вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"31" травня 2021 р. м. Київ Справа № 911/3569/20
Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Фізичної особи-підприємця Бойко Романа Валерійовича ( АДРЕСА_1 )
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 )
про стягнення 104847,46 грн. заборгованості, у тому числі - 53100,00 грн. безпідставно набутих коштів, 4321,11 грн. 3% річних, 40709,20 грн. пені, 6717,15 грн. інфляційних втрат,
секретар судового засідання: Павлюк В.Г.
Представники сторін:
від позивача: Новікова В.О. (ордер КС № 652566 від 30.11.2020 р.);
від відповідача: Янчик М.І. (ордер КС № 720096 від 03.03.2021 р., свідоцтво адвоката № 21/723 від 19.12.2011 р.).
Обставини справи:
Фізична особа-підприємець Бойко Роман Валерійович (далі - ФОП Бойко Р.В., позивач) звернувся до господарського суду Київської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1, відповідач) про стягнення 104847,46 грн. заборгованості за договором № 242 від 14.11.2017 р., у тому числі - 53100,00 грн. основного боргу, 4321,11 грн. 3% річних, 40709,20 грн. пені, 6717,15 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем зобов'язань за договором про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (мобільного додатку) № 242 від 14.11.2017 р. в частині надання послуг, у зв'язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 53100,00 грн. основного боргу (здійсненої попередньої оплати), 4321,11 грн. 3% річних, 40709,20 грн. пені, 6717,15 грн. інфляційних втрат, а також судовий збір.
Ухвалою господарського суду Київської області від 18.01.2021 р. було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 01.02.2021 р.
Підготовче засідання відкладалось.
29.01.2021 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшло клопотання б/н від 29.01.2021 р. (вх. № 2205/21 від 29.01.2021 р.) про витребування доказів судом, а саме - оригіналу договору № 242 від 14.11.2017 р. "Про надання послуг розробки електронно-інформаційного ресурсу (мобільного додатку)" з додатком № 1.
Ухвалою господарського суду Київської області від 01.02.2021 р. було зобов'язати позивача надати для огляду судом оригінал договору № 242 від 14.11.2017 р. "Про надання послуг розробки електронно-інформаційного ресурсу (мобільного додатку)" з додатком № 1.
03.03.2021 р. до господарського суду Київської області від відповідача надійшов відзив б/н від 02.03.2021 р. (вх. № 5065/21 від 03.03.2021 р.), в якому останній просить продовжити строк для подання відповідачем відзиву і доданих до нього доказів та прийняти відзив з документами, доданими до нього. В обґрунтування причин пропуску встановленого строку відповідач зазначає, що останній, у зв'язку з сумнівами щодо укладання спірного договору, звернувся із заявою до ТОВ "Київський експертно-дослідний центр" про проведення почеркознавчої експертизи, та фізично не встиг підготувати відзив у строк, визначений судом. Поряд з цим, відповідач заперечує проти позовних вимог у повному обсязі та зазначає, що договір № 242 від 14.11.2017 р. про надання послуг розробки електронно-інформаційного ресурсу (мобільного додатку) з додатком № 1 не укладався між сторонами, й у відповідача відсутній примірник такого договору. Позивач обгрунтовує свої вимоги нібито укладеним між сторонами договором № 242 від 14.11.2017 р. про надання послуг розробки електронно-інформаційного ресурсу з додатком № 1, але підпис на договорі № 242 від 14.11.2017 р. зроблений невстановленою особою, яка не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності при підписанні правочину від імені відповідача. Тобто, підпис, який міститься у п. 10 графи «Виконавець» на договорі № 242 від 14.11.2017 р. про надання послуг розробки електронно-інформаційного ресурсу, не належить відповідачу та має ознаки підробки. Для підтвердження цього відповідач звернувся із заявою від 22.02.2021 р. до ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» про проведення почеркознавчої експертизи, на вирішення якої поставив питання: «Чи виконаний підпис від імені ОСОБА_1, зображення якого міститься у п. 10 Юридичні адреси, банківські реквізити та підписи сторін, графі «Виконавець» у технічній копії останньої сторінки договору № 242 від 14.11.2017 р. «Про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (мобільного додатку)», який міститься в матеріалах справи господарського суду Київської області № 911/3569/20 від 18.01.2021 р., ОСОБА_1 або іншою особою?». Згідно висновку експертного дослідження ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» № 15000 від 26.02.2021 р., проведеного експертом Бондар М.Є., підпис від імені ОСОБА_1, зображення якого міститься графі «Виконавець:» у рядку «Директор» на останньому аркуші технічної копії договору № 242 про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (мобільного додатку) від 14.11.2017 р., укладеного від імені ФОП ОСОБА_1 та ФОП Бойка Р.В., виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1».
