Справа № 457/172/18 Головуючий у 1 інстанції: Марчук В.І.
Провадження № 22-ц/811/2527/19 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.
Категорія:18
01 червня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого судді - Шандри М.М.
суддів: Левика Я.А.,Савуляка Р.В,
секретаря: Бадівської О.О.
за участю: представника ОСОБА_1 - Король Р.М., представника акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» - Жарського І.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 04 квітня 2019 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: ОСОБА_2 , про визнання поруки припиненою,
Позивач ОСОБА_1 21.02.2018 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання припиненою поруку за договором поруки №LVTRGK00000012/1 від 08.02.2007.
В обґрунтування позовних вимог покликався на те, що 08.02.2007 між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір №LVTRGK00000012 , відповідно до умов якого Позичальнику надано кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 17 000,00 доларів США на купівлю житла, а також у розмірі 3060,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку передбаченому цим Договором строком до 08.02.2027. Пунктом 7.1. Договору визначено, що в період сплати з 02 по 08 число кожного місяця Позичальник повинен надати Банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 223,16 дол.США для погашення заборгованості за цим Договором, що складається з заборгованості по кредиту, відсоткам, винагороди. Цим же пунктом встановлено, що ОСОБА_2 за користування кредитними коштами сплачує відсотки в розмірі 1% на місяць (12% річних) на суму залишку заборгованості за кредитом. Згідно пункту 7.3. Договору забезпеченням виконання Позичальником зобов'язання по кредитному договору виступає іпотека двох-кімнатної квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Також 08 лютого 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» (Кредитор) укладено договір поруки № LVTRGK00000012/1, предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором №LVTRGK00000012 від 08.02.2007, згідно якого Кредитор надав Боржнику кредит в сумі 20 060,00 дол. США, а Боржник повинен виконати зобов'язання з Повернення кредиту, наданого у вигляді не відновлювальної кредитної лінії; сплати відсотків за користуванням кредитом у розмірі 1% за місяць (12% річних) у період сплати з 02 по 08 число кожного місяця; щомісячно в період сплати надавати Банку грошові кошти у сумі 223,16 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором. 02 червня 2017 року позивачу стало відомо, що Банк звернувся у Яворівський районний суд Львівської області про стягнення солідарно з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 суми заборгованості по кредитному договору в розмірі 17 085,78 дол. США. У вказаній справі №460/1292/17 26.04.2017 відкрито провадження.
Позивач вважає, що договір поруки є припиненим на підставі ч.1 та ч.4 ст.559 ЦК України, з огляду на наступне. Пунктом 16 «особливі умови договору» Договору поруки визначено, що він поручився перед кредитором за ОСОБА_2 щодо сплати відсотків за користуванням кредитом у розмірі 1% за місяць (12% річних) у період сплати з 02 по 08 число кожного місяця; щомісячно в період сплати надавати Банку грошові кошти у сумі 223,16 дол.США для погашення заборгованості за кредитним договором. Пунктом 13 Договору сторони погодили, що будь-які зміни і доповнення до цього договору вносяться тільки за згодою сторін, в письмовому вигляді, шляхом укладення відповідної додаткової угоди. З розрахунку заборгованості за кредитним договором від 19.01.2017 позивачу стало відомо, що між сторонами було досягнуто домовленості та з 08.11.2008 збільшено розмір поточної процентної ставки з 12% річних на 14,04% річних, що у свою чергу призвело до збільшення суми щомісячного платежу та взагалі суми зобов'язання за кредитним договором. Окрім цього, ОСОБА_2 вже з перших місяців дії Кредитного договору порушив його умови в частині своєчасної оплати щомісячних платежів, про що свідчить виписка по кредитному договору від 18.05.2009, відповідно до якої рекомендована сума поточного платежу складає 985,59 дол.США, а повна сума заборгованості по кредиту складає 17 335,11 дол. США. Згідно квитанції від 20.08.2009 Боржником оплачено щомісячний платіж в розмірі 226,26 грн та з цього часу погашення кредиту припинив. А тому, позивач вважає, що слід визнати припиненою поруку за договором поруки №LVTRGK00000012/1 від 08.02.2007.
