Господарський суд Рівненської області
вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013
"01" червня 2021 р. м. Рівне Справа № 918/190/21
Господарський суд Рівненської області у складі судді Качура А.М.,
розглянув матеріали справи
за позовом: Громадської організації "Ветеранів та інвалідів Рівненщини "Незламний"
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "Трейд Системи"
до відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях
про: визнання протиправними та скасування пунктів 1 наказу від 09.11.2020 року №578
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача: Регіональний офіс водних ресурсів у Рівненській області.
секретар судового засідання: Коваль С.М.;
представники:
від позивача 1: Терещенко О.М.;
від позивача 2: Терещенко О.М.;
від відповідача: Беркута Є.В.;
від третьої особи: не з'явився;
Громадська організація "Ветеранів та інвалідів Рівненщини "Незламний" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Системи" звернулись до Господарського суду Рівненської області з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях про визнання протиправними та скасування пунктів 1 наказу від 09.11.2020 року №578 та визнання такими що надані згоди на проведення невід'ємних поліпшень.
Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача
Позовні вимоги аргументовані наступним.
06 грудня 2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (орендодавець) та Громадською організацією "Ветеранів та інвалідів Рівненщини "Незламний" (орендар), було укладено договір оренди державного майна №1656 - 2018, предметом якого є нерухоме майно: виробничі приміщення адмінбудинку літ. "А-4", реєстровий номер 21085555.111.АААБВЖ936, загальною площею 1 418,7 кв.м,, інвентарний №101301001, що розташований за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Кавказька, 7, та перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області.
25 вересня 2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області (орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Системи" (орендар), було укладено договір оренди державного майна №1634 - 2018, предметом якого є нерухоме майно: одноповерхова будівля (автогараж на 6 машин, майстерня, побутова кімната), площею 202,0 кв.м., навіс, площею 49,7 кв.м. та асфальтований майданчик, площею 2648,3 кв.м., що розташовані за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Курчатова, 60, та перебувають на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області.
Позивачі вказують, що оскільки стан орендованого державного майна потребував поліпшень, нездійснення яких унеможливлювало здійснення діяльності з використання цього майна, позивачами було підготовлено пакет документів у відповідності до чинного законодавства щодо надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна.
17 лютого 2020 року позивач 1 звернувся до начальника Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області з проханням надати згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна.
13 березня 2020 року відповідачем на засіданні комісії по розгляду питань про надання згоди орендарю на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна було розглянуто заяву позивача 1 та пакет відповідних документів.
Листом щодо надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна відповідач надав згоду позивачу 1 на проведення невід'ємних поліпшень.
17 лютого 2020 року позивач 2 звернувся до начальника регіонального відділення з проханням надати згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна.
Листом щодо надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна відповідач надав згоду позивачу 2 на проведення невід'ємних поліпшень.
В лютому 2021 року позивачам стало відомо про те, що відповідач прийняв рішення щодо відмови у наданні згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна позивачів.
Про вказані обставини відповідач повідомив позивачів, зазначивши що наказом регіонального відділення від 09 липня 2020 року №578 прийнято рішення щодо відмови у наданні згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна позивачів, на підставі листа Фонду державного майна України від 03 листопада 2020 року №10-46-22250 "Щодо надання згоди на поліпшення майна, переданого в оренду", керуючись вимогами частини 6 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
На переконання позивачів, оскільки орендодавець надав згоду позивачам на проведення невід'ємних поліпшень орендованого ними майна, позивачі почали здійснювати невід'ємні поліпшення, тому орендодавець не може після цього прийняти рішення про відмову у наданні такої згоди.
У своєму відзиві відповідач вказав наступне.
21 серпня 2020 року Регіональне відділення листами повідомило позивачів про відкликання дозволу на здійснення невід'ємних поліпшень наданих листами №17-02-0930 та №11-02-0931 від 17 березня 2020 року.
03 листопада 2020 року Фонд державного майна України на адресу Регіонального відділення надіслав лист №10-46-22250, у якому зазначив про необхідність приведення рішень Регіонального відділення у відповідність законові та відмови у задоволенні клопотання про надання дозволу у здійсненні невід'ємних поліпшень за договором оренди державного майна №1656-2018 від 06 грудня 2018 року.
На виконання вимог Фонду державного майна України Регіональне відділення винесло наказ №578 від 09 листопада 2020 року
Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року (зі змінами та доповненнями), чинного на момент укладання договору не передбачались обмеження та заборони щодо здійснення невід'ємних поліпшень орендарями, що уклали договору оренди без проведення конкурсу.
Регіональне відділення зауважило, що для отримання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень не потребувалося отримання приміщення в оренду на конкурсі або аукціоні. У зв'язку з чим, вимога про конкурсну оренду майна не поширюється на згоди на здійснення невід'ємних поліпшень, надані до набуття чинності Законом про оренду № 157-ІХ.
У свою чергу, якщо майно було передано в оренду відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року №2269-ХІІ і за результатами вивчення попиту було подано лише одну заяву на оренду, конкурс не проводився і договір оренди укладався із заявником без проведення конкурсу, тому, цей договір не вважається таким, який було укладено за результатами конкурсу.
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (№ 2269-ХІІ від 10 квітня 1992 року) втратив чинність 01 лютого 2020 року, а відтак Регіональне відділення вчинило усі необхідні дії на виконання вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (№ 157-ІХ від 03 жовтня 2019 року).
У своїй відповіді на відзив позивачі вказують, що процедура надання орендарю згоди на здійснення невід'ємних поліпшень конкретно передбачена Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, який затверджений наказом Фонду державного майна України 25 травня 2018 року № 686.
Пункт 2 Порядку передбачає наступну процедуру: подання заяви і пакета документів орендарем; розгляд орендодавцем заяви і документації орендаря; прийняття відповідного рішення орендодавцем.
Позивачі вказують, що інших варіантів, таких як відкликання, відміна, скасування згоди чи рішення про надання згоди, чи прийняття рішення про надання дозволу на здійснення невід'ємних поліпшень вважати не прийнятим, даний Порядок не містить, а отже, і виключає їх самовільне вчинення посадовими особами Фонду державного майна.
Відповідач погодив звернення позивачів на проведення невід'ємних поліпшень, що є його волевиявленням, у зв'язку з чим відповідно до рішення виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією позивачами їхнього права на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого ними державного майна.
Закон України "Про оренду державного та комунального майна" №157-ІХ від 03 жовтня 2019 року було введено в дію 01 лютого 2020 року, таким чином, станом на час надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень позивачам, відповідачу було відомо про вимоги статті 21 вищевказаного Закону.
Позивачі вважають, що дотримались процедури встановлених законодавством та умовами договорів оренди, в свою чергу Законом України "Про фонд державного майна" та положенням про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях не передбачено, що зазначені органи можуть після надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень приймати рішення щодо відмови у погодженні на здійснення невід'ємних поліпшень, а тим більше вважати рішення про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень не прийнятим.
Позивачі зауважують, що відповідач, видаючи наказ про відмову у погодженні на здійснення невід'ємних поліпшень, діяв усупереч наданих йому повноважень, без належного обґрунтування та з порушенням принципу "належного урядування". Відповідач порушив права позивачів, а саме: внаслідок дій відповідача позивачі не мають можливості реалізувати своє право на здійснення невід'ємних поліпшень, що виражається у "правомірних очікуваннях" / "законних сподіваннях" позивачів.
Процесуальні дії у справі
Ухвалою суду від 19 березня 2021 року відкрито провадження у справі №918/190/21, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 13 квітня 2021 року.
