ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.06.2021Справа № 910/5552/21
За позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО»
до Громадської організації «Рада Національних спільнот України»
про стягнення 144 516, 67 грн
Суддя Я.А.Карабань
Без виклику представників сторін (судове засідання не проводилось).
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Громадської організації «Рада Національних спільнот України» (надалі-відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 144 516, 67 грн, з яких: 133 590, 44 грн основний борг, 4 319, 39 грн пеня, 1 827, 83 грн 3 % річних та 4 779, 01 грн інфляційні втрати.
Позовні вимоги з посиланням на ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 612, 625, 629 Цивільного кодексу, ст. 193, 216, 230 - 232 Господарського кодексу України, ст. 19, 20 Закону України «Про теплопостачання», п. 40 Правил користування теплової енергії, мотивовані неналежним виконанням відповідачем свого грошового зобов'язання за договором № 530020-0102 на постачання теплової енергії від 27.02.2020, у частині повної та своєчасної оплати наданих послуг.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
21.04.2021 від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи з викликом сторін. В обґрунтування зазначеного клопотання зазначено, що дана справа є складною та має суттєве значення для сторін, а тому не може бути розглянута за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.04.2021 у задоволенні клопотання представника позивача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін відмовлено, з підстав викладених в ухвалі суду.
12.05.2021 від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: докази направлення актів та розрахунків відповідачу, оборотно-сальдова відомість за період з березня 2020 року по квітень 2021 року та підтвердження, що станом на 11.05.2021 ціна позову залишається незмінною.
Відповідач у строк, встановлений ч. 1 ст. 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзиву на позов, тобто не скористався наданими йому процесуальними правами, передбаченим ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Про розгляд даної справи відповідач був повідомлений ухвалою суду від 12.04.2021, яка вручена відповідачу 17.04.2021, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105476345355.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги відсутність будь-яких клопотань сторін, у яких останні заперечували проти розгляду даної справи по суті, а також зважаючи на наявність в матеріалах справи всіх документів та доказів, необхідних для повного, всебічного та об'єктивного її розгляду і вирішення цього спору, суд дійшов висновку про можливість вирішення по суті наведеної справи, призначеної до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення/виклику представників сторін (без проведення судового засідання), за наявними в ній матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши надані документи та матеріали, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд
Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 за № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго».
На виконання розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
Таким чином, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго».
27.02.2020 між позивачем (надалі - теплопостачальна організація) та відповідачем (надалі - абонент) укладено договір № 530020-0102 на постачання теплової енергії (надалі - договір) відповідно до п. 1.1. якого предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії на умовах, передбачених цим договором.
При виконанні умов цього договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі - правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1. договору).
Відповідно до п. 2.2.1. теплопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору.
Згідно з п. п. 2.3.1., 2.3.2. договору абонент зобов'язується: додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.
Пунктом 6.1.3. договору передбачено, що теплопостачальна організація несе відповідальність за правильність застосування тарифів та достовірність нарахувань за фактично відпущену теплову енергію абоненту.
Відповідно до п. п. 6.3.1., 6.3.6. договору абонент несе відповідальність за: невиконання умов цього договору; виконання порядку розрахунків за теплову енергію, викладених в додатку № 4 до договору.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 18.11.2022 (п. 8.1. договору).
Згідно з п. 2. додатку № 4 до договору абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця або формує договір про заставу майна згідно Закону України «Про заставу», як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії.
Пунктом 2 додатку № 1 до договору визначено, що орієнтована вартість теплової енергії, відпущеної абоненту за поточний рік відповідно до тарифів, діючих на момент укладання договору, становить 42 030, 95 грн ПДВ 8 406,19 грн. Всього 50 437, 13 грн.
Згідно з п. 4 додатку № 1 до договору дата зняття абонентом показників приладу обліку 22 числа поточного місяця; надання звіту в ЦОК за адресою: вулиця Волоська, будинок 42 не пізніше25 числа звітного місяця. При відсутності звіту у встановлений термін розрахунок виконується згідно договірних навантажень.
