01 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 910/3527/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кролевець О.А. - головуючий, Бакуліна С.В., Губенко Н.М.,
за участю секретаря судового засідання Забеліної О.О.,
представників учасників справи:
позивача: Бондаренко Д.М.,
відповідача: Вакуляк Ю.А.,
третьої особи: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фонду державного майна України
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020
(головуючий - Станік С.Р., судді Дикунська С.Я., Тищенко О.В.)
та рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2020
(суддя Павленко Є.В.)
у справі №910/3527/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Шполянська кондитерська фабрика"
до Фонду державного майна України
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ ласощів"
про визнання договору укладеним, визнання незаконним і скасування наказу,
Короткий зміст позовних вимог
1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Шполянська кондитерська фабрика" (далі - Позивач) звернулось до господарського суду з позовом до Фонду державного майна України (далі - Фонд) про визнання незаконним та скасування наказу Фонду від 31.01.2020 №176 "Про призупинення дії наказу Фонду державного майна України від 10.10.2019 №1009" (далі - Наказ №176), визнання укладеним між Позивачем та Фондом договору купівлі-продажу державної частки розміром 40% статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ ласощів" (далі - Товариство) за ціною 14903900,00 грн у викладеній у позові редакції.
2. Позов мотивований тим, що Фонд порушив вимоги частин 1, 4 статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", пункту 6.2 Статуту Товариства, оскільки протиправно ухилився від укладення в місячний строк відповідного договору з Позивачем, який скористався своїм правом викупу. Водночас Фонд Наказом №176 незаконно зупинив вчинення дій на реалізацію переважного права Позивача на викуп частки в процесі приватизації, яке було передбачено наказом Фонду від 10.10.2019 №1009 (далі - Наказ №1009), чим порушив вимоги статей 10, 12, 16 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.09.2020, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020, позов задоволено.
4. Судові рішення мотивовані тим, що з огляду на положення Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" приватизація, яку було розпочато за відповідним рішенням державного органу приватизації, не може бути призупинена за ініціативою такого органу. Отже, Наказ №176 суперечить нормам чинного законодавства, зокрема статтям 7, 10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", а також порушує права Позивача як учасника Товариства, який реалізував своє переважне право на придбання спірної частки.
5. Також суди виходили з того, що сторони у встановлений законодавством строк не уклали договір купівлі-продажу спірної частки, але Позивач направив Фонду примірники договору, які містили всі умови, запропоновані до цього Фондом, а Фонд не надав жодних обґрунтованих зауважень чи заперечень щодо змісту направленого йому договору, тому відповідно до частин 2, 4 статті 181 Господарського кодексу України спірний договір є укладеним.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
6. Фонд звернувся з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.
7. Касаційна скарга мотивована наявністю підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в судовій практиці Верховного Суду відсутній висновок щодо продовження процедури приватизації в разі зміни вартості об'єкта приватизації, процедура приватизації якого вже розпочалась.
8. Фонд вважає, що суди попередніх інстанцій хибно протлумачили положення статей 7, 10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна України" та дійшли висновку про неможливість зупинення процедури приватизації, не зважаючи на відсутність законодавчої заборони.
9. Фонд звертає увагу на те, що суд апеляційної інстанції проігнорував повноваження Фонду, передбачені статтею 4 Закону України "Про Фонд державного майна України". Також застосовуючи положення абзацу 2 статті 4 статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю", суди не врахували, що відповідна частка належить державі в особі Фонду.
10. Фонд зазначає, що з огляду на правову позицію, викладену в пункті 12 постанови Верховного Суду від 08.09.2020 у справі №916/1423/18, з метою захисту "потенційно" порушеного права Позивача було б достатнім задовольнити позовну вимогу про скасування Наказу №176.
11. Водночас Фонд вважає, що права Позивача як учасника Товариства не були порушені Фондом, а Фонд не ухилявся від укладення відповідного договору купівлі-продажу, адже Наказ №1009 не було скасовано, а лише призупинено на час додаткового вивчення обставин щодо зменшення статутного капіталу Товариства.