Ухвалою суду від 13 квітня 2021 року підготовче засідання відкладено на 27 квітня 2021 року.
22 квітня 2021 року відповідачем подано відзив на позов.
27 квітня 2021 року позивачами подано відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 27 квітня 2021 року залучено до участі у справі Регіональний офіс водних ресурсів у Рівненській області, в судовому засіданні оголошено перерву до 11 травня 2021 року.
Ухвалою суду від 11 травня 2021 року закрито підготовче провадження, розгляд справи по суті призначено на 01 червня 2021 року.
01 червня 2021 року позивачами подано заяву про залишення позову без розгляду в частині позовних вимог, що викладені в пунктах 5, 6 прохальної частини позовної заяви.
Ухвалою суду від 01 червня 2021 року вказану заяву судом задоволено.
В судовому засіданні представник позивачів підтримав позов.
В судовому засіданні представник відповідача позов не визнав.
В судове засідання представник третьої особи не з'явився, про місце дату та час розгляду справи третя особа повідомлена належним чином.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлено наступне.
06 грудня 2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області, як орендодавцем та Громадською організацією "Ветеранів та інвалідів Рівненщини "Незламний", як орендарем було укладено договір оренди державного майна №1656 - 2018, предметом якого є нерухоме майно: виробничі приміщення адмінбудинку літ. "А-4", реєстровий номер 21085555.111.АААБВЖ936, загальною площею 1 418,7 кв.м., інвентарний №101301001, що розташований за адресою: Рівненська область, м. Рівне, вул. Кавказька, 7, та перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області.
Згідно з умовами пункту 1.2. вказаного договору майно передається в оренду з метою розміщення громадського об'єднання інвалідів на площі, що не використовується для провадження підприємницької діяльності.
Відповідно до пункту 10.1. договору, вказаний договір укладено строком на 2 (два) роки 11 місяців, що діє з "06" грудня 2018 року до "06" листопада 2021 року включно.
Факт приймання-передачі майна в оренду позивачу підтверджується актом прийому - передачі нерухомого майна від 06 грудня 2018 року.
10 вересня 2019 року між орендодавцем та орендарем було укладено договір про внесення змін до договору оренди державного майна №1656-2018 від 06 грудня 2018 року, яким внесено зміни до пунктів: 2.2, 10.7 6.5. Договору.
Пунктом 5.4 договору передбачено, що орендар зобов'язаний забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.
Пунктом 5.7. договору встановлено, що орендар зобов'язаний своєчасно здійснювати за власний рахунок поточний ремонт орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов'язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі, якщо орендар подає заяву на погодження орендодавцем здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, він зобов'язаний надати експертний висновок на проектно-кошторисну документацію на здійснення невід'ємних поліпшень.
Пунктом 10.7. договору (з урахуванням змін, внесених договором від 10.09.2019) поліпшення майна, зроблені орендарем за згодою орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, органом приватизації не компенсуються, крім випадків приватизації об'єкта відповідно до чинного законодавства України. Поліпшення майна, зроблені орендарем без згоди, є власністю держави та їх вартість компенсації не підлягає.
Відповідно до пункту 4.4. договору, для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар звертається до орендодавця згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 25.05.2018 року № 686, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 11 червня 2018 року за №711/32163.
25 вересня 2018 року між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській області, як орендодавцем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Трейд Системи" як орендарем було укладено договір оренди державного майна №1634-2018, відповідно до предмету якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне майно: одноповерхову будівлю площею 202,0 кв.м, навіс площею 49,7 кв.м, асфальтований майданчик площею 2 648,3 кв.м, що розташовані за адресою: м. Рівне, вул. Курчатова, 60, та перебуває на балансі Регіонального офісу водних ресурсів у Рівненській області.
Згідно з умовами пункту 1.2., договору майно передається в оренду з метою зберігання, ремонту та обслуговування бурового обладнання (інше використання майна). Стан майна на момент укладення договору визначається в акті прийому-передачі.
25 вересня 2018 року між орендодавцем та орендарем підписано акт прийому-передачі нерухомого майна, відповідно до якого технічний стан майна задовільний. Характеристика технічного стану майна на момент передачі в оренду зазначена в звіті про незалежну оцінку.
У відповідності до пункту 10.1. договору, вказаний договір укладено строком на 2 (два) роки 11 місяців, що діє з "25" вересня 2018 року до "24" серпня 2023 року включно (з врахуванням внесених змін).
Пунктом 5.4 договору передбачено, що орендар зобов'язаний забезпечувати збереження орендованого майна, запобігати його пошкодженню і псуванню, тримати майно в порядку, передбаченому санітарними нормами та правилами пожежної безпеки, підтримувати орендоване майно в належному стані, не гіршому, ніж на момент передачі його в оренду, з врахуванням нормального фізичного зносу, здійснювати заходи протипожежної безпеки.
До обов'язків орендаря, визначених, зокрема пунктом 5.7. договору, відноситься своєчасне, за погодження з балансоутримувачем, здійснення за власний рахунок капітального, поточного та інших видів ремонтів орендованого майна. Ця умова договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов'язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі якщо орендар подає заяву на погодження орендодавцем здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, він зобов'язаний надати експертний висновок на проектно-кошторисну документацію на здійснення невід'ємних поліпшень.
Пунктом 10.7. договору (з урахуванням змін, внесених договором від 10.09.2019) поліпшення майна, зроблені орендарем за згодою орендодавця, які не можна відокремити без шкоди для майна, органом приватизації не компенсуються, крім випадків приватизації об'єкта відповідно до чинного законодавства України. Поліпшення майна, зроблені орендарем без згоди, є власністю держави та їх вартість компенсації не підлягає.
Відповідно до пункту 4.4. договору, для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар подає заяву та матеріали згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 03 жовтня 2006 року №1523, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 18 жовтня 2006 року за №1123/12997.
Позивачі стверджують, що оскільки стан орендованого державного майна потребував поліпшень, нездійснення яких унеможливлювало здійснення діяльності з використання цього майна, позивачами було підготовлено пакет документів у відповідності до чинного законодавства щодо надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого нерухомого майна.
17 лютого 2020 року Громадська організація "Ветеранів та інвалідів Рівненщини "Незламний" (позивач 1) звернулась до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області з листом №08-20, в якому, керуючись пунктом 3 наказу ФДМУ від 25 травня 2018 року №686 позивач 1 просив надати згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна - виробничі приміщення адмінбудинку літ. "А-4", загальною площею 1 418,7 кв.м., розташованих за адресою: м. Рівне, вул. Кавказька, 7.
Як видно з листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області №17-02-0930 від 17 березня 2020 року, 13 березня 2020 року відбулось засідання комісії по розгляду питань про надання згоди орендарю на здійснення невід'ємних поліпшень, за результатами якого відповідно до пункту 7 Порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна (затвердженого наказом ФДМУ №686 від 25 травня 2018 року) регіональним відділенням надано згоду на проведення невід'ємних поліпшень (технічне переоснащення внутрішніх систем водопостачання та водовідведення, силових та освітлювальних систем, які забезпечують функціонування будівель та заміна існуючих заповнень віконних прорізів) виробничих приміщень адмінбудинку літ. "А-4" загальною площею 1 418,7 кв.м., що розташований за адресою: м. Рівне, вул. Кавказька, 7.
