номер провадження справи 15/43/21
01.06.2021 Справа № 908/735/21
м. Запоріжжя
Господарський суд Запорізької області у складі судді Горохова Ігоря Сергійовича, при секретарі судового засідання Крохмаль А.С. розглянувши матеріали
за позовом Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, 01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6
до відповідача Концерну “Міські теплові мережі”, 69091, м. Запоріжжя, бул. Гвардійський, буд. 137
про стягнення коштів
за участю представників сторін та учасників процесу:
від позивача: Остапенко В.М., довіреність № 14-339 від 22.12.2020;
від відповідача: Корнієць О.А. довіреність №983/20-19 від 29.12.2020.
суть спору
19.03.2021 до Господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ до відповідача Концерну “Міські теплові мережі”, м. Запоріжжя про стягнення богу за договором постачання природного газу № 4208/1920-БО-13 від 01.10.2019 в розмірі 3 354 599,53 грн.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.03.2021 справу № 908/735/21 передано на розгляд судді Горохову І.С.
Ухвалою суду від 24.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/735/21, присвоєно справі номер провадження № 15/43/21. Розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Підготовче судове засідання призначено на 22.04.2021.
31.03.2021 на електронну адресу суду надійшла заява Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтобаз Україна” про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 01.04.2021 призначено проведення судового засідання по справі № 908/735/21 на 22.04.2021 в режимі відеоконференції.
Ухвалою суду від 22.04.2021 відкладено підготовче засідання на 11.05.2021.
22.04.2021 на електрону адресу суду надійшла заява від Акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтобаз Україна” про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою суду від 26.04.2021 призначено проведення судового засідання по справі № 908/735/21 на 11.05.2021 в режимі відеоконференції.
28.04.2021 на адресу суду надійшло клопотання відповідача, щодо скрутного фінансового стану в Концерні “Міські теплові мережі”, відповідно до якого просить долучити до матеріалів справи додаткові докази.
11.05.2021 на адресу суду надійшов лист відповідача на підтвердження карантинних обмежень, відповідно до якого просить залучити до матеріалів справи додаткові докази.
Ухвалою суду від 11.05.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу № 908/735/21 до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 01.06.2021.
Розгляд справи відповідно до вимог ст. 222 Господарського процесуального кодексу України здійснювався за допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме, програмно - апаратного комплексу «Акорд».
Підставою для звернення з позовом до суду позивачем зазначено несвоєчасне (неналежне) виконання відповідачем зобов'язань за договором № 4208/1920-БО-13 від 01.10.2019 про постачання природного газу. Позивач, приймаючи до уваги умови договору та приписи діючого законодавства нарахував до стягнення пеню, 3% річних та інфляційні втрати. Обґрунтовуючи позов посилається на ст. ст. 11 - 16, 258, 525, 526, 530, 611, 625, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 216 - 217, 231, 264 - 265 Господарського кодексу України. Просить позов задовольнити в повному обсязі.
Представник позивача присутній у судовому засіданні 01.06.2021 позовні вимоги підтримав в повному обсязі з підстав зазначених у позові № 39/5-1903-21 від 31.03.2021 та відповіді на відзив б/н від 19.04.2021.
Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві № 1817/20 від 12.04.2021 в обґрунтування відзиву зазначив, що оплата теплової енергії шляхом перерахування коштів на інші рахунки забороняється. Кошти, що надійшли на рахунки із спеціальним режимом використання, перераховуються банками згідно з порядком розподілу коштів, затвердженим Кабінетом Міністрів України, виключно на рахунок: гарантованого постачальника; теплогенеруючої організації; теплопостачальної організації; теплотранспортуючої організації. Постанова № 217 є обов'язковою для виконання, в силу ст. 117 Конституції України всіма учасниками, на яких вона розповсюджується. Розрахунок за поставлений позивачем природний газ за договором на суму 129 213 711,91 грн був здійснений відповідачем через розподільчі рахунки, відповідно до Постанови № 217. Право власності на кошти, що надходять від споживачів теплової енергії відповідач набуває тільки після здійснення розподілу коштів і повернення їх у відсотку, що залишився на його поточному рахунку. Приписи вказаного вище законодавства з фінансування оплати комунальних послуг в даному випадку є публічно-правовими й не можуть бути змінені сторонами цивільних (договірних) правовідносин, заснованих на вільному волевиявленні, юридичній рівності та майновій самостійності їх учасників. Також зазначив, що з огляду на особливості здійснення господарської діяльності в сфері теплопостачання та законодавчо обумовлену специфіку взаємовідносин між суб'єктами, що здійснюють господарську діяльність в цій сфері, відповідач не має можливості самостійно впливати на своєчасність розрахунків у зв'язку з чим вина Концерну «МТМ» у простроченні платежів за договором відсутня, тому і відсутній склад правопорушення, що згідно зі ст. 614 ЦК України позбавляє позивача права застосовувати до боржника заходи відповідальності, передбачені умовами договору та ч. 2 ст. 625 ЦК України. Крім того, відповідачем заявлено клопотанням про зменшення пені на 99,9 %, обґрунтовуючи клопотання зазначив, що відповідач є соціально значимим теплопостачальним підприємством, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, і природний газ споживається відповідачем не для власних потреб, а для задоволення соціальних та комунальних потреб споживачів. За результатами фінансово-господарської діяльності: дефіцит коштів за 12 місяців 2019 року становить - 469 691,6 тис.грн); дефіцит коштів за 12 місяців 2020 року становить - 625 921,4 тис.грн). Прострочення відповідачем платежів за договором спричинено також невідповідністю діючого тарифу на теплову енергію (послуг з централізованого опалення, підігріву питної води) економічно обґрунтованому рівню витрат. Надходження від споживачів теплової енергії - це єдиний дохід відповідача. Відсутність основного боргу за договором, не є предметом позову, на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 217 підтверджує, що відповідач практично щоденно здійснював оплату, тобто добросовісно вживав всіх можливих заходів для виконання зобов'язання за договором, вищезазначеним підтверджується, що в діях відповідача відсутня вина, як необхідна умова для покладання на нього відповідальності за порушення зобов'язання. В той же час, доказів, що порушення відповідачем строків розрахунків за постачання газу призвело до виникнення збитків в сумі, заявленої до стягнення пені саме з вини відповідача, позивач до суду не наддав. Стягнення з відповідача пені та 3% річних, інфляційних втрат у даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інтереси інших споживачів - бюджетних установ, організацій та населення, що може призвести до збільшення заборгованості відповідача перед позивачем. Стягнення заборгованості з відповідача одноразово призведе до дестабілізації роботи підприємства (зрив опалювального періоду 2021 - 2022 р.р., банкрутство Концерну “МТМ”), у тому числі щодо невиконанням ним зобов'язань перед контрагентами зі сплати за електричну енергію, холодне водопостачання, природний газ (на 01.03.2021 року загальна сума боргу складає 1 488 549 844,57 грн.) та виплати заробітної плати працівниками підприємства. Також просить розстрочити виконання рішення Господарського суду Запорізької області у справі № 908/735/21 строком на 12 місяців.
В судому засіданні 01.06.2021 судом, в порядку ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення, судом оголошено, що повний текст рішення буде складено протягом 10 днів.
Заслухавши доводи представника позивача та дослідивши надані сторонами докази, суд встановив наступне.
01.10.2019 Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (позивач, постачальник) та Концерном “Міські теплові мережі” (відповідач, споживач) укладений договір постачання природного газу № 42081/1920-БО-13 (договір).