Поряд з цим, відповідач відзначав, що Технічне завдання до договору до позовної заяви не додане, а оскільки договір № 242 від 14.11.2017 р. повинен виконуватися на підставі технічного завдання (яке відсутнє в матеріалах справи), то сторони не досягли всіх істотних умов договору, що виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій.
Водночас, за твердженням відповідача, жодна із сторін договору № 242 від 14.11.2017 р. не здійснювала дій щодо його виконання, а саме: позивачем була здійснена оплата за рахунками № СФ-000133 від 14.11.2017 р. та № СФ-0000040 від 14.03.2018 р., які не мають статусу первинного документу та в них не зазначено, що вони виставлені в рамках договору № 242 від 14.11.2017 р. Так, з наданих позивачем до позовної заяви копій рахунків № СФ-000133 від 14.11.2017 р. та № СФ-0000040 від 14.03.2018 р. вбачається, що вони не містять підпису особи, яка склала рахунки від імені ФОП ОСОБА_1, тобто не мають обов'язкового реквізиту, який би надавав рахункам статусу первинних документів, та не містять посилання на договір № 242 від 14.11.2017 р., на підставі чого можливо було здійснювати оплату за цим договором; зміст господарської операції, зазначеної у рахунках № СФ-000133 від 14.11.2017 р. та № СФ-0000040 від 14.03.2018 р. - «за рекламні послуги з розробки мобільного додатку», а не - «послуги зі створення мобільного додатку Замовника для Android та IOS згідно з Технічним завданням замовника», які є предметом наданого позивачем договору № 242 від 14.11.2017 р. про надання послуг розробки електронно-інформаційного ресурсу (мобільного додатку), копія якого додана позивачем до позовної заяви. При цьому, якщо позивач здійснив помилково оплату за рахунками № СФ-000133 від 14.11.2017 р. та № СФ-0000040 від 14.03.2018 р., то вирішення питання повернення помилково сплачених коштів за відповідними рахунками не є предметом розгляду у даній справі та має відповідну процедуру повернення помилково сплачених коштів, визначену ч. 2 ст. 530 ЦК України та ч. 5 ст. 254 ЦК України.
У судовому засіданні 04.03.2021 р. представником позивача було надано суду для огляду витребуваний ухвалою суду оригінал договору № 242 від 14.11.2017 р. з додатком № 1.
25.03.2021 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла заява б/н від 22.03.2021 р. (вх. № 6968/21 від 25.03.2021 р.) про зміну підстав позову, за змістом якої позивач залишає незмінним предмет позову про стягнення грошових коштів, проте просить стягнути їх як безпідставно набуті кошти згідно зі ст. 1212 ЦК України. В обґрунтування своєї позиції, ФОП Бойко Роман Валерійович зазначає, що оскільки відповідач, як стало відомо позивачу після звернення до суду, не виражав волю щодо укладання та не брав на себе зобов'язання шляхом підписання договору № 242 від 17.11.2017 р., і підпис у договорі, за висновком експерта, йому не належить, то відповідач безпідставно набув кошти позивача, перераховані останнім.