Відповідно до п. 3. додатку № 4 до договору абонент щомісяця з 12 по 15 число в ЦОК за адресою: вул. Волоська, будинок 42 самостійно отримує: облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає в ЦОК); акт виконаних робіт.
Абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) теплопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення але не більше суми обумовленої чинним законодавством України (п. 7. додатку № 4 до договору).
29.11.2015 позивачем на підставі акту прийняття теплового вузла обліку №2-7618 про прийняття в експлуатацію теплового вузла обліку прийнято в експлуатацію тепловий вузол за адресою : місто Київ, вулиця А. Барбюса (Тютюнника), будинок 5.
Позивач обґрунтовуючи позов зазначає, що протягом періоду з березня 2020 року по лютий 2021 року поставив, а відповідач спожив теплову енергію загальною вартістю 133 590, 40 грн, проте своєчасно не оплатив її вартість, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість перед позивачем у сумі 133 590, 40 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу.
Згідно з ч. 6 ст. 276 Господарського кодексу України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України).
Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Положеннями статті 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини першої статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Правовий аналіз положень статей 599, 610, 611 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку про те, що зобов'язання вважається таким, що припинилося виконанням, проведеним належним чином, лише у разі, якщо воно виконано в повному обсязі у встановлений строк.
Пунктом 3 статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" встановлено, що споживач зобов'язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності: завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти; цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.
Частиною 6 статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про теплопостачання» споживач теплової енергії - фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору.
Згідно з абз. 1 та 2 ч. 3 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання», основними обов'язками споживача теплової енергії є: своєчасне укладання договору з теплопостачальною організацією на постачання теплової енергії додержання вимог договору та нормативно-правових актів.
Частиною 4 ст. 24 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом.
Відповідно до п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 03.10.2007 №1198(надалі - Правила), споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
Згідно зі статтею 20 Закону України "Про теплопостачання" тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво теплової енергії, у тому числі на теплоелектроцентралях, теплоелектростанціях, атомних електростанціях і когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлюваних джерел енергії, на транспортування та постачання теплової енергії встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, та органами місцевого самоврядування у межах повноважень, визначених законодавством.
Відповідно до статті 25 Закону України "Про теплопостачання" у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.
На підтвердження наявності заборгованості в відповідача, позивачем надано суду: копію корінця наряду № 1212 від 16.10.2020; копію відомості спожитої теплової енергії; довідку про нарахування за теплову енергію за договором за період з березня 2020 року по лютий 2021 року. актами приймання-передавання товарної продукції: №№ 2/2021-530020-0102 за лютий 2021 року, 1/2021-530020-0102 за січень 2021 року, 12/2020-530020-0102 за грудень 2020 року, 11/2020-530020-0102 за листопад 2020 року, 10/2020-530020-0102 за жовтень 2020 року, 4/2020-530020-0102 за квітень 2020 року, 3/2020-530020-0102 за березень 2020 року; облікові картки за: лютий 2021, січень 2021 року, грудень 2020 року, листопад 2020 оку, жовтень 2020 року, квітень 2020 року, березень 2020року.
Як зазначає позивач, відповідач у порушення умов укладеного сторонами договору, спожиті послуги не оплатив.
28.02.2021 року позивачем складено акт звіряння розрахунків за теплову енергію між позивачем та відповідачем та виставлено рахунок фактуру № 530020-0102/2021-2 на суму 133 590, 44 грн.
При цьому, судом враховано, що актами приймання-передавання товарної продукції з боку відповідача не підписані, однак з огляду на п. 3. додатку № 4 до договору, згідно з якими обов'язок отримати облікову картку фактичного споживання теплової енергії за звітний період; акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду, акт виконаних робіт, покладений на відповідача.
Також позивач 26.04.2021 направив відповідачу вказані вище розрахунок фактуру, акт звіряння розрахунків за теплову енергію та акти приймання-передавання товарної продукції, що підтверджується описом вкладення до цінного листа № 0103275696556 та накладною поштового відправлення.
