ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.05.2021Справа № 910/12005/20
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Головіної К. І., при секретарі судового засідання Волковій Д. Р., розглянувши у порядку загального позовного провадження господарську справу
за позовною заявою Акціонерного товариства "Сбербанк"
до Публічного акціонерного товариства "Квазар"
про стягнення 245 851, 10 євро
за участю представників сторін:
від позивача: Разумов М. А.
від відповідача: не з'явився
До Господарського суду міста Києва з позовом звернулось Публічне акціонерне товариство "Сбербанк", яке змінило свою організаційно-правову форму на акціонерне товариство, (далі - АТ "Сбербанк", позивач) до Публічного акціонерного товариства "Квазар" (далі - ПАТ "Квазар", відповідач) про стягнення процентів за користування кредитними коштами у сумі 245 851, 10 євро.
У обґрунтування своїх вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору кредитної лінії № 05-В/10/47/КЛ від 29.04.2010 р. в частині своєчасної сплати відсотків за користування кредитними коштами у період з 15.08.2017 р. по 28.12.2017 р., внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість.
У позові, посилаючись на ст. 625 ЦК України, АТ "Сбербанк" просить суд стягнути з відповідача заборгованість за простроченими процентами за користування кредитом у сумі 245 851, 10 євро.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.09.2020 р. вказану позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження, справу вирішено розглядати в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Відповідач у строк, встановлений законом, надав відзив, у якому проти позову заперечив, вважав безпідставним нарахування відсотків після закінчення терміну кредитування (кредитної лінії). Також вказав, що нарахування відсотків відповідно до ст. 625 ЦК України, на яку посилається позивач, є фактично мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, зокрема, повернення кредитних коштів, розмір яких відповідно до закону визначається на рівні 3 %, натомість, банк застосував інший розмір відсотків, не погоджений сторонами.
У підготовчому засіданні відповідачем було заявлене клопотання про зупинення провадження у даній справі до розгляду Північним апеляційним господарським судом справи № 910/15888/17 за позовом АТ "Сбербанк" до ПАТ "Квазар" про стягнення заборгованості за відсотками, нарахованими за користування кредитом у сумі 1 159 730,60 євро за період з 29.11.2014 р. по 14.08.2017 р.
Розглянувши вказане клопотання суд ухвалою, занесеною 19.10.2020 р. до протоколу судового засідання, відмовив у його задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до ст. 227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у разі об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства. Cуд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
У даному випадку суд зазначає, що наявність та обгрунтування підстав для стягнення відсотків за користування кредитними коштами за період з 15.08.2017 р. по 28.12.2017 р., що є предметом розгляду цієї справи, суд може встановити за наявними у справі доказами і вирішення цього питання не залежить від результатів розгляду справи № 910/15888/17, у якій предметом спору є стягнення на користь банку суми відсотків за користування кредитними коштами за інший період. Отже, суд вважав клопотання відповідача про зупинення провадження безпідставним та відмовив у його задоволенні.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.11.2020 р., занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження було закрите та справу призначено до розгляду по суті.
Після закриття підготовчого провадження та до початку розгляду справи по суті, представник відповідача заявив клопотання про залучення до розгляду справи ТОВ «Кріпта» у якості співвідповідача. Указане клопотання було залишене судом без розгляду на підставі ст. 207 ГПК України з посиланням на ст. 48 ГПК України, відповідно до якої суд має право за клопотанням позивача залучити до участі в справі співвідповідача до закінчення підготовчого провадження. При цьому вказане клопотання було подане без зазначення причин його пропуску та без заяви про поновлення строку, визначеного законом для реалізації прав та обов'язків учасниками справи.