12. На думку Фонду, задоволення позовних вимог щодо укладення договору купівлі-продажу є прямим втручанням у його дискреційні повноваження та позбавляє можливості орган приватизації визначити необхідні умови договору купівлі-продажу. При цьому Фонд посилається на положення статей 6, 7, 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна України", якими визначений перелік суб'єктів приватизації та передбачено, що саме державний орган приватизації продає майно, що перебуває в державній власності, а під час приватизації між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу.
13. Крім того, Фонд доводить неможливість укладення договору купівлі-продажу через невиконання Позивачем вимог, передбачених статтею 20 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
14. Товариство та Позивач надали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять залишити без змін постанову суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції, а скаргу - без задоволення.
15. Зокрема, Товариство у відзиві зазначає, що Позивач акцептував запропоновану Фондом оферту щодо укладення договору купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства на запропонованих продавцем умовах, умови спірного договору відповідають вимогам Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" та умовам викупу.
16. Позивач у своєму відзиві також стверджує, що судами визнано укладеним між сторонами спірний договір купівлі-продажу на умовах, запропонованих Фондом, та посилається на досягнення між ними згоди щодо предмету договору, вартості предмету договору, а також визначення строку укладення договору, передбаченого частиною 4 статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю". Водночас вказані в частині 2 статті 26 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" зобов'язання не є обов'язковими, але можуть бути включені в умови викупу.
17. На думку Товариства та Позивача, для відновлення права Позивача на викуп у процедурі приватизації відбувається шляхом визнання незаконним і скасування Наказу №176, яким було незаконно зупинено вчинення дій з реалізації переважного права Позивача на викуп у процедурі приватизації, що були передбачені наказом №1009.
18. Товариство та Позивач вважають такими, що не несуть жодного змістовного навантаження, доводи Фонду про неврахування судами того, що частка в Товаристві належить державні в особі Фонду, а він є не лише органом приватизації державної частки, а й учасником Товариства з відповідними правами і обов'язками.
19. Крім того, Товариство і Позивач заперечують проти доводів Фонду щодо обов'язку Позивача у спірних правовідносинах отримати дозвіл Антимонопольного комітету України, передбачений положеннями статті 20 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".
20. До Верховного Суду 19 і 20 квітня 2021 року надійшли клопотання, відповідно, Позивача і Товариства про відкладення розгляду справи, призначеного на 20 квітня 2021 року. В вказане судове засідання представники Позивача і Товариства не з'явились. У судовому засіданні 20 квітня 2021 року Верховний Суд розглянув зазначені клопотання і відмовив у їх задоволенні з підстав, викладених в ухвалі Верховного Суду від 20.04.2021, якою оголошено перерву в розгляді касаційної скарги Фонду до 1 червня 2021 року.
21. 1 червня 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання Позивача, підписане адвокатом Перепелицею С.О., в якому він просить визнати неявку вказанаого представника такою, що відбулась з поважних причин, та відкласти на більш пізню дату судове засідання у справі. Клопотання мотивоване посиланням на неможливість зазначеного представника взяти участь у судовому засіданні, оскільки 1 червня 2021 року він прийматиме участь в судовому засіданні Господарського суду міста Києва в іншій справі.
22. Водночас до Верховного Суду надійшло клопотання Позивача, підписане адвокатом Бондаренком Д.М., в якому він просить перенести слухання справи, призначене на 1 червня 2021 року, забезпечивши Позивачу право на захист, правову допомогу в справі. Клопотання мотивоване тим, що зазначений представник не мав часу для ознайомлення зі справою, оскільки усі матеріали справи знаходяться у попереднього представника.
23. Крім того, 1 червня 2021 року до Верховного Суду надійшло клопотання Товариства про відкладення розгляду справи. Клопотання мотивоване тим, що Товариство не має змоги забезпечити належне представництво в суді з огляду на відновлювальну відпустку після хвороби адвоката, який обізнаний з матеріалами справи. Наведені обставини не підтверджені жодними доказами.
24. Розглянувши зазначені клопотання, Суд дійшов висновку про відсутність достатніх підстав для їх задоволення з огляду на таке.
25. Згідно з положеннями статті 129 Конституції України, статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає вимогам статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
26. Водночас відкладення розгляду справи є правом суду, основною передумовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні, тоді як процесуальний закон не містить приписів щодо обов'язкового здійснення касаційного розгляду за участю представників учасників справи.
