Справа № 759/22868/19 Головуючий у 1-й інст. - Коваль О.А.
Апеляційне провадження 22-ц/824/7244/2021 Доповідач - Рубан С.М.
11 червня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді Рубан С.М.
суддів Заришняк Г.М., Мараєва Н.Є.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Коваль О.А. у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-
АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Посилається на те, що 23 жовтня 2012 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № б/н, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 16 000 грн, у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.
Відповідач не виконав належним чином свої зобов'язання за кредитним договором, у зв'язку з чим станом на 30 жовтня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 50 881 грн 83 к., з яких: 16 000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 30 082 грн 70 к. - заборгованість по відсоткам за користуванням кредитом, 1900 грн - заборгованість за пенею; 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 2399 грн 13 к. - штраф (процентна складова).
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 17 листопада 2020 року позов Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором б/н від 23 жовтня 2012 року у розмірі 16 000 грн за тілом кредиту та судовий збір в розмірі 1921 грн, а всього 17 921 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на його незаконність, необґрунтованість, неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задовленні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Посилаючись на те, що задовольняючи позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» в частині стягнення тіла кредиту суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності.
Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а судове рішення залищити без змін. Вказує, що відповідно до п.1.1.7.31 умов договору строк позовної давності за кредитним договором, щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки був збільшений до 50 років, а відтак вважає, що позивачем не пропущено строк позовної давності.
Відповідно до ч. 1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та матеріали справи в межах апеляційного оскарження, дійшла наступного висновку.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (ч.1 ст.259 ЦК України).
Згідно п. 1.1.7.31 Умов договору строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) складає 50 років.
Судом першої інстанції враховано позиція Верховного Суду України відносно строку виконання зобов'язань по кредитам, що надаються у вигляді встановленого кредитного ліміту на кредитні картки, а саме 19 березня 2014 року справа № 6-14цс14 та 18 червня 2014 року справа № 6-61цс «Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності (ст.257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст.261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору».
Відповідно до Правил користування карткою строк дії картки вказано на лицевій стороні картки (місяць та рік). Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Отже строк перевипущеної картки до останнього дня липня 2016 року.
Позовна заява до відповідача надійшла до суду 09 грудня 2019 року, тобто до спливу строку позовної давності.
Апеляційний суд не погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Виходячи з положень статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:
1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;
4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;
5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
6) як розподілити між сторонами судові витрати;
7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;
8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову (стаття 264 ЦПК України).
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що АТ КБ «Приватбанк» звертаючись до суду з даним позовом, посилався на те, що 23 жовтня 2012 року між банком та ОСОБА_1 був укладений договір № б/н про надання банківських послуг, згідно з умовами якого ОСОБА_1 отримав кредит у розмірі 16 000 грн, шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку. При цьому відповідач погодився, що підписана анкета - заява разом з «Умовами та Правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», що викладено на банківському сайті www.privatbank.ua, складає договір.
Посилаючись на те, що відповідач неналежно виконує взяті на себе зобов'язання, АТ КБ «Приватбанк» просить стягнути заборгованість у розмірі 50881 грн 83 к., з яких: 16000 грн - заборгованість за тілом кредиту, 30082 грн 70 к. - заборгованість по відсоткам за користуванням коедитом, 1900 грн - заборгованість за пенею; 500 грн. - штраф (фіксована частина) та 2399 грн 13 к. - штраф (процентна складова).
Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі.
Положеннями ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст.ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
На підтвердження умов кредитування АТ КБ «ПриватБанк» надало суду копію анкети-заяви відповідача ОСОБА_1 про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг у АТ КБ «Приватбанк» від 23 жовтня 2012 року (а.с.9), витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» (а.с.10), витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку (а.с. 11-34), розрахунок заборгованості (а.с. 6-8) та копію паспорта ОСОБА_1 (а.с.35).
В подальшому позивачем надано виписку по особовому рахунку відповідача за період з 31 жовтня 2012 року по 31 серпня 2019 року (а.с.63-66).
