14 червня 2021 року
м.Суми
Справа №576/2715/20
Номер провадження 22-ц/816/757/21
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Кононенко О. Ю. (суддя-доповідач),
суддів - Собини О. І. , Левченко Т. А.
сторони:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: фізична особа-підприємець ОСОБА_2 , фізична особа-підприємець ОСОБА_3 ,
розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2021 року у складі судді Сапона О.В., ухвалене у м. Глухів,
17 грудня 2020 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ФОП ОСОБА_2 , ФОП ОСОБА_3 про стягнення матеріальної та моральної шкоди, заподіяної у зв'язку із неналежним виконанням договору купівлі-продажу, а також неустойки.
Свої вимоги мотивував тим, що 30 червня 2020 року він побачив на електронному ресурсі «ОLХ» оголошення про продаж коробки передач для легкового автомобіля «Volkswagen». За вказаним телефоном він зв'язався з менеджером СТО, на якому здійснюється розбирання вживаних автомобілів, ОСОБА_2 , який повідомив, що необхідна йому коробка передач для автомобіля «Volkswagen» є в наявності та коштуватиме 9400 грн, при цьому попросив сплатити аванс у розмірі 1400 грн на банківський картковий рахунок, власником якого, як йому стало відомо згодом, є ОСОБА_4 . Також ОСОБА_2 попросив надати інформацію щодо відділення «Нової пошти», на яке необхідно вислати коробку передач для його автомобіля.
Цього ж дня він переказав 1400 грн авансу на вказаний ОСОБА_2 рахунок ОСОБА_4 , а той у свою чергу, надіслав йому фотографію чеку, де було зазначено номер експрес-накладної на товар. При цьому, він звернув увагу на те, що у вказаній накладній відправником товару було зазначено мешканця м. Зборів Тернопільської області ОСОБА_3 . 03 липня 2020 року ОСОБА_2 зателефонував йому та повідомив, що товар прибув у м. Глухів і знаходиться у відділення № 1 «Нової пошти». Він прибув до поштового відділення, оплатив 8000 грн за товар та комісію - 180 і 430 грн і отримав товар. Але 06 липня 2020 року, коли він прибув на станцію техобслуговування для заміни коробки передач на своєму автомобілі, було виявлено, що вона не підходить для автомобіля «Volkswagen». Цього ж дня він зателефонував ОСОБА_3 та повідомив йому про невідповідність товару, вимагав прийняти назад товар та повернути йому сплачені кошти. ОСОБА_3 йому повідомив, що може повернути лише 4000 грн, оскільки інші 4000 грн він вже перерахував ОСОБА_2 на банківську карту ОСОБА_4 . Після цього він зателефонував ОСОБА_2 з вимогою повернути йому кошти, але він відповів грубо і нецензурно, сказав, що ніякі кошти повертати не буде. 08 липня 2020 року він надіслав товар ОСОБА_3 , але він повернув йому лише 4000 грн на банківський картковий рахунок. Решту коштів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 повернути відмовилися.
Посилаючись на зазначені обставини, позивач просив суд стягнути з відповідачів у солідарному порядку 6010 грн матеріальної та 5000 грн моральної шкоди, заподіяної у зв'язку із неналежним виконанням договору купівлі-продажу, а також 31185 грн неустойки.
Рішенням Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2021 року
позов задоволено частково.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 сплачену за договором купівлі-продажу суму в розмірі 4000 грн, а також 2000 грн пені та 1000 грн відшкодування моральної шкоди. Всього стягнуто 7000 грн.
