02.06.2021 Справа № 920/316/21
м. Суми
Господарський суд Сумської області у складі судді Котельницької В.Л., розглянувши без виклику сторін за наявними у справі матеріалами у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи № 920/316/21
за позовом Приватного підприємства «Іванна» (41600, Сумська область, м.Конотоп, вул. М.Сусла, 2, код ЄДРПОУ 23050911),
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Ремсервіс” (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Батуринська, 9, код ЄДРПОУ 32690599),
про стягнення 22018,19 грн.
29.03.2021 позивач звернувся до суду з позовною заявою, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача заборгованість за відпущений товар у сумі 20858,83 грн, 3% річних за період з 31.12.2020 по 19.03.2021 в сумі 134,00 грн, інфляційних збитків за період з 31.12.2020 по 19.03.2021 в сумі 482,46 грн, пеню за прострочення виконання зобов'язання за період з 31.12.2020 по 19.03.2021 в сумі 542,90 грн, а також витрати по сплаті судового збору у сумі 2270,00 грн.
Ухвалою суду від 02.04.2021 у справі №920/316/21 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; встановлено учасникам справи строки для надання заяв по суті справи.
Відповідно до рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення відповідач 07.04.2021 був належним чином повідомлений про розгляд судом справи №920/316/21.
З моменту відкриття провадження у даній справі від відповідача на адресу суду не надходило відзиву на позов та письмових заперечень по суті позовних вимог.
Згідно із статтею 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими Господарським процесуальним кодексом України для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.
За приписами статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до частини четвертої статті 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам були створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами у відповідності до вимог частини другої статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судовий процес на виконання ч.3 ст. 222 ГПК України не фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне:
Приватним підприємством «Іванна» (позивач, продавець) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремсервіс» (відповідача, покупець) було відпущено металопрокат та будівельні матеріали (далі - товар).
Зазначене підтверджується відповідними рахунками-фактури, а саме: №494 від 15 вересня 2020 року на суму 2735.22 грн, №510 від 24 вересня 2020 року на суму 1518,72 грн, №529 від 30 вересня 2020 року на суму 8802,00 грн, №537 від 05 жовтня 2020 року на суму 1031,12 грн, №585 від 20 жовтня 2020 року на суму 634,18 грн, №605 від 27 жовтня 2020 року на суму 228,00 грн, №623 від 05 листопада 2020 року на суму 4888,44 грн, №704 від 04 грудня 2020 року на суму 394,03 грн.
31.12.2020 сторонами підписано та скріплено печатками двосторонній акт звіряння розрахунків, відповідно до якого заборгованість відповідача перед позивачем склала 20858,83 грн. за період з 15.09.2020 по 31.12.2020.
22.02.2021 позивач надіслав відповідачу лист-вимогу щодо сплати заборгованості за відпущений товар в сумі 20858,83 грн.
Зазначену заборгованість відповідач не сплатив, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти (ст. 11 Цивільного кодексу України).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ч.1 ст.626 ЦК України).
Відповідно до приписів ст.631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, а згідно з ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов.
За положеннями ч.1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом для даного виду договорів не вимагається.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. У письмовій формі належить вчиняти, зокрема, правочини між юридичними особами (ч.1 ст.208 ЦК України).
Відповідно до приписів ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках. Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог частини першої цієї статті і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсограму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.
Частинами 1 та 2 ст.642 ЦК України передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.
Як вбачається із рахунків-фактури №494 від 15 вересня 2020 року, №510 від 24 вересня 2020 року, №529 від 30 вересня 2020 року, №537 від 05 жовтня 2020 року, №585 від 20 жовтня 2020 року, №605 від 27 жовтня 2020 року, №623 від 05 листопада 2020 року, №704 від 04 грудня 2020 року останні містять пропозицію ТОВ «Ремсервіс» придбати (купити) товар ПП «Іванна», тобто ці рахунки є офертою укласти угоду (договір) купівлі-продажу вказаних в них товарів.
Отже, вищенаведене свідчить про наявність домовленості сторін щодо купівлі-продажу, а підписання 31.12.2020 між сторонами акту звірки взаєморозрахунків - про визнання відповідачем заборгованості за придбаний товар.
Згідно з ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Закон не виключає можливості укладення договорів купівлі-продажу у спрощений спосіб: шляхом оплати покупцем виставленого продавцем рахунку.
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст.180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відсутність умови щодо строку передачі товару (строку дії договору) в даному випадку не свідчить, що договір є неукладеним, оскільки ст.530 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень визначених у частині 2 статті 530 цього Кодексу.
