09" червня 2021 р. м. Київ
Справа № 911/680/21
Господарський суд Київської області у складі:
судді Ейвазової А.Р.,
за участі секретаря судового засідання Бенрот Ю.А., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агаріс Міко Центр" до фізичної особи-підприємця Малюка Віталія Леонідовича про стягнення 66 307,32грн, за участю представників від:
позивача - Алексєєнко Б.М. (довіреність б/н від 18.03.2021);
відповідача - не з'явився
Товариство з обмеженою відповідальністю "Агаріс Міко Центр" ( далі - ТОВ «Агаріс Міко Центр») звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до фізичної особи - підприємця Малюка Віталія Леонідовича (далі - ФОП Малюк В.Л.) про стягнення 66 307,32грн, з яких: 48 042,64грн - основний борг; 8519,63грн - пеня, нарахована протягом 6 місяців з дня коли зобов'язання мало бути виконано; 3 426,97грн - 3% річні та 6318,08грн - втрати від інфляції, які нараховані за період з 23.09.2018 по 01.03.2021.
В обґрунтування заявлених вимог, позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань за договором поставки №5-02/18 від 01.02.2018 в частині оплати поставленого товару у встановлений договором строк (а.с.1-3).
Ухвалою Господарського суду Київської області від 29.03.2021 відкрито провадження у даній справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання, а також встановлено строки для подання сторонами заяв по суті - відповіді на відзив та заперечення (а.с.63-64).
Копія відповідної ухвали отримана відповідачем - 02.04.2021, а позивачем - 09.04.2021, що підтверджується повідомленнями про вручення поштових відправлень №№0103277699579, 0103277451593 (а.с.67-68).
У строк, встановлений ч.1 ст.251 ГПК України, та до прийняття рішення у даній справі відзив на позов від відповідача не надходив; з клопотанням про поновлення відповідного строку відповідач до суду не звертався.
Як визначено ч.1 ст.118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Ухвалою від 26.05.2021 судом: призначено проведення судового засідання з розгляду справи по суті на 09.06.2021 о 14:30; визнано явку сторін в судове засідання обов'язковою та роз'яснено наслідки неявки; зобов'язано позивача надати для огляду оригінали документів, копії яких долучено до матеріалів справи (договору №5-02/18 від 01.02.2018, видаткових накладних та товарно-транспортних накладних) (а.с.69-70).
Відповідна ухвала надіслана до Єдиного державного реєстру судових рішень 26.05.2021, зареєстрована 28.05.2021 за №97217500 та оприлюднена 31.05.2021; копія ухвали направлена сторонам поштою 27.05.2021.
В судове засідання 09.06.2021 з'явився представник позивача та надав для огляду оригінали документів, витребуваних судом; представник відповідача в судове засідання не з'явився про причини неявки суд не повідомив.
Представник позивача в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити.
Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані у справі докази, судом встановлено наступне.
01.02.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мікоген-Центр" (постачальник) та ФОП Малюком В.Л. (покупець) укладено договір поставки №5-02/18 (а.с.10-15, далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язався окремими партіями виготовляти (вирощувати) та передавати у встановлені строки у власність покупця міцелій компостний для вирощування печериць у вигляді брикетів (товар), а покупець - оплачувати постачальнику вартість товару (партій товару) та вчасно приймати від останнього товар (партії товару) на умовах, визначених договором.
Відповідно до п. 4.1 сторонами погоджено ціну товару та п.4.2 визначено порядок зміни ціни товару.
Згідно п. 5.1.1 договору оплата товару (партії товару) здійснюється покупцем на умовах попередньої оплати не пізніше ніж за три робочі дні до передачі товару (партії товару, партій товару, частини партії товару) покупцю. Також, відповідним пунктом договору передбачено, що постачальник в окремих випадках на власний розсуд на усне прохання покупця вправі передати покупцю товар без отримання (повної або часткової) попередньої оплати від покупця, при цьому передача такого товару вважатиметься продажем товару покупцеві в кредит з відстроченням платежу за нього на 2 робочі дні з моменту отримання покупцем такого неоплаченого товару. Відстрочення платежу на строк понад 2 робочих дні, як домовились сторони договору, може застосовуватись виключно на підставі окремої про це угоди, підписаної сторонами (п. 5.1.2 договору).
Як визначено п. 6.1, п.7.1 договору, передавання товару в розпорядження покупця здійснюється постачальником за місцезнаходженням товару на складі постачальника за адресою: вул. Незалежності, село Гродзеве Уманського району Черкаської області. Оплата вартості перевезення зі складу постачальника до місцезнаходження покупця здійснюється покупцем за власний рахунок; покупець зобов'язаний самостійно забезпечити у день, погоджений сторонами в графіку поставки товару, прибуття вантажного транспортного засобу (засобів) необхідної вантажопідйомності для отримання від постачальника товару.
