Справа № 490/7379/20
нп 2/490/450/2021
Центральний районний суд м. Миколаєва
09 червня 2021 року м. Миколаїв
Центральний районний суд міста Миколаєва у складі головуючого судді Саламатіна О.В., за участю секретаря судового засідання Ковальової Л.В., представника відповідачки - адвоката Мутьєва Д.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовною заявою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -
28.04.2021 року до Центрального районного суду м. Миколаєва надійшла позовна заява Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 , в якій позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість за кредитним договором № б/н від 03.09.2013 року у розмірі 18 730,37 грн. станом на 18.08.2020 року; а також суму сплаченого судового збору в розмірі 2 102,00 грн.
28.04.2021 року до канцелярії суду надійшла заява від представника позивача про зменшення розміру позовних вимог та остаточно просив суд стягнути з відповідачки заборгованість за договором № б/н від 03.09.2013 року в розмірі 4 648,04 грн., з якої: 3 419,56 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1 228,48 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625.
В обґрунтування вимог посилається на те, що відповідачка звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв'язку з чим підписала заяву № б/н від 03.09.2013 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок.
Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та Тарифами Банку, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Заявою відповідачки підтверджується той факт, що вона була повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі.
Свої зобов'язання за договором про надання банківських послуг позивач виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачці можливість розпоряджатись кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту.
Відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором.
Оскільки відповідачка зобов'язання з повернення суми кредиту не виконала, у неї утворилася заборгованість.
Так, оскільки відповідачка порушила зобов'язання з повернення суми кредиту, позивач просить стягнути на його користь вищезазначену заборгованості.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2020 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Чулупа О.С. від 23.11.2020 року, після отримання інформації щодо зареєстрованого місця проживання відповідачки, прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом.
На підставі розпорядження керівника апарату Центрального районного суду м. Миколаєва Мізюна Р.І. від 12.02.2021 року проведено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.02.2021 року головуючим суддею по даній справі визначено суддю Саламатіна О.В.
Ухвалою судді Центрального районного суду м. Миколаєва Саламатіна О.В. від 22.02.2021 року прийнято справу за вищезазначеним позовом до свого провадження. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 06.04.2021 року постановлено розгляд вказаної справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін.
26.03.2021 року до канцелярії суду надійшов відзив від відповідачки, в якому вона просить відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.
Відповідачка зазначає, що ні з тарифів, ні з позовної заяви не зрозуміло, за яким саме тарифом обслуговувався картковий рахунок відповідачки.
Крім того, Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить дати, а між тим з тексту позовної заяви зрозуміло, що з часу підписання відповідачкою заяви-анкети 03.09.2013 року й до моменту подання позову 30.10.2020 року, Тарифи, Умови та правила змінювались, що впливало на розмір кредитних зобов'язань відповідачки.
До матеріалів позовної заяви не додано підписаних відповідачкою умов кредитування, на які вона погодилась при укладенні Договору. Надані Витяги з тарифів та Умов не підтверджують, що саме ці Умови й Тарифи розуміла відповідачка, підписуючи заяву позичальника, адже вони не містять підпису відповідачки.
Представник відповідачки також зазначає, що позивачем не надано до позову доказів про належне повідомлення відповідачки про внесені до Договору зміни.
Відсутність дійсних на момент укладення Договору Умов та Тарифів, підписаних ОСОБА_1 не дає можливості з'ясувати наявність та розмір кредитної заборгованості за Договором, оскільки не можливо встановити чи є додані до позову Умови та Тарифи складовою частиною укладеного між сторонами Договору та які насправді умови цього Договору.
Вищевикладене свідчить про те, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували підстави нарахування заборгованості та правильності її розрахунку. Позивачем не надано до суду жодного меморіального чи касового документа, який би підтверджував дійсність Розрахунку. Наданий позивачем розрахунок не може бути доказом позовних вимог Банку, оскільки зроблений з порушенням норм чинного законодавства, не підтверджує розмір заборгованості та її наявність взагалі.
Ще один доказ недостовірності розрахунку заборгованості - його складено за період з 03.09.2013 року по 18.08.2020 року. Це свідчить про те, що до розрахунків включено період заборгованості для стягнення якої вже минув строк позовної давності.
Наскільки можливо встановити з розрахунку заборгованості позивача та виписки за Договором, що додані до позовної заяви, заборгованість нараховано починаючи з грудня 2016 року. Банк звернувся до суду з позовом у жовтні 2020 року. Так, для вимог про стягнення боргу за тілом кредиту та плати за користування кредитними коштами, строк позовної давності сплив для платежів, які позичальникові потрібно було здійснювати до жовтня 2017 року. Для вимог про стягнення неустойки - строк позовної давності сплив для платежів, які позичальникові потрібно було здійснювати до жовтня 2019 року. Таким чином, на момент подачі позову (30.10.2020 року) у позивача немає підстав для стягнення боргових зобов'язань в цей період, у зв'язку зі спливом позовної давності для даного виду вимог.
Представник відповідачки звертає увагу суду на те, що строк дії картки закінчився у травні 2017 році. Картка не перевипускалась. Оскільки відповідачка не зверталась до банку з заявою щодо перевипуску картки, це свідчить про те, що вона не використовувала кредитні кошти та не здійснювала жодних платежів після травня 2017 року. Крім того, відповідачка не виявила бажання продовжувати строк дії Договору після травня 2017 року та, відповідно, Договір припинив свою дію та не продовжувався на новий строк.