Рішенням Трускавецького міського суду Львівської області від 04 квітня 2019 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання припиненою поруку за договором поруки №LVTRGK00000012/1 від 08.02.2007 відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, зазначає, що суд першої інстанції до спірних правовідносин застосував норми матеріального права (ст.559 ЦК України) в редакції, що діє з 03.07.2018 в той час, як порушене право позивача мало місце 08.11.2008. Також звертає увагу на те, що судом першої інстанції не повно з'ясовано обставини справи, не досліджувались умови Договору поруки. Вважає, що оскільки банк по кредитному договору в односторонньому порядку без його згоди збільшив обсяг відповідальності ніж той, що було погоджено п.16 Договору поруки, тому за положеннями ч.1 ст.559 ЦК України порука є припиненою. Просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Відповідачем подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду - без змін (а.с.136-137).
У судовому засіданні апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 ОСОБА_3 просив апеляційну скаргу задовольнити, покликаючись на доводи, викладені у скарзі. Представник АТ КБ «Приватбанк» Жарський І.Р. просив апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід задовольнити частково з таких підстав.
Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.1, ч.6 ст. 81 ЦПК України).
Згідно із 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Колегія суддів вважає, що рішення суду таким вимогам не повністю відповідає.
Судом установлено, що 08.02.2007 між ОСОБА_2 та ПАТ КБ «Приватбанк» було укладено кредитний договір №LVTRGK00000012, відповідно до умов якого, Позичальнику надано кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 17 000,00 доларів США на купівлю житла, а також у розмірі 3 060,00 доларів США на сплату страхових платежів у випадках та порядку передбаченому цим Договором строком до 08.02.2027.
У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором 08 лютого 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ КБ «Приватбанк» (Кредитор) укладено договір поруки № LVTRGK00000012/1, предметом якого є надання поруки Поручителем перед Кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором №LVTRGK00000012 від 08.02.2007, згідно якого Кредитор надав Боржнику кредит в сумі 20 060,00 дол.США, а Боржник повинен виконати зобов'язання з Повернення кредиту, наданого у вигляді не відновлювальної кредитної лінії; сплати відсотків за користуванням кредитом у розмірі 1% за місяць (12% річних) у період з 02 по 08 число кожного місяця; щомісячно в період сплати надавати Банку грошові кошти у сумі 223,16 дол.США для погашення заборгованості за кредитним договором.
Частинами 1, 2статті 553 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.
Відповідно до ст. 554 ЦК України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до п.2.3.1 Кредитного договору Банк має право в односторонньому порядку збільшити розмір процентної ставки за користування Кредитом, тому в даному випадку умова договору про право в односторонньому порядку збільшити розмір процентної ставки за користування Кредитом, стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже, поручитель дав згоду на зміну основного зобов'язання, отже застосування наслідків ч.1 ст. 559 ЦК України є неможливе.
Проте повністю з такими висновками суду першої інстанції погодитися не можна.
За висновками Верховного Суду України, сформульованими в постанові від 21 листопада 2012 року у справі 6-134цс12, згідно з пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права, що в рівній мірі означає як наявність права, так і його відсутність.
Визнання права як у позитивному значенні (визнання існуючого права), так і в негативному значенні (визнання відсутності права і кореспондуючого йому обов'язку) є способом захисту інтересу позивача у правовій визначеності.
