Справа № 212/3949/21
2/212/2553/21
11 червня 2021 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Дехти Р.В. за участю секретаря судового засідання Колісник К.Е., порядку ч.2 ст. 247 ЦПК України за відсутності учасників справи та без здійснення фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в місті Кривому Розі цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи за позовом ОСОБА_1 до Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про скасування арешту,-
І. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 , який доводиться дядьком позивачу. Позивач звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийннятя спадщини. Нотаріусоим було встановлено, що на все нерухоме майно, належне ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у 2001 році накладено арешт. Арешт, накладений на невизначене майно спадкодавця перешкоджає позивачу в оформленні спадкових прав
ІІ. Заяви, клопотання. Інші процесуальні дії у справі.
12 травня 2021 року до Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро)про зняття арешту з майна.
14 травня 2021 року ухвалою Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області було відкрито провадження у справі та призначено справу в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи, справу призначено до слухання на 11 червня 2021 року.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
В судовому засіданні судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 пред'явила позов про зняття арешту з майна до відповідача Покровський відділ державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), що підтверджується позовною заявою.
В судовому засіданні судом встановлено, що відповідно до листа Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) від 19 квітня 2021 року №8227, орган державної виконавчої служби зазначив, що на виконанні перебувало виконавче провадження з виконання виконавчого листа №1-258 від 17.02.2011 року, виданого Жовтневим районним судом міста Кривого Рогу, про конфіскацію майна ОСОБА_3 .
ІV. Мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування.
Відносини, що склалися приводу про знаття арешту майна регулюються Цивільним кодексом України, Законом України «Про виконавче провадження» та Цивільним - процесуальним кодексом України.
Відповідно до ч. 2 ст. 30 ЦПК України, позови про зняття арешту з майна пред'являються за місцезнаходженням цього майна або основної його частини.
Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України та ч.1ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ч.1 ст. 316 ЦК України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ч.ч.1, 2 ст.319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно ч.1 ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Відповідно до ст. 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Відповідно до ч. 2 Постанови Пленуму ВССУ № 5 «Про судову практику в справах про зняття арешту з майна» від 03 червня 2016 року позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Позов про зняття арешту з майна може бути пред'явлений власником, а також особою, яка володіє на підставі закону чи договору або іншій законній підставі майном, що не належить боржнику (речове право на чуже майно).
Відповідачами в справі є боржник, особа, в інтересах якої накладено арешт на майно, а в окремих випадках - особа, якій передано майно, якщо воно було реалізоване. Як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, має бути залучено відповідний орган державної виконавчої служби, а також відповідний орган доходів і зборів, банк та іншу фінансову установу, які у випадках, передбачених законом, виконують судові рішення (стаття 3Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV "Про виконавче провадження" (у редакції Закону України від 04 листопада 2010 року № 2677-VI) (далі - Закон про виконавче провадження).
У випадках, коли арешт майна проводився для забезпечення конфіскації чи стягнення майна на користь держави, як відповідач до участі у справі у встановленому законом порядку також залучається відповідний територіальний орган Державної фіскальної служби України.
Вирішуючи позов по суті, суд, також, звертає увагу, що відповідно до положень ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов'язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За змістом ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до вимог статті 404 КПК України 1960 року вирок, що набрав законної сили, звертається до виконання судом, який постановив вирок, не пізніше як через три доби з дня набрання ним законної сили або повернення справи з апеляційної чи касаційної інстанції. У разі якщо вирок або його частина підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, суд видає виконавчий лист, який надсилається на виконання органам державної виконавчої служби відповідно до Закону України «Про виконавче провадження». Органи, що виконують вирок, постанову або ухвалу, повідомляють суд, який їх постановив про їх виконання.
Статтею 537 КПК України 2012 року (у редакції, чинній на час звернення до суду з позовом) урегульовані питання, які вирішуються під час виконання вироків. Положеннями статті 539 КПК України 2012 року визначено порядок вирішення судом питань, які виникають під час виконання вироку. Проте зазначеними нормами закону не встановлено порядку скасування арешту, накладеного в порядку виконання вироку про конфіскацію майна як вид покарання. Відсутнє і посилання на можливість такого скасування за правилами ЦПК України.
Крім того, положеннями КПК України 2012 року (розділом VIII) не встановлено порядок оскарження рішення, дій або бездіяльності органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб стосовно виконання судового рішення щодо конфіскації майна у кримінальному провадженні.
Враховуючи наданні докази, суд повно і всебічно з'ясував обставин, на які посилаються позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених наданими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, приходить до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, так як позивачем ОСОБА_1 подано позов до неналежного відповідача, за вказаними категоріями справ належним відповідачем є орган державної влади України, що здійснює, а відповідний орган державної виконавчої служби має бути залучений як третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,133, 141, 258-259, 263-265,279, 354 ЦПК України, суд, -
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Покровського відділу державної виконавчої служби у місті Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про скасування арешту, відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду через Жовтневий районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Повне рішення складено 14 червня 2021 року.
Суддя: Р. В. Дехта