27. Оскільки матеріали справи містять докази повідомлення учасників справи про дату, час і місце судового засідання, їх явка не була визнана Судом обов'язковою, доводи Позивача та Товариства докладно викладені у відзивах на касаційну скаргу, а відомості про наявність у представників Позивача та Товариства додаткових доводів, без дослідження яких неможливо розглянути касаційну скаргу по суті, відсутні, виходячи зі змісту статей 202, 216 Господарського процесуального кодексу України, Суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
28. При цьому щодо мотивів заявлених клопотань Суд враховує, що право учасників справи брати участь у судових засіданнях належним чином забезпечено шляхом завчасного повідомлення їх про призначення судового засідання з розгляду касаційної скарги Фонду на 1 червня 2021 року (зокрема, копії ухвали Верховного Суду від 20.04.2021 вручені Позивачеві та Товариства 11 травня 2021 року). Водночас відповідно до положень статей 13, 14 Господарського процесуального кодексу України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд та несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням ним процесуальних дій.
29. З огляду на викладене невчинення Позивачем і Товариством відповідних дій, необхідних для реалізації ними свого права на участь і належне представництво в судовому засіданні, про призначення якого вони були заздалегідь обізнаними, не можна визнати достатньою підставою для відкладення розгляду справи з урахуванням встановлених статтею 2 Господарського процесуального кодексу України принципів господарського судочинства.
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
30. Згідно з пунктом 6.2 статуту Товариства (затвердженого рішенням загальних зборів учасників Товариства, оформленим протоколом №2 від 03.05.2017) учасники товариства користуються переважним правом купівлі частки (її частини) учасника пропорційно до розмірів своїх часток.
31. Наказом Фонду від 25.03.2019 №298 Товариство внесене до переліку державних пакетів акцій (часток) господарських товариств та інших господарських організацій і підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності, що підлягають приватизації в 2019 році (додаток 1 до наказу Фонду від 27.12.2018 №1637 (зі змінами)). Аналогічні положення містить наказ Фонду від 28.05.2019 № 507.
32. Наказом Фонду від 06.06.2019 №546 прийнято рішення про приватизацію державної частки розміром 40% статутного капіталу Товариства.
33. Листом від 06.09.2019 №10-20-16121 Фонд повідомив Позивача про продаж зазначеної частки, вартість якої станом на 30 червня 2019 року становила 14903900,00 грн без ПДВ, а також запропонував Позивачу протягом місяця з дати отримання даного листа повідомити Фонд про намір використати своє переважне право на викуп цієї частки на запропонованих Фондом умовах.
34. Позивач листом від 16.09.2019 №10/134-11 повідомив Фонд про намір викупити відповідну частку.
35. Наказом №1009 Фонд визначив спосіб приватизації державної частки розміром 40% у статутному капіталі Товариства шляхом викупу, встановив ціну продажу в розмірі 14903900,00 грн та погодив укладення з Позивачем договору купівлі-продажу вказаної частки.
36. 24 грудня 2019 року Позивач надіслав на адресу Фонду лист вих. №78, в якому зазначив про неприпустимість подальшого зволікання з укладенням вищезазначеного договору, оскільки такі дії порушують вимоги законодавства, якими встановлено строк для укладення відповідних договорів. До вказаного листа Позивач долучив три примірники договору купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації - державної частки в статутному капіталі Товариства розміром 40%, які містили предмет і ціну договору, що були запропоновані Фондом у листі від 06.09.2019 №10-20-16121. Зазначені примірники договору були підписані уповноваженим представником Позивача.
37. Фонд отримав зазначені примірники договору, однак їх не підписав, жодних заперечень чи зауважень Позивачеві не надіслав, зокрема матеріали справи не містять відомостей про надання Фондом відповіді на лист Позивача №78 від 24.12.2019. Натомість 31 січня 2020 року Наказом №176 Фонд призупинив дію Наказу №1009 про приватизацію спірної частки шляхом викупу.