До вказаного договору між сторонами були підписані додаткові угоди № 1 від 22.10.2019, № 2 від 29.10.2019, № 3 від 12.11.2019, № 4 від 28.11.2019, № 5 від 09.12.2019, № 6 від 26.12.2019, № 7 від 28.12.2019, № 8 від 28.01.2020, № 9 від 29.08.2020, № 10 від 24.02.2020, № 11 від 28.02.2020, № 12 від 23.03.2020, № 13 від 30.03.2020, № 14 від 29.04.2020, № 15 від 30.04.2020, № 16 від 22.05.2020, № 17 від 29.05.2020, № 18 від 22.06.2020, № 19 від 30.06.2020.
Згідно із п. 1 постанови Кабінету Міністрів України № 226 від 06.03.2019 «Деякі питання акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» постановлено змінити тип публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” з публічного на приватне та перейменувати його в акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”. Вказана постанова набрала чинності 20.03.2019.
Відповідно до п. 1.1. - 1.3. договору Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього Договору. Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується Споживачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями. За цим Договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на митну територію України.
Умовами п. 3.8. - 3.11. Договору (в редакції додаткової угоди № 4 від 29.11.2018, з урахуванням редакції додаткової угоди № 10 від 24.05.2019) визначено, що приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу. Споживач в акті приймання-передачі природного газу зазначає виключно той обсяг, який відповідає обсягам газу, які були використані Споживачем в той період (періоди), коли Споживач був включений до Реєстру Постачальника, що підтверджується Споживачем в акті приймання-передачі газу. В акті приймання-передачі природного газу ціна на природний газ має відповідати ціні, зазначеній в Прейскуранті на відповідний період, також має бути врахований тариф на послуги з транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи (розділ 4 цього Договору). Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 7 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом:
- копію акту про надання послуг з розподілу природного газу за розрахунковий період, складеного між Споживачем та оператором ГРМ (для Споживачів, об'єкти яких приєднані до газорозподільних мереж);
- інформацію за підписом уповноваженої особи Споживача стосовно обсягів природного газу.
- підписані Споживачем два примірники акта приймання-передачі природного газу, де зазначаються фактичні обсяги використаного у розрахунковому періоді природного газу згідно із цим Договором і з урахуванням пункту 3.8 цього Договору, його фактична ціна та вартість.
Постачальник не пізніше 10 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, повертає Споживачу один примірник оригіналу акта приймання-передачі природного газу, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою. У разі не підписання Постачальником акта приймання-передачі природного газу Постачальник письмово повідомляє Споживача про причини такого непідписання акта. Споживач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання Постачальником своїх зобов'язань за цим Договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді.
Пунктом 5.1. Договору визначено, що оплата за природний газ здійснюється Споживачем виключно коштами шляхом 100-відсоткової поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Згідно з п. 11.1. договору (в редакції додаткової угоди № 15 від 30.04.2020) договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису Постачальника печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30 квітня 2020 року (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Так, на виконання умов поговору позивач поставив відповідачу за період з жовтня 2019 по квітень 2020, а останній прийняв у власність природний газ, передбачений умовами договору на загальну суму 129 213 711,91 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, які підписані сторонами без зауважень та заперечень.
На час вирішення спору в суді кошти за отриманий природний газ сплачено в повному обсязі.
Відповідач зобов'язання щодо своєчасної оплати фактично отриманого газу за вказаний позивачем період, як то встановлено в п. 5.1 договору, не виконав, що стало підставою для нарахування позивачем штрафних та компенсаційних санкції у відповідності ст. ст. 661, 625 Цивільного кодексу України, а також звернення з позовом до суду за їх стягненням.
Приписами ст. 6 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України господарські зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Аналогічні приписи містять ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України.
Згідно з ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Спеціальним законом, що регулює відносини сторін є Закон України «Про ринок природного газу» № 329-VIІІ від 09.04.2015.
Частиною 1 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» визначено, що постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Приписами п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» передбачений обов'язок споживача природного газу, а саме: забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу України).
Приписами ст. 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Укладаючи договір, кожна із сторін прийняла на себе певні зобов'язання щодо його виконання, однак відповідач, покладений на нього обов'язок щодо своєчасної оплати за фактично прийнятий природний газ, у встановлений договором строк, не виконав, факт порушення відповідачем умов, визначених договором, доведений позивачем.