Так частиною 2 ст. 530 ЦК України встановлено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Наявними у справі доказами, поданими позивачем, підтверджується факт неналежного виконання відповідачем договору купівлі-продажу, укладеного з позивачем в усній формі, разом тим, відповідачем не подано ні аргументованих заперечень, ні доказів сплати заборгованості за придбаний товар, підписаним актом звіряння розрахунків від 31.12.2020 підтверджується факт визнання відповідачем заборгованості в сумі 20858,83 грн.
Таким чином, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 20858,83 грн заборгованості визнаються судом такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Щодо вимоги позивача про стягнення 542,90 грн пені за період з 31.12.2020 по 19.03.2021 суд зазначає наступне.
За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом.
Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі N 908/1501/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84186873).
Таким чином, враховуючи, що між сторонами спору укладено договір купівлі-продажу в усній формі, яким не передбачено можливість нарахування пені у відповідному розмірі за порушення строків виконання зобов'язань, вимоги позивача про стягнення з відповідача 542,90 грн пені за період з 31.12.2020 по 19.03.2021 визнаються судом необґрунтованими , в зв'язку з чим суд дійшов висновку про відмову в їх задоволенні.
Щодо вимог позивача про стягнення 134,00 грн 3% річних та 482,46 грн інфляційних втрат за період з 31.12.2020 по 19.03.2021 суд зазначає наступне.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Статтею 530 ЦК України визначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Враховуючи, що 22.02.2021позивач надіслав відповідачу лист-вимогу щодо сплати заборгованості в сумі 20858,83 грн, беручи до уваги положення ч.2 ст. 530 ЦК України строк оплати зазначеного боргу виник у відповідача з 02.03.2021.
Водночас, позивачем здійснено нарахування 3% річних та інфляційні збитки за період з 31.12.2020 по 19.03.2021, що не узгоджується з нормою ч. 2 ст. 530 ЦК України, оскільки період нарахування відповідачу штрафних санкцій має бути з 02.03.2020 по 19.03.2021.
З огляду на вищенаведене, перевіривши обставини, пов'язані з правильністю здійснення розрахунку 3% річних та інфляційних витрат, судом здійснено розрахунок 3% річних та інфляційних витрат за період з 02.03.2021 по 19.03.2021, відповідно до якого розмір 3% річних склав 30,86 грн, а інфляційних збитків - 354,60 грн.
Отже вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 134,00 грн 3% річних та 482,46 грн інфляційних збитків за період з 31.12.2020 по 19.03.2021 задовольняються судом частково, а саме: підлягає стягненню з відповідача 30,86 грн 3% річних та 354,60 грн інфляційних збитків за період з 02.03.2021 по 19.03.2021, в іншому - суд відмовляє за необґрунтованістю.
Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам у цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься в справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 129 Конституції України відносить до основних засад судочинства змагальність сторін.
За загальним правилом обов'язок доказування певних обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини. Обов'язок доказування та подання доказів розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.
Відповідно до положень статті 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина 1 статті 77 ГПК України).
За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Враховуючи, що матеріалами справи підтверджується порушення відповідачем грошових зобов'язань за придбаний товар, суд, дослідивши матеріали справи, задовольняє позов частково, а саме: підлягає стягненню з відповідача на користь позивача: 20858,83 грн основного боргу та 30,86 грн 3% річних і 354,60 грн інфляційних збитків за період з 02.03.2021 по 19.03.2021. В іншому - суд відмовляє за необґрунтованістю.
При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі, вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами.
Нормою статті 129 ГПК України встановлено, що судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Згідно з ч. 9 ст. 129 ГПК України, враховуючи, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 2270,00 грн судового збору.
Керуючись ст. ст. 123, 129, 231-233, 236-238, 240, 254-257 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Ремсервіс” (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. Батуринська, 9, код ЄДРПОУ 32690599) на користь Приватного підприємства «Іванна» (41600, Сумська область, м. Конотоп, вул. М.Сусла, 2, код ЄДРПОУ 23050911) 20858,83 грн (двадцять тисяч вісімсот п'ятдесят вісім грн 83 коп.) основного боргу, 30,86 грн (тридцять грн 86 коп.) 3% річних, 354,60 грн (триста п'ятдесят чотири грн 60 коп.) інфляційних збитків, а також 2270,00 грн (дві тисячі двісті сімдесят грн 00 коп.) витрат зі сплати судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст. 256 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 11.06.2021.
Суддя В.Л. Котельницька