Позиція Верховного Суду
38. Суд виходить з того, що відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного (господарського) права (законного інтересу) в разі його порушення, невизнання або оспорювання, у тому числі в судовому порядку. Зазначені норми визначають об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
39. Отже, задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
40. Звертаючись з позовом у цій справі, Позивач доводив, що Фонд порушив його переважне право на викуп частки статутного капіталу Товариства, оскільки протиправно ухилився від укладення з Позивачем договору купівлі-продажу спірної частки, а також Наказом №176 зупинив вчинення дій щодо реалізації зазначеного права на викуп частки, передбаченого Наказом №1009. При цьому Позивач заявив, зокрема, позовну вимогу про визнання незаконним та скасування Наказу №176.
41. Вказаний спосіб захисту передбачений частиною 2 статті 16 Цивільного кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 21 цього Кодексу суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Зі змісту наведеної норми вбачається, що підставою для визнання незаконним оспорюваного акту є його невідповідність актам цивільного законодавства та, водночас, порушення ним цивільних прав або інтересів відповідної особи - позивача.
42. Задовольняючи позовні вимоги в цій частині суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що Наказ №176 суперечить нормам чинного законодавства, зокрема статтям 7, 10 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", та порушує права Позивача як учасника Товариства, який реалізував своє переважне право на придбання спірної частки. Суд вважає такий висновок безпідставним з огляду на таке.
43. У силу статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 170 Цивільного кодексу України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
44. Зокрема, Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності (ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Фонд державного майна України"). Статтею 7 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" визначені повноваження державних органів приватизації у сфері приватизації.
45. Відповідно до положень пункту 22 частини 1 статті 1, пункту 5 частини 2 статті 5 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна" приватизація державного або комунального майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній або комунальній власності (у тому числі часток, що належать державі у статутному капіталі господарських товариств), на користь фізичних та юридичних осіб, які відповідно до цього Закону можуть бути покупцями. Відтак при здійсненні відчуження належної державі частки (її частини) в статутному капіталі господарського товариства, зокрема при укладенні договору купівлі-продажу, визначенні його умов з урахуванням передбачених умовами викупу зобов'язань сторін, порядку визначення вартості відчужуваної шляхом викупу частки, сторони повинні керуватись положеннями зазначеного Закону.
46. Так, викуп акцій (часток), що належать державі або територіальній громаді у статутних капіталах господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності, здійснюється відповідно до законодавства та з урахуванням установчих документів таких товариств і законодавства державної реєстрації таких товариств (організацій, підприємств). Якщо особи, які відповідно до законодавства та з урахуванням установчих документів таких товариств не скористалися у визначений строк своїм переважним правом на викуп, органи приватизації здійснюють продаж таких об'єктів приватизації на аукціоні відповідно до вимог, встановлених цим Законом (ст. 16 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна").
47. Порядок приватизації державного і комунального майна передбачає, зокрема: формування та затвердження переліків об'єктів, що підлягають приватизації; прийняття рішення про приватизацію; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об'єкта шляхом викупу; прийняття рішення про завершення приватизації. Приватизація об'єкта вважається завершеною з моменту його продажу та переходу до покупця права власності або завершення розміщення всіх акцій, передбачених до продажу планом розміщення акцій, і оформлюється наказом відповідного органу приватизації (ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна"). Водночас частиною 6 статті 12 зазначеного Закону визначений перелік випадків, у яких органи приватизації припиняють приватизацію об'єкта приватизації.
48. Під час приватизації об'єкта державної або комунальної власності, зокрема шляхом його викупу, між продавцем і покупцем укладається відповідний договір купівлі-продажу. Укладення та внесення змін до договорів купівлі-продажу здійснюються відповідно до вимог законодавства. До договору купівлі-продажу включаються передбачені умовами викупу зобов'язання сторін (ч. 2 ст. 26 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна").
49. При цьому формування стартової ціни об'єктів приватизації врегульовано статтею 22 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", згідно з положеннями частини 5 якої визначення вартості акцій (часток), що належать державі у статутних капіталах господарських товариств та підлягають приватизації шляхом викупу здійснюється відповідно до Методики оцінки, що затверджується Кабінетом Міністрів України.