Фактичні обставини справи свідчать, що зобов'язання з оплати поставленого природного газу з боку відповідача виконані неналежним чином.
Приписами ст. 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно із ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Приписами ст. 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Згідно із ч. 6. ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Матеріали справи свідчать, що позивач за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором нарахував відповідачу пеню за порушення строків оплати вартості поставленого природного газу в сумі 1 396 063,55 грн за загальний період з з 26.11.2019 по 23.12.2020 на підставі п. 7.2. договору.
Перевіривши розрахунок пені, суд дійшов висновку про обґрунтованість та законність вимог позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 1 396 063,55 грн за спірний період.
В процесі розгляду справи відповідачем з посиланням на приписи ст. 233 Господарського кодексу України, ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України було заявлено клопотання про зменшення пені на 99,9%.
Розглянувши вказане клопотання та мотиви звернення з ним, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків.
Частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України встановлює, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Зі змісту наведених норм вбачається, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Таким чином, при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто, врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 916/65/18, від 03.07.2019 у справі № 917/791/18, від 22.10.2019 у справі № 904/5830/18, від 13.01.2020 у справі № 902/855/18, від 27.01.2020 у справі № 916/469/19.
При застосуванні частини третьої ст. 551 Цивільного кодексу України та статті 233 ГК України слід мати на увазі, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними і мають конкретизуватися судом у кожному конкретному випадку.
Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
Як вбачається з матеріалів справи, до обставин, що ускладнюють виконання рішення відповідач відносить складний фінансовий стан підприємства, збитковість підприємства, соціальну значимість підприємства, що забезпечує централізоване теплопостачання міста Запоріжжя, проведення розрахунків за спожитий газ відповідно до Порядку, встановленого постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014. Разом з тим в обґрунтування клопотання про зменшення пені відповідач посилається на відсутність основного боргу за Договором, незначність прострочення виконання обов'язку з оплати природного газу, відсутність вини у затримці платежів за Договором.
Матеріали справи свідчать, що відповідач прострочив виконання обов'язку з оплати поставленого природного газу за договором.
Зменшення розміру пені на 99,9% фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
В свою чергу, нарахована позивачем пеня в розмірі 1 396 063,55 грн базується на умовах договору постачання природного газу № 4208/19-БО-13 від 01.10.2019, які в силу закону є обов'язковими для виконання, у тому числі для відповідача. Укладаючи вказаний договір, відповідач усвідомлював всі ризики та свідомо, з доброї волі, погодився на його умови, в тому числі і щодо нарахування пені. Здійснюючи господарську діяльність, відповідач повинен самостійно нести всі ризики: як щодо дотримання норм чинного законодавства України, так і щодо належного виконання добровільно взятих на себе договірних зобов'язань, а також самостійно нести юридичну відповідальність за допущені у своїй діяльності правопорушення.
Загальними засадами цивільного законодавства згідно з ст. 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.
При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.
Дослідивши подане відповідачем клопотання про зменшення розміру пені за несвоєчасну сплату отриманого природного газу, перевіривши доводи, які містяться у такому клопотанні та оцінивши подані докази, врахувавши сплату основного боргу у спірний період у повному обсязі та незначні строки прострочення, а також беручи до уваги, що майновий стан сторін, стан розрахунків та соціальну значущість підприємства відповідача, стягнення на користь позивача процентів річних та інфляційних витрат, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем, тобто враховуючи, що при зменшенні розміру пені позивач не несе значного негативного наслідку в своєму фінансовому стані, суд вважає, що в даному випадку наявні підстави, передбачені ч. 1 ст. 233 Господарського кодексу України, для зменшення нарахованої позивачем пені на 20%.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача пені підлягають задоволенню частково в сумі 1 116 850,84 грн, враховуючи часткове задоволення судом клопотання відповідача та зменшення розміру пені на 20%.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Матеріали справи свідчать, що за прострочення виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого природного газу за Договором позивач з посиланням на приписи ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України просить стягнути з відповідача 3% річних за загальний період з 26.11.2019 по 23.12.2020 в сумі 886 663,20 грн та інфляційні втрати за загальний період з грудня 2019 по вересень 2020 в сумі 1 071 872,78 грн.