17 лютого 2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Трейд Системи" (позивач 2) звернулась до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області з листом №01-20, в якому, керуючись пунктом 3 наказу ФДМУ від 25 травня 2018 року №686 позивач 1 просив надати згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна - одноповерхова будівля (авто гараж на 6 машин, майстерня, побутова кімната), навіс та асфальтований майданчик, площею 2900 кв.м., розташованого за адресою: м. Рівне, вул. Курчатова, 60.
Як видно з листа Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській області №11-02-0931 від 17 березня 2020 року, 10 березня 2020 року відбулось засідання комісії по розгляду питань про надання згоди орендарю на здійснення невід'ємних поліпшень, за результатами якого відповідно до пункту 7 Порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна (затвердженого наказом ФДМУ №686 від 25 травня 2018 року) регіональним відділенням надано згоду на проведення невід'ємних поліпшень (капітального ремонту - заміна покрівлі, існуючих віконних та дверних блоків, ремонт опорядження) одноповерхової будівлі (автогараж на 6 машин, майстерня, побутова кімната) та навісу за адресою: м. Рівне, вул. Курчатова, буд. 60.
Також, як видно з листів Регіонального відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях №11-02-3814 від 01 грудня 2020 року, що адресований позивачу 1, та №11-02-3815 від 01 грудня 2020 року, що адресований позивачу 2, регіональним відділенням повідомлено позивачів, що наказом регіонального відділення від 09 листопада 2020 року №578 прийнято рішення щодо відмови у наданні згоди здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна позивачами, на підставі листа Фонду державного майна України від 03 листопада 2020 року №10-46-22250 "Щодо надання згоди на поліпшення майна, переданого в оренду", керуючись вимогами частини 6 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Так, 09 листопада 2020 року Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях видано наказ "Про відмову у погодженні на здійснення невід'ємних поліпшень" №578, за яким керуючись Законом України "Про оренду державного та комунального майна" та на виконання листа Фонду державного майна України від 03 листопада 2020 року №10-46-22250 "Щодо надання згоди на поліпшення майна, переданого в оренду", за яким рішення про надання дозволу на здійснення невід'ємних поліпшень по об'єктах державної власності в тому числі: виробниче приміщення адмінбудинку літ. "А-4" загальною площею 1 418,7 кв.м., що розташований за адресою: м. Рівне, вул. Кавказька, 7 та одноповерхової будівлі (автогараж на 6 машин, майстерня, побутова кімната) та навісу за адресою: м. Рівне, вул. Курчатова, буд. 60 вважати не прийнятим.
Згідно з листом Фонду державного майна України від 03 листопада 2020 року №10-46-22250 "Щодо надання згоди на поліпшення майна, переданого в оренду", що адресований регіональному відділенню Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, регіональне відділення повідомлено, що Законом України "Про оренду державного та комунального майна" передбачене право орендаря звернутися з клопотанням про отримання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень, якщо за розрахунками орендаря, підтвердженими висновком будівельної експертизи, його прогнозовані витрати на ремонт об'єкта оренди, за виключенням його витрат на виконання ремонтних робіт, що були зараховані згідно з частиною другою статті 21 Закону, становитимуть не менш як 25 відсотків ринкової вартості об'єкта оренди, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна станом на будь-яку дату поточного року.
Разом з тим, частиною 6 статті 21 Закону встановлено підстави для прийняття рішення про - відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід'ємних поліпшень, серед яких, зокрема: отримання орендарем майна в оренду без проведення аукціону або конкурсу.
Відповідно до інформації, наданої Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях, на виконання листа від 06.05.2020 № 10-16-8626, Регіональним відділенням Фонду було надано згоду на проведення невід'ємних поліпшень орендованого майна, переданого в оренду: ГО "Ветеранів та інвалідів Рівненщини "Незламний" за договором оренди від 06.12.2018 № 1656-2018 та ТзОВ "Трейд Системи" за договором оренди від 25.09.2018 № 1634-2018.
Вказані договори оренди було укладено відповідно до вимог Закону України від 10.04.1992 р. № 269-ХІІ "Про оренду державного та комунального майна" без проведення конкурсів.
Таким чином, Регіональному відділенню Фонду належало відмовити у погодженні клопотання орендарів про здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, переданого в оренду вказаними договорами.
Крім того, абзацом 2 частини 4 статті 21 Закону визначено, що право орендаря на здійснення невід'ємних поліпшень може бути задоволене шляхом прийняття орендодавцем рішення про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень.
У той же час, в даному випадку рішення Регіонального відділення Фонду про надання погодження на здійснення невід'ємних поліпшень було надано у формі листів (вих.№№-17-02-0930 від 17.03.2020, 11-02-0931 від 17.03.2020 ) адресованих орендарям.
Попередньо вказане питання розглядалося у Регіональному відділенні Фонду на засіданнях Комісії з розгляду питань про надання згоди орендарю на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, за результатами розгляду якої було прийнято рішення рекомендувати Регіональному відділенню Фонду надати згоду ГО "Ветеранів та інвалідів Рівненщини "Незламний" та ТОВ "Трейд Системи" на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, переданого в оренду за договорами оренди від 06.12.2018 №1656-2018 та від 25.09.2018 № 1634-2018. Однак суд зауважує, що в матеріалах справи відсутній наказ або інший акт організаційно-розпорядчого характеру щодо надання позивачам згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого ними майна.
Разом з тим, відповідно до наказу Фонду від 15 травня 2012 р. № 678 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 11 червня 2012 р. за №935/21247 "Про затвердження Положення про регіональне відділення Фонду державного майна України та Положення про представництво Фонду державного майна України в районі, місті" регіональне відділення у межах своїх повноважень видає акти організаційно-розпорядчого характеру.
Згідно із наказом Міністерства юстиції України від 18.06.2015 р. №1000/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 червня 2015 р. за №736/27181 "Про затвердження Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підставах, в установах і організаціях" рішення нормативно-правового або організаційно-розпорядчого характеру з основних питань діяльності установи, адміністративно-господарських або кадрових (особового складу) питань приймаються у вигляді постанови, рішення, наказу, розпорядження.
З огляду на таке, Фонд державного майна України у своєму листі від 03 листопада 2020 року №10-46-22250 наголосив відповідачу, що Регіональне відділення Фонду має вжити заходів для приведення рішень щодо надання погодження на здійснення невід'ємних поліпшень за договорами оренди від 06.12.2018 №1656-2018, та від 25.09.2018 №1634-2018 у відповідність до вимог Закону. Із зазначеною метою РВ Фонду необхідно:
- скасувати рішення Комісії з розгляду питань про надання згоди орендарю на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна (протоколи від 13.03.2020, від 10.03.2020, та від 12.03.2020);
- прийняти наказ про відмову у погодженні клопотання орендарів про здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, переданого в оренду за договорами оренди від 06.12.2018 №1656-2018, та від 25.09.2018 №1634-2018, з підстав, визначених статтею 21 Закону.
Позивачі вказують, що оскільки орендодавець надав згоду позивачам на проведення невід'ємних поліпшень орендованого ними майна, позивачі почали здійснювати невід'ємні поліпшення, тому орендодавець не може після цього прийняти рішення про відмову у наданні такої згоди.
Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування, оцінка аргументів сторін
З наведених обставин видно, що спірні правовідносини є за своїм змістом майновими, договірними, та стосуються прав та обов'язків сторін у відносинах щодо оренди державного майна. Позивачі вважають свої права порушеними, оскільки відповідачем надано згоду на здійснення орендарями поліпшень орендованого майна, однак згодом орендодавцем видано наказ про те, що вважати рішення про надання дозволу на здійснення невід'ємних поліпшень не прийнятим. На переконання позивачів, пункт 1 наказу Регіонального відділення ФДМУ по Рівненській та Житомирській областях (що стосується майна яке перебуває у користуванні орендарів) від 09 листопада 2020 року №578 необхідно визнати протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Відповідно до статті 283 Господарського Кодексу України (далі - ГК України) та статті 759 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Згідно з положеннями статті 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Право позивача на здійснення невід'ємних поліпшень може бути реалізоване лише в межах договору оренди державного майна.