50. Зокрема, вартість акцій (часток), які підлягають викупу відповідно до статті 16 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", оцінюється шляхом проведення незалежної оцінки відповідно до національних стандартів оцінки на підставі фінансової звітності акціонерного товариства, матеріалів аудиту (у разі проведення), фінансово-економічного аналізу з використанням інших вихідних даних, наданих виконавцю оцінки замовником та господарським товариством, акції (частки) якого оцінюються (ч. 4 п. 77 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 10.12.2003 №1891).
51. Дослідивши надані сторонами докази, суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що Фонд відповідними наказами вніс Товариство до переліку державних пакетів акцій (часток) господарських товариств, що підлягають приватизації в 2019 році, прийняв рішення про приватизацію спірної у справі частки статутного капіталу Товариства, повідомивши про це Позивача, а також Наказом №1009 визначив спосіб її приватизації шляхом викупу та погодив укладення з Позивачем договору купівлі-продажу частки. Наказом №176 лише призупинено дію Наказу №1009.
52. Зважаючи на такі обставини та викладені норми законодавства, Суд не погоджується з висновком судів попередніх інстанцій та аргументами Позивача про наявність підстав для визнання недійсним Наказу №176 через те, що він суперечить нормам чинного законодавства, зокрема статтям 7, 10 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", адже в оскаржуваних судових рішеннях та позовній заяві не наведені конкретні приписи зазначеного Закону, всупереч яким ухвалений Наказ №176. Також необґрунтованими є твердження судів та Позивача про порушення Наказом №176 переважного права Позивача на придбання спірної частки, адже ним не передбачено припинення приватизації спірної частки шляхом викупу чи здійснення такої приватизації всупереч переважному праву Позивача тощо.
53. Стосовно ж викладених у позовній заяві посилань на практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України застосовується судом при розгляді справ як джерело право, Суд звертає увагу на наступне.
54. У справі "Рисовський проти України" Європейських суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.
55. При цьому принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу. Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків.
56. З огляду на викладене без встановлення судами під час розгляду справи на підставі наданих сторонами доказів обставин, які свідчать саме про недобросовісну поведінку Фонду як органу державної влади, отримання ним вигоди від певних протиправних дій, відсутні підставі для висновку про недотримання ним принципу "належного урядування" у зв'язку з виданням Наказу №176.
57. Крім того, Позивач заявив позовну вимогу про визнання укладеним між ним та Фондом договору купівлі-продажу державної частки розміром 40% статутного капіталу Товариства у викладеній в позові редакції.
58. Задовольняючи зазначену позовну вимогу про визнання укладеним спірного договору в редакції Позивача, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що запропонований Позивачем договір містить усі умови, які до цього запропоновані самим Фондом, тобто умови про предмет і ціну договору. Суд не погоджується з висновками судів у цій частині з огляду на наступне.
59. За загальним правилом, встановленим статтею 638 Цивільного кодексу України (положення якої кореспондуються з частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України), договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
60. При цьому за змістом частини 1 статті 641 і частини 1 статті 642 Цивільного кодексу України пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття, тоді як відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. З моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції договір є укладеним (ч. 1 ст. 640 Цивільного кодексу України).
61. З огляду на положення наведених норм слід звернути увагу на те, що важливими ознаками оферти є те, що вона має бути виявленням наміру оферента вважати себе зобов'язаним у разі її прийняття та, водночас, повинна бути настільки визначеною, щоб можна було шляхом її прийняття досягнути домовленості про весь договір у цілому, а для укладення договору акцептанту було достатньо висловити свою волю, яка співпадає з офертою.
62. У разі ж якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся) (ч. 8 ст. 181 Господарського кодексу України).
63. З встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин Суд вбачає, що Позивач звернувся до Фонду з офертою укласти договір купівлі-продажу об'єкта державної власності малої приватизації - державної частки в статутному капіталі Товариства розміром 40%, додавши підписані його уповноваженим представником примірники договору до листа вих. №78 від 24.12.2019. Оскільки Фонд після отримання зазначених примірників договору не вчинив жодних дій, які б свідчили про прийняття пропозиції Позивача, за висновком Суду, відсутні підстави вважати зазначений договір укладеним у редакції, запропонованій Фонду Позивачем.