Наданий позивачем розрахунок 3% річних, інфляційних втрат, суд визнав виконаними вірно, а вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат у розмірі такими, що підлягають задоволенню.
Стосовно клопотання відповідача про надання розстрочки, суд вважає зазначити наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 239 Господарського процесуального кодексу України України суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Судом враховано, що підставою для розстрочення виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом.
При цьому, надання заявникові розстрочки виконання рішення є правом господарського суду, і закон не обмежує це право точним переліком господарських спорів або обставин, за яких суд має право надання розстрочки.
Отже, визначальним фактором при наданні розстрочки є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення.
Відповідно до приписів частин 1-3 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Відповідно до ч. 5 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Законодавець визначає, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).
В обґрунтування клопотання про надання розстрочки відповідач зазначив, що основними споживачами теплової енергії є населення, бюджетні установи і організації, об'єкти соціальної сфери, інші суб'єкти господарювання, які здійснюють оплату за теплову енергію несвоєчасно та не у повному обсязі, мають постійну значну заборгованість за спожиту теплову енергію. Технічна можливість відключення боржників відсутня. Здійснювати нарахування штрафних санкцій населенню на основний борг за спожиті послуги відповідач не має можливості. Відсутні реальні важелі впливу, адже згідно чинного законодавства України теплопостачальні підприємства не можуть нараховувати населенню ані штрафні санкції, ані збитки від інфляції. Заборгованість споживачів перед відповідачем станом на 31.03.2021 року складає 1 265 260,35 грн.
Вказані обставини, відповідач вважає винятковими, оскільки вони перешкоджають своєчасно виконати рішення у спосіб та порядок визначені судом, а тому просить задовольнити його клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду.
На підтвердження викладених обставин відповідач надав суду наступні документи: звіти про фінансові результати (звіти про сукупний дохід) за 2019 рік, за 2020 рік, баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2019, баланс (звіт про фінансовий стан) на 31.12.2020, довідку про розподіл надходжень за теплову енергію від споживачів Концерну “МТМ” за січень - грудень 2019 року на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014, довідку про розподіл надходжень за теплову енергію від споживачів Концерну “МТМ” за січень - грудень 2020 на виконання постанови Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014, довідку про нормативи відрахувань із спеціальним режимом використання Концерну “МТМ” для НАК “Нафтогаз України”, пояснення до банківських довідок про рух грошових коштів на поточних рахунках Концерну “МТМ” за січень - грудень 2019, пояснення до банківських довідок про рух грошових коштів на поточних рахунках Концерну “МТМ” за січень - грудень 2020 року.
З аналізу вищевказаних документів вбачається, що фінансовий стан відповідача не є тяжким, діяльність не є збитковою.
Разом з тим, відповідач, звертаючись до суду з клопотанням про надання розстрочки, не надав суду докази на підтвердження актуального фінансового стану, а саме звіт про фінансові результати та баланс за 2020 рік, звітність про фінансовий стан за 2021 рік, в тому числі відомості про наявне у нього рухоме та нерухоме майно, за рахунок якого можливо провести стягнення.
При цьому відповідачем не обґрунтована вимога про надання розстрочки виконання рішення суду саме строком на 12 місяців.
Крім того, слід зазначити, що складний фінансовий стан підприємства не є беззаперечною підставою для надання розстрочки виконання рішення. Неможливість виплати за судовим рішенням відповідачем має доводитися в загальному порядку.