Суд встановив, що станом на час укладення між позивачами та відповідачем договорів, чинним був Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року 2269-XII. Разом з тим з 01 лютого 2020 року введено в дію Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03 жовтня 2019 року № 157-IX.
Пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 передбачено, договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше: набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абз. 5 ч. 2 ст. 18 цього Закону, або 01.07.2020. Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом. Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Зважаючи на викладене, до правовідносин сторін, пов'язаних із продовженням договору оренди, застосовуються приписи Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року.
Згідно з нормами статті 759 ЦК України, законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
Відповідно до положень статті 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року 2269-XII (у редакції, чинній станом на дату укладення договорів) орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Державну політику у сфері оренди здійснюють: Кабінет Міністрів України, а також Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо державного майна.
Статтею 18-1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року 2269-XII (у редакції, чинній станом на дату укладення договорів) поточний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендарем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором. Капітальний ремонт майна, переданого в оренду, проводиться орендодавцем або іншим балансоутримувачем цього майна за його рахунок, якщо інше не встановлено договором. Якщо орендодавець або інший балансоутримувач майна, переданого в оренду, не здійснив капітального ремонту майна і це перешкоджає його використанню відповідно до призначення та умов договору, орендар має право: відремонтувати майно, зарахувавши вартість ремонту в рахунок орендної плати, або вимагати відшкодування вартості ремонту; вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Приписами статті 776 ЦК України передбачено, що поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право: 1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту; 2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Згідно з положеннями статті 778 ЦК України, наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення. Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за користування річчю. Якщо в результаті поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.
Згідно з правилами статті 23 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 10 квітня 1992 року 2269-XII (у редакції, чинній станом на дату укладення договорів) орендар має право за погодженням з орендодавцем, якщо інше не передбачено договором оренди, за рахунок власних коштів здійснювати реконструкцію, технічне переоснащення, поліпшення орендованого майна. Якщо в результаті поліпшення, зробленого орендарем за згодою орендодавця, створена нова річ, орендар стає її власником у частині необхідних витрат на поліпшення, якщо інше не передбачено договором оренди.
Невід'ємні поліпшення орендованого майна - це здійснені орендарем за час оренди заходи (перепланування, капітальний ремонт, реставрація), спрямовані на покращення стану орендованого майна, відокремлення яких призведе до зменшення його ринкової вартості (п. 2 Постанови КМ України від 10.12.2003 № 1891 "Про затвердження Методики оцінки майна"). Сюди, зокрема, відносять роботи, виконані орендарем за власний рахунок відповідно до рекомендованого переліку, а це: ремонт фасаду орендованого приміщення, всі види будівельно-монтажних та ремонтних робіт, які необхідно виконати з метою відновлення міцності та стійкості основних несучих конструктивних елементів орендованих приміщень: підсилення стін, фундаментів, перекриття будівлі, повна заміна окремих конструктивних елементів орендованих приміщень, які зазнали руйнування внаслідок тривалої експлуатації: заміна вікон, дверей, підлоги, системи опалення, водопостачання, каналізації, енергозабезпечення, зовнішніх мереж тощо.
Отже, на час отримання позивачами державного майна в оренду, законодавством було закріплено право наймача на проведення поліпшень майна, яке є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця. Поліпшення майна означає проведення в ньому таких змін, завдяки яким суттєво збільшується вартість майна, його корисність, порівняно зі станом, в якому воно було до передачі його наймачу, без зміни функціонального призначення речі.
Суд встановив, що договори оренди державного майна укладені між позивачами та відповідачем шляхом вивчення попиту, тобто без проведення аукціону.
З укладених між сторонами договорів видно, що для отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшень орендар звертається до орендодавця згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна.
Як встановлено судом, 17 лютого 2020 року позивачі звернулись до відповідача з листами, в яких просили надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, при цьому як на підставу для такого звернення позивачі посилались на положення у порядку, затвердженому наказом ФДМ України від 25.05.2018 № 686 "Про затвердження порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна", який розроблено з метою визначення процедури надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна.
Згідно з приписами пункту 2 Порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна (затвердженому наказом ФДМ України від 25.05.2018 № 686), процедура надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна включає такі етапи: 1) подання заяви і пакета документів орендарем; 2) розгляд заяви і документації орендаря; 3) прийняття відповідного рішення.
Відповідно до пунктів 3, 4, 7-10 Порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, для розгляду питання про надання згоди орендарю на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна орендар подає заяву і такі документи: 1) опис передбачуваних поліпшень і кошторис витрат на їх проведення; 2) інформацію про доцільність здійснення поліпшень орендованого майна; 3) приписи органів пожежного нагляду, охорони праці (за їх наявності); 4) довідку балансоутримувача про вартість об'єкта оренди згідно з даними бухгалтерського обліку на початок поточного року; 5) завірену копію проектно-кошторисної документації, якщо інше не встановлено договором оренди; 6) звіт за результатами експертизи кошторисної частини проектної документації на здійснення невід'ємних поліпшень. Інформація про доцільність здійснення невід'ємних поліпшень надається на підставі наданих орендарем документів: 1) у разі оренди цілісного майнового комплексу, будівлі або споруди - органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном (за його наявності); 2) у разі оренди приміщень, частин будівель і споруд - органом, уповноваженим управляти відповідним державним майном, або за його дорученням чи за його відсутності - балансоутримувачем. Згода на здійснення поліпшень надається з урахуванням висновків комісії та умов договору у формі листа орендодавця орендарю, у якому міститься погодження на поліпшення орендованого майна. У листі вказується на необхідність першочергового використання амортизаційних відрахувань на орендоване майно для здійснення поліпшень, які збільшують вартість орендованого державного майна. Після отримання згоди орендар складає графік виконання робіт і подає його орендодавцю. Після здійснення дозволених орендарю невід'ємних поліпшень орендар надає орендодавцю інформацію про завершення виконання робіт з поданням копій підписаних замовником і підрядником актів приймання виконаних робіт та документів, що підтверджують оплату зазначених робіт. Орендодавець зобов'язаний протягом 5 робочих днів після отримання інформації про здійснені поліпшення внести до бази даних інформаційно-пошукової підсистеми Фонду державного майна України "Етап - Оренда" інформацію про зміст поліпшень, витрати на поліпшення та джерело їх фінансування.
Своїми листами від 17 березня 2020 року відповідач надав згоду на проведення невід'ємних поліпшень орендованого позивачами майна.
А проте, 01 лютого 2020 року набрав чинності новий Закон України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX.
Відповідно до п. 1, 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03 жовтня 2019 передбачено, що цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію з 01 лютого 2020 року. Визнано таким, що втратив чинність, Закон України "Про оренду державного та комунального майна" (Відомості Верховної Ради України, 1992 р., № 30, ст. 416 із наступними змінами) з дня введення в дію цього Закону.
Отже, правовідносини сторін, які виникли до набрання чинності вказаним Законом, та продовжили існувати після введення його, підпадають під правове регулювання останнього.