У судовому засіданні 29.03.2021 р. представником відповідача було подано заперечення на заяву про зміну підстав позову б/н від 29.03.2021 р. (вх. № 7261/21 від 29.03.2021 р.), в яких відповідач проти заяви про зміну підстав позову заперечує, вважаючи, що останню подано з недотриманням приписів ГПК України щодо форми такої заяви. Серед іншого, відповідач зазначає, що з вказаної заяви не зрозуміло, які зміни в фактичних обставинах справи мали місце, та на яких фактичних обставинах ґрунтується вимога позивача у зв'язку зі зміною підстав позову. Окрім того, ФОП ОСОБА_1 заперечує проти вимог позивача, наголошуючи на тому, що із заяви про зміну підстав позову вбачається, що позивач погоджується, що спірний договір сторонами спору не укладався.
Окрім того, відповідач зазначав, що позивачем здійснено перерахування коштів у сумі 53100,00 грн. відповідачу на підставі рахунків № СФ-000133 від 14.11.2017 р. на суму 26800,00 грн. (дата платежу 15.11.2017 р.) та № СФ-0000040 від 14.03.2018 р. на суму 26300,00 грн. (дата платежу 15.03.2018 р.), із зазначенням призначення платежу «за рекламні послуги з розробки мобільного додатку», а не за розробку самого мобільного додатку. При цьому, надання рекламних послуг відповідачем позивачу може бути підтверджене експертним висновком спеціаліста Ускова Кирила Юрійовича № 04/21 від 26.02.2021 р., та інформацією, яка міститься на сайтах, які підтверджують наявність вказаного додатку (naomi 24) для смартфонів IРhone, який не визнається позивачем як експертний висновок, але може слугувати як висновок спеціаліста Ускова К.Ю. , який є експертом І кваліфікаційного класу, членом Асоціації Експертів України, має вищу технічну освіту та досвід роботи з 1997 року в галузі експертизи. У висновку Ускова К.Ю. № 04/21 від 26.02.2021 р. зазначені загальнодоступні сайти, на яких був розміщений відповідачем мобільний додаток позивача в рекламних цілях. Відповідач звертає увагу суду на те, що здійснена позивачем оплата саме за рекламні послуги без укладення договору не є предметом розгляду у даній справі. При цьому, відповідач просить суд поновити строк для подання доказів та долучити до матеріалів справи копію трудової книжки Ускова К.Ю. , яким був наданий висновок спеціаліста.
Окрім того, відповідач зазначає про пропуск позивачем строку позовної давності щодо вимог про стягнення безпідставно набутих коштів, з огляду на дату подання останнім заяви про зміну підстав позову.
У судовому засіданні 29.03.2021 р., дослідивши подану представником позивача заяву б/н від 22.03.2021 р. (вх. № 6968/21 від 25.03.2021 р.) про зміну підстав позову, з огляду на дотримання позивачем приписів господарського процесуального законодавства при її поданні, суд без виходу до нарадчої кімнати постановив протокольну ухвалу щодо прийняття зазначеної заяви, у зв'язку з чим подальший розгляд справи здійснювався за підставами позову, викладеними у вказаній заяві.
19.04.2021 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив на змінений позов б/н від 14.04.2021 р. (вх. № 9170/21 від 19.04.2021 р.), в якій остання зазначає, що відповідач взагалі не заперечує отримання коштів від позивача та не зазначає, з яких підстав ним були отримані кошти у розмірі 53100,00 грн. Відтак, позивач вважає, що кошти у розмірі 53100,00 грн. є безпідставно набутим майном та мають бути повернуті відповідачем.
05.05.2021 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшли письмові пояснення б/н від 28.04.2021 р. (вх. № 10384/21 від 05.05.2021 р.), відповідно до яких відповідач не погоджується з позицією позивача, викладеною у відповіді на відзив, та зазначає, що рахунки, які додані до позовної заяви, не містять підпису особи, яка склала такі рахунки від імені ФОП ОСОБА_1 Окрім того, відповідач наголошує, що здійснена позивачем оплата за рекламні послуги без укладання договору не є предметом даного спору. З огляду на викладене, ФОП ОСОБА_1 просить відмовити у позові, поновити строк на подання доказів надходження та обліку коштів, перерахованих позивачем, та долучити до матеріалів справи: 1) витяг з книги обліку доходів позивача за VI квартал 2017 р.; 2) податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи підприємця за VI квартал 2017 р.; 3) витяг з книги обліку доходів позивача за I квартал 2018 р.; 4) податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи підприємця за I квартал 2018 р.; 5) банківську виписку про зарахування коштів за 15.03.2018 р.
