ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
25.03.2021Справа № 910/14550/17
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Степов'юк С.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Публічного акціонерного товариства "Укртрансгаз" 01021, м.Київ, КЛОВСЬКИЙ УЗВІЗ, будинок 9/1
до Публічного акціонерного товариства "Київгаз" 01103, м.Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА БОЙЧУКА, будинок 4Б
про стягнення 6 307 780,45 грн.
Представники сторін:
Від позивача: Болдін В.В. - довіреність № 1-2586 від 17.12.2020 року;
Від відповідача: Данилевський О.М. - довіреність № д-06/21 від 04.01.2021 року.
У серпні 2017 року Публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз" (змінене найменування - Акціонерне товариство "Укртрансгаз") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Київгаз" (змінене найменування - Акціонерне товариство "Київгаз") про стягнення 6 307 780,45 грн., з яких 5 487 141,64 грн. заборгованості по оплаті наданих послуг згідно договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28.09.2011 №1109011147/П19, 533 091,24 грн. пені, 64 327,10 грн. 3 % річних та 223 220,47 грн. інфляційних втрат.
Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 28.09.2011 № 1109011147/П19, укладеного між сторонами у справі, в частині повної оплати відповідачем наданих позивачем послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами.
Після порушення провадження у справі № 910/14550/17 відповідач здійснив часткові оплати за послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, у зв'язку із чим позивач 23.04.2018 подав до суду першої інстанції відповідь на відзив АТ "Київгаз", у якому просив стягнути з відповідача 1 782 030,11 грн., з яких 961 391,30 грн. основного боргу за надані у жовтні 2016 року послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, 533 091,24 грн. пені, 64 327,10 грн. 3 % річних та 223 220,47 грн. інфляційних втрат.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 (суддя Балац С.В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020, позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 4 525 750,34 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 805 194,12 грн. основного боргу та 12 017,91 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 27.05.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 у справі №910/14550/17 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 156 197,19 грн. основного боргу за договором транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011147/П19 від 28.09.2011 за жовтень 2016 року, 533 091,24 грн. пені, 64 327,10 грн. 3 % річних та 223 220,47 грн. інфляційних втрат, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23.06.2020 року справу № 910/14550/17 передано на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2020 року справу № 910/14550/17 прийнято до провадження судді Селівона А.М. та призначено підготовче засідання на 30.07.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.07.2020 року задоволено усне клопотання позивача та відкладено підготовче засідання на 10.09.2020 року.
У судовому засіданні 10.09.2020 року протокольно оголошено перерву у підготовчому засіданні на 01.10.2020 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.10.2020 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/12181/20 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 04.11.2020 року.
Проте судове засідання, призначене на 04.11.2020 року, у зв'язку з перебування судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.11.2020 року розгляд справи призначено на 13.01.2021 року.
Проте судове засідання, призначене на 13.01.2021 року не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.01.2021 року розгляд справи призначено на 25.02.2021 року.
Судове засідання, призначене на 25.02.2021 року, у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному не відбулось.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2021 року судове засідання призначено на 24.03.2021 року.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 24.03.2021 року судом протокольно оголошено перерву на 25.03.2021 року.
Судом доведено до відома, до початку судового засідання 10.09.2020 року через канцелярію суду від позивача 18.08.2020 року надійшли письмові пояснення б/н від 14.08.2020 року разом з доказами направлення на адресу відповідача, в яких позивач підтримує позовні вимоги та просить суд їх задовольнити; 10.09.2020 року від відповідача надійшли пояснення № 2542/0-1 від 10.09.2020 року, згідно яких відповідач заперечує проти позовних вимог та просить суд відмовити в їх задоволенні; заява № 2543/09-1 від 10.09.2020 року про застосування згідно ст. 258 ЦК України строку позовної давності в один рік до позовних вимог про стягнення пені, а саме: за квітень (за період 21.05.2016 року - 23.05.2016 року) в сумі 1382,28 грн., за червень (за період з 21.07.2016 року - 08.08.2016 року) в сумі 9445,64 грн., за липень (за період з 21.08.2016 року - 22.08.2016 року) в сумі 1036,38 грн., та клопотання № 2544/09-1 від 10.09.2020 року про зменшення неустойки згідно ст. 551 ЦК до 1,00 грн. Документи судом долучені до матеріалів справи.
Через канцелярію суду 01.10.2020 року від позивача надійшли супровідний лист б/н від 01.10.2020 року про долучення до матеріалів справи акту звірки розрахунків за період з 01.04.2016 року по 31.12.2017 року, а також заперечення № 1001ВИХ-20-5466 від 30.09.2020 року на клопотання про зменшення неустойки.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від позивача та відповідача на час проведення судового засідання 25.03.2021 року до суду не надходило.
В підготовчі судові засідання 30.07.2020 року, 10.09.2020 року, 01.10.2020 року та засідання з розгляду справи по суті 24.03.2021 року та 25.03.2021 року з'явились уповноважені представники позивача та відповідача.
В судових засіданнях з розгляду справи по суті 24.03.2021 року та 25.03.2021 року представник позивача підтримав позовні в частині, переданій на новий розгляд, та просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судових засіданнях з розгляду справи по суті 24.03.2021 року та 25.03.2021 року проти задоволення позовних вимог в частині, переданій на новий розгляд, заперечував, а також підтримав клопотання про зменшення неустойки та заяву про застосування строку позовної давності до позовних вимог в частині пені.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 25.03.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (позивач у справі) є оператором газотранспортної системи (далі - Оператор ГТС) - суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників), що підтверджується ліцензією на здійснення такої діяльності серії АЕ № 194511 від 11.03.2013 року.
Діяльність позивача як Оператора ГТС врегульована, зокрема, Законом України «Про ринок природного газу», а також Кодексом газотранспортної системи, який затверджений постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2493 (далі - Кодекс ГТС), який є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України, і дія якого поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ (пункти 2, 3 глави 1 розділу І Кодексу ГТС).
Відповідно до пункту 45 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу» транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу.