У відповідності до п. 6.2 договору сторонами погоджено, що постачальник виконав свій обов'язок з передачі товару в момент здачі такого товару перевізникові, визначеному покупцем у повідомленні про прибуття транспорту під завантаження, направлення якого передбачено п. 6.4 вказаного договору.
Договором встановлено, що моментом передачі-приймання товару вважається підпис повноважного представника покупця на примірнику товарно-транспортної накладної (п.7.2 договору).
Згідно п. 12.2 договору він укладений строком з 01.01.2018 по 31.12.2018 та вважається переукладеним сторонами за їх мовчазною згодою на наступний календарний рік у випадку відсутності письмових заперечень щодо цього у будь-якої із сторін, заявлених не пізніше як за 1 місяць до закінчення строку дії договору. Таке переукладення може бути здійснено не більше двох разів.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мікоген-Центр" змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Грінйард Мікокультура Центр» відповідно до рішення загальних зборів учасників від 01.05.2018, оформленого протоколом №01/05/2018 (а.с.35-40).
У свою чергу, відповідно до протоколу загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "Грінйард Мікокультура Центр" від 04.06.2019, оформленого протоколом №4/06/2019 (а.с.41-45), вирішено змінити найменування товариства на Товариство з обмеженою відповідальністю "Агаріс Міко Центр" (ТОВ «Агаріс Міко Центр»).
Отже, позивач у даній справі - ТОВ «Аграріс Міко Центр» є постачальником за відповідним договором.
Як встановлено судом під час розгляду даної справи, позивач неодноразово у 2018 році здійснював поставки товару за відповідним договором відповідачу, за які відповідачем проведена часткова оплата.
З позовної заяви та розрахунку до неї позивача вбачається, що позивач стверджує, що товар за видатковими накладними:
- №1371 від 21.09.2018 на суму 65610грн (а.с.20) оплачений частково, борг складає 26 796,88грн;
- №1444 від 09.10.2018 на суму 4 603,68грн (а.с.21), №1612 від 16.11.2018 на суму 8321,04грн (а.с.22), №1613 від 16.11.2018 на суму 8321,04грн (а.с.23) не оплачений.
В судовому засіданні представник позивача підтвердив, що фактично звертається до суду щодо боргу за поставлений товар за відповідними накладними, які підписані відповідачем.
Предметом спору у даній справі є наявність у відповідача обов'язку щодо оплати прийнятого ним товару за відповідними накладними, а також застосування до відповідача відповідальності, встановленої договором та чинним законодавством за порушення взятих на себе зобов'язань.
Укладений сторонами договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань в силу ст. ст. 173, 174, ч. 1 ст. 175 ГК України.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України, що визначено ст. 175 ГК України.
Згідно до ч.1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Так, в силу ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як визначено ч.1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правило, визначене відповідною нормою, також викладене у ст. 712 ЦК України, відповідно до якої за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно частини 2 вказаної норми, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
В силу ч.1 ст. 692 ЦК України, яка регулює порядок оплати товару за договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Поряд з цим, сторонами змінено загальне правило, встановлене вищевказаним нормами, та, як вбачається з п.п. 5.1, 5.2 договору, погоджено про те, що поставка товару буде проводитись на умовах повної передплати та може здійснюватись на умовах продажу товару в кредит з відстроченням платежу на 2 робочі дні з моменту отримання покупцем такого неоплаченого товару.
Відповідачем під час розгляду даної справи не надано доказів оплати товару, отриманого згідно вищевказаних видаткових накладних від 21.09.2018, 09.10.2018, 16.11.2018. При цьому, в рахунок часткової оплати товару, переданого за накладною №1371 від 21.09.2018, позивачем зараховано частину оплати відповідно до платіжного доручення №@2PL117014 від 16.11.2018 (а.с.33).
Отже, доказів оплати за переданий товар не надано, хоча строк оплати, встановлений договором - 2 робочі дні з моменту отримання настав.
Як визначено ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Не виконавши зобов'язання з оплати товару, переданого за вказаними накладними, у строк, встановлений п.5.1.2 відповідного договору, відповідач допустив порушення зобов'язання.
За вказаних обставин, суд вважає вимоги в частині стягнення з відповідача 48 042,64грн основного боргу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 3 426,97грн та 6 318,08грн втрат від інфляції, нарахованих за період з 23.09.2018 по 01.03.2020 (а.с.56-57).