Ухвалою господарського суду Київської області від 13.05.2021 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 31.05.2021 р.
У судовому засіданні 31.05.2021 р. представник позивача підтримувала позовні вимоги; представник відповідача заперечувала проти задоволення позовних вимог.
У судовому засіданні 31.05.2021 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач посилався на те, що 14.11.2017 р. між Фізичною особою-підприємцем Бойком Романом Валерійовичем (замовник) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (виконавець) було укладено договір про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (мобільного додатку) № 242 від 14.11.2017 р., за умовами якого відповідач як виконавець приймає на себе зобов'язання з надання всіх необхідних послуг зі створення мобільного додатку замовника для Android та IOS згідно з технічним завданням замовника, а замовник зобов'язується оплатити всі послуги виконавця шляхом сплати: 50% від суми договору протягом 3-х робочих днів від дати укладання даного договору для здійснення виконавцем першого етапу робіт та 50% від загальної вартості послуг протягом 3-х банківських днів після повного закінчення технічного та візуального оформлення мобільного додатку для Android та IOS.
Судом встановлено, що Фізична особа-підприємець Бойко Роман Валерійович перерахував на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 загалом 53100,00 грн., що підтверджується квитанцією № JBKLHBFO0JGX1V від 15.11.2017 р. на суму 26800,00 грн. та платіжним дорученням № 34 від 15.03.2018 р. на суму 26300,00 грн.
Згідно наданого відповідачем до матеріалів справи експертного дослідження ТОВ «Київський експертно-дослідний центр» № 15000 від 26.02.2021 р., експертом Бондар М.Є. зроблений наступний висновок: «Підпис від імені ОСОБА_1 , зображення якого міститься в графі «ВИКОНАВЕЦЬ:» у рядку «Директор» на останньому аркуші технічної копії договору № 242 про надання послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (мобільного додатку) від 14 листопада 2017 року, укладеного від імені ОСОБА_1 та ФОП Бойка Р.В., виконаний не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням підпису ОСОБА_1».
Слід зазначити, що відповідно до ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Судом встановлено, що висновок експерта, долучений до матеріалів справи, за результатами проведення експертизи № 15000 від 26.02.2021 р., відповідає вищенаведеним вимогам, а також що результати експертного дослідження сторонами даної справи під сумнів не ставляться.
Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).
За наслідками дослідження матеріалів справи та позицій учасників процесу, з урахуванням відповідності вимогам законодавства, висновок експерта № 15000 від 26.02.2021 р. за результатами проведення експертизи щодо відсутності підпису саме ФОП ОСОБА_1 на договорі № 242 від 14.11.2017 р. приймається судом в якості належного та допустимого доказу у справі.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (ч. 1). Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках (ч. 2). Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору (ч.3).
Як встановлено ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 208 ЦК України, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі. Відповідно до ч. 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.
З огляду на те, що жодна зі сторін договору не надала доказів укладення договору у письмовому вигляді з підписами обох сторін договору, у суду відсутні підстави вважати, що між сторонами було оформлено досягнуті домовленості у вигляді єдиного письмового документу (договору), укладеного належним чином уповноваженими представниками сторін, щодо надання відповідачем позивачеві послуг з розробки електронно-інформаційного ресурсу (мобільного додатку).
Відтак, відсутні підстави вважати, що відповідач набув спірні кошти на підставі договору № 242 від 14.11.2017 р., у зв'язку з чим та з огляду на неповернення відповідачем коштів в сумі 53100,00 грн., позивач з урахуванням заяви про зміну підстав позову просить суд стягнути з ФОП ОСОБА_1 53100,00 грн. безпідставно набутих коштів, 40709,20 грн. пені, 4321,11 грн. 3% річних, 6717,15 грн. інфляційних втрат.
Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог у даній справі з огляду на таке.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилається на положення ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, за якими особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Згідно частини першої статті 1212 ЦК України безпідставно набутим майном є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками відповідних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України, якою встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти.
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознак безпідставності такого виконання.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 05.12.2018 р. у справі № 367/6344/16-ц.
Таким чином, для задоволення позовних вимог на підставі статті 1212 ЦК України необхідно встановити відсутність між сторонами договірних взаємовідносин та, як наслідок цього, безпідставне отримання відповідачем коштів.
Відповідач, заперечуючи проти задоволення позовних вимог, посилався на те, що перерахування позивачем коштів у загальній сумі 53100,00 грн. відповідачу було здійснено на підставі рахунків-фактур № СФ-000133 від 14.11.2017 р. на суму 26800,00 грн. (дата платежу 15.11.2017 р.) та № СФ-0000040 від 14.03.2018 р. на суму 26300,00 грн. (дата платежу 15.03.2018 р.), із призначенням платежу «за рекламні послуги з розробки мобільного додатку». Зазначені кошти були зараховані відповідачем до свого доходу внаслідок здійснення господарської діяльності, що підтверджується наступними документами: щодо врахування суми 26800,00 грн. - витягом з книги обліку доходів позивача за IV квартал 2017 р. та податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи підприємця за IV квартал 2017 р.; щодо врахування суми 26300,00 грн. - витягом з книги обліку доходів за І квартал 2018 р., податковою декларацією платника єдиного податку - фізичної особи підприємця за І квартал 2018 р., банківською випискою про зарахування коштів за 15.03.2018 р.
Поряд з цим, відповідач зазначав, що позивачем була здійснена оплата саме за рекламні послуги без укладення договору у формі єдиного документу, що не є предметом розгляду у даній справі, та що кошти за надання чи ненадання послуг з реклами мобільного додатку мають відповідну процедуру повернення, визначену ч. 2 ст. 530 та ч. 5 ст. 254 ЦК України, зокрема, в частині пред'явлення вимоги про їх повернення.
Суд, дослідивши у повному обсязі матеріали справи та надані учасниками процесу документи і пояснення, відзначає наступне.
У відповідності зі ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Як зазначалось вище, відповідно до ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ч. 2 ст. 638 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Суд відзначає, що долучені до матеріалів справи рахунок-фактура № СФ-0000133 від 14.11.2017 р. на суму 26800,00 грн. з назвою послуги «Рекламні послуги з розробки мобільного додатку» на суму 26800,00 грн. та рахунок-фактура № СФ-0000040 від 14.03.2018 р. з назвою послуги «Рекламні послуги з розробки мобільного додатку» на суму 26300,00 грн., виставлені, за твердженням позивача, ФОП Бойку Р.В. не можуть розцінюватись судом як належні докази виникнення між сторонами правовідносин з надання рекламних послуг, з огляду на таке.
Фактично рахунок-фактура є розрахунково-платіжним документом, що передбачає виставлення певних сум до оплати покупцям чи замовникам за товари, що поставляються (фактично поставлені), чи послуги, що надаються (фактично надані послуги). Складенням рахунку-фактури не фіксується будь-яка господарська операція в розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".
Проте, в окремих випадках рахунок-фактуру можна вважати офертою, тобто - пропозицією щодо укладення договору.
Згідно зі ст. ст. 641, 642 Цивільного кодексу України, пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Згідно частини 1 ст. 207 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Суд констатує, що долучені до матеріалів справи рахунки-фактури № СФ-0000133 від 14.11.2017 р. та № СФ-0000040 від 14.03.2018 р. взагалі не містять підписів ФОП ОСОБА_1 (або іншої особи, що їх виставляла).
При цьому, жодних належних і допустимих доказів надання відповідачем рекламних послуг позивачеві матеріали справи не містять.
З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача, що між ФОП ОСОБА_1 та ФОП Бойком Р.В. існують договірні відносини з приводу надання рекламних послуг, які виникли шляхом узгодження усіх істотних умов договору: оферта (виставлений рахунок, в якому зазначені предмет і ціна товару) та акцепт (оплата за рахунком).