Стягнуто з ФОП ОСОБА_3 судовий збір на користь держави в сумі 2102 грн.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 відмовлено у зв'язку із необґрунтованістю позовних вимог.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 понесені судові витрати в сумі 6356 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині розміру стягнутої на його користь неустойки та моральної шкоди та в частині стягнення з нього на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 понесених судових витрат, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2021 року в частині розміру стягнутої неустойки та стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4000 грн 00 коп неустойки; змінити рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2021 року в частині розміру стягнутої моральної шкоди та стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 5000 грн моральної шкоди; скасувати рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2021 року в частині відмови у стягненні на користь ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу адвоката Кугая А.В. та прийняти нове рішення в цій частині і стягнути з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3325 грн 00 коп судових витрат на правничу допомогу адвоката Кугая А.В.; скасувати рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2021 року в частині задоволення вимоги ФОП ОСОБА_2 про стягнення на його користь судових витрат на правничу допомогу адвоката Виноградової І.Г. та прийняти нове рішення в цій частині - відмовити ФОП ОСОБА_2 у стягненні судових витрат (витрат на правову допомогу) у розмірі 6356 грн; зробити розподіл судових витрат на правничу допомогу адвоката Кугая А.В. в апеляційному суді.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд за власною ініціативою зменшив розмір неустойки до 2000 грн та моральної шкоди до 1000 грн, тоді як справедливим (пропорційним) розміром неустойки у цій справі є 4000 грн, а моральної шкоди - 5000 грн. Вважає, що справедливим рішенням було б відмовити ОСОБА_2 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката Виноградової І.Г. Крім того, не погоджується з відмовою суду першої інстанції у стягненні на його користь понесених витрат на професійну правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 з доводами апеляційної скарги не погодився, просив відмовити у її задоволенні та стягнути з позивача понесені ним витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 2724 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ФОП ОСОБА_3 - адвокат Вітів В.А. з доводами позивача не погодився, просить повністю відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог про стягнення неустойки та моральної шкоди.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою I розділу V ЦПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи те, що ціна позову 42195 грн не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тому розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду в повній мірі не відповідає.
Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 30 червня 2020 року між ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_3 був укладений договір купівлі-продажу запчастин до автомобіля (коробки передач до автомобіля «Volkswagen») вартістю 8000 грн, оплату яких позивач провів 03 липня 2020 року через ТОВ «Пост фінанс».
Зокрема, ці обставини підтверджуються експрес-накладною від 30.06.2020, із якої вбачається, що цього дня ОСОБА_3 відправив на адресу ОСОБА_1 запчастини до автомобіля оголошеною вартістю 8000 грн та документом на переказ готівки, виданої ТОВ «Пост фінанс», з якої вбачається, що 03 липня 2020 року ОСОБА_1 перерахував на рахунок ОСОБА_3 8000 грн за отримані запчастини.
Також встановлено, що обумовлені договором запчастини за своїми технічними характеристиками не відповідали його умовам (продана коробка передач взагалі не підходила до автомобіля покупця), про що позивач негайно повідомив відповідача ОСОБА_3 та заявив останньому вимогу повернути кошти. (Ці обставини підтверджуються поясненнями позивача ОСОБА_1 , якими той обґрунтовує свої позовні вимоги і фактично не заперечуються відповідачем ОСОБА_3 у своєму відзиві на позовну заяву (а.с. 50 - 51)).
З матеріалів справи вбачається, що 08 липня 2020 року ОСОБА_3 повернув ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 4000 грн, що підтверджується документом на переказ готівки виданим ТОВ «Пост фінанс».
Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ФОП ОСОБА_3 продав позивачу ОСОБА_1 товар з істотним порушенням вимог щодо його якості, а тому, відповідно до положень ч. 2 ст. 673 та ч. 2 ст.678 ЦК України, а також статті 8 Закону України «Про захист прав споживачів», позивач має право відмовитись від договору купівлі-продажу і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми. Оскільки відповідач ФОП ОСОБА_3 повернув позивачу ОСОБА_1 частину грошових коштів в сумі 4000 грн, то із нього на користь позивач слід стягнути решту сплаченої за договором купівлі-продажу суми, а саме 4000 грн. В цій частині рішення суду не оскаржується, а тому, відповідно до положень ч.1 ст. 13, ч. 1 ст. 367 ЦПК України, в апеляційному порядку не переглядається.
Крім того, суд виходив з того, що оскільки відповідач ОСОБА_3 не здійснив повернення ОСОБА_1 сплаченої за договором суми у повному обсязі, то відповідно до положень ч. 9 ст. 12 Закону України «Про захист прав споживачів», він повинен сплатити позивачу неустойку в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей. Але, зважаючи на те, що розмір неустойки значно перевищує розмір неповернутої позивачу суми грошей, відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, суд зменшив її розмір, стягнувши з відповідача ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 неустойку в розмірі 2000 грн.
