ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.06.2021Справа № 910/5756/21
Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Лимон Бетон", м. Київ
до Товариства з обмеженою відповідальністю "М.Консальт", м. Київ
про стягнення 174 875,16 грн,
09.04.2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Лимон Бетон» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «М.Консальт» (відповідач) суми заборгованості в розмірі 119 061,68 грн, суми пені в розмірі 20 493,04 грн, суми штрафу в розмірі 23 812,34 грн, суми 3% річних в розмірі 4 062,15 та суми інфляційних втрат в розмірі 7 445,95 грн, у зв'язку з невиконанням відповідачем умов Договору поставки №010917/1 від 01.09.2017 року в частині розрахунку за отриманий товар, з урахуванням Договору про відступлення права вимоги №3 від 25.11.2020 року.
Згідно з п. 2 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.
Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.
Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Ухвалою суду від 13.04.2021 відкрито провадження у справі №910/5756/21, постановлено розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
З метою повідомлення відповідача про розгляд даної справи та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, судом рекомендованим листом з повідомленнями про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 01133, м. Київ, вул. Є.Коновальця, буд. 31, направлялась ухвала суду від 13.04.2021 року.
Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105480144640 отримав ухвалу суду від 13.04.2021 про відкриття провадження у справі 19.04.2021.
Відповідно до положень ч.ч. 1, 4 ст. 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є:
1) день вручення судового рішення під розписку;
2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи;
3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення;
4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду;
5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі (ч. 8 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто, з урахуванням викладених норм та дати отримання ухвали суду відповідачем, строк для подачі останнім відзиву на позовну заяву встановлено судом до 04.05.2021 року (включно).
Правом на подання відзиву на позовну заяву відповідач, у встановлений судом строк, не скористався.
Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
За таких обставин, приймаючи до уваги, що відповідач так і не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до положень ст. 165 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.
Відповідно до ст. 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Приймаючи до уваги, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд даної справи та у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, відзиву на позовну заяву до суду не подав, справа підлягає розгляду за наявними у ній матеріалами.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -
01.09.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мир-Транс» (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «М.Консальт» (покупець) укладено Договір поставки №010917/1 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого продавець зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити належний продавцю товар (бетонні вироби і конструкції, а також інші будівельні матеріали, згідно замовлення, далі по тексту - товар) в порядку та на умовах, визначених цим Договором.
Загальна вартість цього Договору складає загальну суму вартості поставленого товару, яка зазначена у всіх видаткових накладних продавця за період дії цього Договору. (п. 2.1. Договору).
Розрахунки за погоджену партію товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати але в будь-якому випадку не пізніше 5 банківських днів з моменту поставки. (п. 3.5. Договору).
Передача товару здійснюється за видатковою накладною та/або актом приймання-передачі товару. (п. 6.2. Договору).
Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31 грудня 2017 року, а в частині взаєморозрахунків - до повного розрахунку між сторонами. Якщо за один місяць до закінчення терміну дії цього Договору, жодна зі сторін не повідомила іншу сторону про свій намір припинити дію Договору, його дія автоматично продовжується на кожний наступний календарний рік на тих самих умовах. (п. 9.1. Договору).
Як вказує позивач, ТОВ «Мир-Транс», на виконання умов Договору, було поставлено відповідачу товар на загальну суму в розмірі 255 061,66 грн, згідно наступних видаткових накладних:
- №666 від 19.12.2019 року на суму 16 439,09 грн;
- №667 від 23.12.2019 року на суму 15 060,06 грн;
- №685 від 27.12.2019 року на суму 15 060,06 грн;
- №2 від 10.01.2020 року на суму 15 060,06 грн;
- №3 від 13.01.2020 року на суму 15 060,06 грн;
- №1 від 14.01.2020 року на суму 18 035,52 грн;
- №4 від 15.01.2020 року на суму 15 060,06 грн;
- №5 від 15.01.2020 року на суму 9 286,75 грн.
Відповідачем здійснено оплату товару на суму в розмірі 135 999,98 грн та визнано факт існування боргу в розмірі 119 061,68 грн у листі, адресованому ТОВ «Мир-Транс».