Згідно з нормами статті 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Зважаючи на викладене, до спірних правовідносин застосовуються норми Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX. За таких умов, вказаний Закон у відношенні до наказу ФДМ України від 25.05.2018 № 686 "Про затвердження порядку надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна", на який позивач посилаються у позовній заяві, має вищу юридичну силу (як за видом нормативно-правового акту, так і за часом його прийняття).
Положеннями статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX визначені підстави та порядок здійснення поліпшень та ремонту майна, переданого в оренду.
Так, згідно з приписами частини 4 статті 21 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин), орендар може звернутися з клопотанням про отримання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень, якщо за розрахунками орендаря, підтвердженими висновком будівельної експертизи, його прогнозовані витрати на ремонт об'єкта оренди, за виключенням його витрат на виконання ремонтних робіт, що були зараховані згідно з частиною другою цієї статті, становитимуть не менш як 25 відсотків ринкової вартості об'єкта оренди, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна станом на будь-яку дату поточного року.
Рішення про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень державного майна приймає орендодавець за наявності письмової згоди балансоутримувача, а також згоди уповноваженого органу управління балансоутримувача у випадках, передбачених статутом чи положенням балансоутримувача, в порядку, встановленому Фондом державного майна України.
Рішення про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень комунального майна приймає представницький орган місцевого самоврядування чи визначені ним органи в порядку, встановленому відповідним представницьким органом місцевого самоврядування.
Згідно з нормами частини 5 статті 21 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) балансоутримувач орендованого майна приймає рішення про відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід'ємних поліпшень, якщо майно перебуває у задовільному стані і не вимагає додаткових поліпшень для здійснення орендарем виду діяльності, передбаченого договором оренди, або якщо поліпшення можуть бути виконані в межах поточного ремонту.
Частиною 6 статті 21 Законом України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX (у редакції, чинній станом на дату виникнення спірних правовідносин) встановлено, що підставами для прийняття рішення про відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід'ємних поліпшень є:
- отримання орендарем майна в оренду без проведення аукціону або конкурсу;
- прийняття балансоутримувачем майна рішення, передбаченого частиною п'ятою цієї статті.
Законодавство, що підлягало застосуванню у спірних правовідносинах, є загальнодоступним та обов'язковим для обох сторін спору, однак жодна із них, вирішуючи питання щодо здійснення невід'ємних поліпшень, його не застосувала.
Cуд зауважує, що позивачі не надали доказів щодо виконання вимог статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX стосовно отримання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень.
Як видно зі змісту частини 4 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX, законодавець визначив за яких умов витрати на ремонт об'єкта оренди можуть вважатися невід'ємними поліпшеннями, а орендар отримує право звернутися до орендодавця з клопотанням про отримання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень. Так, якщо за розрахунками орендаря, підтвердженими висновком будівельної експертизи, його прогнозовані витрати на ремонт об'єкта оренди, становитимуть не менш як 25 відсотків ринкової вартості об'єкта оренди, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна станом на будь-яку дату поточного року, такі витрати орендаря спрямовані на покращення стану орендованого майна, можуть вважатися невід'ємними поліпшеннями. Водночас за змістом даної норми до невід'ємних поліпшень не виключаються витрати орендаря на виконання ремонтних робіт, що були зараховані згідно з частиною другою цієї статті. Зокрема це здійснені орендарем витрати у випадку якщо орендоване майно неможливо використовувати за призначенням через його незадовільний стан, а орендарю було зараховано витрати на здійснення такого ремонту в рахунок орендної плати один раз протягом строку оренди.
Таким чином орендар може розраховувати на надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна якщо надасть орендодавцю клопотання про отримання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень із відповідними розрахунками його прогнозованих витрат на ремонт об'єкта оренди підтвердженими висновком будівельної експертизи. За таких умов витрати на ремонт об'єкта оренди, повинні становити не менш як 25 відсотків ринкової вартості об'єкта оренди, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна станом на будь-яку дату поточного року.
Отже право на "законне очікування/сподівання" зарахування витрат здійснених на ремонт орендованого майна як невід'ємних поліпшень виникає у орендаря у випадку дотримання ним встановленої процедури та виконання визначених законом умов.
Однак в даному випадку орендарі не навели суду таких обставин, не подали відповідних доказів на підтвердження дотримання ними встановленої законом процедури.
А саме, позивачі не надали суду доказів звернення до орендодавця у порядку передбаченому частиною 4 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX. Зокрема в матеріалах справи відсутні докази щодо:
- розрахунків орендарів, що їх прогнозовані витрати на ремонт об'єкта оренди, (за виключенням витрат на виконання ремонтних робіт, що були зараховані згідно з частиною другою цієї статті), становитимуть не менш як 25 відсотків ринкової вартості об'єкта оренди, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна станом на будь-яку дату поточного року;
- висновків будівельної експертизи, що підтверджують розрахунки орендарів стосовно прогнозованих витрат на ремонт об'єкта оренди;
- підтвердження ринкової вартості об'єкта оренди, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна станом на будь-яку дату поточного року;
- письмової згоди балансоутримувача об'єкта оренди на здійснення невід'ємних поліпшень;
- доказів надання зазначених документів орендодавцю разом із клопотанням про здійснення невід'ємних поліпшень.
А отже суд робить висновок про невиконання позивачами обов'язкових заходів, що обумовлюють надання згоди на невід'ємні поліпшення та відповідно є правовою підставою для "законних очікувань" цих орендарів. Позивачами не було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу. А тому немає підстав для тверджень, що у позивачів виникли "правомірні очікування", за захистом яких вони, як стверджується у позові, звернулись до суду.
Окрім цього суд враховує положення частини 6 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX, якою передбачено, що підставами для прийняття рішення про відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід'ємних поліпшень є отримання орендарем майна в оренду без проведення аукціону або конкурсу та прийняття балансоутримувачем майна рішення про відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід'ємних поліпшень.
Як в договорі від 06 грудня 2018 року так і в договорі від 25 вересня 2018 року балансоутримувачем майна визначено Регіональний офіс водних ресурсів у Рівненській області, а проте матеріали справи не містять письмової згоди балансоутримувача майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна.
Суд встановив, що позивачі отримали в оренду майно без проведення конкурсу або аукціону, тобто на день звернення до відповідача із клопотанням про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень не мали прав на задоволення такого клопотання.
У позові позивачі стверджують, що стан орендованого майна потребував поліпшень, нездійснення яких унеможливлювало реалізацію діяльності з використання цього майна та фактично робило мету оренди майна недосяжною.
Суд зауважує, що в такому випадку позивачам необхідно було керуватися приписами частини 2 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX, яка врегульовує випадки, якщо орендоване майно неможливо використовувати за призначенням через його незадовільний стан. Так, цією нормою передбачено, що в такому випадку, орендар має право на зарахування витрат на здійснення такого ремонту в рахунок орендної плати один раз протягом строку оренди в порядку та межах, визначених Порядком передачі майна в оренду. Водночас рішення про зарахування витрат орендаря, здійснених на проведення капітального ремонту, приймається орендодавцем за умови наявності письмової згоди балансоутримувача. За таких умов, необхідним є звернення орендаря до балансоутримувача.
А проте, положення частини 2 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX, що регулюють порядок зарахування витрат на здійснення ремонту в рахунок орендної плати у випадках, якщо орендоване майно неможливо використовувати за призначенням через його незадовільний стан, не передбачають можливості зараховувати такі витрати як невід'ємні поліпшення. Навіть більше, положення частини 4 цієї статті, якою унормовано порядок отримання орендарем згоди на здійснення невід'ємних поліпшень містять застереження щодо неможливості включення витрат на виконання ремонтних робіт, що були зараховані згідно з частиною другою цієї статті (тобто витрати на ремонт майна яке неможливо використовувати через його незадовільний стан), до витрат на здійснення невід'ємних поліпшень.
