"01" червня 2021 р.м. Одеса Справа № 916/310/21
Господарський суд Одеської області у складі:
Суддя Гут С.Ф.
При секретарі судового засідання Борисовій Н.В.
За участю представників сторін:
від позивача: Бичков В.В., на підставі довіреності;
від відповідача - не з'явився.;
розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про тлумачення умов договору,-
08.02.2021 року позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою (вх. ГСОО № 362/21) до відповідача - Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про тлумачення умов договору.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 11.02.2021р. було відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження із призначенням підготовчого засідання на 04.03.2021р. о 10:20 год.
15.02.2021р. до канцелярії суду від позивача надійшло клопотання про залучення до матеріалів справи документів за вх.№4170/21.
26.02.2021р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву за вх.№5465/21, відповідно до якого просить суд відмовити у задоволені позовних вимог.
03.03.2021р. до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив за вх.№5952/21, відповідно до якої позивач підтримує позов в повному обсязі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 04.03.2021р. було відкладено підготовче засідання по справі №916/310/21 на 30.03.2021р. о 10:30 год.
15.03.2021р. до канцелярії суду від представника відповідача надійшли письмові пояснення по справі за вх.№6992/21.
16.03.2021р. до канцелярії суду від представника позивача надійшли письмові пояснення по справі за вх.№7165/21.
23.03.2021р. до канцелярії суду від відповідача надійшло клопотання про долучення додаткових документів до матеріалів справи за вх.№7743/21.
26.03.2021р. до канцелярії суду від представника позивача надійшли заперечення проти клопотання від 18.03.2021р. про долучення копії довіреності за вх.№8347/21.
30.03.2021р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог за вх.№8646/21.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.03.2021р. було продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання до 22.04.2021р. о 10:30 год.
16.04.2021р. до канцелярії суду від відповідача надійшов відзив на уточнену позовну заяву за вх.№10584/21, відповідно до якого просить суд позовні вимоги залишити без задоволення.
19.04.2021р. до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив щодо уточнення позивачем позовних вимог за вх.№10730/21.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 22.04.2021р. було закрито підготовче провадження із призначення розгляду справи №916/310/21 по суті на 11.05.2021р. о 11:30 год.
11.05.2021р. до канцелярії суду від позивача надійшла заява в порядку частини 8 ст. 129 ГПК України за вх.№12613/21.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 11.05.2021р. було відкладено судове засідання на 01.06.2021р. о 10:00 год.
У даному випадку суд враховує, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України Про доступ до судових рішень).
В ході розгляду даної справи господарським судом Одеської області, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
01.06.2021р. судом після повернення з нарадчої кімнати, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив:
25.08.2020 року між ТОВ "ТАКТ" (надалі за текстом - позивач, постачальник) та Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі діючих на підставі довіреності посадових осіб Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» (надалі за текстом - відповідач, замовник) був укладений договір поставки № ОД/НХ-20-413-НЮ в межах виробничої діяльності Регіональної філії (слідує з юридичних реквізитів до договору та додатків до нього).
Відповідно до п. 1.1 договору, ПОСТАЧАЛЬНИК передає у власність ЗАМОВНИКА, а ЗАМОВНИК оплачує товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами (далі - «товар»), які зазначені у специфікації (Додаток № 1), що додається до договору про закупівлю і є його невід'ємною частиною. ПОСТАЧАЛЬНИК передає у власність ЗАМОВНИКА товар на умовах, зазначених в договорі.
Відповідно до умов розділу 5 спірного договору п. 5.1. поставка Товару проводиться партіями протягом строку дії Договору тільки на підставі наданої письмової рознарядки (заявки) ЗАМОВНИКА, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності ЗАМОВНИКА до приймання Товару.