В свою чергу відповідач - Публічне акціонерне товариство «Київгаз» є оператором газорозподільної системи - суб'єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників) (пункт 17 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок природного газу»), і який у розумінні пункту 5 глави 1 Розділу І Кодексу ГТС є оператором суміжної системи.
Відповідно до підпункту 1 пункту 3 глави 2 розділу І Кодексу газорозподільних систем, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 30 вересня 2015 року № 2494 (далі - Кодекс ГРС), до основної функції відповідача як оператора газорозподільної системи входить забезпечення розподілу (переміщення) природного газу від місць його надходження в ГРМ з ГТС та з інших джерел (від ГДП та ВБГ, підключених до ГРМ, та від суміжних ГРМ) до споживачів природного газу з урахуванням його якісних і фізико-хімічних характеристик та потреб цих споживачів.
Таким чином, відповідач здійснює фактичний розподіл природного газу для потреб споживача у загальному потоці природного газу від точок його надходження в ГРМ до пунктів призначення споживача.
Як встановлено судом за матеріалами справи, 28 вересня 2011 року між Дочірньою компанією "УКРТРАНСГАЗ" національної акціонерної компанії "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ") (газотранспортне підприємство за договором, позивач у справі) та Публічним акціонерним товариством "КИЇВГАЗ" (замовник за договором, відповідач у справі) укладено Договір на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № № 1109011147/П19 (далі - Договір), відповідно до умов якого газотранспортне підприємство зобов'язується надати замовнику послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в магістральні трубопроводи до пунктів призначення - газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами в розмірі, у строки та порядку, передбачені умовами Договору.
За змістом преамбули Договору замовник - суб'єкт ринку природного газу, який на підставі Договору замовляє в газотранспортного підприємства надання послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами для його подальшого використання на власні потреби або постачання споживачам.
Споживач замовника - юридична чи фізична особа - підприємець, якій замовник надає послугу з постачання природного газу на підставі відповідного договору.
Розділами 2 - 11 Договору сторонами узгоджені умови транспортування газу, порядок оформлення актів наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами, порядок обліку газу та його якість, визначення вартості послуг за Договором та порядок розрахунків, права та обов'язки сторін, їх відповідальність, строк дії Договору та інші умови тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно п. 11.1 Договору цей Договір набирає чинності з дня його підписання сторонами, умови Договору застосовуються до відносин сторін, які виникли до його укладення, а саме з 01 жовтня 2011 року. Договір діє в частині транспортування газу до 31 грудня 2012 року, а в частині проведення розрахунків за надані газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим Договором.
Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення строку дії Договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Вказаний Договір підписаний представниками газотранспортного підприємства та замовника та засвідчений печатками сторін.
Окрім цього сторонами підписано Додаткові угоди до Договору, а саме № 1 від 13.04.2012 року, № 2 від 17.01.2013 року, № 5 від 01.10.2014 року, якими вносились зміни до реквізитів сторін; № 3 від 17.01.2013 року, згідно якої доповнено п. 1.2 Договору новим абзацом: «плановий обсяг транспортування природного газу замовника в 2013 році складає до 285 000,0 тис.куб.м, та в пункті 11. 1 слова та цифри «до 31 грудня 2012 року» замінити словами та цифрами «до 31 грудня 2013 року»; № 4 від 20.06.2014 року, згідно якої в іншій редакції викладено п.1.2 розділу 1 Договору.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором про надання послуг, який підпадає під правове регулювання норм глави 63 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Так, однією з підстав виникнення господарського зобов'язання, згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.
Згідно з статтею 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Як визначено умовами п.2.2 Договору замовник передає газотранспортному підприємству газ в загальному потоці в підтверджених обсягах у пунктах приймання - передачі газу в магістральні трубопроводи газотранспортного підприємства.
В свою чергу газотранспортне підприємство приймає газ від замовника в пунктах приймання - передачі газу в магістральні трубопроводи та здійснює його транспортування по території України до ГРС, де передає замовнику в загальному потоці в газорозподільні мережі (п.2.4 Договору).
Відповідно до п. 4.1 Договору за одиницю виміру кількості газу при його обліку приймається один кубічний метр (куб.м), приведений до стандартних умов.
Положеннями п. 3.1. Договору передбачено, що послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу магістральними трубопроводами (далі - акти наданих послуг).
Пунктами 3.2 - 3.4 Договору сторони погодили, що газотранспортне підприємство до п'ятнадцятого числа місяця, наступного за звітним, направляє замовнику два примірники акта наданих послуг за звітний місяць, підписані уповноваженим представником та скріплені печаткою газотранспортного підприємства.
Замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов Договору або в судовому порядку.
Акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та свідчать матеріали справи, в квітні-грудні 2016 року, а також в січні-червні 2017 року позивачем надані відповідачу послуги з транспортування магістральними трубопроводами природного газу за Договором на загальну суму 11 682 483,56 грн., на підтвердження чого надані копії актів наданих послуг за відповідний період, а саме актів від 30.04.2016 року, від 31.05.2016 року, від 30.06.2016 року, від 31.07.2016 року, від 31.08.2016 року, від 30.09.2016 року, від 31.10.2016 року, від 30.11.2016 року, від 31.12.2016 року, від 31.01.2017 року, від 28.02.2017 року, від 31.03.2017 року, від 30.04.2017 року, від 31.07.2017 року, від 30.06.2017 року.
Вказані акти наданих послуг, окрім акту наданих послуг за жовтень 2016 року від 31.10.2016 року та актів від 28.02.2017 року за лютий 2017 року, від 31.03.2017 року за березень 2017 року, які підписані тільки з боку ПАТ «Укртрансгаз», підписані представниками замовника та газотранспортного підприємства та засвідчені печатками сторін.
Відповідно до частини 1 статті 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Згідно частини 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Відповідно до п. 5.4 Договору вартість фактично наданих позивачем відповідачу послуг за звітний місяць визначається на підставі акта наданих послуг.