Також судом було вирішене клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду на підставі п. 3 ч. 1 ст. 226 ГПК України, заявлене до початку розгляду справи по суті, яке було обгрунтоване тим, що у провадженні Господарського суду міста Києва знаходилась справа № 910/15888/17 зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що розглядається у даній справі. Проте, судом було встановлено, що предмет розгляду у справі № 910/15888/17, на яку посилався представник відповідача, стосувався, окрім нарахованих відсотків за користування кредитними коштами, також стягнення основного кредитного боргу, пені за несвоєчасне повернення кредиту, пені за несвоєчасну сплату процентів. При цьому період нарахованих відсотків за користування кредитними коштами у справі № 910/15888/17 був іншим - з 29.11.2014 р. по 14.08.2017 р., ніж розглядається у даній справі (з 15.08.2017 р. по 28.12.2117 р.), тому ухвалою, занесеною до протоколу судового засідання від 14.01.2021 р., суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання, як у необґрунтованому.
У судовому засіданні, призначеному на 27.05.2021 р., під час розгляду справи по суті представник позивача підтримав та обґрунтував позовні вимоги, просив їх задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання повторно не з'явився, належним чином був повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи. Зазначені представником відповідача причини повторної неявки суд визнав неповажними, а тому продовжив розгляду справи по суті. У минулих судових засіданнях представники відповідача проти позовних вимог заперечили, з підстав, зазначених у відзиві. Наголосили на тому, що кредитні зобов'язання відповідача (боржника) були забезпечені іпотечними договорами, а тому право на погашення боргу, що виник за договором кредитної лінії № 05-В/10/47/КЛ від 29.04.2010 р. було реалізоване ще у 2016 році шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки за вказаними договорами відповідно до нотаріальних написів, вчинених 30.12.2016 р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Верповською О. В. Просили відмовити у задоволенні позову.
Суд, розглянувши заяви сторін по суті позову, заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні та дослідивши наявні в матеріалах справи докази, дійшов до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з урахуванням наступного.
Установлено, що 29.04.2010 р. між АТ "Сбербанк" (банк) та ПрАТ "Квазар" (позичальник) був укладений договір про відкриття кредитної лінії № 05-В/10/47/КЛ, за умовами якого (в редакції угод про внесення змін) банк зобов'язався надати позичальнику невідновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті з лімітом в розмірі 6 340 000 євро на строк до 28 квітня 2016 року (останній день кредитної лінії), а позичальник - повернути кредит та сплатити за його користування проценти визначені додатком № 1 до договору (п. 1.1, 1.2 (в редакції договору внесення змін № 10 від 27.04.2015 р.)).
Відповідно до п. 6.1 договору (в редакції договору про внесення змін № 10 від 27.04.2015 р.) позичальник зобов'язується сплачувати банку за користування кредитом проценти у розмірі, передбаченому договором. Проценти нараховуються на загальну суму заборгованості за кредитною лінією у валюті заборгованості. Тип процентної ставки, яка застосовується в цьому договорі - фіксована процента ставка (п. 1.3 договору). Розмір процентної ставки за користування кредитом складає 10 % річних (п. 1.3.1 договору). Нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі. День повернення кредиту не враховується при нарахуванні процентів (п. 6.2. кредитного договору в редакції договору про внесення змін № 10 до кредитного договору від 27.04.2015).
Згідно з п. 6.3 договору (в редакції договору про внесення змін № 11 від 29.02.2016 р.) проценти, нараховані відповідно до п. 6.1, 6.2 договору, позичальник зобов'язаний сплачувати щомісяця не пізніше 3 робочих днів, наступних за днем закінчення періоду.
Відповідно до п. 9.1 договору (в редакції договору про внесення змін № 10 від 27.04.2015 р.) повернення кредиту, сплата процентів за користування кредитом здійснюються в валюті, в якій надається кредит, якщо інше не передбачене договором.
Договір набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому договору (п. 11.3 (в редакції договору про внесення змін № 10 від 27.04.2015)).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Статтею 536 ЦК України встановлено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Із матеріалів справи вбачається, що на виконання умов кредитного договору АТ "Сбербанк" надало ПАТ "Квазар" грошові кошти в межах ліміту кредитної лінії у сумі 6 340 000 євро, що підтверджується банківською випискою з рахунку відповідача за період з 15.08.2017 р. по 11.08.2020 р.
Проте, відповідач неналежним чином виконав покладені на нього кредитні зобов'язання, а саме - допустив прострочення сплати процентів за користування кредитом у період з 15.08.2017 р. по 28.12.2017 р. у сумі 245 851, 10 євро.