Натомість, факт укладення договору щодо надання рекламних послуг, їх оплату та отримання позивач заперечує.
Відповідач, на підтвердження отримання коштів згідно рахунків-фактур саме за рекламні послуги, а не безпідставно, зазначає, що надання рекламних послуг відповідачем позивачу може бути підтверджено експертним висновком № 04/21 від 26.02.2021 р., виконаним спеціалістом Усковим К.Ю.
Слід зазначити, що відповідно до змісту долученого відповідачем до матеріалів справи висновку спеціаліста № 04/21 від 26.02.2021 р., для дослідження було поставлені наступні питання та надано наступні відповіді:
Питання 1. Зафіксувати інформацію стосовно програмного засобу naomi24 у сервісі AppStore наданого для дослідження терміналу рухомого зв'язку.
Висновок 1: Зміст веб-сторінок у незалежних каталогах програмного забезпечення та на сторінці сервісу Google Play Маркет з інформацією стосовно програмного засобу naomi24 наведено у електронному вигляді на диску для оптичних систем зчитування у додатку А до цього висновку, та у додатках Б - Ж до цього висновку у друкованому вигляді. Як можна побачити з роздруківок, усі вони свідчать про існування програмного засобу naomi24, перші три з них вказують на програмний засіб з таким найменуванням у AppStore, автором програмного засобу зазначений ОСОБА_2, подальші - програмний засіб з таким самим найменуванням у Google Play Маркет без зазначення автора.
Питання 2: Встановити, з якої і на яку адресу надіслані відправлення електронної пошти, які надано для дослідження.
Висновок 2: Досліджуваний лист електронної пошти № 1 (нумерація за додатком 3 до цього висновку) було відправлено з електронної адреси по ІНФОРМАЦІЯ_1. інші - з ІНФОРМАЦІЯ_2. Усі листи були адресовані до manager@irisx. space.
Питання 3: Чи містять надані для дослідження файли відправлень електронної пошти ознаки втручання до їх вмісту?
Висновок 3: Досліджувані файли листів електронної пошти не містять ознак внесення змін до їх вмісту після їх отримання.
Питання 4: Зафіксувати інформацію про додаток naomi24 у незалежних каталогах програмного забезпечення.
Висновок 4: Досліджуваний термінал рухомого зв'язку iPhone X серійний номер НОМЕР_1 , ІМЕІНОМЕР_4 містить інформацію про те, що в минулому, станом на 23.08.2018 р. такий додаток пропонувався в AppStore і відповідав тогочасним вимогам до розміщуваних на сервісі додатків, а також був придбаний до облікового запису у iCloud, досліджуваним пристроєм.
Відповідач стверджує, що встановлена у висновку 4 експертного дослідження спеціаліста обставина, що станом на 23.08.2018 р. мобільний додаток naomi24 пропонувався споживачам, свідчить про надання позивачеві рекламних послуг відповідачем з просування мобільного додатку.
Суд зазначене твердження відповідача оцінює критично, оскільки з вказаного висновку спеціаліста надання саме ФОП ОСОБА_1 саме ФОП Бойку Р.В. саме рекламних послуг не вбачається.
Таким чином, суд дійшов висновку, що у наданому відповідачем висновку № 04/21 експертного дослідження від 26.02.2021 р. жодне питання та жодна відповідь (висновок) не засвідчують факту надання відповідачем позивачу будь-яких рекламних послуг, а отже такий висновок не підтверджує і не спростовує будь-яких обставин даної справи.
При цьому, у матеріалах справи відсутні докази того, що позивач замовляв у відповідача будь-які рекламні послуги.
Як зазначалось вище, факт перерахування позивачем відповідачу коштів в сумі 53100,00 грн. підтверджується наявними в матеріалах справи квитанцією № JBKLHBFO0JGX1V від 15.11.2017 р. на суму 26800,00 грн. з призначенням платежу «За рекламні послуги з розробки мобільного додатку згідно рахунок-фактура № СФ-0000133 від 14 листопада 2017 р. договір № 242 від 14 листопада 2017 р. Без ПДВ» та платіжним дорученням № 34 від 15.03.2018 р. на суму 26300,00 грн. з призначенням платежу «Оплата за Рекламні послуги з розробки мобільного додатку згідно Рахунок-фактура № СФ-0000040 від 14 березня 2018 р.».