У відповідності до п. 5.5 Договору оплата вартості послуг за транспортування газу здійснюється замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100 % попередньої оплати за десять днів до початку місяця, у якому буде здійснюватися транспортування газу. Замовник самостійно визначає розмір суми платежу попередньої оплати як добуток тарифу та планового обсягу газу на відповідний місяць. Остаточний розрахунок за надані у звітному місяці послуги проводиться Замовником до двадцятого числа місяця, наступного за звітним, відповідно до акта наданих послуг та з урахуванням раніше перерахованих коштів.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Проте, як зазначено позивачем в позовній заяві, всупереч досягнутим домовленостям та умовам Договору, відповідач не здійснив повну та своєчасну оплату наданих за спірний період за Договором послуг з транспортування природного газу, здійснивши тільки часткову оплату в сумі 6 195 341,92 грн.
Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно приписів статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
При цьому за змістом позовної заяви у зв'язку невиконанням відповідачем зобов'язань за Договором в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг та здійсненням часткової оплати в сумі 6 195 341,92 грн. у останнього перед позивачем виникла заборгованість за жовтень 2016 року, січень-червень 2017 року на загальну суму 5 487 141,64 грн., з позовними вимогами про стягнення якої позивач звернувся в судовому порядку.
Згідно з п. 7.3 Договору у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із відповідача стягуєтеся пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Отже, у зв'язку з порушенням відповідачем зобов'язань зі своєчасної оплати послуг за Договором позивачем нараховано відповідачеві 533 091,24 грн. пені, 64 327,10 грн. 3 % річних та 223 220,47 грн. інфляційних втрат, які позивач просив стягнути згідно наданого розрахунку.
Під час попереднього судового розгляду даної справи судом встановлено, що відповідачем після порушення провадження у справі № 910/14550/17 частково здійснений розрахунок за надані послуги за Договором, а отже приймаючи до уваги часткову сплату відповідачем основної заборгованості за Договором суд дійшов висновку, що провадження справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 4 525 750,34 грн. підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмету спору згідно п.2 ч. 1 ст. 231 ГПК України.
Як зазначалось судом вище, справа № 910/14550/17 розглядається судом вдруге, зокрема, рішенням Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 року, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020, позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 4 525 750,34 грн. Стягнуто з відповідача на користь позивача 805 194,12 грн. основного боргу та 12 017,91 грн. судового збору. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Судові рішення обґрунтовані недоведеністю позовних вимог у частині, яка незадоволена судами, а саме щодо стягнення 156 197,19 грн. основного боргу за надані у жовтні 2016 року послуги транспортування природного газу магістральними трубопроводами в обсязі 261,822 тис. куб. м, оскільки надані відповідачем акти приймання-передачі природного газу, складені між ДП "КиївГазЕнерджи" та АТ "Київгаз", НАК "Нафтогаз України" та АТ "Київгаз", АТ "Укртрансгаз" та АТ "Київгаз" підтверджують, що у жовтні 2016 року відповідач прийняв від позивача природний газ в обсязі 1 260,795 тис. куб. м. на суму 805 194,12 грн. Також суди вказали, що спірний обсяг природного газу не існував, а хибні дані позивача виникли через некоректну роботу вузла обліку газу, встановленого на ГРС-12 (Хотів).
Узявши до уваги факт не оплати позивачем судової економічної експертизи, призначеної судом першої інстанції з метою визначення, зокрема, сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача, попри покладення такого обов'язку судом на позивача, суди першої та другої інстанцій відмовили у задоволенні позовних вимог про стягнення пені, 3 % річних та інфляційних втрат, ураховуючи невизначеність таких розрахунків.
В подальшому постановою Верховного Суду від 27.05.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 у справі №910/14550/17 скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення 156 197,19 грн. основного боргу за договором транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011147/П19 від 28.09.2011 за жовтень 2016 року, 533 091,24 грн. пені, 64 327,10 грн. 3 % річних та 223 220,47 грн. інфляційних втрат, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.
При цьому Верховним Судом зазначено, що під час вирішення спору суди попередніх інстанцій не застосували положення Кодексу газотранспортної системи та умови технічної угоди від 04.05.2011 року № 10-03-92, не надали оцінку умовам технічної угоди від 04.05.2011 року № 10-03-92 з точки зору відповідності її умов положенням Кодексу газотранспортної системи, та не надали оцінку доказам відповідача щодо некоректної роботи ВОГ ГРС-12 (Хотів) з точки зору дотримання ним встановленого порядку оскарження результатів вимірювань обсягу природного газу або технічних, у тому числі метрологічних характеристик засобів вимірювальної техніки, в результаті чого дійшли передчасних висновків, що встановлений позивачем влітку 2016 року ВОГ на ГРС-12 (Хотів) не відповідає вимогам чинного законодавства з питань метрологічної діяльності, а тому спірний об'єм природного газу в обсязі 261,882 тис.куб.м безпідставно включено позивачем у акт від 31.10.2016 року № 10-16-1109011147/П19 за жовтень 2016 року.
Окрім цього судом касаційної інстанції наголошено, що висновок судів попередніх інстанцій у справі № 910/14550/17 про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку з тим, що позивач не оплатив судову економічну експертизу, призначену судом з метою визначення розміру цих сум, суперечить вимогам ст.ст. 549, 625 ЦК України та висновкам Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постановах від 02.03.2018 року у справі № 927/467/17, від 24.04.2018 року у справі № 910/9394/17, від 21.05.2018 року у справі № 904/10198/15 щодо обов'язку суду при вирішенні спору про стягнення сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат перевірити правильність розрахунку цих сум відповідно до умов договору, обставин справи та положень чинного законодавства.
У відповідності до приписів ч. 1 ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.