Для належного захисту інтересу від юридичної невизначеності у певних правовідносинах особа може на підставі пункту 1 частини другої статті 16 ЦК України заявити вимогу про визнання відсутності як права вимоги в іншої особи, що вважає себе кредитором, так і свого кореспондуючого обов'язку, зокрема у таких випадках:
кредитор у таких правовідносинах без звернення до суду з відповідним позовом може звернути стягнення на майно особи, яку він вважає боржником, інших осіб або інакше одержати виконання поза волею цієї особи-боржника в позасудовому порядку;
особа не вважає себе боржником у відповідних правовідносинах і не може захистити її право у межах судового розгляду, зокрема, про стягнення з неї коштів на виконання зобов'язання, оскільки такий судовий розгляд кредитор не ініціював (наприклад, кредитор надсилає претензії, виставляє рахунки на оплату тощо особі, яку він вважає боржником).
Водночас застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду. Тому спосіб захисту інтересу, передбачений пунктом 1 частини другої статті 16 ЦК України, може застосовуватися лише в разі недоступності позивачу можливості захисту його права.
Задоволення позову про визнання відсутності права вимоги в особи, що вважає себе кредитором, і відсутності кореспондуючого обов'язку особи-боржника у відповідних правовідносинах є спрямованим на усунення правової невизначеності. Тобто, відповідне судове рішення має забезпечити, щоби обидві сторони правовідносин могли у майбутньому знати про права одна одної та діяти, не порушуючи їх. А тому такий спосіб захисту є виключно превентивним.
Якщо кредитор, який діяв в умовах правової невизначеності, у минулому порушив права особи, яку він вважає боржником, то для останнього ефективним способом захисту буде той, який спрямований на захист порушеного права, а не на превентивний захист інтересу. Тобто звернення з позовом для усунення правової невизначеності, яка існувала у минулому, в означеній ситуації не є ефективним способом захисту.
Зокрема, якщо суд розглядає справу про стягнення з боржника коштів, то останній має захищати свої права саме в цьому провадженні, заперечуючи проти позову та доводячи відсутність боргу, зокрема відсутність підстав для його нарахування, бо вирішення цього спору призведе до правової визначеності у правовідносинах сторін зобов'язання.
Наявність відповідного боргу чи його відсутність, як і відсутність підстав для нарахування боргу, є предметом доказування у спорі про стягнення з відповідача коштів незалежно від того, чи подав останній зустрічний позов про визнання відсутності права кредитора, зокрема про визнання поруки припиненою. Тому для захисту права відповідача у ситуації, коли кредитор вже звернувся з вказаним позовом про стягнення коштів, не потрібно заявляти зустрічний позов, а останній не може бути задоволений.
Аналогічно після звернення кредитора з позовом про стягнення коштів боржник не може заявляти окремий позов про визнання відсутності права вимоги в кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника. Такий окремий позов теж не може бути задоволений, оскільки боржник має себе захищати у судовому процесі про стягнення з нього коштів, заперечуючи проти відповідного позову кредитора, наприклад, і з тих підстав, що порука припинилася.
Застосування боржником способу захисту інтересу, спрямованого на усунення правової невизначеності у відносинах із кредитором, є належним лише в разі, якщо така невизначеність триває, ініційований кредитором спір про захист його прав суд не вирішив і відповідне провадження не було відкрите.
У разі, якщо кредитор уже ініціював судовий процес, спрямований на захист порушеного, на його думку, права, або такий спір суд уже вирішив, звернення боржника з позовом про визнання відсутності права вимоги у кредитора та кореспондуючого обов'язку боржника не є належним способом захисту.
Такий правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20).
Як убачається з матеріалів справи, в провадженні Трускавецького міського суду Львівської області знаходиться цивільна справа № 460/1292/17 за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по кредитному договору в розмірі 17 085,78 дол. США. Отже, позивач має захищати свій інтерес під час судового розгляду у справі за зазначеними позовними вимогами, а не ініціювати окрему судову справу. Тому даний позов не може бути задоволений.
Ураховуючи наведене, у задоволенні позову слід відмовити з наведених вище мотивів.
Відповідно до п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Трускавецького міського суду Львівської області від 04 квітня 2019 року змінити.
Викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.
Повний текст постанови складено:11.06.2021
Головуючий
Судді