В подальшому, 25.11.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Мир-Транс» (кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лимон Бетон» (новий кредитор) було укладено Договір про відступлення права вимоги №3 (надалі - Договір про відступлення права вимоги), відповідно до п. 1.1. якого кредитор відступає, а новий кредитор повністю приймає на себе право вимоги (право грошової вимоги по сплаті грошових коштів за товари (послуги), 3% річних, інфляційних витрат та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та чинним законодавством України), відповідно до договорів, укладених із третіми особами, що зазначені у Реєстрі вимог (Додаток №1), що належить кредитору, і стає новим кредитором за Договорами, укладеними кредитором із третіми особами згідно із реєстром вимог, що додається до цього Договору і є невід'ємною його частиною.
За цим договором новий кредитор повністю одержує право (замість кредитора) вимагати від боржників належного виконання зобов'язань за договором у сумі, зазначеній у реєстрі вимог, а також додатково 3% річних, інфляційних витрат та штрафних санкцій, передбачених умовами договору та чинним законодавством України. (п. 1.2. Договору про відступлення права вимоги).
Підписанням цього договору сторони підтверджують передачу кредитором новому кредитору всіх оригіналів документів на підтвердження права вимоги за основним договором. Одночасно з підписанням цього договору кредитор передає новий кредитор повідомлення до боржника про відступлення права вимоги зо основним зобов'язанням. Обов'язок направлення повідомлення боржнику покладається на нового кредитора. (п. 2.2. Договору про відступлення права вимоги).
Додатком 1 до Договору про відступлення права вимоги погоджено реєстр вимог, серед яких, зокрема, Договір поставки №010917/1 від 01.09.2017 року, укладений з ТОВ «М.Консальт» із сумою заборгованості в розмірі 119 061,68 грн.
25.11.2020 року позивачем було направлено відповідачу повідомлення про відступлення права вимоги №1-171 (докази чого містяться в матеріалах справи).
Як зазначає позивач, відповідач взяті на себе зобов'язання в повному обсязі за Договором не виконав, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 119 061,68 грн, нарахованої суми пені в розмірі 20 493,04 грн, суми штрафу в розмірі 23 812,34 грн, суми 3% річних в розмірі 4 062,15 грн та суми інфляційних втрат в розмірі 7 445,95 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір поставки №010917/1 від 01.09.2017 року належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов'язків та є фактично за своєю правовою суттю договором поставки.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Судом встановлено факт передачі позивачем відповідачу товару на загальну суму 255 061,66 грн, що підтверджується зазначеними вище доказами.
Як передбачено п. 3.5. Договору, Розрахунки за погоджену партію товару здійснюється на умовах 100% попередньої оплати але в будь-якому випадку не пізніше 5 банківських днів з моменту поставки.
Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Статтею 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання. При зустрічному виконанні зобов'язання сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов'язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов'язанні свого обов'язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов'язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов'язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов'язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов'язку, друга сторона повинна виконати свій обов'язок.
Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).
При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов'язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.
Як зазначалося вище, товар прийнятий відповідачем.
Матеріали справи не містять доказів наявності у відповідача претензій щодо якості та/або комплектності переданого за Договором товару, тому, оскільки між сторонами не погоджувалися інші строки оплати, то відповідно до статті 692 ЦК України відповідач повинен був оплатити вартість товару.
З матеріалів справи вбачається, про що зазначено вище, відповідачем здійснено часткову оплату отриманого товару на суму в розмірі 135 999,98 грн.
Крім цього, відповідно до норми ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. (ст. 514 Цивільного кодексу України).
Як встановлено вище, за Договором відступлення права вимоги о позивача перейшло право вимоги до відповідача із повернення заборгованості за Договором поставки в розмірі 119 061,68 грн та одночасно з відступленням прав вимоги до позивача перейшли усі права третьої особи, в тому числі, можливість проводити нарахування штрафу, пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як зазначалось вище, позивачем було направлено на адресу відповідача повідомлення про відступлення права вимоги за Договором.
Таким чином, відповідач обізнаний щодо існування за ним непогашеної заборгованості в розмірі 119 061,68 грн та щодо права позивача на стягнення з відповідача такої заборгованості.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
При вирішенні спору суд виходить з того, що з огляду на положення ст. ст. 6, 627 - 628, 638 Цивільного кодексу України, ст. ст. 42, 180 Господарського кодексу України, з яких випливає, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства, зважаючи на факт виконання сторонами зобов'язань по договору, про що сторонами не заперечується, суд дійшов до висновку про укладення між сторонами договору з погодженням всіх його умов, які обумовлюються.
Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Отже, враховуючи, що відповідачем не здійснено оплату поставленого товару, суд дійшов до висновку, що у встановлений законом, статтею 692 ЦК України, строк, заборгованість в розмірі 119 061,68 грн, погашена не була та залишається непогашеною на даний час; позивачем належним чином відповідно до статей 525, 526, 655, 712, 901, 903 ЦК України та статей 181, 193 ГК України доведена, документально підтверджена і відповідачем не спростована.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Враховуючи те, що загальна сума основного боргу відповідача в розмірі 119 061,68 грн, підтверджена належними доказами, наявними у матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про повне погашення вказаної заборгованості перед позивачем, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість вимог позивача до відповідача про стягнення вказаної суми основного боргу, у зв'язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.
Позивачем також заявлено до стягнення з відповідача суму пені в розмірі 20 493,04 грн та суму штрафу в розмірі 23 812,34 грн.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов'язку по перерахуванню коштів в повному обсязі не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
За змістом ст. ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За приписами ст. 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно пункту 7.2. Договору за несвоєчасне проведення платежів за цим Договором, покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 20% від розміру заборгованості та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (НБУ), що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Відповідно до п. 7.3. Договору за несвоєчасну поставку партії товару, згідно заявки на товар, відповідно до п. 5.1. Договору, продавець сплачує покупцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України (НБУ), що діяла в період, за який нараховується пеня, від вартості несвоєчасно поставленого товару, за кожен день прострочення.
Необхідно зазначити, що такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір передбачено ст. 549 ЦК України, ч. 6 ст. 231 ГК України, статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Можливість одночасного стягнення пені та штрафу за порушення окремих видів господарських зобов'язань передбачено частиною 2 статті 231 ГК України. При цьому в інших випадках порушення виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень передбачати в договорі можливість одночасного стягнення пені та штрафу, що узгоджується зі свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, тобто коли сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Позиція викладена в постанові Верховного суду від 8 грудня 2018 №908/639/18.
Правовий аналіз вказаного, що також викладено у рішенні Конституційного суду України від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013, дає підставу стверджувати, що за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань може бути застосовано як штраф так і пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
В той же час згідно з нормою ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до статті 343 ГК України, платники і одержувачі коштів здійснюють контроль за своєчасним проведенням розрахунків та розглядають претензії, що виникли, без участі установ банку. Платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. У разі затримки зарахування грошових надходжень на рахунок клієнта банки сплачують на користь одержувачів грошових коштів пеню у розмірі, що передбачається угодою про проведення касово-розрахункових операцій, а за відсутності угоди про розмір пені - в розмірі, встановленому законом. Платник зобов'язаний самостійно нараховувати пеню на прострочену суму платежу і давати банку доручення про її перерахування з наявних на рахунку платника коштів.
Судом перевірено наведений у матеріалах справи розрахунок суми пені та штрафу і визнано його обґрунтованим та таким, що відповідає зазначеним вище нормам, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума штрафу в розмірі 23 812,34 грн та сума пені в розмірі 20 493,04 грн.
Щодо заявленої позовної вимоги про стягнення з відповідача 4 062,15 грн суми 3% річних та 7 445,95 грн суми інфляційних втрат, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, у розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Індекси споживчих цін (індекси інфляції), які є показниками загального рівня інфляції в економіці, розраховуються в цілому за місяць, а не на конкретні дати. Встановлено, що вони розраховуються Державним комітетом статистики України щомісячно та публікуються в наступному за звітним місяці.
Оскільки індекси інфляції є саме коефіцієнтами, призначенням яких є переведення розміру заборгованості у реальну величину грошових коштів з урахуванням знецінення первинної суми, такі інфляційні втрати не можуть бути розраховані за певну кількість днів прострочення, так як їх розмір не відповідатиме реальній величині знецінення грошових коштів, що існував у певний період протягом місяця, а не на конкретну дату чи за декілька днів.
Згідно з Листом Державного комітету статистики України № 11/1-5/73 від 13.02.2009 також не має практичного застосування середньоденний індекс інфляції, що може бути розрахований за формулою середньої геометричної незваженої (корінь з місячного індексу в 31 (30) степені). Так, він вказує лише на темп приросту цін за 1 день та не є показником реальної величини знецінення грошових коштів кредитора за період прострочення боржником своїх зобов'язань.