Отже, враховуючи висновки господарського суду касаційної інстанції предметом нового розгляду у даній справі є вимоги АТ «Укртрансгаз» про стягнення з відповідача 156 197,19 грн. основного боргу за надані за Договором в жовтні 2016 року послуги з транспортування природного газу магістральними трубопроводами, а також 533 091,24 грн. пені, 64 327,10 грн. 3 % річних та 223 220,47 грн. інфляційних втрат.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору на транспортування природного газу магістральними трубопроводами № 1109011147/П19 від 28.11.2011 року та Додаткових угод до нього та/або їх окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору та Додаткових угод до нього на час їх підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
При цьому як свідчать матеріали справи на підтвердження факту надання послуг з транспортування газу за жовтень 2016 року позивачем надано акт наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.10.2016 року № 10-16-1109011147/П19, згідно якого у жовтні 2016 року позивачем здійснено транспортування природного газу в обсязі 1 522,617 тис. куб. м. на суму 972 404,12 грн., який підписано лише з боку газотранспортного підприємства АТ «Укртрансгаз».
Окрім того, позивачем надано акт від 29.07.2016 року, підписаний у т.ч. представником АТ «Київгаз», про те, що на ГРС-12 (Хотів) Боярського ЛВУМГ встановлено, підключено та введено у комерційну експлуатацію з 01.08.2016 року основний вузол обліку газу (пункт виміру газу).
Між УМГ «Київтрансгаз» АТ «Утрансгаз» та відповідачем 03.11.2016 року складено акт передачі-приймання природного газу за жовтень 2016 року, у якому зафіксовано, що УМГ «Київтрансгаз» передало через, зокрема ГРС-12, а відповідач прийняв в свої мережі 26 390 589 куб. м. природного газу.
АТ «Київгаз» 11.11.2016 року було направлено на адресу УМГ «Київтрансгаз» АТ «Утрансгаз» лист, у якому вказало на помилковість свого рішення про прийняття вузла обліку газу, встановленого на ГРС-12 (Хотів), у комерційну експлуатацію з 01.08.2016 року, та зазначило про відкликання свого підпису під актом від 29.07.2016 року.
Того ж дня АТ «Київгаз» направило УМГ «Київтрансгаз» АТ «Утрансгаз» лист № 3087-09, в якому вказало, що дані у акті від 03.11.2016 щодо обсягу переданого газу не відповідають фактичним обставинам та не можуть застосовуватись для визначення фактично переданих у мережі АТ «Кивїгаз» обсягів природного газу.
При цьому до зазначеного листа АТ «Київгаз» додав попередній акт від 11.11.2016 року передачі-приймання природного газу за жовтень 2016 року, у якому зазначив, що у спірному місяці УМГ «Київтрансгаз» передало через, зокрема ГРС-12, а відповідач прийняв в свої мережі 26 128 767 куб. м. природного газу.
У поясненнях причин виникнення розбіжностей, які призвели до складання попереднього акта від 11.11.2016 року (додаток до акта) відповідач зазначив, що показники приладу обліку, встановленого на ГРС-12 (Хотів), не можуть сприйматись як достовірні та належним чином встановлені, оскільки різниця в обсягах природного газу, переданого в мережі АТ «Київгаз», що виміряні таким приладом, та виміряні вузлом обліку на базі змінного перепаду тиску, постійно збільшується та досягла у жовтні 2016 року 1 %.
Отже, вказане стало підставою для невизнання відповідачем отриманого від позивача обсягу газу у жовтні 2016 року за Договором від 28.09.2011 № 1109011147/П19 у розмірі 1 522,617 тис.куб.м та направлення на підпис нової редакції акта наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами від 31.10.2016 в обсязі 1 260,7958 тис. куб.м на суму 805 194,12 грн. (додаток до листа від 15.11.2016 року №2741/18).
Окрім цього на підтвердження обсягу газу, використаного відповідачем у жовтні 2016 року для забезпечення виробничо - технологічних витрат, нормованих втрат та власних потреб в обсязі 1260,795 тис.м.куб відповідачем надані:
- акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2016, складений між Дочірнім підприємством "КИЇВГАЗЕНЕРДЖИ" та відповідачем ПАТ «Київгаз» про те, що відповідно до умов договору від 31.10.2016 року № КГЕ-18 ДП "КИЇВГАЗЕНЕРДЖИ" передає, а відповідач приймає природний газ для виробничо-технологічних витрат та нормованих втрат у жовтні 2016 в обсязі 15,659 тис.куб.м;
- акт приймання-передачі природного газу від 31.10.2016 року, складений між Публічним акціонерним товариством "НАЦІОНАЛЬНА АКЦІОНЕРНА КОМПАНІЯ "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" та відповідачем про те, що відповідно до умов договору від 30.12.2015 року № 16-012-В ПАТ "НАК "НАФТОГАЗ УКРАЇНИ" передає, а відповідач приймає імпортований природний газ для забезпечення власних потреб у жовтні 2016 в обсязі 19,460 тис.куб.м;
- акт приймання-передачі природного газу при відборі шляхом заміщення з ПСГ від 22.11.2016 року № 296/09-16, складений між сторонами спору про те, що згідно договору на зберігання (закачування, зберігання, відбір) природного газу від 15.04.2015 року № 1504000539 в жовтні 2016 позивач здійснив відбір природного газу шляхом заміщення з ПСГ, а відповідач прийняв природний газ в обсязі 1 225,676 тис.куб.м.
Таким чином, як встановлено судом, неузгоджена розбіжність між даними АТ «Утрансгаз» та АТ «Київгаз» щодо отриманого у жовтні 2016 року за спірним Договором № 1109011147/П19 від 28.09.2011 року обсягу природного газу становить 261,822 тис. куб. м.
Постановою від 30.09.2015 року № 2493 Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затверджено Кодекс газотранспортної системи (далі - КГС).
Відповідно до п. 1, 2 гл. 2 р. ІІІ Кодексу газотранспортної системи (далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) приймання-передача природного газу у фізичних точках входу та точках виходу здійснюється виключно за наявності комерційного ВОГ (ПВВГ). Комерційний облік природного газу проводиться на комерційному ВОГ (ПВВГ) сторони, що передає природний газ. Якщо у сторони, що передає газ, відсутній комерційний ВОГ (ПВВГ), комерційний облік природного газу проводиться на комерційному ВОГ (ПВВГ) сторони, що приймає газ.
