Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"11" червня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1517/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Калініченко Н.В.
без повідомлення (виклику) учасників справи
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу
за позовом Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар", місто Харків,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО" А.Т.О.Р.", місто Харків,
про стягнення заборгованості,-
Позивач, Державне науково-виробниче підприємство "Об'єднання Комунар", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО" А.Т.О.Р.", про стягнення 86 603,80 грн. боргу, три відсотки річних у сумі 3 687,03 грн. та інфляційних втрат у сумі 10 128,28 грн.
26 квітня 2021 року, ухвалою господарського суду Харківської області, прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито позовне провадження у справі № 922/1517/21. Розгляд справи № 922/1517/21 ухвалено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Крім того, встановлено, зокрема, відповідачу, згідно статті 251 ГПК України, п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали суду для подання відзиву на позов. Відповідач відзиву на позовну заяву не подав, про відкриття позовного провадження був повідомлений належним чином, шляхом скерування судової кореспонденції за адресою, вказаною у позовній заяві позивачем та яка відповідає відомостям про місцезнаходження відповідача, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, на підтвердження чого в матеріалах справи наявне рекомендоване поштове відправлення за трек номером 6102255303774. Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений ст. 251 ГПК України, не подав до суду відзиву на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі. Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Згідно частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Згідно статті 114 Господарського процесуального кодексу України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, яка ратифікована Україною 17 липня 1997 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заявлені позовні вимоги та заперечення проти них, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
02 грудня 2019 року між Державним науково-виробничим підприємством "Об'єднання Комунар" (виконавець, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "НВО" А.Т.О.Р." (замовник, відповідач у справі) укладено договір на переробку давальницької сировини № 53 за умовами якого замовник доручає, а виконавець зобов'язується виконати роботи з переробки давальницької сировини в готову продукцію, а замовник зобов'язується прийняти готову продукцію і заплатити вартість робіт виконавця. Найменування (асортимент), кількість і якість давальницької сировини, вказуються в актах прийому - передачі давальницької сировини (пункт 1.1., 2.1. договору). Пунктом 3.1. договору результатом виконаних робіт за цим договором є готова продукція, яка приймається за актом здачі - приймання. Найменування (асортимент), кількість і якість готової продукції, вказуються в специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього договору. Датою поставки готової продукції вважається дата, зазначена в Акті прийому - передачі готової продукції (пункт 3.4., 3.5. Договору). Відповідно до пункту 4.3. договору оплатою за роботи проводиться за наступною формою: аванс у розмірі 50% від вартості робіт по кожній специфікації, а остаточні розрахунки між виконавцем і замовником за переробку давальницької сировини проводиться по кожній специфікації протягом 30 банківських днів з моменту підписання акту здачі - приймання готової продукції і акта виконаних робіт. Терміни виконання робіт визначаються у кожній специфікації окремо та корегується сторонами в усній або письмовій формі в кожному окремому випадку (пункт 5.1. договору). Цей договір, згідно пункту 9.1. договору, набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє терміном на 1 календарний рік, а в частині взаємних розрахунків до їх повного завершення. 02 грудня 2021 року сторонами складена та підписана специфікація із зазначенням найменування (асортимент), кількість і якість давальницької сировини.
Позивач вказує, що свої зобов'язання за договором виконав належним чином та у повному обсязі, шляхом виконання робіт з переробки давальницької сировини, на підтвердження чого надає копії накладної - пропуск № 1 від 02 січня 2020 року на суму 187 560,00 грн., накладної - наказу № 1 від 02 січня 2020 року, довіреність № 1 від 02 січня 2020 року, накладної - пропуск № 3 від 10 січня 20202 року на суму 91 758,00 грн., накладної - наказ № 3 від 10 січня 2020 року, довіреність № 4, накладної - пропуск № 19 від 16 січня 20220 року на суму 114 666,00 грн., накладної - наказу № 19 від 16 січня 2020 року, а також довіреність № 9 від 16 січня 2020 року. Відповідач прийняв виконанні роботи, а також готову продукцію по специфікації № 1 до договору на загальну суму 393 984,00 грн., у зв'язку з чим були складені та підписані акти приймання - передачі товару № 1/2020 від 02 січня 2020 року, № 2/2020 від 10 січня 2020 року, № 3/2020 від 16 січня 2020 року. Як зазначає позивач, відповідачем було перераховано 50% попередньої оплати в розмірі 196 992,00 грн. та в подальшому грошовими траншами сплачено 200 000,00 грн., що в загальній сумі становить 306 992,00 грн., втім залишилось не сплаченою сума в обсязі 86 603,80 грн. На підставі пункту 4.3. договору позивач рахує, що остаточний розрахунок відповідачем повинен був бути проведений не пізніше 27 лютого 2020 року. Втім, дана дія відповідачем не була здійсненна. В межах досудового врегулювання спорів позивачем до відповідача скеровано низьку листів з проханням сплатити існуючу суму заборгованості. Враховуючи відсутність активних дій з боку відповідача щодо погашення заборгованості за договором, позивач звернувся до суду з метою захисту порушених прав і законних інтересів.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Цивільний кодекс України не виділяє окремо договори давальницької переробки. Операції з давальницькою сировиною визначені у пункті 14.1.134 Податкового кодексу України. Відповідно до вказаної норми, операція з давальницькою сировиною - операція з переробки (обробки, збагачення чи використання) давальницької сировини (незалежно від кількості замовників і виконавців, а також етапів (операцій)) з метою одержання готової продукції за відповідну плату. При цьому, давальницькою сировиною визначаються сировина, матеріали, напівфабрикати, комплектуючі вироби, енергоносії, що є власністю одного суб'єкта господарювання (замовника) і передаються іншому суб'єкту господарювання (виробнику) для виробництва готової продукції, з подальшим переданням або поверненням такої продукції або її частини їх власникові або за його дорученням іншій особі (п14.1.41. Податкового кодексу України).