Зі сторони ЗАМОВНИКА рознарядка (заявка) підписується з урахуванням вимог статуту ЗАМОВНИКА щонайменше двома такими уповноваженими особами: директор (особа, що виконує його обов'язки) філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця»; перший заступник директора (особа, що виконує його обов'язки) філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця»; головний інженер (особа, що виконує його обов'язки) філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця», заступник директора (особа, що виконує його обов'язки) філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця»;
Пунктом 5.2. Договору визначено, що ТОВАР має бути поставлений на підставі письмових рознарядок (заявок) впродовж 10 робочих днів з моменту їх отримання будь-яким способом (факсом: (056) 372- 90-90); електронною поштою info@taktmetal.com; листом за адресою: 49000, м. Дніпро, вул. Героїв Крут, буд. 16-А) ПОСТАЧАЛЬНИКОМ у кількості, визначеній у рознарядці (заявці). Замовник має право розірвати договір в односторонньому порядку, якщо Товар не поставлений Замовнику впродовж 10 робочих днів від дня одержання постачальником рознарядки (заявки) Замовника.
Пунктом 5.3. Договору встановлено, що ЗАМОВНИК не несе відповідальності та обов'язку оплати за поставлений Товар за рознарядкою (заявкою), що підписана іншими особами, ніж тими, що визначені у п.5.1. цього Договору.
Згідно п. 5.5 договору Товар постачається за рахунок та транспортом ПОСТАЧАЛЬНИКА на склад ЗАМОВНИКА (65098, м. Одеса, вул. Степна, 2) на умовах DDP в редакції ІНКОТЕРМС 2010.
А тому, сторонами були узгоджені вищевказані істотні умови відповідно до яких постачальник несе ризики понесения збитків у разі поставки товару за письмової рознарядки (заявки) ЗАМОВНИКА, яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності ЗАМОВНИКА до приймання Товару які не відповідають умовам договору, а також ризик не отримання плати та притягнення до відповідальності за поставлений Товар за рознарядкою (заявкою), що підписана іншими особами, ніж тими, що визначені у п.5.1. цього Договору.
Згідно п. 16.2 договору строк дії цього договору встановлюється сторонами з моменту його підписання до 31.12.2020, в частині відвантаження товару - до 25.12.2020, в частині виконання обов'язків щодо розрахунків по договору - до закінчення місяця, наступного за місяцем, у якому закінчується строк реєстрації податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН за операціями із цього Договору.
Позивач вказує, що за 24 календарних дня до спливу строку дії договору (в частині відвантаження товару- до 25.12.2020р.) відповідач вперше оформив дві заявки від 01.12.2020р. № НХ- 09/5293 та від 01.12.2020 р. № № НХ-09/5294 які підписані двома службовими особами повноваження та займана посада яких нічим не було підтверджено, а саме заступником директора Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» з рухомого складу Петренко О.І. та заступником директора Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» з інфраструктури Сажин А.Г. Однак, вказані листи були отримані позивачем 14.12.2020 р. новою поштою.
У зв'язку з тим, що п.5.1 договору встановлений особливий порядок підписання рознарядок (заявок) та всі ризики покладаються тільки на позивача (постачальника), то позивач зазначає, що ним листом від 24.12.2020 р. № 547 було повідомлено відповідача про невідповідність рознарядок в частині осіб (підписантів).
Позивач виходив з того, що повноваження підписантів договору нотаріально посвідчені, тоді як повноваження та службове становище підписантів заявок (рознарядок) не підтверджені (не відомі) та обидва підписанти вказані як заступники директора Регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Українська залізниця» з різних питань, тоді як згідно п.5.1 договору наведений перелік різних посад.
