ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
0,2
м. Київ
14.06.2021Справа № 910/4473/21 (910/8061/21)
Суддя Мандичев Д.В., розглянувши
Заяву ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про стягнення 28 502 636,80 грн.
в межах справи №910/4473/21
За заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про відкриття провадження у справі про неплатоспроможність
У провадженні Господарського суду м. Києва знаходиться справа №910/4473/21 про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 28 502 636,80 грн.
Дослідивши заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 28 502 636,80 грн., судом встановлено, що позовну заяву подано без додержання вимог ст. 164 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.
За приписами п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України до позовної заяви додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Відповідно до частин першої, третьої статті 3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (далі - Закон про банкрутство), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 20 вказаного Кодексу господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими ГПК України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Частиною другою статті 7 КУзПБ визначено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до ГПК України. Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними ГПК України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
З огляду на положення КУзПБ, законодавець підкреслив, що розгляд всіх майнових спорів, стороною в яких є боржник у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи (правові висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 607/6254/15-ц та від 28.01.2020 у справі № 50/311-б).
Водночас, КУзПБ, на відміну від Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", конкретизовано порядок розгляду спорів, стороною в яких є боржник.
Визначені частиною другою статті 7 КУзПБ спори розглядаються та вирішуються судом у відокремленому позовному провадженні за правилами ГПК України.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 (пункти 100-102 постанови) зауважила, що судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на дві групи.
Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо.
Друга група стосується виключно вирішення спорів. До неї належать судові рішення щодо розгляду спорів, стороною в яких є боржник. Такі спори розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження, яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими у ГПК України.
Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду у складі колегії суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду, викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).
Відповідно такий підхід зумовлює сплату позивачем судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового або немайнового характеру у відповідності до положень підпунктів відповідно 1, 2 пункту 2 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
Аналогічна позиція зазначена в постанові Верховного суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №905/1818/19.
Частиною 1 статті 4 Закону України "Про судовий збір" визначено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до п.п. 1,2 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір": за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру сплачується судовий збір у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру сплачується 1 розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, судовий збір за вимогою про стягнення заявленої заборгованості, в даному випадку становить 427 539,55 грн. (28 502 636,80грн.*1,5%).
Судом встановлено, що позивачем до матеріалів позовної заяви не надано жодних доказів на підтвердження сплати судового збору у встановленому порядку та розмірі.
Посилання позивача, що відповідно до Закону України "Про судовий збір" сплата судового збору за подання фізичною особою позовної заяви в межах справи про неплатоспроможність не встановлена, спростовується вищевикладеною позицією.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 31.05.2021 позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості залишено без руху. Зобов'язано ОСОБА_1 протягом десяти днів з дня вручення даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду доказів сплати судового збору у розмірі 427 539,55 грн.
02.06.2021 до суду надійшла заява ОСОБА_1 про усунення недоліків, у якій позивач просить звільнити її від сплати судового збору у розмірі 427 539,55 грн.
Дослідивши заяву ОСОБА_1 про усунення недоліків, суд зазначає наступне.
Судом встановлено та позивачем не заперечується неподання останнім доказів сплати судового збору.
Крім того, позивачем також не заперечується визначений судом в ухвалі від 31.05.2021 розмір судового збору, який підлягає сплаті за вимогою про стягнення заборгованості за даним позовом та становить 427 539,55 грн.
Законом України "Про судовий збір" не передбачено сплати судового збору за подання заяви фізичною особою про порушення справи про банкрутство. Зазначене обґрунтовує виконання державою свого позитивного обов'язку забезпечення доступу неплатоспроможних фізичних осіб до правосуддя у справах про банкрутство у спосіб не встановлення для таких фізичних осіб ставок судового збору за звернення із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство.
При цьому підпунктом 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» встановлено розмір ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру - 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" (рішення від 28.05.1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Креуз проти Польщі" від 19.06.2001 зазначено, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатися обмеженням права доступу до суду (пункт 60).