Таким чином законодавець відокремив два випадки у яких орендар може звертатися до орендодавця для отримання згоди щодо витрат на ремонт орендованого майна:
- щодо зарахування витрат на здійснення ремонту в рахунок орендної плати у випадках, якщо орендоване майно неможливо використовувати за призначенням через його незадовільний стан (частини 2, 3 статті 21 Закону від 03.10.2019 року № 157-IX);
- щодо здійснення невід'ємних поліпшень (частина 4 статті 21 Закону від 03.10.2019 року № 157-IX).
Наведені два випадки передбачають дві окремі взаємовиключні процедури щодо звернення для отримання відповідної згоди, поєднання яких законодавцем не передбачено.
Суд зауважує, що позивачі посилаючись на неможливість використання орендованого майна через його незадовільний стан, зверталися до орендодавця з проханням надати згоду на здійснення невід'ємних поліпшень. Однак, за таких умов, позивачам необхідно було звернутися з клопотанням щодо зарахування витрат на здійснення ремонту в рахунок орендної плати, як це передбачено правилами частини 2, 3 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX.
Окрім цього, позивачі, стверджуючи, що майно перебувало у незадовільному стані, потребувало поліпшень, нездійснення яких унеможливлювало використання майна, не надали суду жодних доказів на підтвердження таких обставин, що суперечить положенням частини 1 статті 74 ГПК України.
Натомість, як видно з акту прийому-передачі нерухомого майна від 06 грудня 2018 року (а.с. 17), акту прийому-передачі нерухомого майна від 25 вересня 2018 року (а.с. 26), технічний стан майна на час передачу в оренду - задовільний.
Такі обставини, на думку суду, не можуть свідчити про добросовісність позивачів щодо орендодавця, однак свідчать про бажання отримати згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна навіть всупереч законодавчо закріпленим правилам.
Водночас на думку суду, позивачі не позбавлені можливості звернутися до відповідача у порядку передбаченому законом щодо здійснення поліпшень та ремонту майна, переданого в оренду та належним чином, за наявності підстав, отримати право на зарахування витрат на здійснення такого ремонту в рахунок орендної плати, зокрема у порядку який передбачено частиною 2 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX.
Стосовно оцінки наявності у позивачів законних сподівань на отримання згоди на здійснення на підставі закону невід'ємних поліпшень майна для забезпечення своєї діяльності, щодо наявності у нього законних очікувань на легітимність, добросовісність та належне урядування орендодавця у спірних відносинах, необхідно зазначити наступне.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу містить 3 норми або правила, що визначені у справі "Спорронг та Лоннрот проти Швеції":
"Ця стаття містить три окремі норми. Перша норма, яка має загальний характер, проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма стосується випадків позбавлення майна і підпорядковує його певним умовам - вона міститься в другому реченні частини першої. Третя норма визнає, що держави мають право, зокрема, контролювати використання майна, відповідно до загальних інтересів, шляхом запровадження законів, які вони вважають необхідними для забезпечення такої мети; ця норма міститься в частині другій".
Дійсно, за практикою ЄСПЛ статтю 1 Першого протоколу до Конвенції можна застосовувати для захисту правомірних очікувань щодо певного стану речей у майбутньому. Зокрема такий висновок ЄСПЛ навів у справі "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії". Саме на цю справу посилаються позивачі обґрунтовуючи свої вимоги.
Водночас у рішенні "Пайн Велі Девелопмент Лтд" та інші проти Ірландії" від 23.10.1991 ЄСПЛ зауважив, що "правомірні очікування" виникають у особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала усі підстави вважати, що таке рішення є дійсним та розраховувати на певний стан речей.
Згідно з усталеною прецедентною практикою ЄСПЛ основу принципу правової визначеності утворює ідея передбачуваності (очікуваності) суб'єктом відносин визначених правових наслідків (правового результату) своєї поведінки, яка відповідає існуючим в суспільстві нормативним приписам.
Загалом як видно з практики ЄСПЛ "правомірні очікування" пов'язані не лише з діями державних органів, навіть якщо вони діють помилково, але й з поведінкою особи, яка має такі сподівання щодо майбутнього стану речей. Така поведінка повинна бути саме правомірною, тобто відповідати усім вимогам закону щодо отримання певного рішення відповідного уповноваженого органу.
Отже позивачі, стверджуючи про "правомірні очікування", що потребують судового захисту повинні підтвердити, що ними дотримано усіх вимог законодавства та вчинено усіх необхідних дій, що вимагаються для отримання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна.
У справі "Суханов та Ільченко проти України" (рішення від 26.06.2014, пункт 35) ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин "законне сподівання" на отримання "активу" також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов'язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має "законне сподівання", якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (див. рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Kopecky v. Slovakia) [ВП], заява 44912/98, п. 52, ЄСПЛ 2004-IX).
Проте не можна стверджувати про наявність законного сподівання, якщо існує спір щодо правильного тлумачення та застосування національного законодавства і вимоги заявника згодом відхиляються національними судами (див. вищенаведене рішення у справі "Копецький проти Словаччини" (Кореску v. Slovakia), п. 50; "Anheuser-Busch Inc. проти Португалії" (Anheuser-Busch Inc. v. Portugal) [ВП], заява 73049/01, п. 65, ЄСПЛ 2007-І).
Відповідно до частини 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з положеннями статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже вказані рішення ЄСПЛ суд застосовує у даній справі як джерело права.
Із обставин даної справи, видно, що виходячи із наведених вище норм права очікування позивачів для отримання задоволення своїх вимог не були засновані на законі, поведінка позивачів не відповідала критеріям добросовісності, а у державного органу наявне право виправити свою помилку. Понад те, на час звернення позивачів до відповідача з проханням надати згоду на здійснення невід'ємних поліпшень, норми чинного закону не дозволяли здійснювати невід'ємні поліпшення орендарям які отримали орендоване державне майно без проведення аукціону або конкурсу.
Отже суд встановив, що позивачі не дотримались усіх вимог законодавства та не вчинили усіх необхідних дій, що вимагаються для отримання такої згоди.
А тому, підсумовуючи, не можна стверджувати, що очікування орендарів ґрунтуються на законі та відповідно є законними. Тези позивачів про наявність у них правомірних очікувань щодо здійснення невід'ємних поліпшень орендованого ними державного майна не знаходять належного та достатнього підтвердження в матеріалах справи.
Суд також критично оцінює твердження позивачів про те, що положеннями нового Закону (від 03.10.2019 року № 157-IX) встановлено правила, що погіршують становище орендарів. Адже положеннями статті 21 цього Закону визначена можливість, у певних випадках, зарахування витрат на здійснення ремонту в рахунок орендної плати. Також нормами цього Закону передбачено можливість отримання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень. Однак отримання такої згоди передбачає виконання орендарем передбачених вимог та дотримання певної процедури.
Cуд констатує, що під час надання позивачам згоди на здійснення поліпшень відповідачем не було дотримано принципу належного урядування, оскільки всупереч наявній законодавчій забороні (частина 6 статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна") відповідач своїми листами надав позивачам згоду на здійснення таких поліпшень. Однак надалі, як встановив суд, відповідач усунув попередньо допущену помилку щодо надання згоди на здійснення поліпшень за відсутності законних підстав, що серед іншого також передбачає принцип "належного урядування".