Колегія суддів не може повністю погодитись з таким висновком суду і вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що розмір неустойки необґрунтовано зменшено судом до 2000 грн. Справедливим (пропорційним) розміром неустойки у справі, яка переглядається, на переконання колегії суддів, є 4000 грн, що дорівнює розміру неповернутої за товар суми коштів, тому рішення суду в цій частині підлягає зміні.
Встановивши, що внаслідок продажу позивачу товару неналежної якості, він зазнав певних незручностей, що призвело до душевних переживань і потребувало від нього додаткових зусиль для організації свого життя, суд дійшов до обґрунтованого висновку, що відповідач ФОП ОСОБА_3 спричинив позивачу моральну шкоду.
Європейський суд з прав людини зауважив, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, § 62, ЄСПЛ від 12 липня 2007 року).
Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, суд врахував поведінку відповідача, ступінь її негативного впливу на позивача, тяжкість спричиненої шкоди, виходив із засад розумності та справедливості і обґрунтовано визначив її у розмірі 1000 грн.
Доводи апеляційної скарги про заподіяння позивачу моральної шкоди в більшому розмірі не знайшли свого підтвердження і висновків суду не спростовують.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відповідача ФОП ОСОБА_2 , суд виходив з недоведеності цих вимог належними і допустимими доказами. При цьому, посилаючись на вимоги ст. 141 ЦПК України, суд стягнув із позивача всі документально підтверджені витрати на правову допомогу, понесені відповідачем ФОП ОСОБА_5 у розмірі 6356 грн.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 цього закону встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Стягуючи з позивача судові витрати ФОП ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу адвоката Виноградової І.Г., суд першої інстанції керувався лише принципом диспозитивності (ч. ч. 5-6 ст. 141 ЦПК України) та не врахував, що закон вимагає від суду дослідження питань розумності і справедливості цього виду судових витрат. Так, у справі № 755/9215/15 Верховний Суд вказав: «Велика Палата Верховного Суду приймає до уваги положення ч. 3 ст. 141 ЦПК України, згідно з якою при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи та вважає, що витрати на професійну правничу допомогу підлягають частковому задоволенню». Тобто, суд вправі зменшити розмір відшкодування правничої допомоги у разі несправедливості (необґрунтованості) такої вимоги або і взагалі відмовити у такому відшкодуванні (якщо у таких витратах відсутня необхідність).
Так, у справі «Меріт проти України» ЄСПЛ зазначив: «95. Відповідно до практики Суду заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим».
ЄСПЛ у справі «Гімадуліна та інші проти України» вказав: «36. Щодо вимоги пані ОСОБА_6 , яка мала представника у цьому провадженні, Суд зазначає, що її справа не є складною, а тому представництво її не було необхідним».
Оскільки ФОП ОСОБА_2 є адвокатом, що підтверджується матеріалами справи, а у справі відсутні докази його неспроможності самостійно захищати свої права у суді, враховуючи, що справа не є складною, колегія суддів вважає, що представництво цього відповідача адвокатом Виноградовою І.Г. не було неминучим та необхідним, тому необхідно відмовити ФОП ОСОБА_2 у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката Виноградової І.Г., а рішення суду в цій частині скасувати.
З цих самих підстав, а також враховуючи, що відзив на апеляційну скаргу поданий особисто ОСОБА_2 , у відшкодуванні понесених ним судових витрат за підготовку відзиву на апеляційну скаргу адвокатом Виноградовою І.Г. необхідно відмовити.
Відмовляючи у стягненні на користь позивача ОСОБА_1 понесених ним витрат на професійну правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з того, що на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу позивачем представлено лише звіт про витрати на правничу допомогу в сумі 3325 грн, однак, доказів того, що ця сума дійсно була оплачена адвокату, в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів апеляційного суду з такими висновками погодитись не може, виходячи з наступного.
Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
З матеріалів справи вбачається, що клопотання про відшкодування витрат на правничу допомогу було викладено у позовній заяві, докази для вирішення цього клопотання були додані до позовної заяви (крім доказів оплати послуг адвоката).
ОСОБА_1 надав суду договір про надання професійної правничої (правової) допомоги № 16 від 15 грудня 2020 року та звіт про витрати на професійну правничу (правову) допомогу з детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та витрат, необхідних для надання правничої допомоги (а.с. 14-16), тому враховуючи положення п.1 ч.2 ст. 137 ЦПК України, позивач надав докази обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості, яка підлягає сплаті.
Верховний Суд неодноразово викладав позицію про те, що можуть бути відшкодовані судові витрати на професійну правову допомогу після розгляду справи судом та подання відповідних доказів у строки, встановлені процесуальним законодавством.
У постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 813/481/18 зроблено такий висновок: «Зважаючи на положення частини сьомої статті 139 КАС України, суд касаційної інстанції констатує помилковість посилання суду апеляційної інстанції у якості аргументу для відмови в задоволенні заяви про ухвалення додаткового судового рішення на відсутність документа про оплату позивачем витрат на професійну правничу допомогу, адже у пункті 2 вищенаведеного додатку від 11 лютого 2019 року до договору про надання правової допомоги від 11 лютого 2019 року № 01/2019-02 сторони узгодили, що клієнт (позивач) зобов'язаний сплатити гонорар протягом шести місяців після ухвалення судом апеляційної інстанції рішення по суті».
ЦПК України у редакції, чинній з 15.12.2017, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
На переконання колегії суддів, зазначені норми (ст.ст. 137, 141) були введені в ЦПК України з 15.12.2017, у тому числі, з метою унормування відносин між суб'єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін з'явилась можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі із суб'єктом владних повноважень). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів-суб'єктів господарювання, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.
Зазначений висновок відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Верховного Суду від 21 січня 2021 року № 280/2635/20.
Отже, висновок суду першої інстанцій про відмову у відшкодуванні ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу через відсутність доказів оплати вказаних послуг не узгоджується з нормами чинного процесуального законодавства та вищенаведеними висновками Верховного Суду.
Колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу, які має понести ОСОБА_1 в розмірі 3325 грн є документально підтвердженими, співмірними зі складністю цієї справи, відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а тому підлягають стягненню з ФОП ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 .
Стосовно витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу, наданих у суді апеляційної інстанції, які полягають у складанні апеляційної скарги (а.с. 101), колегія суддів вважає що вони підлягають стягненню з ФОП ОСОБА_3 , з урахуванням вимог співмірності, у розмірі 1500 грн.
Таким чином, посилання та доводи особи, яка подала апеляційну скаргу дають підстави для висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено частково без додержання норм матеріального та процесуального права. У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції частково змінити та частково скасувати на підставі п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, з вищенаведених мотивів. В іншій оскаржуваній частині рішення суду необхідно залишити без змін.
Відзиви на апеляційну скаргу подані відповідачами з пропуском встановленого в ухвалі про відкриття апеляційного провадження від 16 квітня 2021 року п'ятиденного строку із дня отримання ухвали, який поновленню не підлягає, тому не приймаються до уваги колегією суддів.
Враховуючи те, що справа є малозначною (п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України), відповідно до приписів п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367 - 369, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 1, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Змінити рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2021 року в частині стягнення неустойки та стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 4000 гривень неустойки.
Скасувати рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2021 року в частині відмови у стягненні витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу адвоката Кугая Андрія Володимировича та прийняти в цій частині постанову.
Стягнути з фізичної особи підприємця ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 3325 гривень витрат на правничу допомогу адвоката Кугая Андрія Володимировича в суді першої інстанції та 1500 гривень на правничу допомогу в апеляційному суді.
Скасувати рішення Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 03 березня 2021 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 понесених судових витрат в сумі 6356 гривень та відмовити у стягненні цих витрат.
В іншій оскаржуваній частині рішення суду залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О.Ю. Кононенко
Судді : О.І. Собина
Т.А. Левченко