Суд звертає увагу ОСОБА_1 , що у той час, як законодавцем передбачена відсутність обов'язку для фізичної особи сплачувати судовий збір за звернення до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство, фізична особа не звільняється від обов'язку сплачувати судовий збір за звернення до суду з позовом у межах справи про банкрутство у розмірі, визначеному пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про судовий збір» судовий збір - це збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Необхідність сплати судового збору є певним обмеженням при зверненні до суду, однак таке обмеження є загальним для всіх суб'єктів, узгоджується зі ст. 129 Конституції України, якою як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване ст. 8 зазначеного Закону, норма якої є спеціальною.
Згідно зі ст. 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:
1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або
2) позивачами є:
а) військовослужбовці;
б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї;
ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
З аналізу ст. 8 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що законодавець, застосувавши конструкцію «суд, враховуючи майновий стан сторони, може…», тим самим визначив, що питання звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення сплати судового збору осіб, є правом, а не обов'язком суду навіть за наявності однієї з умов для такого звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення.
Що ж до самих умов, визначених ст. 8 вказаного Закону, то вони диференційовані за суб'єктним та предметним застосуванням.
Так, умови, визначені у п. 1 та п. 2 ч. 1 ст. 8 вказаного Закону, можуть застосовуватися лише до позивачів - фізичних осіб, котрі перебувають у такому фінансовому стані, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру їх річного доходу, та до позивачів, що мають певний соціальний статус - є військовослужбовцями, батьками, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; одинокими матерями (батьками), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; особами, які діють в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.
Щодо третьої умови, визначеної у п. 3 ч. 1 ст. 8, то законодавець, застосувавши слово «або», не визначив можливість її застосування за суб'єктом застосування, в той же час визначив коло предметів спору, коли така умова може застосовуватись, - лише у разі, коли предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Слід зазначити, що встановлений ст. 8 Закону України «Про судовий збір» перелік умов, для звільнення, зменшення розміру, відстрочення чи розстрочення є вичерпним.
Вказана позиція викладена у постанові Верховного Суду від 29.03.2021 у справі № 912/3514/20.
Позивач у заяві від 02.06.2021 зазначає, що звільнення від сплати судового збору ОСОБА_1 обумовлено майновим станом неплатоспроможної особи та відкриттям Господарським судом міста Києва справи про неплатоспроможність фізичної особи ОСОБА_1 .
Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 120 Кодексу України з процедур банкрутства будь-яке відчуження та розпорядження майном боржника здійснюються виключно в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.05.2021 по справі № 910/4473/21 з-поміж іншого заборонено фізичній особі ОСОБА_1 відчужувати майно.
На думку позивача, з моменту постановлення судом вказаної ухвали, ОСОБА_1 не має можливості самостійно розпоряджатися своїм майном та відчужувати його, у тому числі сплатити судовий збір за подання позову по справі № 910/4473/21 (910/8061/21) у розмірі 427 539,55 грн.
Суд звертає увагу ОСОБА_1 , що вона не належить до категорій осіб, визначених ст. 5 Закону України «Про судовий збір», які звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.
Крім того, проаналізувавши зміст ст.ст. 5, 8 Закону України «Про судовий збір», суд приходить до висновку, що законодавцем не визначено відкриття провадження у справі про неплатоспроможність фізичної особи підставою для звільнення її від сплати судового збору у тому числі за звернення із позовними заявами в межах справи про банкрутство.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Приписами пункту 4 статті 174 ГПК України передбачено, що якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулась із позовною заявою.
Відповідно до частини 6 статті 174 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи не пізніше п'яти днів з дня її надходження або з дня закінчення строку на усунення недоліків.
Отже, встановлені судом обставини під час розгляду позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 28 502 636,80 грн. та неусунення заявником недоліків вказаної заяви, які були встановлені ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2021, унеможливлюють прийняття її до розгляду, а тому вказана позовна заява та додані до неї документи підлягають поверненню позивачу - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ), про що судом постановляється відповідна ухвала.
Крім того, суд вважає за необхідне роз'яснити ОСОБА_1 , що відповідно до ч. 8 ст. 174 Господарського процесуального кодексу України повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення недоліків.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ч. 6 ст. 12, ст. 174, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 28 502 636,80 грн. та додані до неї документи повернути без розгляду.
Ухвала набирає законної сили в порядку статті 235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена.
Суддя Д.В. Мандичев