Так, суд встановив, що Так, суд встановив, що на виконання листа ФДМ України від 01 листопада 2020 року №10-46-22250, у зв'язку з виявленими невідповідностями щодо надання згоди на здійснення позивачами невід'ємних поліпшень орендованого майна, керуючись положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна", видав наказ "Про відмову у погодженні на здійснення невід'ємних поліпшень" №578 від 09 листопада 2020 року, за яким РВ ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях. У наказі визначено: рішення про надання дозволу на здійснення невід'ємних поліпшень по об'єктах державної власності в тому числі: виробниче приміщення адмінбудинку літ. "А-4" загальною площею 1 418,7 кв.м., що розташований за адресою: м. Рівне, вул. Кавказька, 7 та одноповерхової будівлі (автогараж на 6 машин, майстерня, побутова кімната) та навісу за адресою: м. Рівне, вул. Курчатова, буд. 60 вважати не прийнятим.
на виконання листа ФДМ України від 01 листопада 2020 року №10-46-22250, у зв'язку з виявленими невідповідностями щодо надання згоди на здійснення позивачами невід'ємних поліпшень орендованого майна, керуючись положеннями Закону України "Про оренду державного та комунального майна", видав наказ "Про відмову у погодженні на здійснення невід'ємних поліпшень" №578 від 09 листопада 2020 року, за яким РВ ФДМ України по Рівненській та Житомирській областях. У наказі визначено: рішення про надання дозволу на здійснення невід'ємних поліпшень по об'єктах державної власності в тому числі: виробниче приміщення адмінбудинку літ. "А-4" загальною площею 1 418,7 кв.м., що розташований за адресою: м. Рівне, вул. Кавказька, 7 та одноповерхової будівлі (автогараж на 6 машин, майстерня, побутова кімната) та навісу за адресою: м. Рівне, вул. Курчатова, буд. 60 вважати не прийнятим.Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, верховенство права є одним з основних принципів (засад) господарського судочинства.
Зміст цього принципу полягає в тому, що верховенство права є засобом для досягнення внутрішньої мети права і правової системи загалом - забезпечення пріоритету природних прав людини. Принцип верховенства права є істотною характеристикою співвідношення між людиною і державою. За допомогою його дії діяльність держави спрямовується на виконання мети - утвердження і забезпечення прав людини.
У доповіді Венеційської комісії (схваленій на 86-му пленарному засіданні 25-26 березня 2011 року) на підставі аналізу правових систем європейських держав у пошуках спільних елементів, характерних для "верховенства права", запропоновано щонайменше 6 необхідних елементів, яких необхідно дотримуватися не лише формально, але й по суті. Ними є: 1) законність, включно з прозорим, підзвітним і демократичним процесом прийняття законів; 2) правова визначеність; 3) заборона довільності у прийнятті рішень; 4) доступ до правосуддя, що здійснюється незалежним і безстороннім судом, включно з можливістю оскаржити в суді адміністративні акти; 5) повага до прав людини; 6) недискримінація і рівність перед законом.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. Цей принцип має різні прояви. Зокрема, він є одним з визначальних принципів "доброго врядування" і "належної адміністрації" (встановлення процедури і її дотримання).
Суд вважає за необхідне застосувати зазначені принципи під час вирішення цього спору.
З огляду на викладене суд також уважає за необхідне звернути увагу на практику ЄСПЛ, зокрема за якою ЄСПЛ підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії", "Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" і "Москаль проти Польщі"). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії" і "Тошкуце та інші проти Румунії") і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини" та "Беєлер проти Італії"). Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (рішення у справі "Москаль проти Польщі"). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки"). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (рішення у справі "Лелас проти Хорватії").
Як було зазначено вище, судом встановлено, що принцип "належного урядування" під час надання згоди не був дотриманий відповідачем, разом з тим необхідним критерієм гарантій дотримання "права власності" є здійснення власником (користувачем) майна всіх дій в порядку та на умовах визначених законом, як "добросовісним власником".
Насамперед, застосовуючи норми статті 1 Першого протоколу до Конвенції та практику ЄСПЛ, необхідно зазначити, що поняття майна або власності підлягає автономному тлумаченню та може відрізнятися від тлумачення на рівні національного законодавства. Зміст поняття "майна" та те, чи стосується справа "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, необхідно розглядати у світлі практики ЄСПЛ. Так ЄСПЛ розглядав справи щодо порушення права власності, в яких об'єктами спору були "правомірні очікування" / "законні сподівання", як право вчиняти певні дії відповідно до виданого державними органами дозволу (наприклад, у справах "Пайн Велі Девелопмент Лтд. та інші проти Ірландії", "Стрейч проти Сполученого Королівства").
У зв'язку з викладеним суд вважає за необхідне зазначити, що у практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: 1) чи є втручання законним; 2) чи переслідує воно "суспільний інтерес"; 3) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано.
Як зазначено вище, суд встановив, що надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна відбулося всупереч обмеженням, що визначені законом.
У рішенні у справі "Серявін та інші проти України" ЄСПЛ зазначив: "Вимога законності, яка випливає з Конвенції, означає вимогу дотримання відповідних положень національного закону і принципу верховенства права (див. рішення у справі "Ентрік проти Франції" (Hentrich v. France) від 22.09.1994 р., серія А № 296-A, с. 19- 20, п. 42). Хоча проблему тлумачення національного законодавства мають вирішувати передусім національні органи влади, зокрема суди, завдання Суду полягає в тому, щоб з'ясувати, чи не суперечить результат такого тлумачення положенням Конвенції (див. рішення у справі "Кушоґлу проти Болгарії" (Kushoglu v. Bulgaria) від 10.05.2007 р., № 48191/99, п. 50)... (пункт 40 рішення у справі "Серявін та інші проти України").
А проте суд констатує, що позивачі отримали в оренду майно без проведення конкурсу або аукціону, тобто відповідно до правил статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" на день звернення до відповідача із клопотанням про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень не мали прав на задоволення такого клопотання.
Таким чином, видання спірного наказу відповідачем спрямоване на усунення попередньо допущеної помилки, відповідає суті принципу "належного урядування", є законним, переслідує загальносуспільний інтерес та є пропорційним визначеним цілям.
Суд зауважує, що надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень відноситься до повноважень орендодавця державного майна - ФДМ України та його органів. Зокрема таке рішення про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень або про відмову у погодженні клопотання орендаря про здійснення невід'ємних поліпшень приймається відповідно до частини четвертої - шостої статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX та належить до повноважень органів ФДМ України.
Досліджуючи дотримання відповідачем принципу "належного урядування" суд звертає увагу на наступні положення законодавства.
В преамбулі Закону України "Про оренду державного та комунального майна" зазначено, що цей Закон регулює: правові, економічні та організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим, а також передачею права на експлуатацію такого майна; майнові відносини між орендодавцями та орендарями щодо господарського використання майна, що перебуває в державній та комунальній власності, майна, що належить Автономній Республіці Крим.
Положення статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначають, що cуб'єктами орендних відносин є: орендар, орендодавець, балансоутримувач, уповноважений орган управління, представницький орган місцевого самоврядування або визначені ним органи такого представницького органу, Кабінет Міністрів України або орган державної влади, визначений Кабінетом Міністрів України.
Частиною 2 статті 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендодавцями є Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва.