16.04.2021 року до канцелярії суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, де він зазначає, що сторонами при укладенні договору були обговорені усі істотні умови. Крім того, Умови і Правила надання банківських послуг, а також Тарифів банку є загальнодоступною інформацією, яка розміщення у відділеннях Банку та на офіційному сайті Банку.
Відповідачка підписанням Анкети-заяви позичальника приєдналася до Умов та Правил надання банківських послуг. Заява разом з Умовами та Тарифами є договором про надання банківських послуг.
Крім того, до суду надано виписку з карткового рахунку, де чітко прослідковується, що відповідачці було встановлено кредитний ліміт та вбачається, що відповідачка користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінал в касах магазинів, а отже й отримала кредитну картку «Універсальна», оскільки проведення вказаних операцій є неможливим без наявності картки.
З розрахунку заборгованості та наданої виписки про рух коштів чітко вбачається, що відповідачка частково сплачувала заборгованість за договором.
Відповідачкою розрахунок заборгованості не спростований, контррозрахунок не наданий, судово-економічні експертизи по справі не призначались.
Оскільки банк надав кошти шляхом встановлення кредитного ліміту, таким чином між банком і відповідачкою було укладено договір, який ніким не оспорений, а отже є всі законні підстави для стягнення заборгованості з відповідачки.
В дані справі позивач надав докази, що відповідачка була ознайомлена саме із зазначеними Умовами та правилами надання банківських послуг.
Відповідачем не доведено відсутність заборгованості та, відповідно, виконання умов договору належним чином, а тому вимоги позовної заяви підлягають задоволенню в повному обсязі.
Підпис позичальника на кредитному договорі свідчить про те, що йому добре були відомі і цілком зрозумілі всі умови цього Договору і він вважає їх справедливими по відношенню до себе. Клієнт на сьогоднішній день не звертався до банку з повідомленням про незгоду з внесеними змінами та не ініціював розірвання договору.
Крім того, представник позивача зазначає, що відповідно до п. 1.1.7.31 Умов договору, строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Картка ж діє до останнього календарного дня вказаного місяця, Отже, строк перевипущенної картки до останнього дня 05.2017 року. Позиваче же звернувся до суду з позовом до відповідачки 26.10.2020 року, тобто до спливу строку позовної давності.
Одночасно з позовом представник позивача надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності, позовні вимоги підтримав.
В судовому засіданні представник відповідачки проти позову заперечував з мотивів наведених у відзиві, вказував на неможливість отримання відповідачкою суми більшої ніж встановлено ліміт на картці, наголошував на пропуску позивачем строку позовної давності.
Суд, дослідивши та перевіривши всі докази в їх сукупності, встановив такі факти та відповідні їм правовідносини.
03.09.2013 року відповідачка ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг та підписала заяву № б/н, відповідно до якої їй відкрито кредитний рахунок та встановлено кредитний ліміт в розмірі 2 000,00 грн., що підтверджується довідкою, виданою АТ КБ «Приватбанк» та доданою до матеріалів справи.
Виписка по рахунку ОСОБА_1 за договором № б/н станом на 20.08.2020 року підтверджує, що відповідачка користувалася платіжною карткою зі встановленим кредитним лімітом.
З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за підрахунками позивача, в зв'язку з порушенням взятих на себе зобов'язань, у ОСОБА_1 виникла заборгованість в розмірі 4 648,04 грн., з якої: 3 419,56 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 1 228,48 грн. - заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625.
Спірні правовідносини регулюються положеннями Цивільного кодексу України.
Статтею 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за його використання.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом.
Статтею 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Крім того, ч. 2 ст. 1050 ЦК України встановлено, що у разі якщо за договором позичальник зобов'язувався повернути позику частинами, то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилась, та сплати процентів.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, суд дійшов висновку про обгрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідачки заявлених сум (з урахуванням зменшення позовних вимог) та доведеність їх наданими доказами.
Поряд з цим, щодо посилань представника відповідачки на пропуск позивачем строку позовної давності для стягнення вищезазначеної заборгованості, то суд зазначає наступне.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Згідно ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Поряд з цим, суд не може прийняти посилання представника позивача на п. 1.1.7.31 Умов договору, за яким строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років, з огляду на наступне.
Вказані Умови та правила надання банківських послуг в Приватбанку відповідачем не підписані. Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг Приватбанку.
Судом встановлено, що анкета-заява позичальника від 03.09.2013 року не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також кінцевого терміну погашення кредиту.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що строк дії перевипущеної картки встановлено до травня 2017 року, а останній не автоматичний платіж ОСОБА_1 по кредиту було здійснено 20.12.2016 року, з позовом позивач звернувся до суду в жовтні 2020 року, за такого суд дійшов висновку про пропуск позивачем позовної давності, про застосування якої заявлено представником відповідачки у справі.
Вказане відповідає правовим висновкам, викладеним у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 15.01.2021 № 494/366/19 (61-2084св20).
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні, так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу, якщо про це не звертаються сторони.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух.
Інші доводи сторін, які наведені у позові та відзиві до позову, в межах наданих сторонами доказів, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи ("Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За таких обставин, зважаючи на заявлену представником відповідачки у відзиві на позов вимогу про застосування строку позовної давності, суд дійшов висновку про відмову в задоволені позову на підставі ч. 4 ст. 267 ЦК України, у зв'язку зі спливом позовної давності.
Судовий збір, сплачений позивачем при подачі позову до суду, в силу ст. 141 ЦПК України відшкодуванню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 259, 263-265, 274-279 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» (адреса: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 1-Д; адреса для листування: 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 50; код ЄДРПОУ 14360570; рахунок № НОМЕР_1 ; МФО № 305299) до ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду через Центральний районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Саламатін