Згідно із п. 9 гл. 2 р. ІІІ Кодексу газотранспортної системи особливості обліку природного газу у точках входу та точках виходу між оператором газотранспортної системи та операторами суміжних систем (окрім оператора газорозподільних систем) або іншими суб'єктами, безпосередньо підключеними до газотранспортної системи, регулюються Кодексом та технічною угодою, що укладається між вказаними суб'єктами. Особливості обліку природного газу у точках входу та точках виходу між оператором газотранспортної системи та оператором газорозподільної системи регулюються положеннями Кодексу та у випадку необхідності Технічною угодою, яка не може суперечити положенням Кодексу.
Судом встановлено за матеріалами справи, що 04 травня 2011 року між ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» (правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство "УКРТРАНСГАЗ") (позивач у справі, Трансгаз за договором) та ПАТ по газопостачанню та газифікації «Київгаз» (відповідач у справі, Київгаз за договором) укладено Технічну угоду від №10-03-92 про умови приймання-передачі природного газу на пунктах приймання-передачі та режим транспортування його споживачам (з урахуванням протоколу розбіжностей до неї) (далі - Технічна угода), згідно якої сторони домовилися про умови приймання - передачі природного газу на пунктах приймання - передачі. Пунктами приймання - передачі газу є газорозподільчі станції (далі - ГРС) Трансгазу.
Перелік ГРС, на яких Трансгаз передає Київгазу газ, наведені в Додатку № 1 до Технічної угоди (п. 1.2 Технічної угоди).
Межа передачі газу встановлюється на границі розподілу відповідальності сторін, визначеної актами розмежування газових мереж на ГРС (п.1.3 Технічної угоди).
За умовами п. 3.1 Технічної угоди у відповідності із загальними обсягами постачання газу власниками газу для споживачів, Трансгаз зобов'язується протранспортувати газ по території України та передати його на ГРС в загальному потоці Київгазу, який зобов'язується прийняти газ на ГРС та надати послуги з подальшого транспортування його до споживачів.
Згідно п. 10.8 Технічної угоди дана угода вступає в силу з моменту підписання, поширюється на відносини які існують між сторонами з 16 лютого 2011 року і діє до 31 грудня 2011 року. Якщо за місяць до закінчення терміну дії угоди сторони не захочуть внести зміни або її розірвати, то угода автоматично пролонгується на кожний наступний рік.
У п. 19 гл. 2 р. ІІІ Кодексу газотранспортної системи зазначено, що приймання-передача природного газу у фізичних точках входу та точках виходу здійснюється виключно за наявності комерційного ВОГ (ПВВГ). У разі відповідності комерційного ВОГ (ПВВГ) вимогам технічних регламентів та норм, правил і стандартів, що підтверджується уповноваженими на це організаціями, оператор суміжної системи або інших суб'єктів, безпосередньо підключених до газотранспортної системи, не може відмовити власнику комерційного ВОГ (ПВВГ) у підписанні акта введення ВОГ (ПВВГ) у комерційну експлуатацію.
За умовами п. 4.1 Технічної угоди кількість переданого (прийнятого) газу, визначається вимірювальним комплексом (далі - ВК), встановленим на ГРС Трансгазу.
У відповідності до п. 4.6 Технічної угоди перевірки метрологічних характеристик вимірювальних комплексів проводяться відповідно до стандартів СОУ № 60.3-30019801-030:2005 і технічною документацією на ВК.
Згідно п.5.1 Технічної угоди періодичні перевірки ВК на ГРС Трансгазу, щодо їх роботи в межах метрологічних норм і стандартів, проводяться за участю представників Київгазу в присутності інженерно-технічного персоналу (далі - ІТП) Трансгазу.
Сторони мають право вимагати проведення позачергової перевірки приладів в органах Держспоживстандарту України, у т. ч. на місці експлуатації цих приладів (п.5.8 Технічної угоди).
Для проведення позачергової перевірки газовимірювальної дільниці, незалежно від системи обліку газу, ініціатор перевірки письмово доводить це до відома іншої сторони. Перевірки проводяться ІТП сторін не пізніше ніж у 5-ти денний термін з дня надходження повідомлення до іншої сторони (п. 5.9 Технічної угоди).
Умовами п.7.1 Технічної умови сторони погодили, що кількість переданого та прийнятого газу за календарний місяць визначається диспетчерськими службами сторін на підставі: інструментальних даних відповідних приладів та розрахованого обсягу газу використаного на ГРС в якості виробничо-технологічних витрат і затверджується двостороннім місячним актом.
Місячний акт приймання-передачі газу складається та підписується представниками Трансгазу та Київгазу до 5-го числа місяця, наступного за звітним (п. 7.7 Технічної угоди).
У гл. 5 р. ІІІ Кодексу газотранспортної системи зазначено, що усі спори (розбіжності), які виникають при здійсненні обліку природного газу, у тому числі визначення добового чи місячного обсягу та ФХП поданого газу, повинні вирішуватись шляхом переговорів (п. 1).
Якщо сторона, що приймає/передає природний газ, не погоджується з визначенням добового чи місячного обсягу та ФХП поданого газу, то вона повинна заявити про це іншій стороні, що приймає/передає природний газ, протягом п'яти днів з дати оформлення акта або іншого документа, що підтверджує значення обсягу та ФХП поданого (прийнятого) газу (п. 2).
У разі виникнення між сторонами спірних питань щодо результатів вимірювань обсягу природного газу або технічних, у тому числі метрологічних характеристик засобів вимірювальної техніки, сторони, що приймає/передає природний газ, мають право вимагати проведення експертної повірки засобів вимірювальної техніки (п. 3).
У разі неможливості досягнення згоди (у тому числі на підставі результатів проведеної експертної повірки) шляхом переговорів пред'явлені спірні питання передаються на розгляд до суду (п. 4).