64. Водночас статтею 187 Господарського кодексу України передбачено укладення договорів за рішенням суду. Згідно з цією нормою спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору. У такому випадку день набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.
65. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, зокрема, якщо існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування (ч. 3 ст. 179 Господарського кодексу України).
66. Згідно із закріпленим у статті 627 Цивільного кодексу України та статті 179 Господарського кодексу України принципом свободи договору сторони є вільними в укладенні договору та визначенні його умов на свій розсуд з урахуванням вимог законодавства.
67. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів, виходячи з конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави (ч. 1 ст. 5 Господарського кодексу України). Одним із принципів господарювання в Україні є забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою усіх суб'єктів господарювання (ч. 1 ст. 6 Господарського кодексу України).
68. У силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
69. Відповідно до частини 1 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд; власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Зокрема, учасник товариства має право відчужити свою частку (частину частки) у статутному капіталі товариства оплатно або безоплатно іншим учасникам товариства або третім особам (ч. 1 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
70. Разом з тим згідно з частиною 1 статті 21 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" учасник товариства має переважне право на придбання частки (частини частки) іншого учасника товариства, що продається третій особі. Порядок реалізації учасником свого переважного права на придбання частки в статутному капіталі врегулюваний статтею 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю".
71. Так, учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, зобов'язаний письмово повідомити про це інших учасників товариства та поінформувати про ціну та розмір частки, що відчужується, інші умови такого продажу (ч. 3 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
72. Якщо учасник товариства, який має намір продати свою частку (частину частки) третій особі, отримав від іншого учасника письмову заяву про намір скористатися своїм переважним правом, такі учасники зобов'язані протягом одного місяця укласти договір купівлі-продажу пропонованої до продажу частки (частини частки). У разі ухилення продавця від укладення договору купівлі-продажу покупець має право звернутися до суду із позовом про визнання договору купівлі-продажу частки (її частини) укладеним на запропонованих продавцем умовах (ч. 4 ст. 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю").
73. Слід звернути увагу, що частина 3 зазначеної норми Закону вимагає від учасника товариства, який має намір продати свою частку (частину частки), інформувати інших учасників у відповідному письмовому повідомленні про ціну та розмір частки, що відчужується, та інші умови, не унормовуючи, що такі "інші умови" є істотними. Тобто по суті продавець має ознайомити учасників з договором купівлі-продажу, який він планує укласти, адже інформація про певні умови може істотно вплинути на рішення учасника щодо використання ним його переважного права.
74. Судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду цієї справи встановлено, що Фонд листом від 06.09.2019 №10-20-16121 повідомив Позивача про свій намір продати спірну частку в статутному фонді Товариства.
75. Однак таке повідомлення не може вважатись офертою в розумінні частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, адже не містить усіх необхідних ознак, притаманних оферті. У зв'язку з цим з огляду на положення частини 4 статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" отримання учасником, який має намір продати свою частку, відповіді від іншого учасника про згоду придбати таку частку не має безпосереднім наслідком настання моменту укладення відповідного договору, на відміну від передбачених частиною 1 статті 640 Цивільного кодексу України наслідків отримання акцепту. До того ж оформлення договору купівлі-продажу частки, що належить державі у статутному капіталі господарського товариства, має здійснюватися відповідно до вимог статті 26 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", зокрема з включенням до нього зобов'язань сторін, передбачених умовами викупу.
76. З огляду на викладене Суд відхиляє твердження Товариства про те, що Позивач акцептував запропоновану Фондом оферту щодо укладення договору купівлі-продажу спірної частки, оскільки надіслане Фондом Позивачеві повідомлення про продаж спірної частки (лист від 06.09.2019 №10-20-16121) не є пропозицією укласти договір у розумінні частини 1 статті 641 Цивільного кодексу України, а має лише інформаційний характер.