Однак станом на станом на день розгляду справи в суду відсутні відомості щодо розгляду вказаних документів.
Відсутність підписаних обома сторонами актів приймання-передавання товарної продукції та акту звіряння розрахунків є наслідком, у тому числі, бездіяльності відповідача та невиконання ним свого обов'язку, встановленого пунктом 3. додатку № 4 до договору № 530020-0102 від 27.02.2020.
Відповідачем доказів, які б спростовували наведені в доданих позивачем до матеріалів справи документах щодо обсягу споживання теплової енергії та доказів оплати спожитої теплоенергії в розмірі 133 590, 44 грн в порядку передбаченому Господарським процесуальним кодексом України надано не було.
Отже, враховуючи наведене вище, суд приходить до висновку про задоволення позову в частині стягнення суми основної заборгованості.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 4 779, 01 грн інфляційних втрат за період з квітня 2020 року по лютий 2021 року та 1 827, 83 грн 3% річних за період з 01.04.2020 по 28.02.2020.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд звертає увагу на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.
Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.
Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Зазначений спосіб розрахунку склався як усталена судова практика, його використовують всі бухгалтерські програми розрахунку інфляційних.
Вказана правова позиція також викладена в постанові Верховного Суду у складі об'єднаної Палати Касаційного господарського суду від 20.11.2020 № 910/13071/19.
Перевіривши розрахунок позивача про стягнення 3% річних в розмірі 1 827, 83 грн за період з 01.04.2020 по 28.02.2021, судом визнано його обґрунтованим та арифметично вірним, а тому вимога позивача щодо стягнення з відповідача 3 % річних підлягає задоволенню в повному розмірі.
Також, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат у сумі 4 779, 01 грн за період квітень 2020 року по лютий 2021 року, суд встановив, що він є арифметично вірним, розрахованим відповідно до умов договору та вимог законодавства, а тому позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в повному обсязі.
Крім цього, за порушення виконання грошового зобов'язання позивач просить стягнути з відповідача 4 319, 39 грн пені за період з 01.05.2020 по 28.02.2021.
За змістом ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.
У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Положеннями п. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).
Пунктом 7. додатку № 4 до договору сторонами погоджено, що абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) теплопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Згідно з ч. 1 ст. 26. Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Проте дія зазначеної норми була зупинена відповідно до Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законів України щодо підтримки платників податків на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 533-IX, який набрав чинності 18 березня 2020 року.
Разом з тим, відповідно до підпункту 4 пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві положення Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 17 березня 2020 року № 530-ІХ, що набрав чинності 17 березня 2020 року, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється, зокрема, нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.
З огляду на те, що пеня нарахована позивачем за період з 01.05.2020 по 28.02.2021, тобто на період дії карантину, суд відмовляє в задоволені позовних вимог щодо стягнення пені в розмірі 4 319, 39 грн.
Відповідач доводів позивача не спростував, контррозрахунок заявлених до стягнення сум не надав.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України. Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
З огляду на вищенаведені норми, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 133 590, 44 грн основного бору, 1 827, 83 грн 3 % річних та 4 779, 01 грн інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного та керуючись ст. 86, 129, 232-234, 237 - 238, 240, 250-252 ГПК України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Громадської організації «Рада Національних спільнот України» (02095, місто Київ, вулиця Анни Ахматової, будинок 31, квартира 145, ідентифікаційний код 40159329) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «КИЇВТЕПЛОЕНЕРГО» (01001, місто Київ, площа Івана Франка, будинок 5, ідентифікаційний код 40538421) 133 590 (сто тридцять три тисячі п'ятсот дев'яносто) грн 44 коп. заборгованості за спожиту теплову енергію, 4 779 (чотири тисячі сімсот сімдесят дев'ять) грн 01 коп. інфляційних втрат, 1 827 (одну тисячу вісімсот двадцять сім) грн 83 коп. 3% річних та 2 202 (дві тисячі двісті дві) грн 15 коп. судового збору.
3. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням суду законної сили видати наказ.
5. Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено у порядку і строк, встановлені ст.254, 256, 257 ГПК України.
Суддя Я.А.Карабань