Відповідно до ст. 625 ЦК боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіривши розрахунки позивача суд зазначає, що за заявлений позивачем період розмір втрат від інфляції, нарахованих на борг за вказаними накладними, складає більшу суму, ніж заявив позивач, проте враховуючи, що у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, втрати від інфляції підлягають стягненню у заявленому розмірі - 6 318,08грн.
Розраховуючи втрати від інфляції позивач невірно визначив дату, з якої зобов'язання з оплати можна вважати простроченим, оскільки строк його виконання рахував у календарних, а не робочих днях. Однак, це не впливає на загальний розмір втрат від інфляції, що підлягають стягненню з відповідача.
Разом з тим, вимоги в частині стягнення 3% річних з цієї ж причини розраховані невірно.
Так, враховуючи строк оплати, встановлений договором - 2 робочих дні з моменту поставки, товар за накладною від 21.09.2018 мав бути оплачений відповідачем до 25.09.2018 включно, зважаючи на те, що 22.09.2018 та 23.09.2018 - вихідні дні, отже, прострочення оплати має місце за такою накладною з 26.09.2018.
Відповідно за накладною від 09.10.2018 прострочення почалось з 12.10.2018, а за накладними від 16.11.2018 - з 21.11.2018 (оскільки 17,18.11.2018 є вихідними днями).
Так, за розрахунком суду розмір 3% річних за заявлений позивачем період складає 3 419,85грн, а саме за періоди з:
26.09.2018 по 01.03.2021 на борг 26 796,88грн - 1953,60грн;
12.10.2018 по 01.03.2021 на борг 4 603,68грн - 329,57грн;
21.11.2018 по 01.03.2021 на борг 8321,04 - 568,34грн;
21.11.2018 по 01.03.2021 на борг 8321,04 - 568,34грн.
Отже, вимоги у відповідній частині підлягають задоволенню у розмірі 3 419,85грн, а у задоволенні вимог про стягнення 7,12грн - 3% річних у задоволенні позову суд відмовляє.
Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення 8 519,63грн пені за 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В силу ч. ст. 216, ч. 1 ст. 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності у вигляді застосування господарських санкцій є вчинене учасником господарських відносин правопорушення у сфері господарювання; одним з видів господарських санкцій, згідно ч.2 ст.217 ГК України, є штрафні санкції, до яких віднесені, у т.ч. штраф та пеня (ч.1 ст.230 ГК України).
Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
В силу ч.ч. 2, 3 ст.549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено ст. 343 ГК України, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Аналогічне обмеження щодо розміру пені встановлено також ст.3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Договором сторони встановили відповідальність за прострочення оплати товару, проданого постачальником у кредит з відстрочкою платежу, у вигляді пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.
Отже, розмір пені, встановлений сторонами у договорі, не перевищує максимального розміру пені, визначеного законом.
Поряд з цим, у відповідності до ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем такий розрахунок здійснений в межах строку, передбаченого ч. 6 ст. 232 ГК України, - за шість місяців від дня коли зобов'язання мало бути виконано.
Проте, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, суд, не погоджується з визначеною позивачем початковою датою прострочення виконання зобов'язання з вищенаведених причин. Однак, загальний розмір пені за відповідний період за розрахунком суду складає більший розмір. Між тим, у суду відсутні підстави для виходу за межі позовних вимог, тому заявлені вимоги підлягають задоволенню у заявленому розмірі за період з:
26.09.2018 по 25.03.2019 на борг 26 796,88грн;
12.10.2018 по 11.04.2019 на борг 4 603,68грн;
21.11.2018 по 20.05.2019 на борг 8321,04грн;
21.11.2018 по 20.05.2019 на борг 8321,04грн.
За таких обставин, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 519,63грн пені.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати по оплаті позову судовим збором, понесені позивачем, підлягає частковому відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача - пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а саме у розмірі 2 269,76грн.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 129, 233, 237-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Малюка Віталія Леонідовича (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агаріс Міко Центр" (ідентифікаційний код 38565202; 20350, Черкаська обл., Уманський р-н, с. Гродзеве, вул. Незалежності, 1) 48 042,64грн основного боргу, 8 519,63грн пені, 3 419,85грн - 3% річних, 6 318,08грн втрат від інфляції, а також 2269,76грн в рахунок часткового відшкодування витрат, понесених на оплату позову судовим збором.
3. Відмовити у задоволенні вимог про стягнення 7,12грн - 3% річних.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення у порядку, встановленому ст.257 ГПК України.
Повний текст рішення складено 14.06.2021.
Суддя А.Р. Ейвазова