Отже, судом встановлено, що між сторонами дійсно виникли правовідносини починаючи з 23 жовтня 2012 року, за якими ОСОБА_1 отримував грошові кошти від АТ КБ «Приватбанк», а тому відсутні підстави вважати, що між сторонами договір не був укладеним в розумінні положень ст.1046 ЦК України.
Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача відсотків за користування кредитом, заборгованості за пенею, а також стягнення штрафів апеляційний суд погоджується із висновками суду першої інстанції та застосовує правову позицію у справі № 342/180/17, висловлену Великою Палатою Верховного суду у Постанові від 3 липня 2019 року щодо того, що Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, не підписаний позичальником, не може вважатися складовою частиною кредитного договору, укладеного шляхом підписання Анкети-заяви.
Задовольняючи позовні вимоги АТ КБ «Приватбанк» про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредитом у розмірі 16000 грн, суд обмежився лише вказівкою про наявність підстав для задоволення таких вимог та вказав на те, що позивачем подано позовну заява в межах строку позовної давності пославшись на Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку та правові висновки Верховного Суду України, що містяться у постановах від 19 березня 2014 року справа № 6-14цс14 та 18 червня 2014 року справа № 6-61цс.
Проте апеляційний суд не може погодитись із такими висновками суду виходячи з наступного.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі (а.с. 54-55).
Витягом з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/teiTns/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов'язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів з будь-яким із грошових зобов'язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови.
При цьому матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.
Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №342/180 від 3 липня 2020 року.
Отже, в даному випадку на думку апеляційного суду має застосовуватись положення ст.257 ЦК України за якою встановлено загальнупозовну давність тривалістю у три роки.
Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).
Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність Зокрема, ч. 2 ст. 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.
Анкета-заява позичальника від 23 жовтня 2012 року не містить встановленого графіку погашення кредиту, а також не встановлено кінцевого терміну погашення кредиту.
Згідно ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
З наданої позивачем виписки по особовому рахунку ОСОБА_1 здійснив останній платіж 08 червня 2016 року. Та за період з 08 червня 2016 року по 31 серпня 2019 року не вбачається, що боржником вчинялись дії, які б свідчили про часткове виконання зобов'язань.
Також, стороною позивача не надано будь-які інші докази (меморіальний ордер, квитанція, платіжне доручення тощо) на підтвердження здійснення відповідачем внесення коштів на рахунок у період з з 08 червня 2016 року по 31 серпня 2019 року.
А відтак, суд позбавлений можливості перевірити чи вчиняв ОСОБА_1 будь- які дії, що впливають на перебіг строку позовної даності, зокрема, чи вносив він кошти в рахунок погашення заборгованості.
Отже, позивачу стало відомо про порушення умов договору з моменту прострочення відповідачем платежу з погашення заборгованості і з цього часу має відраховуватися строк позовної давності.
АТ КБ «ПриватБанк» звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за договором лише 07 грудня 2019 року, тому суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем пропущено строк позовної давності.
Проте суд першої інстанції на вказане уваги не звернув, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку про часткове задоволення позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк».
Такий висновок узгоджується із викладеними правовими висновками Верховного Суду у постановах від 05 вересня 2019 року у справі № 697/1307/17-ц, від 21 вересня 2020 року у справі № 314/5082/17-ц , підстав для відступлення від якого колегія суддів не знаходить.
Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Враховуючи вищевикладене апеляційний суд дійшов висновку про необхідність скасування рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
В порядку перерозподілу судових витрат з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір у розмірі 906 грн 23 к., який був понесений останнім за подання апеляційної скарги (а.с. 90).
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 376, 381-384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду м. Києва від 20 січня 2021 року - скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - відмовити.
Стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, адреса: м. Київ, вул. Грушевського,1Д, на користь ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 судовий збір у розмірі 906 грн 23 к.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України.
Головуючий Рубан С.М.
Судді Заришняк Г.М.
Мараєва Н.Є.