Зазначені висновки підтверджуються Рекомендаціями Верховного Суду України щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, даних у листі Верховного Суду України № 62-97р від 03.04.1997, відповідно до яких визначення загального індексу за певний період часу здійснюється шляхом перемноження помісячних індексів, тобто накопичувальним підсумком. Його застосування до визначення заборгованості здійснюється за умов, якщо в цей період з боку боржника не здійснювалося платежів, тобто розмір основного боргу не змінювався. У випадку, якщо боржник здійснював платежі, загальні індекси інфляції і розмір заборгованості визначаються шляхом множення не за весь період прострочення, а виключно по кожному періоду, в якому розмір заборгованості не змінювався, зі складанням сум отриманих в результаті інфляційних збитків кожного періоду. При цьому, слід вважати, що сума, внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з врахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.
Таким чином, інфляційні втрати мають розраховуватись шляхом визначення різниці між добутком суми боргу та помісячних індексів інфляції за час прострочення, розділених на сто, і сумою боргу.
Зазначене відповідає п. 6 Наказу Держкомстату №265 від 27.07.2007 "Про затвердження Методики розрахунку базового індексу споживчих цін", відповідно до якого розрахунки базового індексу споживчих цін проводяться за міжнародною класифікацією індивідуального споживання за цілями та здійснюються відповідно до модифікованої формули Ласпейреса. Розрахунки базового індексу споживчих цін за квартал, період з початку року і т.п. проводяться "ланцюговим" методом, тобто шляхом множення місячних (квартальних і т.д.) індексів.
При цьому, коли відносно кожного грошового зобов'язання, які мають різні строки виникнення, проводиться оплата частинами через короткі проміжки часу, розрахунок інфляційних втрат необхідно здійснювати щодо кожного окремого платежу, як складової загальної суми окремого грошового зобов'язання, за період з моменту виникнення обов'язку з оплати та який буде спільним для всіх платежів по конкретному грошовому зобов'язанню, до моменту фактичного здійснення платежу з подальшим сумуванням отриманих результатів для визначення загальної суми інфляційних втрат.
Крім того, необхідно враховувати, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція).
Якщо прострочення відповідачем виконання зобов'язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у справі № 910/21564/16 від 10.07.2019.
Базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Невиконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок суми 3% річних та інфляційних втрат, на предмет арифметичної правильності та відповідності вимогам закону, судом встановлено, що він здійснений вірно, а тому до стягнення з відповідача підлягає сума 3% річних в розмірі 4 062,15 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 7 445,95 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
У відповідності до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбаченим цим Кодексом.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин, суд, вважає заявлені позивачем вимоги такими, що ґрунтуються на нормах чинного законодавства та підлягають задоволенню в повному обсязі, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу в розмірі 119 061,68 грн, сума пені в розмірі 20 493,04 грн, сума штрафу в розмірі 23 812,34 грн, сума 3% річних в розмірі 4 062,15 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 7 445,95 грн.
Судовий збір, у розмірі 2 623,13 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку із задоволенням позовних вимог, покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «М.Консальт» (ідентифікаційний номер 32046528, місцезнаходження: 01133, м. Київ, вул. Є.Коновальця, буд. 31) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Лимон Бетон» (ідентифікаційний номер 44003519, місцезнаходження: 04210, м. Київ, Оболонська набережна, буд. 19, корпус 3) суму основного боргу в розмірі 119 061,68 грн (сто дев'ятнадцять тисяч шістдесят одна гривна 68 копійок), суму пені в розмірі 20 493,04 грн (двадцять тисяч чотириста дев'яносто три гривни 04 копійки), суму штрафу в розмірі 23 812,34 грн (двадцять три тисячі вісімсот дванадцять гривень 34 копійки), суму 3% річних в розмірі 4 062,15 грн (чотири тисячі шістдесят дві гривни 15 копійок), суму інфляційних втрат в розмірі 7 445,95 грн (сім тисяч чотириста сорок п'ять гривень 95 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 623,13 грн (дві тисячі шістсот двадцять три гривни 13 копійок).
3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.
4. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
5. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Суддя С.М. Морозов