До врегулювання розбіжностей та прийняття рішення суду обсяг переданого (прийнятого) газу встановлюється відповідно до результатів вимірювань комерційного ВОГ (ПВВГ) (п. 5).
В свою чергу згідно з умовами п. 7.11 Технічної угоди, укладеної між позивачем та відповідачем, при виникненні суперечки між сторонами у визначеній кількості переданого газу на підставі показників приладів Трансгазу, складається попередній акт приймання-передачі. Після вирішення суперечки різниця, яка виникла, обраховується у кінцевому місячному акті приймання-передачі з обов'язковим додатком, де вказано причини, які призвели до необхідності корегування обсягів газу.
Сторона, яка не погоджується з визначенням добової чи місячної кількості поданого газу, заявляє про це іншій стороні протягом 10-ти днів з моменту оформлення акта або іншого офіційного документа, що підтверджує кількість поданого (прийнятого) газу (п. 7.12 Технічної угоди).
Вирішення спірних питань щодо метрологічного стану вимірювальних дільниць може здійснюватися на підставі висновку (відповідного акта) органів Держспоживстандарту України, до якого звертається зацікавлена сторона (п. 8.2 Технічної угоди).
Зокрема, як зазначалось судом вище, ПАТ «Київгаз» було висловлено незгоду з обсягом наданих позивачем у жовтні 2016 року послуг транспортування природного газу, не визнані результати вимірювання обсягів газу засобом вимірювальної техніки та попередній акт приймання - передачі.
Суд зазначає, що обсяги газу, що надходить з газотранспортної системи до газорозподільної мережі, вимірюються засобами вимірювальної техніки, які встановлені на пунктах приймання - передачі газу.
На підставі п. 7.12 вказаної Технічної угоди відповідачем листом № 3087-09 від 11.11.2016 року було повідомлено позивача щодо непогодження з даними обсягу переданого через ГРС -12 (Хотів) газу, відображеними в акті приймання - передачі природного газу за жовтень 2016 року від 03.11.2016 року в обсязі 26390,589 тис. куб.м як такими, що не відповідають фактичним обставинам та не можуть бути застосовані для визначення фактично переданих у мережі ПАТ «Київгаз» обсягів природного газу.
При цьому до вказаного листа відповідачем було додано попередній акт приймання - передачі природного газу за жовтень 2016 року з обсягом газу 26128,767 тис.куб.м.
Отже, відповідачем належним чином та у встановлені Технічною угодою строки було реалізовано передбачене умовам останньої право на невизнання визначеної позивачем в акті місячної кількості поданого газу.
Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що у відповідності до наказу Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 10.12.2013 року № 1456 у травні 2016 року було виконано ремонт пункту вимірювання витрат газу на ГРС-12 (Хотів), тобто замовником проведеного ремонту та особою, яка приймала змонтоване обладнання і проводила необхідні супутні вимірювання, повірки та експертизи обладнання є позивач.
При цьому судом прийнято до уваги зміст листа ДП «Всеукраїнський державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології, сертифікації та захисту прав споживачів» № 39-22/095 від 28.12.2016 року, згідно якого зазначено «стосовно ВОТ ГРС-12 (Хотів) станом на 26 грудня 2016 року ДП «Укрметртестстандарт» проводило виключно експертизу ВОТ ГРС-12 (Хотів) на відповідність експлуатаційній документації, відтак сертифікат відповідності ВОТ ГРС-12 (Хотів) вимогам Технічного регламенту ДП «Укрметртестстандарт» як орган з оцінки відповідності не видавало», а отже наявні підстави стверджувати, що встановлений позивачем влітку 2016 року на ГРС-12 (Хотів) засіб вимірювальної техніки не відповідає вимогам чинного законодавства з питань метрологічної діяльності.
Зокрема, відповідач у поясненнях причин виникнення розбіжностей, які призвели до складання попереднього акта від 11.11.2016 (додаток до акта) зазначив, що показники приладу обліку, встановленого на ГРС-12 (Хотів) не можуть сприйматись як достовірні та належним чином встановлені, оскільки різниця в обсягах природного газу, переданого в мережі АТ «Київгаз», що виміряні таким приладом, та виміряні вузлом обліку на базі змінного перепаду тиску, постійно збільшується та досягла у жовтні 2016 року 1%.
В свою чергу суд зазначає, що предметом даного спору, зокрема, є вимоги позивача про стягнення з відповідача вартості послуг транспортування природного газу магістральними трубопроводами в обсязі 261,822 тис. куб.м, що дорівнює обсягу наданих позивачем послуг балансування для врегулювання негативного місячного небалансу в жовтні 2016 року в обсязі 261,822 тис. куб. м,та обсяги відбору яких були віднесені позивачем на відповідача як оператора ГРС, виходячи з п. 8 глави 3 Розділу ХІІ Кодексу ГТС.
Так, пунктом 8 глави 3 Розділу XII Кодексу ГТС (у редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 28.04.2017 року № 615, що набула чинності 07.05.2017 року) передбачалося, що алокація фактичних обсягів споживача можлива тільки на постачальника, зазначеного у відповідній підтвердженій номінації/місячній номінації/реномінації, крім випадків, передбачених нижче. У разі несанкціонованого відбору газу споживачем весь відповідний обсяг вноситься в алокацію на відповідного оператора газорозподільної системи, а по прямому споживачу - на оператора газотранспортної системи.
При цьому, відповідно до пункту 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС (у редакції постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 28.04.2017 року № 615) алокація це віднесення оператором газотранспортної системи обсягу природного газу в точках входу/виходу до/з газотранспортної системи по замовниках послуг транспортування (у тому числі в розрізі їх контрагентів (споживачів)) з метою визначення за певний період обсягів небалансу таких замовників.
Наразі, надання послуг з балансування можливо виключно на підставі укладеного договору транспортування природного газу, який відповідає умовам Типового договору, що затверджений постановою НКРЕКП № 2497 від 30.09.2015 року.