У преамбулі Закону України "Про Фонд державного майна України" зазначено, що цей Закон визначає статус, організацію, повноваження та порядок діяльності Фонду державного майна України.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про Фонд державного майна України", Фонд державного майна України є центральним органом виконавчої влади із спеціальним статусом, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Діяльність Фонду державного майна України ґрунтується на принципах верховенства права, законності, безперервності, відкритості, прозорості та відповідальності (стаття 2 Закону України "Про Фонд державного майна України").
Відповідно до статті 4 Закону України "Про Фонд державного майна України" до основних завдань Фонду державного майна України серед іншого належать: реалізація державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Фонд державного майна України здійснює свої повноваження безпосередньо і через регіональні відділення в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі та представництва у районах та містах, створених Фондом державного майна України, у разі необхідності. Регіональні відділення та представництва діють на підставі положень, що затверджуються Головою Фонду державного майна України (частини 1, 3 статті 6 Закону України "Про Фонд державного майна України").
Наказом Фонду державного майна України від 22 квітня 2019 року № 402 затверджено Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - Положення про РВ).
Відповідно до пунктів 1, 3 Положення про РВ, Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях (далі - регіональне відділення) є територіальним органом Фонду державного майна України, що реалізує державну політику у сфері приватизації, оренди, оцінки, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління. Завданням регіонального відділення є реалізація повноважень Фонду, зокрема державної політики у сфері приватизації, оренди, використання та відчуження державного майна, управління об'єктами державної власності, у тому числі корпоративними правами держави щодо об'єктів державної власності, що належать до сфери його управління, а також у сфері державного регулювання оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності.
Основними завданнями регіонального відділення серед іншого є: здійснення повноважень орендодавця державного майна; здійснення контролю у сфері організації та проведення приватизації державного майна, відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством, передачі державного майна в оренду та користування (підпункти 4, 5 пункту 4 Положення про РВ).
У пункті 5 Положення про РВ визначено, що регіональне відділення відповідно до покладених на нього завдань та в межах повноважень, делегованих Фондом у сфері оренди державного майна виступає орендодавцем цілісних (єдиних) майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не увійшло у процесі приватизації (корпоратизації) до статутного капіталу господарських товариств, що перебувають у державній власності; здійснює контроль за використанням орендованого нерухомого майна.
Відповідно до пункту 10 Положення про РВ, регіональне відділення у межах своїх повноважень видає акти організаційно-розпорядчого характеру.
Як зазначено судом, принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість. Будь-яка інша позиція була б рівнозначною санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
Таким чином, у зв'язку з допущеною помилкою відповідачем вчинено дії щодо виправлення вказаної помилки, що відповідає принципу "належного урядування". Водночас, оскільки позивачі діяли не у порядку та спосіб, що визначений законом, виправлення вказаної помилки не може трактуватись як втручання органів державної влади в майнові права, а таке втручання є виправданим, оскільки здійснюється з метою задоволення "суспільного інтересу".
На думку суду відповідач видаючи спірний наказ діяв в межах своїх повноважень, що зокрема підтверджується наведеними вище законодавчими нормами, а також змістом листа ФДМ України від 01 листопада 2020 року №10-46-22250, копія якого наявна у матеріалах справи.
Частиною 1статті 21 ЦК України визначено підстави визнання незаконним правового акта органу державної влади. Так, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.
Отже підставою для визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, виданого органом державної влади законодавець визначив одночасну наявність двох обставин: -суперечність актам цивільного законодавства; -порушення таким актом цивільних прав або інтересів позивача.
На думку суду, спірний наказ відповідача не лише не суперечить актам цивільного законодавства, але натомість усуває попередню помилку допущену цим органом. Суд не встановив обставин щодо суперечності спірного акта нормам цивільного законодавства. Наказ відповідача видано в межах повноважень, спрямовано на врегулювання індивідуальних правовідносин, зокрема на приведення таких правовідносин щодо оренди державного майна у відповідність до вимог законодавства, а також на усунення попередньо допущеної помилки стосовного належного управління державним майном.
Щодо другого обов'язкового критерію - порушення таким актом цивільних прав або інтересів позивача, то суд зазначає, що позивач у позові зауважив про порушення спірним наказом його майнових прав, а саме - права на "правомірне очікування/законне сподівання", яке за практикою ЄСПЛ гарантується конвенцією та може бути захищене на рівні із правом власності на майно. Однак суд не встановив обставин наявності у позивачів "правомірних очікувань", обставин порушення спірним актом прав позивачів. Натомість суд встановив обставини, що свідчать про те, що дії позивачів не відповідали вимогам закону, а відповідач, видаючи спірний акт, прагнув усунути попередню помилку, що відповідає загальносуспільним інтересам та принципам "належного урядування".
Таким чином суд не встановив підстав для визнання незаконними та скасування положень спірного наказу від 09 листопада 2020 року № 578.
Суд також вважає за необхідне зауважити щодо можливих юридичних наслідків стосовно долі орендованого державного майна у випадку невжиття відповідачем заходів щодо усунення попередньо допущеної помилки - надання згоди позивачам на здійснення невід'ємних поліпшень.
Приватизація переданого в оренду державного та комунального майна здійснюється в порядку, встановленому чинним законодавством України (частина 4 статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX).
Так, нормами статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" визначаються підстави приватизації об'єктів державної та комунальної власності, переданих в оренду. Зокрема норми цієї статті визначають, що приватизація об'єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови, передбачені частиною другою цієї статті.
Відповідно до положень частини 2 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна із зазначених у цій частині умов, серед яких зокрема такі:
-орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об'єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб'єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна;
-орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід'ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу.
Згідно з нормами частини 3 статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об'єкта шляхом викупу.
Таким чином, отримавши всупереч вимогам чинного Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 року № 157-IX згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, позивачі в майбутньому можуть безпідставно претендувати на право на приватизацію цього майна шляхом викупу, що буде рівноцінним санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам.
У судовому засіданні представник позивача стверджував, що позивачі понесли витрати на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна після отримання згоди на їх здійснення у лютому 2020 року. Однак доказів таких витрат, їх розмірів тощо позивачі суду не надали.
Відповідно до приписів частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з вимогами статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до положень статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Також, згідно з нормами статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Правилами статті 13 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Висновки суду
За результатами розгляду спору суд встановив, що звертаючись до відповідача з клопотанням про надання згоди на здійснення невід'ємних поліпшень, позивачами не було дотримано порядку, що був встановлений чинним законодавством. В свою чергу відповідач всупереч положенням статті 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" надав згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна.
Після встановлення вказаних невідповідностей відповідачем виправлено допущену помилку шляхом прийняття наказу про відмову у погодженні на здійснення невід'ємних поліпшень, що надані позивачам.
Відтак, оскільки вказаний наказ не порушує законні права та інтереси позивачів (оскільки в силу вимог закону позивачі не можуть отримати згоду на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, а також позивачами не було дотримано процедуру звернення, що передбачена законом) в суду відсутні підстави для задоволення даного позову.
Розподіл судових витрат
Згідно з положеннями статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У зв'язку з відмовою в задоволенні позову, судові витрати покладаються на позивачів, а саме 2 270,00 грн. на позивача 1, та 2 270,00 грн. на позивача 2.
Керуючись статтями 73, 74, 76-79, 91, 120, 123, 129, 233, 238, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. В задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивачів.
Позивач: Громадська організація "Ветеранів та інвалідів Рівненщини "НЕЗЛАМНИЙ"
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю "ТРЕЙД СИСТЕМИ"
Відповідач: Регіональне відділення Фонду державного майна України по Рівненській та Житомирській областях
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).
Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.
Повне рішення складено та підписано 11 червня 2021 року.
Суддя Качур А.М.