Звертаючись до суду із даним позовом про стягнення відсотків за користування кредитом, банк, посилаючись на позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 28.03.2018 р. по справі № 444/9519/12, вважав, що право банку на нарахування відсотків, зокрема, у період з 15.08.2017 р. по 28.12.2017 р., забезпечуються ч. 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Однак, суд не погоджується із такою позицією позивача та вважає, що до спірних відносин мають бути застосовані положення ст. 1048, 1050 ЦК України, які визначають іншу правову природу процентів - за фактичне користування грошовими коштами (кредитом).
Так, у постанові від 28.03.2018 р. по справі № 444/9519/12, на яку послався позивач, Велика Палата Верховного Суду висловила правову позицію про те, що припис абзацу 2 частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування та за умови відсутності іншої домовленості сторін. У іншому випадку, у тому числі і після закінчення строку дії договору, інтереси банку забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У такому разі право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України.
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
У даному випадку у кредитному договорі (п. 6.2 в редакції договору про внесення змін № 10 від 27.04.2015) сторони погодили, що нарахування процентів за користування кредитом здійснюється щоденно протягом дії цього договору із розрахунку 360 днів у році. Нарахування процентів починається з дня надання кредиту (включно). Нарахування процентів повністю і остаточно припиняється в день фактичного повернення кредиту в повному обсязі.
Пункт 11.3 (в редакції договору про внесення змін № 10 від 27.04.2015) визначає, що договір набуває чинності з дати його підписання банком та позичальником, скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по цьому договору.
Отже, у спірних правовідносинах сторони погодили порядок одержання та розмір процентів у договорі кредитування (п. 6.2), що узгоджується з положеннями ст. 1048 ЦК України та відповідає волевиявленню сторін, які в даному випадку відступили від загальних правил в частині щомісячної виплати процентів у межах погодженого сторонами строку кредитування - до 28.04.2016 р. (останній день кредитної лінії).
При цьому за умовами кредитного договору під терміном «останній день кредитної лінії» позначається термін з настанням якого зобов'язання банку з надання позичальнику кредиту на умовах цього договору припиняється. Тобто, вказана умова припиняє обов'язок банку виконувати зобов'язання з видачі кредиту, а не позичальника - здійснювати сплату відсотків - до дня фактичного повернення кредиту в повному обсязі (п. 6.2 кредитного договору з урахуванням внесених змін). Отже, суд вважає, що строк нарахування відсотків не закінчився.
Крім того, у постанові Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз'яснено, що проценти річних, про які йдеться у частині другій статті 625 ЦК України, необхідно відрізняти від процентів за користування чужими коштами, передбачених статтею 536 названого Кодексу. Стягнення процентів річних є заходом відповідальності за порушення грошового зобов'язання і одночасно, як зазначалося, способом захисту майнового права та інтересу кредитора, тобто зобов'язанням сплатити кошти, тоді як проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України).
Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Спільним для цих процентів є те, що вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами. Положення ж частини другої статті 625 ЦК України в частині сплати процентів річних застосовуються за наявності порушення грошового зобов'язання. Тому, зокрема, якщо в законі або в укладеному сторонами договорі передбачено розмір процентів за користування чужими коштами (стаття 536 ЦК України), то це не позбавляє кредитора права звернутися до боржника з позовом про стягнення як зазначених процентів, так і трьох процентів річних (якщо інший їх розмір не передбачено договором або законом) - за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Якщо договором або чинним законодавством не передбачено розміру процентів за користування чужими коштами, то припис частини другої статті 625 ЦК України може бути застосований господарським судом лише за наявності порушення боржником грошового зобов'язання.
Відтак, враховуючи умови договору та приписи чинного законодавства, суд вважає правомірним нарахування відсотків за користування коштами у порядку ч. 1 ст. 1048 ЦК України, як за користування грошовими коштами, а тому застосовує положення вказаної статті до спірних правовідносин.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі № 924/1473/15 якщо сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, суд самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. При цьому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору.
Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту. Вказана позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17.
Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Оскільки відповідач доказів сплати нарахованих відсотків не надав, доводів позивача не спростував, суд вважає, що вимога про стягнення з відповідача заборгованості зі сплати відсотків за користування кредитними коштами у період з 15.08.2017 р. по 28.12.2017 р. є обгрунтованою.
Доводи ПАТ "Квазар" про те, що заявлені вимоги банку вже були задоволені у позасудовому порядку за рахунок майна відповідача на загальну суму 18 691 832,57 євро шляхом вчинення виконавчих написів за іпотечними договорами від 27.01.2012 р., від 08.06.2010 р., від 19.08.2011 р., суд до уваги не приймає, оскільки за рахунок нерухомого майна, що було предметом іпотечних договорів, відбулось погашення інших сум боргу (основного, процентів, пені), що виник у ПАТ "Квазар" перед банком станом на 11.10.2016 р., що вбачається з наявних у матеріалах справи копій виконавчих написів від 30.12.2016 р. У той час, як відсотки за користування коштами, що є предметом розгляду даної справи, - нараховані з 15.08.2017 р. по 28.12.2017 р., тобто пізніше, а тому не могли бути включені у рахунок боргу, який погашався іпотечним майном.
Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення відсотків за користування кредитом відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України суд дійшов висновку, що з позичальника (ПАТ "Квазар") підлягає стягненню заборгованість за процентами у сумі 245 330,00 євро, тобто у меншій сумі, ніж заявлено позивачем, оскільки розмір відсотків 12 % річних, зазначений у розрахунку банку з 11.12.2017 р. по 28.12.2017 р., кредитним договором не визначений.
Представник позивача у судовому засіданні пояснив, що збільшення відсоткової ставки на 2 % відбулось у зв'язку із застосуванням до відповідача відповідальності за порушення п. 2.5 договору (невчинення дій щодо страхування майна) та п. 2.8 договору (ненадання реєстрів орендаторів об'єктів оренди). Проте, в матеріалах справи відсутні докази вчинення такого порушення відповідачем, а тому суд вважає недоведеною обставину збільшення відсоткової ставки до 12 %.
Отже, позов АТ "Сбербанк" підлягає частковому задоволенню.
Щодо валюти кредитної заборгованості, яку позивач просив стягнути у євро, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 198 ГК України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.
Згідно зі ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов'язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. При цьому правовий режим іноземної валюти на території України, хоча і пов'язується з певними обмеженнями в її використанні як платіжного засобу, тим не менше, не виключає здійснення платежів в іноземній валюті (вказана позиція викладена Верховним Судом у постанові від 04.07.2018 р. у справі № 761/12665/14-ц).
З урахуванням викладеного в разі отримання позичальником кредитних коштів у валюті, визначеній договором, та невиконання ним обов'язку з їх повернення в такій валюті, позивач має право вимагати від боржника повернення коштів кредиту в іноземній валюті в сумі 245 330,00 євро, що на час ухвалення рішення у справі за офіційним курсом НБУ дорівнює 8 261 855,74 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог
На підставі викладеного, керуючись ст. 73-79, 129, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Акціонерного товариства "Сбербанк" до Публічного акціонерного товариства "Квазар" про стягнення 245 851, 10 євро задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Квазар" (04136, м. Київ, вул. Північно-Сирецька, 3; ідентифікаційний код 14314038) на користь Акціонерного товариства "Сбербанк" (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 46; ідентифікаційний код 25959784) заборгованість за процентами за користування кредитом у сумі 245 330 (двісті сорок п'ять тисяч триста тридцять) 00 євроцентів, судовий збір у сумі 119 805 (сто дев'ятнадцять тисяч вісімсот п'ять) грн. 18 коп.
У решті вимог - відмовити.
Рішення ухвалене в нарадчій кімнаті та проголошено його вступну та резолютивну частини в судовому засіданні 27 травня 2021 року.
Повний текст рішення складений 10 червня 2021 року.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до суду апеляційної інстанції шляхом подачі апеляційної скарги в 20-денний строк з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головіна К. І.