За приписами абз. 32 п. 5 Глави 1 Розділу І та п. 1 Глави 1 Розділу VІІІ Кодексу ГТС статус замовника послуг транспортування особа набуває виключно в результаті укладення договору транспортування. Таким чином, оскільки послуги балансування є похідними від послуг самого транспортування природного газу, нормами Кодексу ГТС визначено право позивача покласти обсяги небалансу лише на замовника послуг транспортування, яким може бути лише особа, з якою укладено договір транспортування природного газу, який відповідає умовам Типового договору, що затверджений постановою НКРЕКП № 2497 від 30.09.2015 року.
Як встановлено судом, в обґрунтування відповідності засобів вимірювальної техніки на ГРС-12 (Хотів) позивач посилається, зокрема, на обставини, встановлені в рішенні Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 року у справі № 910/162/17 за результатами розгляду позовних вимог позивача про стягнення, зокрема, вартості послуг з балансування природного газу, наданих у жовтні 2016 року в розмірі 2230472,09 грн. на підставі договору транспортування природного газу №1512000736 від 17.12.2015 року.
Поряд із цим рішенням Господарського суду міста Києва від 28.11.2017 року у справі №910/14115/16, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.02.2018 року та постановою Верховного Суду від 20.06.2018 року визнано недійсним договір транспортування природного газу від 17.12.2015 №1512000736, укладений між позивачем та відповідачем.
З урахуванням результатів розгляду справи № 910/14115/16 рішення Господарського суду міста Києва від 06.06.2017 року у справі №910/162/17 скасовано в частині задоволення позову постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.02.2019 року, а відтак доводи позивача з посиланням на встановлені під час розгляду вказаної справи обставини судом до уваги не приймаються.
Окрім цього суд наголошує, що з урахуванням обставин втрати чинності договору транспортування природного газу між сторонами за результатами прийняття судового рішення, судом критично оцінюються дії АТ «Укртрансгаз» щодо покладення обсягів небалансу на відповідача як замовника послуг транспортування, що в сукупності з відсутністю доказів реалізації сторонами права на проведення експертної оцінки засобів вимірювальної техніки свідчить про неузгодженість обсягу 261,822 тис.куб.м газу, прийнятого з газотранспортної системи позивача до мережі відповідача в жовтні 2016 року, та, відповідно, відсутності підстав для стягнення з відповідача вартості його транспортування в сумі 156 197,19 грн.
Щодо заявлених позивачем в межах даної справи позовних вимог про стягнення з відповідача у зв'язку допущеним з його боку порушенням грошового зобов'язання за Договором пені в розмірі 533 091,24 грн., а також стягнення процентів річних в сумі 64 327,10 грн. та інфляційних втрат в сумі 223.220,47 грн. суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549-552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
З урахуванням приписів статті 549, частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, виходячи з положень частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 546 та статті 547 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1статті 548 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
За умовами пункту 7.3 Договору у разі порушення відповідачем строків оплати, передбачених розділом 5 Договору, із відповідача стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Як вбачається з аналізу статей 612, 625 Цивільного кодексу України право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних, які не є штрафними санкціями, є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.
Аналогічна правова позиція щодо застосування частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18, постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18 та постанові Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 905/587/18.
Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 917/1421/18, оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць із моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Враховуючи вищевикладене та у зв'язку з простроченням відповідачем виконання зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати наданих послуг транспортування газу за Договором, позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення на підставі п. 7.3 Договору пеню в сумі 533 091,24 грн. за період з 01.04.2016 року по 20.07.2017 року, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України 64 327,10 грн. процентів річних за період з 01.04.2016 року по 20.07.2017 року та 223 220,47 грн. інфляційних втрат за вересень 2016- червень 2017 року, які позивач просив суд стягнути з відповідача згідно наданих розрахунків.
З огляду на вимоги статті 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
Тобто визначаючи розмір заборгованості за Договором, зокрема, в частині пені, процентів річних та втрат від інфляції суд зобов'язаний належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, відповідачем було подано заяву про застосування строку спеціальної позовної давності до позовних вимог про стягнення пені, нарахованих згідно п. 7.3 Договору у зв'язку з порушенням відповідачем грошового зобов'язання зі своєчасної оплати наданих позивачем послуг з транспортування газу, оскільки позивач звернувся до суду з відповідними позовними вимогами після спливу строку позовної давності, що, в свою чергу, на переконання відповідача є підставою для відмови в задоволенні позову в цій частині згідно ст. 267 ЦК України.
Суд вважає за необхідне зазначити, що пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що "позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу" (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі відкрите акціонерне товариство "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії"; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства").
Отже, дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов'язане з реалізацією права на справедливий судовий розгляд.
Суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.(п. 5).
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
У відповідності до ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
При цьому, як зазначено в п. 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Іліан проти Туреччини" зазначено правило встановлення обмежень доступу до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.
Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати, зокрема, можливість поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права.
Питання поважності причин пропущення позовної давності (наявність обставин, які з об'єктивних, незалежних підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову) вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
При вирішенні питання про захист порушеного права, у разі пропущення позовної давності суд: а) у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які обґрунтовують поважність причин пропущення позовної давності; б) вирішує дане питання у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини; в) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі усіх обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.
В свою чергу вирішуючи питання щодо застосування строку позовної давності судом враховано, що під час попереднього розгляду справи № 910/14550/17 встановлено факт погашення відповідачем заборгованості за надані в період січень-червень 2017 року за Договором послуги в сумі 4 525 750,34 грн. з порушенням строків такої оплати, а також наявність простроченої непогашеної заборгованості в сумі в сумі 805 194,12 грн. за надані в жовтні 2016 року послуги з транспортування природного газу, правомірність висновків щодо яких підтверджено за результатами перегляду справи в касаційному порядку.
Отже, судом під час нового розгляду перевірки обґрунтованості вимог позивача щодо стягнення з відповідача нарахованих у зв'язку з порушенням останнім умов Договору в частині своєчасної та повної оплати наданих послуг з транспортування природного газу магістральними трубопроводами пені, процентів річних та втрат від інфляції здійснюється з урахуванням висновків у даній справі, викладених в рішенні Господарського суду міста Києва від 06.08.2018 року та постанові касаційної інстанції.
