09 червня 2021 року
м. Київ
Справа № 22б/5014/2595/2012(12/83б)
Верховний Суд у складі суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Васьковського О.В., Пєскова В.Г.
перевіривши матеріали касаційної скарги Приватного підприємства "Фелікс"
на ухвалу Господарського суду Луганської області від 10.11.2020 року
та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 року
у справі №22б/5014/2595/2012(12/83б)
за заявою кредитора Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області
до боржника Закритого акціонерного товариства "Чарівне дійво"
про банкрутство,
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 10.11.2020 року у справі №22б/5014/2595/2012(12/83б) задоволено клопотання колишнього розпорядника майна боржника Гапоненка Р.І. (вих. №02-12/1640 від 19.03.2019) про стягнення на його користь основної грошової винагороди розпорядника майна Закритого акціонерного товариства "Чарівне дійво" (надалі ЗАТ "Чарівне дійво") за період з 27.06.2017 по 28.02.2019 на загальну суму 145297,32 грн. та відшкодування витрат понесених ним за виконання повноважень розпорядника майна ЗАТ "Чарівне дійво" за період з 27.06.2017 по 28.02.2019 на загальну суму 4646,65 грн., за рахунок кредиторів за реєстром вимог кредиторів у справі №22б/5014/2595/2012 (-12/83б) про банкрутство ЗАТ "Чарівне дійво", пропорційно визнаним судом вимогам кредиторів, з урахуванням уточнюючої заяви (вих. №02-12/157-1 від 16.06.2020) до клопотання про стягнення сум грошової винагороди та відшкодування витрат розпорядника майна. Стягнуто на користь ОСОБА_1 з кредиторів у справі №22б/5014/2595/2012(-12/83б) про банкрутство ЗАТ "Чарівне дійво", пропорційно визнаним судом вимогам кредиторів за реєстром, а саме з наступних кредиторів: Приватного підприємства "Фелікс" - 128006,93 грн. основної грошової винагороди арбітражного керуючого та 4093,69 грн. - витрат понесених у ході процедури розпорядження майном ЗАТ "Чарівне дійво", всього 132100,62 грн.;Марківського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Луганської області - 3966,61 грн. основної грошової винагороди арбітражного керуючого та 126,85 грн. - витрат понесених у ході процедури розпорядження майном ЗАТ "Чарівне дійво", всього 4093,46 грн.; Марківського районного центру зайнятості - 1961,51 грн. основної грошової винагороди арбітражного керуючого та 62,72 грн. - витрат понесених у ході процедури розпорядження майном ЗАТ "Чарівне дійво", всього 2024,23 грн.; Головного управління ДПС у Луганській області - 10461,40 грн. основної грошової винагороди арбітражного керуючого та 334,55 грн. - витрат понесених у ході процедури розпорядження майном ЗАТ "Чарівне дійво", всього 10795,95 грн.; Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Луганській області - 900,84 грн. основної грошової винагороди арбітражного керуючого та 28,80 грн. - витрат понесених у ході процедури розпорядження майном ЗАТ "Чарівне дійво", всього 929,64 грн.
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 року апеляційну скаргу Приватного підприємства "Фелікс" на ухвалу Господарського суду Луганської області від 10.11.2020 у справі №22б/5014/2595/2012(12/83б), залишено без задоволення. Ухвалу Господарського суду Луганської області від 10.11.2020 у справі №22б/5014/2595/2012(12/83б), залишено без змін.
До Верховного Суду надійшла касаційна скарга Приватного підприємства "Фелікс"
на ухвалу Господарського суду Луганської області від 10.11.2020 року та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 року у справі №22б/5014/2595/2012(12/83б), в якій просить суд поновити строк на касаційне оскарження; скасувати оскаржувані процесуальні рішення судів першої та апеляційної інстанції.
З аналізу статей 55, 129 Конституції України вбачається, що кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку. Серед основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція ЄСПЛ) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Сокуренко і Стригун проти України" від 20.07.2006 вказав, що фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність.
Суд зазначає, що право на доступ до суду є одним із аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції ЄСПЛ та повинно бути "практичним та ефективним", а не "теоретичним чи ілюзорним" (Рішення ЄСПЛ від 04.12.1995 у справі "Беллє проти Франції"). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6 Конвенції ЄСПЛ, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд. Водночас, право на доступ до суду, закріплене у статті 6, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак, Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 Конвенції ЄСПЛ, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (рішення ЄСПЛ від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини").
Розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд дійшов до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі у справі №22б/5014/2595/2012(12/83б) за касаційною скаргою Приватного підприємства "Фелікс" на ухвалу Господарського суду Луганської області від 10.11.2020 року та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 року, виходячи з наступного.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Пункт 8 частини 2 статті 129 Конституції України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, ухвали господарського суду, постановлені у справі про банкрутство за результатами розгляду господарським судом заяв, клопотань та скарг, а також постанова про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури можуть бути оскаржені в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Положення частини третьої статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства передбачають, що у касаційному порядку не підлягають оскарженню постанови апеляційного господарського суду, прийняті за результатами перегляду судових рішень, крім: ухвали про відкриття провадження у справі про банкрутство, ухвали за результатами розгляду грошових вимог кредиторів, ухвали про закриття провадження у справі про банкрутство, а також постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Наведений в ч. 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства перелік судових рішень, що підлягають касаційному оскарженню, є вичерпним, і тому подання касаційних скарг на інші судові рішення (тобто відсутні у вказаному переліку) виключає можливість здійснення касаційного провадження за такими скаргами.
Разом з тим, згідно з п.4 Прикінцевих та перехідних положень КУзПБ, з дня введення в дію цього Кодексу подальший розгляд справ про банкрутство здійснюється відповідно до положень цього Кодексу незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство, крім справ про банкрутство, які на день введення в дію цього Кодексу перебувають на стадії санації, провадження в яких продовжується відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Перехід до наступної судової процедури та подальше провадження у таких справах здійснюється відповідно до цього Кодексу.
Тлумачення пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства приводить до висновку, що законодавцем за темпоральним критерієм визначено пряму дію норм цього Кодексу та їх застосування при розгляді справ про банкрутство незалежно від дати відкриття провадження у справі про банкрутство.
При цьому Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що за змістом ч.3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства при вирішенні питання про можливість касаційного оскарження процесуального документа суду апеляційної інстанції визначальним є саме судовий акт суду першої інстанції, а не результат його перегляду в апеляційному порядку, та відповідно, зміст резолютивної частини процесуального документа суду апеляційної інстанції.
Як вбачається з матеріалів скарги, предметом касаційного оскарження є постанова Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 року у справі №22б/5014/2595/2012(12/83б) предметом перегляду якої була ухвала Господарського суду Луганської області від 10.11.2020 року якою стягнуто на користь колишнього розпорядника майна боржника Гапоненка Р.І. основної грошової винагороди розпорядника майна Закритого акціонерного товариства "Чарівне дійво" та відшкодування витрат понесених ним за виконання повноважень розпорядника майна ЗАТ "Чарівне дійво", можливість оскарження якої в касаційному порядку не передбачено частиною 3 ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства.
Відповідно до п. 1 частини першої ст. 293 ГПК України, суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
У разі прийняття до касаційного провадження касаційної скарги Приватного підприємства "Фелікс" на вказані судові рішення, суд касаційної інстанції буде діяти не як "суд встановлений законом" в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини, що в сукупності з положеннями норм статті 287 ГПК України, виключає можливість касаційного перегляду.
Оскільки, Приватним підприємством "Фелікс" подано касаційну скаргу на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 року у справі предметом перегляду якої була ухвала Господарського суду Луганської області від 10.11.2020 року, яка відповідно до частини третьої ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства не підлягає касаційному оскарженню, то необхідно відмовити у відкритті касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, у зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі, Суд не розглядає клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 року та ухвали Господарського суду Луганської області від 10.11.2020 року у справі №22б/5014/2595/2012(12/83б).
На підставі викладеного та керуючись частиною третьою статті 9 Кодексу України з процедур банкрутства, статтями 3, 234, 235, пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд, -
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Приватного підприємства "Фелікс" на ухвалу Господарського суду Луганської області від 10.11.2020 року та на постанову Східного апеляційного господарського суду від 15.02.2021 року у справі №22б/5014/2595/2012(12/83б).
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Головуючий, суддя Огороднік К.М.
Судді Васьковський О.В.
Пєсков В.Г.