Проаналізувавши умови укладеного між сторонами договору на переробку давальницької сировини № 53 від 02 грудня 2019 року, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природною вказаний договір є договором підряду. Частиною 1, 2 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
В матеріалах справи наявні акти приймання - передачі товару № 1/2020 від 02 січня 2020 року, № 2/2020 від 10 січня 2020 року, № 3/2020 від 16 січня 2020 року, які підписані з боку відповідача без зауважень, а тому логічним є висновок, що останній отримавши готову продукцію має розрахуватись із позивачем за виконанні роботи.
Як зазначалось вище, пунктом 4.3. договору встановлено, що оплатою за роботи проводиться за наступною формою: аванс у розмірі 50% від вартості робіт по кожній специфікації, а остаточні розрахунки між виконавцем і замовником за переробку давальницької сировини проводиться по кожній специфікації протягом 30 банківських днів з моменту підписання акту здачі - приймання готової продукції і акта виконаних робіт.
Враховуючи дані з банківської виписки по підприємству-позивача, відповідачем було перераховано 50% попередньої оплати в розмірі 196 992,00 грн., та в подальшому грошовими траншами сплачено 200 000,00 грн., що в загальній сумі становить 306 992,00 грн., втім залишилось не сплаченою сума в обсязі 86 603,80 грн. Наявність зазначеної заборгованості підтверджується актом звіряння взаємних розрахунків № 45 від 01 грудня 2020 року, який підписаний і позивачем і відповідачем.
Відповідно до статті 526 Цивільного Кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного Кодексу України). Згідно зі статтею 525 Цивільного Кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належним доказів на підтвердження вчасної оплати виконаних позивачем робіт у строки, які обумовлені сторонами в договорі. За таких обставин, оскільки відповідач прийняв товар, однак не в повному обсязі не оплатив позивачу виконанні роботи, суд дійшов висновку про те, що відповідачем були порушені права та законні інтереси позивача, за захистом яких він звернувся до суду, а тому задовольняє позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 86 603,80 грн.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.
Виходячи із положень статті 625 Цивільного кодексу України, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перерахунок інфляційних втрат та 3 % річних, з урахуванням умов договору, прострочення по сплаті грошового зобов'язання, а також порядку розрахунків, погодженого сторонами, господарський суд зазначає, що позивачем арифметично вірною визначено суму до стягнення трьох відсотків річних в сумі 3 687,03 грн. та інфляційних втрат в сумі 10 128,28 грн., у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Відповідачем не надано належних та допустимих доказів на спростування наведених вище висновків, як і не надано належних доказів на підтвердження вчасної та повної оплати виконаних робіт, в строки обумовлені в договорі, у зв'язку з чим, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин суд вважає заявлені позивачем вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Судові витрати зі сплати позивачем при поданні позову судового збору, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 1-5, 8, 10-12, 20, 41-46, 73-80, 86, 123, пунктом 2 частини 1 статті 129, статтями 232, 233, 236-238, 240, 241, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, господарського суд Харківської області, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "НВО" А.Т.О.Р." (61033, місто Харків, вулиця Шевченка, будинок 317, ідентифікаційний код юридичної особи 38381956) на користь Державного науково-виробничого підприємства "Об'єднання Комунар" (61070, місто Харків, вулиця Рудика, будинок 8, ідентифікаційний код юридичної особи 14308730) основний борг у сумі 86 603,80 грн., три відсотки річних у сумі 3 687,03 грн., інфляційні втрати у сумі 10 128,28 грн., а також судові витрати (сплачений судовий збір) у сумі 2 270,00 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 ГПК України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень Кодексу.
Повне рішення складено "11" червня 2021 р.
Суддя Н.В. Калініченко
справа № 922/1517/21