Точний (буквальний) зміст цього переліку осіб на думку позивача дає підстави для висновку що мова йдеться про одну з нижчеперелічених осіб яка може виступати підписантом у кожній, умовно кажучи, категорії:
- директор (особа, що виконує його обов'язки) філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (1 категорія);
- перший заступник директора (особа, що виконує його обов'язки) філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (2 категорія);
- головний інженер (особа, що виконує його обов'язки) філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (3 категорія),
- заступник директора (особа, що виконує його обов'язки) філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» (4 категорія)
На думку позивача дві згадані в п.5.1 договору з однієї категорії одночасно не можуть бути підписантами однієї заявки (рознарядки) і не тому що фізично це не можливо, а тому, що це істотна умова договору, це не передбачено договором та всі негативні ризики покладаються виключно на позивача (постачальника) виходячи із наступного.
Позивач звертає увагу, що директор філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» та особа, що виконує його обов'язки) не можуть одночасно бути двома підписантами у розумінні умов п.5.1 договору та це суперечить їх правовому статусу для підписання однієї заявки (якщо діє одна особа, то повноваження іншої не чинні).
Перший заступник директора філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» та особа, що виконує його обов'язки не можуть одночасно бути двома підписантами у розумінні умов п.5.1 договору та це суперечить їх правовому статусу для підписання однієї заявки (якщо діє одна особа, то повноваження іншої не чинні).
Головний інженер філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» особа, що виконує його обов'язки) не можуть одночасно бути двома підписантами у розумінні умов п.5.1 договору та це суперечить їх правовому статусу для підписання однієї заявки (якщо діє одна особа, то повноваження іншої не чинні).
Також зазначає, що заступник директора філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» особа, що виконує його обов'язки) також не можуть одночасно бути двома підписантами у розумінні умов п.5.1 договору та це суперечить їх правовому статусу для підписання однієї заявки (якщо діє одна особа, то повноваження яка виконує його обов'язки є не чинними).
Позивач стверджує, що договором не передбачено підписання заявок (рознарядок) двома різними заступниками директора філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця», документи які підтверджують займані підписантами посади позивачу також не надані і саме ця обставина стала підставою для звернення позивача до відповідача з листом від 24.12.2020 р. № 547.
Також зазначає, що Відповідач листом від 30.12.2020 р. № НХ-09/5990 який отримав позивач 28 січня 2021 р. надав відповідь на лист позивача від 24.12.2020 р. № 547 в якому заперечив факт підписання заявок (рознарядок) від 01.12.2020р. № НХ-09/5293 та від 01.12.2020 р. № № НХ-09/5294 не у відповідності до умов п.5.1 договору, але без будь-якого обґрунтування. Посади займані підписантами заявок нічим не підтвердив та обмежився лише тим, що вони працюють заступниками директорів, без врахування точного (буквального) змісту умов п.5.1 договору.
Таким чином, між сторонами виник спір щодо різного розуміння та тлумачення умов п.5.1 та п.5.2 спірного договору, а відтак це питання стосується і негативних правових наслідків для позивача (постачальника) які передбачені умовами п.5.3 договору та тлумачення його умов, розуміння того кого слід вважати «іншими особами» які згадуються в п.5.3 договору.
Позивач зазначає, що предметом спору є різне тлумачення сторонами умов п.5.1, п.5.2 та п.5.3 договору.
Метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення необхідно розуміти як спосіб надання можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.
На думку позивача, виконання договору не розпочалося, оскільки сторони по різному тлумачать умови п.5.1, п.5.2, п.5.3 договору щодо оформлення заявок (рознарядок), умов та моменту з якого відраховується строк поставки, від чого залежить розуміння та правові наслідки передбачені п.5.3 договору та про які інші особи в цьому пункті йдеться мова.
А відтак спір в цій справі стосується кінцевого питання яким чином розуміти умови п.5.1 договору в частині оформлення заявок (рознарядок), умови застосування приписів п.5.2, п.5.3 договору та для цього необхідно їх тлумачення судом.
