Справа № 2-2756/11 Головуючий у 1 інстанції: Медведик Л.О.
Провадження № 22-ц/811/2874/19 Доповідач в 2-й інстанції: Бойко С. М.
Категорія:12
25 травня 2021 року м.Львів
Львівський апеляційний суд у складіколегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - судді Бойко С.М.,
суддів: Копняк С.М., Ніткевича А.В.,
секретаря - Юзефович Ю.І.,
з участю: апелянта ОСОБА_1 ,
його представника - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2011 року у справі за позовом ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , до виконавчого комітету Новокропивницької сільської ради, третя особа - ОСОБА_5 , про визнання права власності на самочинне будівництво,
У листопаді 2011 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати за ним право власності на самочинно збудоване нерухоме майно - житловий будинок, позначений на плані літ. «А-1», житловою площею 21,5 м?, загальною площею 60,2 м?, та сарай, позначений на плані літ. «Б», загальною площею 13,5 м?, що знаходиться по АДРЕСА_1 .
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він самочинно, без належно затвердженого проекту та відповідного дозволу на проведення будівельних робіт, збудував за вказаною адресою житловий будинок та сарай, замовивши в подальшому на нього технічну документацію, а оскільки порушень при будівництві будинку не встановлено і співвласники земельної ділянки, на якій розташований будинок, надали письмову згоду на визнання за ним права власності на нерухоме майно в судовому порядку, просить позов задовольнити.
Рішенням Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2011 року позов задоволено.
Визнано за ОСОБА_3 право власності на самовільно збудоване нерухоме майно, а саме: житловий будинок (позначений на плані під літерою «А-1»), загальною площею 60,2 м?, житловою площею 21,5 м?, та сарай (позначений на плані під літерою «Б»), загальною площею 13,5 м?, яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 , який не брав участі в даній справі, однак, вважає, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про його права та інтереси, просить рішення суду скасувати з підстав порушення норм матеріального та процесуального права і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні вказаного позову відмовити.
В обгрунтування вимог за апеляційною скаргою апелянт посилається на те, що він є одним із співвласників земельної ділянки, на якій знаходиться спірний житловий будинок, що порушує його права, як власника, на користування та розпорядження належною йому частиною земельної ділянки.
Зазначає, що він не був залучений до участі у розгляді даної справи і заяви про свою згоду на визнання за позивачем права власності на спірний будинок не писав.
Стверджує, що долучена позивачем до позовної заяви письмова заява від 26.10.2011 року ним особисто не підписувалась і до суду не подавалась, оскільки він знаходився за межами України, що підтверджується паспортом.
Крім того, зазначає, що така заява не може враховуватись як належний доказ, оскільки на ній відсутній вхідний номер та дата реєстрації надходження до суду.
У зв'язку із смертю позивача ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ухвалою Львівського апеляційного суду від 09 лютого 2021 року до участі у справі залучено його правонаступника - сина ОСОБА_4 .
В судове засідання апеляційного суду після задоволення судом клопотань ОСОБА_4 : спочатку про оголошення в судовому засіданні перерви для надання йому можливості реалізувати своє право оскаржити в касаційному порядку ухвалу суду про залучення його до участі у справі, як правонаступника позивача, а в подальшому, повторного клопотання від 26.04.2021 року про відкладення розгляду справи, - вказаний учасник справи не з'явився, а надіслане йому судом поштове відправлення за зазначеною ним особисто адресою місця проживання: АДРЕСА_1 (а.с.190), повернулось до суду з відміткою «за закінченням терміну зберігання», однак, на виконання вимог ст.131 ЦПК України заяви про зміну місця проживання (перебування) він до суду не подавав, а тому вважається належно повідомленим, навіть якщо судова повістка йому не вручена (ч.1 ст.131 ЦПК), а тому, враховуючи наведене й те, що до відкладення розгляду справи та залучення до участі у справі ОСОБА_4 , він та його представник - адвокат Андренко В.І., який є одночасно представником третьої особи ОСОБА_5 , з'являлись у судове засідання апеляційного суду навіть без повідомлення їх судом, колегія суддів доходить висновку про недобросовісне користування названими учасниками справи своїми процесуальними правами та про розгляд справи у їхній відсутності, відповідно до вимог ч.2 ст.372 ЦПК України.
Заслухавши пояснення сторони апелянта в підтримання апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення відповідно до вимог ст.367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.
Частиною першою статті 376 ЦК України визначено, що житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельній роботи, чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.
Згідно з частиною другою статті 376 ЦК України, особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.
Частиною третьою цієї статті передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.
Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (ч.4 ст.376 ЦК).
У частині п'ятій статті 376 ЦК України зазначено, що на вимогу власника (користувача) земельної ділянки суд може визнати за ним право власності на нерухоме майно, яке самочинно збудоване на ній, якщо це не порушує права інших осіб.
Судом встановлено, що житловий будинок, позначений на плані літ. «А-1», житловою площею 21,5 м?, загальною площею 60,2 м?, та сарай, позначений на плані літ. «Б», загальною площею 13,5 м?, що знаходиться по АДРЕСА_1 , збудований позивачем ОСОБА_3 самочинно, що визнавалось ним самим в позовній заяві і документально підтверджено (а.с.4-5).
Вказаний житловий будинок та сарай збудовані на земельній ділянці, площею 0,2500 га, співвласниками якої, згідно з державним актом Серії ЯА №569674 від 11.04.2006 року (а.с.3), є: ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та апелянт - ОСОБА_1 .
Апелянт ОСОБА_1 до участі у справі судом першої інстанції не залучався і належним чином оформленого його волевиявлення щодо розпорядження належною йому часткою земельної ділянки в матеріалах справи немає.
В матеріалах справи є лише письмова заява від 26.10.2011 року, підписантом якої вказано ОСОБА_1 , про розгляд справи у його відсутності (а.с.13-14), однак, апелянт заперечує написання ним такої заяви, посилаючись на відсутність його у цей час на території України, що підтверджено копією витягу з його паспорту громадянина України для поїздок за кордон (а.с.81-90).
Отже, встановлено, що внаслідок здійснення позивачем самочинного будівництва спірного нерухомого майна порушено право апелянта на користування, володіння та розпорядження належною йому на праві власності частиною земельної ділянки, а тому відповідно до наведеної вище норми статті 376 ЦК України, позовні вимоги позивача про визнання за ним права власності на об'єкт самочинного будівництва не можуть бути задоволені.
Враховуючи наведені вище вимоги закону й відсутність в матеріалах справи на момент ухвалення судом першої інстанції оскаржуваного рішення належних доказів на підтвердження волевиявлення апелянта про його згоду на визнання за позивачем права власності на самочинно збудоване нерухоме майно, яке знаходиться на належній йому (апелянту) на праві власності земельній ділянці, реального поділу якої між співвласниками проведено не було, в суду першої інстанції не було визначених законом підстав для визнання за позивачем права власності на спірний будинок, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням апеляційним судом нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 , правонаступником якого є його син ОСОБА_8 , який в порядку спадкування після смерті позивача успадкував спірний будинок.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, у зв'язку із задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_1 , понесені ним судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в розмірі 1152 грн. 60 коп. підлягають стягненню з позивача.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п.1-4, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 28 грудня 2011 року скасувати і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , про визнання права власності на самочинно збудований житловий будинок по АДРЕСА_1 , - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_4 у користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1152 гривень 60 копійок.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складений 04 червня 2021 року.
Головуючий: Бойко С.М.
Судді: Копняк С.М.
Ніткевич А.В.