Справа № 175/2869/20
Провадження № 2/175/738/20
08 червня 2021 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Озерянської Ж.М.,
з участю секретаря Іщенко Д.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у смт. Слобожанське цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової заборгованості за договорами позики,-
В серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів за договорами позики, який в квітні 2021 року уточнив та просив суд винести рішення, яким стягнути з ОСОБА_2 на його користь грошову суму основної заборгованості в розмірі 11 000 доларів США за договорами позики від 27 червня 2019 року; від 01 липня 2019 року та від 17 липня 2019 року та стягнути понесені судові витрати.
Представник позивача за ордером про надання правової допомоги ОСОБА_3 надала суду заяву про розгляд справи без її участі; позовні вимоги підтримала (а.с.66).
Відповідачка ОСОБА_2 в судовому засіданні 09 березня 2021 року позов визнала. В судове засідання 08 червня 2021 року належним чином повідомлена відповідачка, що підтверджується довідкою про доставку смс-повідомлення документу «Судова повістка»(а.с.64) не з'явилася, надала заяву про перенесення розгляду справи, але підтверджуючих документів поважності причини відкладення судового засідання не надала(а.с.65), у зв'язку з чим суд вважає за необхідне розглянути справу у відсутність відповідачки.
Дослідивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Відповідно до ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі та на підтвердження укладення договору та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Встановлено, що відповідно до розписки від 27 червня 2019 року ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 2750 дол. США та зобов'язалася повернути грошові кошти в сумі 3000 дол. США 01 серпня 2019 року, про що надала ОСОБА_1 власноручно написану розписку (а.с.13). В подальшому ОСОБА_2 01 липня 2019 року взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 5000 дол. США та зобов'язалася повернути грошові кошти в сумі 6250 дол. США 01 серпня 2019 року, про що надала ОСОБА_1 власноручно написану розписку(а.с.14), відповідно до розписки від 17 липня 2019 року ОСОБА_2 взяла в борг у ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3250 дол. США та зобов'язалася повернути грошові кошти в сумі 4075 дол. США 17 серпня 2019 року, про що надала ОСОБА_1 власноручно написану розписку(а.с.15). Вищевказані розписки підписані особисто ОСОБА_2 , що сторонами в судовому засіданні не оспорювалось, а отже між сторонами було досягнуто згоди стосовно всіх істотних умов договору позики, що свідчать про укладення такого договору відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України.
Позивач в усній формі звертався до відповідачки про врегулювання спору мирним шляхом, однак відповідачка відмовилася від виконання зобов'язань з повернення грошових коштів, мотивуючи відмову відсутністю коштів.
Як слідує зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Статтею 527 ЦК України, передбачено зобов'язання боржника виконати свій обов'язок, а кредитора - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту, а також право кожної із сторін у зобов'язанні вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.
Як вбачається з правової позиції, сформованої Верховним Судом України у Постанові від 02.07.2014 у справі № 6-79цс14, відповідно до норм ст. ст. 1046, 1047 ЦК України договір позики (на відміну від договору кредиту) за своєю юридичною природою є реальною односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника або інший письмовий документ, незалежно від його найменування, з якого дійсно вбачається як сам факт отримання в борг (тобто із зобов'язанням повернення) певної грошової суми, так і дата її отримання. Таким чином, розписка про отримання в борг грошових коштів за своєю суттю є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчує отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей, а отже розписка є не лише фактом укладення договору, а й фактом передачі позикодавцем грошової суми позичальнику.
Верховним Судом України у постанові від 18.09.2013 року у справі №6-63цс13, постанові від 11.11.2015 року у справі №6-1967цс15 та постанові від 18.01.2017 року в справі №6-2789цс16, Верховним Судом у постанові по справі №707/2606/16-ц провадження 61-28762св18 від 31.10.2018 року зроблений правовий висновок про те, що по своїй суті розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видає боржник (позичальник) кредитору (позикодавцю) за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.
Крім того, відповідно до ч.ч. 2-3 ст. 545 ЦК України, якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргових документів у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. Отже факт знаходження боргового документу - оригіналів розписок про грошове зобов'язання від 27 червня 2019 року, 01 липня 2019 року та 17 липня 2019 року у ОСОБА_1 свідчить про невиконання із сторони ОСОБА_2 своїх боргових зобов'язань.
В постанові Верховного Суду від 06 серпня 2020 року по справі №607/13993/17 вказано, що досліджуючи боргові розписки чи інші письмові документи, суди для визначення факту укладення договору, його умов та його юридичної природи з метою правильного застосування ст. 1046, 1047 ЦК України, повинні виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Встановивши, що правовідносини сторін випливають з договору позики, позичальник свої зобов'язання в повному обсязі не виконав, в зазначені строки гроші не повернув, суд дійшов висновку, що виникла заборгованість за договором позики, яка підлягає стягненню в судовому порядку.
На підставі наведеного, суд приходить до висновку про доведений факт щодо наявності заборгованості по розпискам про грошове зобов'язання від 27 червня 2019 року, 01 липня 2019 року та 17 липня 2019 року зі сторони ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 . Відповідачка грошові кошти у повному обсязі позивачу не повернула, а тому суд прийшов до висновку, що основний борг по договорам позики (розпискам) складає 11000 дол.США, які необхідно стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 .
Аналізуючи вищевикладені обставини, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договорами позики підлягають задоволенню в повному обсязі.
Згідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача повинно бути стягнено сплачений судовий збір в сумі 3047 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 16, 527, 545, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, ст. 12, 13, 76, 130, 141, 223, 282-284 ЦПК України, суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення грошової заборгованості за договорами позики - задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 грошову суму основної заборгованості в розмірі 11 000 доларів США за договорами позики від 27 червня 2019 року; від 01 липня 2019 року та від 17 липня 2019 року.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 сплачений судовий збір у розмірі 3047 грн.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя Озерянська Ж.М.