Позивач вважає, що Відповідач тлумачить умови п.5.1 договору так нібито заявку (рознарядку) можуть підписувати два різних заступника директора філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» і це є достатнім на його думку, хоча прямо і не передбачено умовами договору. В силу п.5.2 позивач мав поставити товар з моменту отримання спірних заявок без підтвердження займаних посад підписантами та не вважає другого підписанта (іншого заступника директора) іншою особою у розумінні п.5.3 договору.
Позивач вважає, що ненаписані (ті які мала на увазі сторона) в договорі умови щодо порядку підписання та підписантів заявок (рознарядок) не можна тлумачити. Адже під час тлумачення умов договору поруки а ні сторони, а ні суд не мають права створювати нові його умови, яких немає у тексті (змісті) такого договору, а суд лише роз'яснює вже наявні умови.
Тобто, позивач тлумачить умови п.5.1 договору таким чином, що вони обмежується суто написаними умовами самого договору та стосується різних осіб які вказані у наведеному в ньому переліку, допускає що одним з підписантів заявки (рознарядки) має право бути будь-який заступник директора, але інший підписант має бути іншою за посадою особою (директор, перший заступник директора, головний інженер (особою, яка виконує їх обов'язки).
Виходячи з буквального тексту п.5.1 договору позивач не вважає що дві особи які займають рівноцінну посаду (заступник директора) можуть бути підписантами заявки (рознарядки) без участі інших осіб вказаних в п.5.1 договору та саме з цим пов'язував власні ризики не отримати оплату, нести ризики неотримання відшкодування збитків, неможливості притягти відповідача до відповідальності.
Позивач вважає, що прямо не узгоджені сторонам договору умови не породжують для нього зобов'язання. Але можуть мати негативні наслідки.
Також було зазначено, щ за вказаних обставин спірні умови договору не дають можливості позивачу прогнозувати правові наслідки оформлення відповідачем власних заявок, оскільки пункт 5.3 договору припускає, що внаслідок помилки чи зловживання з боку самого відповідача щодо підписантів його заявки (розпорядження), адже ніхто інший ніж він не може скласти та направити їх позивачу (постачальнику), він отримує можливість як виконувати та і не виконувати свої зобов'язання, залишаючи саме за собою право правової оцінки заявки (розпорядження) виключно на власний розсуд та покладаючи відповідальність на позивача.
Тлумачення відповідачем істотних умов п.5.1 договору всупереч його точному змісту порушує права та інтереси позивача, не відповідає його волевиявленню на момент підписання договору, адже відповідач вимагав виконання зобов'язань за умови невиконання ним умов п.5.1 договору та тим більш в строк який вони не могли бути виконаний позивачем без порушення граничного стоку поставки товару (до 25.12.2020 р.) - впродовж 10 робочих днів з моменту отримання заявок (з доставкою у м. Одеса) без притягнення позивача до відповідальності за порушення строку поставки.
Позивач просить суд взяти до уваги, що згідно п.5.1 договору поставка Товару проводиться партіями протягом строку дії Договору, а загальна вага товару що підлягає поставці складає 199,3 тони, що є значним та потребує залучення значної кількості автотранспортних засобів.
Відсутність реального наміру у відповідача отримати товар є очевидною (відповідач не вимагає виконання зобов'язання в натурі, направив заявку оформлену неналежним чином та в строк, що унеможливлює поставку товару у відповідності до умов договору, згідно специфікації відповідач замовив 199,3 топи сортового металопрокату, а згідно заявки від 01.12.2020р. № НХ-09/5293 просив поставити товар в кількості 41,075 тони, згідно заявки від 01.12.2020 р. № № НХ-09/5294 просив поставити товар в кількості 61,7 тони сортового металопрокату, а разом 102,775 тони).
При цьому відповідач має право: у разі невиконання умов п.5.1 договору не оплачувати товар (п.5.3 договору), в односторонньому порядку зменшити обсяг закупівлі залежно від реального фінансування хоч до 1 грн. (п.1.4 договору), але повідомлення про це не направляв, на підставі п.16.2 договору має право в односторонньому порядку розірвати договір у випадку передбаченому п.5.1 договору, але таку вимогу не заявляв.