Проте, відповідач не надав жодного доказу надання ним та отримання позивачем будь-яких робіт/послуг (замовлення з деталізацію замовлених рекламних послуг, що саме, де й коли рекламував відповідач, або ж послуг з розробки мобільного додатку); відсутні належним чином складені та підписані рахунки на оплату таких послуг. Також в матеріалах справи відсутні акти виконаних робіт/наданих послуг, що надсилалися б відповідачем на підтвердження отримання позивачем таких послуг, як і відсутні докази фактичного надання будь-яких послуг.
Як вже зазначалось, стягнення безпідставно набутих коштів у порядку, передбаченому положеннями частин 1, 2 статті 1212 Цивільного кодексу України є можливим за умови обов'язкового доведення відсутності правової підстави для набуття таких коштів особою, до якої заявлено вимогу про повернення коштів.
Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.02.2021 р. у справі № 5023/10655/11.
Суд констатує, що під час розгляду даної справи не було встановлено наявності зобов'язальних правовідносин між позивачем та відповідачем, оскільки в матеріалах справи відсутні належні і допустимі докази на підтвердження цієї обставини.
Таким чином суд дійшов висновку, що правова підстава, на якій відповідачем були набуті кошти, є відсутньою, а тому такі кошти може бути витребувано відповідно до положень статті 1212 Цивільного кодексу України як безпідставне збагачення. У цьому разі відсутність існування договірного характеру правовідносин передбачає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 вказаного Цивільного кодексу України.
Первісною підставою для звернення з позовом до суду позивач визначив невиконання відповідачем умов договору, який позивач вважав укладеним і на підставі якого перерахував відповідачу спірну суму коштів, не отримавши при цьому від останнього будь-яких послуг. У подальшому, внаслідок визнання, за висновком експерта, факту не підписання особисто ФОП ОСОБА_1 вказаного договору, позивач змінив підстави позову і просив стягнути з відповідача сплачену позивачем суму коштів як перерахованих без відповідної правової підстави. При цьому позивач, серед іншого, посилався на п. 6 Указу Президента України від 16.03.1995 р. № 227/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України», за яким підприємства мають у п'ятиденний строк повертати помилково перераховані кошти.
Суд відзначає, що матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів відповідно до статей 76, 79 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження повернення відповідачем грошових коштів позивачу в розмірі 53100,00 грн.
Законом України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» від 05.04.2001 р. № 2346-ІІІ, а саме - п. 1.24 ст. 1, встановлено, що помилковий переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.
Згідно з п. 6 Указу Президента України від 16.03.1995 р. № 227/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України», який був чинним на час здійснення перерахування позивачем спірних сум коштів, підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.
Проте, суд відхиляє посилання позивача на п. 6 Указу Президента України від 16.03.1995 р. № 227/95 «Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України», оскільки, за первісним твердженням самого позивача, ним були перераховані кошти на підставі договору № 242 від 14.11.2017 р. У свою чергу, на переконання відповідача, між ФОП ОСОБА_1 та ФОП Бойком Р.В. було укладено договір у спрощений спосіб, і кошти були отримані відповідачем від позивача на підставі виставлених ФОП ОСОБА_1 рахунків-фактур за рекламні послуги. Таким чином, у даному випадку відсутні підстави вважати перерахування коштів помилковим через неналежність ані платника, ані отримувача коштів.
З урахуванням зазначеного, посилання позивача на обов'язок відповідача повернути кошти у 5-денний термін з моменту їх отримання у даному випадку є необгрунтованим.
Водночас, зважаючи на те, що матеріали справи не містять доказів повернення відповідачем коштів позивачеві, суд дійшов висновку, що позовна вимога щодо стягнення 53100,00 грн. безпідставно набутих коштів є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Щодо посилання відповідача на те, що вирішення питання повернення помилково перерахованих коштів має відповідну процедуру повернення, визначену ч. 2 ст. 530 ЦК України, суд відзначає таке.
За приписами ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
З матеріалів справи слідує, що позивач не направляв відповідачу вимогу про повернення безпідставно перерахованих коштів, оскільки про відсутність правової підстави для такого перерахування ФОП Бойко Р.В. дізнався вже після подання позову у даній справі.
Між тим, відсутність вимоги позивача про повернення суми безпідставно перерахованих коштів не свідчить про правомірність користування цими коштами відповідачем за відсутності будь-якого виконання останнім будь-яких зобов'язань на користь позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.05.2018 р. у справі № 910/6046/16.
Поряд з цим, у зв'язку із простроченням грошового зобов'язання позивачем нараховано до стягнення відповідача пеню в сумі 40709,20 грн., інфляційні втрати у розмірі 6717,15 грн. та 3% річних у розмірі 4321,11 грн., нараховані на суму 53100,00 грн. за період з 16.03.2018 р. до 30.11.2020 р.
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як зазначалося раніше, частиною 2 статті 530 ЦК України, визначено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач не надав доказів звернення до відповідача з вимогою про повернення безпідставно перерахованих коштів у розмірі 53100,00 грн., що унеможливлює вважати доведеним позивачем момент виникнення у відповідача простроченого обов'язку з повернення коштів.
З урахуванням зазначеного, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача інфляційних втрат та 3% річних суд вважає необґрунтованими та недоведеними, у зв'язку з чим відмовляє в їх задоволенні.
Окрім того, позовна заява містить вимоги щодо стягнення з відповідача 40709,20 грн. пені.
Слід зазначити, що приписами п. 3 ст. 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Поряд з цим, згідно з ч. 1 ст. 546, ч. 1 ст. 547, ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватись пенею (неустойка), що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Водночас, відповідно до приписів ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
З огляду на те, що у даній справі судом встановлено відсутність укладення правочину сторонами загалом, і в письмовій формі - зокрема, позовна вимога про стягнення з відповідача 40709,20 грн. пені задоволенню не підлягає.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку щодо наявності підстав для часткового задоволення позовних вимог Фізичної особи-підприємця Бойко Романа Валерійовича в частині стягнення 53100,00 грн. безпідставно набутих відповідачем грошових коштів.
Відповідачем було заявлено про пропуск позивачем загального строку позовної давності щодо вимог про стягнення безпідставно перерахованих коштів з огляду на дати їх перерахування.
Слід зазначити, що в Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК України).
Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
При цьому, відповідно до ч.ч. 1 та 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Слід зазначити, що пунктом 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України встановлено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Тобто, строк позовної давності в силу пункту 12 Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України продовжено на строк дії карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 р. № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19" з 12 березня 2020 року на усій території України встановлено карантин, дія якого триває в даний час.
Отже, строк позовної давності за вимогою про стягнення безпідставно набутих коштів не сплив станом на 12.03.2020 р., був продовжений на період карантину і не сплив на час звернення позивача до суду.
Водночас, за вимогами про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат питання позовної давності судом не розглядається та не вирішується, оскільки за змістом частини першої ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права позивача, в той час як у даній справі в цій частині позовних вимог відмовлено по суті.
Щодо решти пояснень та доводів учасників судового процесу суд зауважує наступне.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (частина п'ята статті 236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до пункту 3 частини четвертої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Поряд з цим, згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 р. Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Крім того, аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи документів та доводів учасників процесу (у тому числі - щодо посилань у призначеннях платежів при перерахуванні коштів і на договір, і на рекламні послуги) була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову у даній справі не спростовує.
Судові витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 3 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідент. номер НОМЕР_2 ) на користь Фізичної особи-підприємця Бойко Романа Валерійовича ( АДРЕСА_1 , ідент. номер НОМЕР_3 ) 53100 (п'ятдесят три тисячі сто) грн. 00 коп. грошових коштів, 1149 (одну тисячу сто сорок дев'ять) грн. 64 коп. судового збору.
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складене 14.06.2021 р.
Суддя В.М. Бабкіна