77. Разом з тим, задовольняючи позов у цій частині, суди попередніх інстанцій не врахували, що положення статті 20 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" передбачають визнання укладеним договору купівлі-продажу частки (її частини) саме на запропонованих продавцем умовах у цілому, а не лише з урахуванням запропонованих ним істотних умов. Однак зі змісту оскаржуваних судових рішень вбачається, що надіслані Позивачем Фонду для підписання примірники спірного договору купівлі-продажу, лише зокрема, містили умови про предмет і ціну договору, які були запропоновані Фондом. Тобто задоволення позову в цій частині не ґрунтується на встановленні обставин щодо повідомлення Фондом Позивача про зміст відповідного договору купівлі-продажу, який він планує укласти, та відповідності усім його умовам наведеної в позовній заяві редакції договору, запропонованої Позивачем.
78. Також суди залишили поза увагою доводи Фонду про відсутність між сторонами у справі згоди щодо ціни як істотної умови договору з огляду на зміну вартості спірної частки внаслідок зменшення розміру статутного капіталу Товариства та відмову в задоволенні позову Фонду у справі №925/840/17 Господарського суду Черкаської області. Водночас зі змісту оскаржуваних судових рішень Суд не вбачає встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин, які свідчать про наявність підстав для вирішення зазначеного спору щодо ціни договору з урахуванням вимог приватизаційного законодавства саме шляхом визначення її в редакції Позивача.
79. У зв'язку з наведеним Суд вважає безпідставним висновок судів першої та апеляційної інстанцій щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог у зазначеній частині, зважаючи на неприпустимість визнання укладеним договору купівлі-продажу частки (її частини) на інших умовах, ніж запропоновані Фондом, який при визначенні таких умов має керуватись не лише власним розсудом як таким, а також вимогами спеціального законодавства.
80. При цьому слід визнати слушними доводи Фонду про те, що задоволення позовних вимог щодо укладення Договору саме на умовах, запропонованих Позивачем, зокрема не зважаючи на відсутність згоди між сторонами щодо ціни продажу та інших умов, які мають бути включені до відповідного договору купівлі-продажу у відповідності до вимог статті 26 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", є втручанням в дискреційні повноваження Фонду та позбавляє можливості орган приватизації визначити необхідні умови такого договору з урахуванням вимог приватизаційного законодавства.
81. Отже, за відсутності встановлення судами першої та апеляційної інстанцій обставин, які б свідчили про безпідставне ухилення Фонду від укладення Договору, недотримання ним у зв'язку з цим принципу "належного урядування", задоволення позову в цій справі по суті сприятиме неналежному розподілу обмежених державних ресурсів всупереч загальним інтересам через перешкоджання державному органу у визначенні умов договору купівлі-продажу належної державі частки в статутному капіталі господарського товариства та виправленні помилки (в разі її наявності) щодо визначення вартості об'єкту приватизації, а тому не може бути в повній мірі визнаним справедливим та неупередженим вирішенням спору з метою ефективного захисту прав Позивача з дотриманням, зокрема, принципів верховенства права та пропорційності.
82. Водночас Суд відхиляє посилання Фонду на положення статті 20 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", адже касаційна скарга та заява про усунення недоліків не містять жодних аргументів на спростування висновку суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для отримання від Антимонопольного комітету України передбаченого наведеною нормою дозволу на концентрацію, оскільки за наслідками приватизації спірної частки в статутному капіталі Товариства не відбувається досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління Товариства Позивачем, якому на момент виникнення спору належало 60% статутного капіталу Товариства.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
83. Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку про скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції, а також прийняття нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
84. Відтак касаційна скарга Фонду підлягає задоволенню.
Розподіл судових витрат
85. Судові витрати, понесені Фондом у зв'язку з розглядом справи судом апеляційної інстанцій та переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на Позивача.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314-317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Фонду державного майна України задовольнити.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.12.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 10.09.2020 у справі №910/3527/20 скасувати.
3. Прийняти нове рішення. У позові відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Шполянська кондитерська фабрика" (18011, м. Черкаси, вул. Чигиринська, 11, ідентифікаційний код 32854125) на користь Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Генерала Алмазова, 18/9, ідентифікаційний код 00032945) 6306,00 (шість тисяч триста шість) гривень судового збору за подання апеляційної скарги та 8408,00 (вісім тисяч чотириста вісім) гривень судового збору за подання касаційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Кролевець
Судді С. Бакуліна
Н. Губенко