Також зазначає, що в спірному договорі відповідач для себе взагалі не передбачив жодної відповідальності за не оплату, несвоєчасну оплату чи за відмову від оплати товару, відмову від договору, відмову від товару з будь-яких причин які не залежать від постачальника.
В сукупності це свідчить про недобросовісну поведінку відповідача, має намір отримати надприбутки у вигляді штрафів, пені, а не прибуток за рахунок власної господарської діяльності у відносинах з позивачем. Зловживаючи своїми правами відповідач має наміром завдати позивачу збитки, адже сукупний розмір штрафних санкцій є надмірно великий 331918,00 грн (майже 10% від загальної вартості товару за договором на суму 3265674,99 грн) за відсутності будь яких витрат для придбання товару з власного боку.
З наведених підстав, Товариство з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про тлумачення умов договору.
Дослідивши в відкритому судовому засіданні матеріали справи, надані сторонами докази, проаналізувавши норми чинного законодавства, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) від 04.11.1950р. передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Виходячи зі змісту положень ст. ст. 626, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно зі ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Положеннями ст. 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Тлумачення умов договору, в силу приписів ст. 637 ЦК України, здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. У разі тлумачення умов договору можуть враховуватися також типові умови (типові договори), навіть якщо в договорі немає посилання на ці умови.
Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.
Верховним Судом у постанові від 09.07.2020р. по справі №922/404/19 наголошено, що підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. Тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює існуючі умови угоди. Тобто, у розумінні наведених приписів, на вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов. При цьому, зважаючи на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину, тому тлумачення договору можливе до початку виконання сторонами його умов.
Крім того, у постанові від 29.04.2020р. по справі № 916/2482/18 Верховний Суд дійшов висновку, що у ч. ч. 3, 4 ст. 213 ЦК визначено загальні способи, що застосовуються при тлумаченні, які втілюються у трьох рівнях тлумачення. Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів. Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також із намірами сторін, які вони виявляли при вчиненні правочину, а також із чого вони виходили при його виконанні. Третім рівнем тлумачення (якщо перші два не дали результатів) є врахування: а) мети правочину, б) змісту попередніх переговорів, в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше у правовідносинах між собою), г) звичаїв ділового обороту; ґ) подальшої поведінки сторін; д) тексту типового договору; е) інших обставин, що мають істотне значення. У розумінні наведених положень закону тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення суперечностей та прогалин у трактуванні його положень.
З огляду на викладене, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені ст. 213 Цивільного кодексу України, тобто, тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.
Правочин тлумачиться судом при розгляді спору. Тобто, суд наділений повноваженнями вирішувати вказані вимоги лише тоді, коли сторони мають різне уявлення щодо свого волевиявлення або волевиявлення іншої сторони.
Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змогу з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. На вимогу однієї або двох сторін договору суд може постановити рішення про тлумачення змісту цього договору без зміни його умов.
Метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.
Таким чином, тлумаченню підлягає зміст угоди або її частини у способи, передбачені статтею 213 Цивільного кодексу України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень. Тлумачення не може створювати нових умов, тільки роз'яснювати вже існуючі умови договору.
З огляду на те, що метою тлумачення правочину є з'ясування змісту його окремих частин, який складає права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину. Вказану правову позицію висловлено Касаційним господарським судом у складі Верховного суду у постанові від 14.02.2018 по справі № 925/106/17.
При цьому, підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, понять і термінів тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір, тлумачення не може створювати, а лише роз'яснює наявні умови угоди. Вказану правову позицію висловлено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.04.2019 по справі № 916/1171/18.
