Господарський суд
Житомирської області
10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,
E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua
"10" червня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/396/21
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Вельмакіної Т.М.
секретар судового засідання: Антонова О.В.
за участю представників сторін:
від позивача: не прибув;
від відповідача: не прибув,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія 2015"
до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" в особі філії "Коростенська дорожньо-експлуатаційна дільниця" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України"
про стягнення 41 032,80 грн
Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" в особі філії "Коростенська дорожньо-експлуатаційна дільниця" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" 41032,80 грн, з яких: 25020,00 грн основного боргу за отриманий товар, 14261,40 грн пені та 1751,40 грн штрафу.
Ухвалою від 14.04.2021 позовну заяву залишено без руху та надано строк для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою від 30.04.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та призначив судове засідання для розгляду справи по суті на 27.05.2021.
10.06.2021 на адресу суду від позивача надійшла заява №5 від 10.06.2021, згідно якої останній повідомляє, що: заборогованість ДП "Житомирський облавтодор" філія "Коростенська ДЕД" становить згідно акта звірки 25019,99грн; в позовній заяві була допущена помилка та вказана сума 25020,00грн; станом на 10.06.2021 проплата заборгованості відповідачем відсутня; борг станом на 10.06.2021 становить 25019,99грн.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, хоча про час і місце розгляду справи повідомлялись вчасно та належним чином, що вбачається з поштових повідомлень про вручення поштового відправлення (а.с. 58-59).
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, зокрема, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Враховуючи, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, а надання письмового відзиву, відповідно до вимог ст. 178 ГПК України, є правом відповідача а не його обов'язком, суд вважає, що неявка представників сторін та неподання відповідачем відзиву на позовну заяву, не перешкоджає розгляду справи. Розгляд справи здійснюється за наявними в ній матеріалами, відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд
29.09.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Софія 2015" (позивач, продавець) та філією "Коростенська дорожньо-експлуатаційна дільниця" (покупець) укладено Договір №22-18 поставки нафтопродуктів за умовами якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю нафтопродукти (надалі -"Товар"), а покупець зобов'язався своєчасно прийняти товар і оплатити його на умовах цього Договору.
Позивач у позовній заяві вказав, що за видатковою накладною №326 від 12.09.2019 поставив відповідачу товар на суму 25020,00 грн, однак останній, в порушення умов Договору, оплату отриманого товару не здійснив.
Не виконання відповідачем у повному обсязі зобов'язань в частині проведення розрахунків стало підставою для звернення позивача за захистом порушеного права до суду.
Суд враховує, що згідно заяви №5 від 10.06.2021 позивач пояснив, що невірно визначив у позовній заяві суму боргу - 25020,00 грн, замість 25019,99грн, що визначена та погоджена сторонами в акті звірки розрахунків (а.с. 60).
Крім суми основного боргу, позивач заявив до стягнення з відповідача 14261,40 грн пені (за період з 15.09.2019 по 06.04.2021) та 1751,40 грн штрафу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зсилається на ст. 1, 509, 510, 610, 611 ЦК України, ст. 42, 193, 216, 218, 222, 231 ГК України.
Відповідач позов за підставами пред'явлення та предметом не оспорив, доказів проведення розрахунків з позивачем не надав.
Оцінивши в сукупності матеріали справи, проаналізувавши вимоги чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, господарський суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог, враховуючи наступне.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).
Згідно з п.1 ч.2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
З матеріалів справи вбачається, що правовідносини між сторонами виникли на підставі Договору №22-18 поставки нафтопродуктів від 29.09.2018 (а.с. 9-11).
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Наявною у матеріалах справи видатковою накладною №326 від 12.09.2019 та товарно-транспортною накладною від 12.09.2019 підтверджено, що на виконання умов Договору, позивач передав відповідачу товар на загальну суму 25020,00 грн. Вказаний товар був отриманий відповідачем, що засвідчено підписом уповноваженого за довіреністю представника та відтиском печатки відповідача на накладних (а.с. 12,14).
Відповідно до ч. 1 та 2 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно зі ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За умовами п. 4.3. Договору, покупець здійснює оплату повної вартості товару, відображену у видаткових документах, протягом трьох банківських днів з моменту поставки товару.
Таким чином, у відповідача виник обов'язок здійснити розрахунки в строк до 17.09.2019 (12.09.2019 + 3 банківські дні).