Поряд з цим, надання розстрочки та відстрочки, у т. ч. зміну способу та порядку виконання рішення суду є правом, а не обов'язком суду. Посилання відповідача на обставини, які не підтвердженні засобами доказування, не вказують на ускладнення або неможливість виконання рішення суду та не є підставою для надання розстрочки суб'єкту господарювання.
Таким чином, оскільки посилання відповідача щодо ускладнення виконання рішення суду не підтверджені відповідними доказами, враховуючи заперечення позивача проти розстрочення виконання рішення, а також те, що поданими до відзиву (в якому викладено таке клопотання) доказами не підтверджено наявну загрозу банкрутства відповідача, відсутність майна, на яке можливо було б звернути стягнення, та відповідно винятковість обставин, які ускладнять виконання рішення, тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання про розстрочення виконання рішення на 12 місяців.
Втім суд звертає увагу відповідача, що він не позбавлений можливості звернутися із заявою в порядку ст. 331 Господарського процесуального кодексу України знову, надавши документи, які підтверджують наявність обставин, що ускладнюють виконання рішення суду, та відповідні докази.
Доводи відповідача щодо неможливості ним самостійно розпоряджатися грошовими коштами, які надходять на рахунки зі спеціальним режимом використання не спростовують висновків суду, покладених в основу судового рішення, оскільки вказані обставини не звільняють відповідача від обов'язку здійснювати розрахунки за отриманий природний газ та не звільняють його відповідальності за порушення зобов'язання.
А гарантоване право позивача на захист своїх порушених прав та законних інтересів не може ставитись в залежність від порядку використання відповідачем грошових коштів, які знаходяться на рахунках зі спеціальним режимом використання і, відповідно, не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Порядок розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки, затверджений постановою Кабінету Міністрів України № 217 від 18.06.2014, не стосується договірних зобов'язань гарантованого постачальника природного газу та теплопостачальної організації як споживача в частині порядку та строків розрахунків за договором постачання та не змінює строків розрахунків за поставку природного газу, які було погоджено сторонами у договорі. Водночас положення Порядку № 217 не обмежують теплопостачальні організації у можливості виконати свої договірні зобов'язання з оплати за отриманий природний газ за договорами постачання шляхом перерахування на такий спеціальний рахунок власних коштів, отриманих від господарської діяльності.
Положення Порядку № 217 не змінюють порядку розрахунків теплопостачальної організації та гарантованого постачальника газу за договором постачання природного газу, не позбавляють теплопостачальну організацію як споживача природного газу можливості впливати на їх своєчасність і не виключають застосування до відповідача-споживача відповідальності, передбаченої умовами договору у вигляді пені за прострочення оплати вартості отриманого природного газу, а також відповідальності за прострочення грошового зобов'язання у порядку частини другої статті 625 ЦК України у вигляді сплати 3% річних та "інфляційних втрат".
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного суду від 19.01.2021 у справі № 920/705/19.
За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України) (п. 1.10. постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” № 14 від 17.12.2013).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове позовних вимог.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Концерну «Міські теплові мережі» (69091, м. Запоріжжя, бульвар Гвардійський, буд. 137; ідентифікаційний код юридичної особи 32121458) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6; ідентифікаційний код юридичної особи 20077720) пеню в сумі 1 116 850,84 грн (один мільйон сто шістнадцять тисяч вісімсот п'ятдесят гривень 84 коп.), 3% річних в сумі 886 663,20 грн (вісімсот вісімдесят шість тисяч шістсот шістдесят три гривні 20 коп.), інфляційні витрати в сумі 1 071 872,78 грн (один мільйон сімдесят одна тисяча вісімсот сімдесят дві гривні 78 коп.), витрати зі сплати судового збору в сумі 50 318,99 грн (п'ятдесят тисяч триста вісімнадцять гривень 99 коп.). Видати наказ.
У задоволенні позову в частині стягнення пені у розмірі 279 212,71 грн, відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст. ст. 240, 241 ГПК України 11 червня 2021 року.
Суддя І. С. Горохов