Предметом заявлених позивачем позовних вимог до відповідача є позовні вимоги про тлумачення умов п. 5.1 , п. 5.2 та п. 5.3 Договору поставки №ОД/НХ-20-413-НЮ від 25.08.2020р., у зв'язку з наявністю між сторонами різного розуміння умов договору про те: яким чином слід розуміти умови договору щодо зобов'язання замовника оформити письмову заявку (рознарядку), яка вважається дозволом на поставку та є підтвердженням готовності замовника до приймання товару, тобто, хто є належними підписантами кожної окремої заявки (рознарядки) за спірним договором, за яких є дійсною, а постачальник зобов'язаний прийняти її до виконання (чи мають бути дотримані приписи пункту 5.7 Положення про регіональну філію) та хто є «іншими особами» у розумінні п. 5.3 Договору (яке значення має наявність чи відсутність серед підписантів заявки (рознарядки) керівника (директора) філії або особи яка виконує його обов'язки та має нотаріально посвідчену довіреність).
Суд звертає увагу на той факт, що на виконання умов п. 5.2 договору, відповідачем було направлену позивачу письмові заявки №НХ-09/5293 від 01.12.2020 р., №НХ-09/5294 від01.12.2020 р., підписані з дотримання правил двох підписів, відповідно п. 5.7 Положення про регіональну філію «Одеська залізниця» - двох посадових осіб, заступників директора філії (п. 5.2 договору), на підтвердження повноважень яких до матеріалів справи було надано завірену копію нотаріально посвідченої довіреності.
Також вказує, що умовами договору не передбачено питання щодо підтвердження повноважень осіб, які підписали зазначені письмові заявки, та позивач взагалі, відмовився від їх виконання, що підтверджується листом Позивача за вих. №547 від 24.12.2020 року.
Крім того, враховуючи наведене, цілком зрозуміло, хто є належними підписантами - посадові особи, перелік яких зазначено у п. 5.2 договору, письмова заявка є дійсною, за умов її підписання особами, визначеними у п. 5.2 договору з дотриманням правила двох підписів посадових осіб, згідно п. 5.7 Положення про філію.
За таких обставин, які були дотриманні, постачальник був зобов'язаний прийняти письмові заявки №НХ-09/5293 від 01.12.2020 р., №НХ-09/5294 від 01.12.2020 р., до виконання.
Інші особи у розумінні п. 5.3 договору, - особи, які не зазначені у п. 5.2 договору.
Щодо керівника філії, було вірно звернено відповідачем увагу, що керуючий філією беззаперечно має право підписувати в тому числі і письмові заявки, за умови дотримання правила двох підписів та за наявності нотаріально посвідченої довіреності, як і інші особи, вказані у п. 5.2 договору.
Звернення Позивача до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про тлумачення умов правочину 02.02.2021 року відбулося після закінчення строку дії договору поставки - 31.12.2020 року, та після спливу терміну виконання зобов'язання.
Стаття 15 ЦК передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Наведена норма визначає об'єктом захисту саме порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Оскільки, відповідно до статті 16 ЦК порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту, тому суд при вирішенні спору має надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права способам, що встановлено чинним законодавством, чи відповідає правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Згідно із ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати й на його ефективність з точки зору ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У п. 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, суд указав на те, що за деяких обставин вимоги ст. 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за ст. 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, у тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 (заява № 38722/02).
Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
Підсумовуючи вищезазначене, суд доходить висновку щодо необхідності відмови у задоволенні заявлених Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" позовних вимог про тлумачення умов договору.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини, позовні вимоги в даній справі є необґрунтованими та безпідставними, а відтак у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
У відповідності до ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду від 21 січня 2018 року у справі №5-249кс15.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до приписів ст.129 ГПК України витрати по сплаті судового збору, покладаються на позивача.
Керуючись ст.ст.13, 20 73, 74, 76, 86, 126, 129, 165, 232, 233, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТАКТ" до відповідача Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі Регіональної філії "Одеська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" про тлумачення умов договору - відмовити.
2. Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 11 червня 2021 р.
Суддя С.Ф. Гут