Матеріали справи містять, підписаний головними бухгалтерами та скріплений печатками сторін, акт звірки взаєморозрахунків, яким погоджено, що станом на 31.01.2021 заборгованість відповідача складає 2519,99грн (а.с. 15).
Надаючи правову оцінку вказаному акту, суд враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.19. у справі № 910/1389/18, яка полягає в наступному. Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом. Разом з цим, акт звірки м о ж е в в а ж а т и с я доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості.
У зв'язку з викладеним, суд дійшов висновку про те, що наданий до матеріалів справи акт звірки взаємних розрахунків в сукупності з такими первинними документами як видаткова та товарно-транспортна накладні від 12.09.2019 підтверджує факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем станом на 31.01.2021 у розмірі 25019,99 грн. Водночас суд враховує, що вказану суму боргу також підтвердив позивач у заяві від 10.06.2021 (а.с. 60).
Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства тощо. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Оскільки сторонами погоджено суму заборгованості в акті звірки розрахунків у розмірі 25019,99грн, яку позивач також підтвердив у заяві від 10.06.2021, а доказів погашення основного боргу станом на день розгляду справи відповідач не надав, позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача 25019,99 грн заборгованості за Договором є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. У стягненні 0,01 грн слід відмовити.
Що стосується стягнення з відповідача 14261,40 грн пені, нарахованої за період з 15.09.2019 по 06.04.2021 та 1751,40 грн штрафу, із зсиланням на ч. 6 ст. 231 ГК України, суд враховує таке.
За частиною першою статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За наведеними вище положеннями ГК України, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов'язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов'язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов'язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафні санкції і конкретний їх розмір (Постанова ВП ВС від 10.12.2019 № 904/4156/18 (12-117гс19)).
Як вбачається з Договору №22-18 поставки нафтопродуктів від 29.09.2018, сторони погодили, що за невиконання або неналежне виконання умов даного Договору винна сторона відшкодовує збитки відповідно до чинного законодавства України (п. 5.1. Договору).
Тобто, сторони не передбачили в умовах договору можливість сплати пені та штрафу, а також не визначали їх розмір та порядок нарахування. Зсилання на приписи ч. 6 ст. 231 ГК України Договір також не містить. Водночас суд враховує, що збитки, за своєю правовою природою, не відносяться до штрафних санкцій.
Згідно зі ст. 546 ЦК України, неустойка є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання.
При цьому ст. 547 ЦК України в імперативному порядку визначає, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до ч.2 ст. 231 ГК України, у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:
... за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.
Тобто, ч. 6 ст. 231 ГК України обумовлено можливість встановлення пені та штрафу. Однак, саме зобов'язання з їх сплати має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони вправі і не передбачати будь-яких санкцій за порушення строків виконання зобов'язання.
Аналогічна позиція міститься у Постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.09.2019 у справі 908/1501/18.
Оскільки в укладеному Договорі сторони не визначили такого виду відповідальності як штраф та пеня, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позову в цій частині.
За вказаного, у стягненні 14261,40 грн пені та 1751,40 грн штрафу слід відмовити.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ст. 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу є обґрунтованими, заявленими відповідно до вимог чинного законодавства та підлягають частковому задоволенню на суму 25019,99 грн. У стягненні 0,01грн основного боргу, 14261,40 грн пені та 1751,40 грн штрафу суд відмовляє.
Судові витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 73-79, 86, 123, 129, 233, 236-238, 241, 247 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія 2015" до Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" в особі філії "Коростенська дорожньо-експлуатаційна дільниця" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" (10003, Житомирська обл., м. Житомир, вул. Перемоги, буд. 75, ід. код 32008278 в особі філії "Коростенська дорожньо-експлуатаційна дільниця" ДП "Житомирський облавтодор" ВАТ ДАК "Автомобільні дороги України" (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Семашко, буд. 14, код ЄДРПОУ ВП 26192942) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Софія 2015" (11500, Житомирська обл., м. Коростень, вул. Промислова, буд. 4, ід. код 39558979):
- 25019,99 грн основного боргу;
- 1384,15 грн судового збору.
3. У стягненні 0,01грн основного боргу, 14261,40 грн пені та 1751,40 грн штрафу відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 11.06.21
Суддя Вельмакіна Т.М.
1 - у справу;
2,3 - сторонам (рек.).