Наразі судом встановлено за матеріалами справи, що позивач звернувся до суду із даним позовом 23.07.2017 року (згідно наявного в матеріалах справи поштового конверту), а отже враховуючи строк оплати наданих послуг за умовами Договору строки позовної давності за вимогою позивача про стягнення з відповідача пені, нарахованої за квітень 2016 року в сумі 1382,28 грн., за червень 2016 року в сумі 9445,64 грн. та за липень 2016 року в сумі 1036,38 грн. спливли, у зв'язку з чим за висновками суду заява відповідача про застування позовної давності до вказаних вимог є обґрунтованою, та, відповідно, позовні вимоги позивача у вказаній частині задоволенню не підлягають.
Також за результатами здійсненої за допомогою інформаційно-правової системи "ЛІГА" перевірки нарахування позивачем заявлених до стягнення пені, процентів річних та втрат від інфляції судом встановлено, що розмір останніх, перерахований судом у відповідності до приписів чинного законодавства та умов Договору, з урахуванням визначеного позивачем періоду прострочення, становить 494 656,99 грн. пені, 57 214,98 грн. процентів річних та 198 045,98 грн. втрат від інфляції, а отже є меншими, ніж нараховано та заявлено до стягнення позивачем, а тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача процентів річних та втрат від інфляції є обґрунтованими в сумах, визначених судом, а саме в сумі 494 656,99 грн. пені, 57 214,98 грн. процентів річних та 198 045,98 грн. втрат від інфляції.
Окрім цього судом встановлено, що відповідачем під час розгляду справи подано клопотання про зменшення згідно ст. 551 ЦК України та ст. 233 ГК України заявленої позивачем до стягнення з відповідача неустойки до 1,00 грн., в обгрутування якого відповідач посилається на тяжкий фінансовий стан АТ «Київгаз», що підтверджується консолідованими звітами про фінансові результати за 2019 рік та 6 місяців 2020 року, відсутність завданих позивачеві внаслідок невиконання умов спірного Договору збитків, невідповідності розміру стягуваної неустойки розміру заборгованості та соціальної значущості діяльності відповідача.
В свою чергу позивач проти задоволення клопотання відповідача про зменшення неустойки заперечував, зазначаючи про відсутність підстав для такого зменшення та необхідність дотримання балансу інтересів сторін, а також враховуючи збитковість АТ «Укртрансгаз» за результатами фінансових результатів за 2019 - 2020 роки, на підтвердження чого надано відповідні звіти про фінансові результати (звіт про сукупний дохід), та той факт, що з 01.01.2020 року у зв'язку з реалізацією Проекту відокремлення Оператора ГТС України відповідно до ст. 27 Закону України «Про ринок природного газу» провадження діяльності з транспортування природного газу магістральними трубопроводами здійснює ТОВ «Оператор газотранспортної системи», отже основним видом діяльності позивача залишилась діяльність із зберігання (закачування, відбору) природного газу в сховищах природного газу.
Суд зазначає, що неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов'язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов'язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання боржником.
Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов'язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов'язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов'язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов'язання, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб'єкта господарської діяльності.
Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Правовий аналіз зазначених приписів свідчить про те, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов та на розсуд суду.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов'язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, на власний розсуд з дотриманням правил статті 86 ГПК України вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та його розмір.
Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 ЦК України та 233 ГК України, неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, у постанові від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19 від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19.
Поряд із цим суд наголошує, що наявність обставин для зменшення штрафних санкцій повинна бути доведена належними та допустимими доказами саме відповідачем.
Суд констатує, що позивач і відповідач є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності. Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, статтею 233 Господарського кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 у справі № 910/9765/18.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництвом є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Отже сторони, здійснюючи господарську діяльність, мають передбачити пов'язані із цим ризики, в тому числі можливість неналежного виконання зобов'язань та наступне понесення витрат.
Зменшення (за клопотанням сторони) заявленого штрафу, який нараховується за неналежне виконання стороною свої зобов'язань кореспондується із обов'язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з приписами статті 74 ГПК України, статті 233 ГК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 27.02.2019 року у справі № 910/9765/18.
При цьому господарський суд не приймає до уваги посилання відповідача на ненадання позивачем доказів понесення збитків внаслідок прострочення виконання зобов'язань з оплати наданих позивачем послуг з транспортування газу, оскільки обов'язок доведення наявності підстав для зменшення штрафних санкцій покладений саме на відповідача.
Оцінюючи наявні матеріали справи, суд зазначає, що відповідачем не надано суду належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження поважності причин неналежного виконання зобов'язань за Договором, винятковості даного випадку та невідповідності розміру неустойки наслідкам порушення, а тому заява Акціонерного товариства "Київгаз» про зменшення розміру неустойки до 1,00 грн. задоволенню не підлягає.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов частково доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до частини 1статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються судом на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства "КИЇВГАЗ" (01103, м.Київ, ВУЛИЦЯ МИХАЙЛА БОЙЧУКА, будинок 4Б, код ЄДРПОУ 03346331) на користь Публічного акціонерного товариства "УКРТРАНСГАЗ" (01021, м.Київ, КЛОВСЬКИЙ УЗВІЗ, будинок 9/1, код ЄДРПОУ 30019801) 497 656,99 грн. (чотириста дев'яносто сім тисяч шістсот п'ятдесят шість грн. 99 коп.) пені, 57 214,98 грн. (п'ятдесят сім тисяч двісті чотирнадцять грн. 98 коп.) процентів річних, 198 045,98 грн. (сто дев'яносто вісім тисяч сорок п'ять грн. 98 коп.) втрат від інфляції та судові витрати в сумі 11 293,77 грн. (одинадцять тисяч двісті дев'яносто три грн. 77 коп.).
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 11 червня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон