справа № 372/577/20 головуючий у суді І інстанції Кравченко М.В.
провадження № 22-ц/824/7990/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
10 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді -Березовенко Р.В.,
суддів:Лапчевської О.Ф., Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Обухівське», поданою представником - Квітіним Русланом Валерійовичем, на рішення Обухівського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2021 року по справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Обухівське» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів, -
В лютому2020 року Приватне акціонерне товариство «Обухівське»звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення коштів.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачі неналежно виконують зобов'язання за укладеними сторонами договорами оренди земельних ділянок, відповідно до яких сторони зобов'язувались після завершення процесу розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь, що знаходяться в постійному користуванні позивача відповідно до державних актів: на території Першотравенської сільської ради згідно державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №003262; на території Нещерівської сільської ради згідно державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №003263; на території Обухівської міської ради згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003261, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання майбутнім орендодавцем документа, який підтверджує виникнення права власності на земельну ділянку, укласти договір оренди земельної ділянки. Позивач ПАТ «Обухівське» за майбутнім договором зобов'язувалось до дати укладення основного договору за цим договором, щорічно до 31 грудня,виплачувати винагороду у розмірі 10 000 грн., з якої вираховуються податки.
Згідно п. 15 Попереднього договору після підписання цього попереднього договору, відповідач зобов'язався не укладати жодних угод з третіми особами щодо земельної ділянки, яку буде отримано у власність, до дати укладення основного договору.
Згідно п. 11 Попереднього договору в разі порушення відповідачем обов'язків зазначених у пунктах 1,4,6 вищевказаного договору, внаслідок чого основний договір не буде укладеним, в доповнення до обов'язку згідно п. 9 цього договору, відповідач зобов'язався повернути позивачу отриману відповідно до п. 2 попереднього договору винагороду.
30.07.2018 року сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до попереднього договору відповідно до п. 2 якого збільшили розмір винагороди з 10 000 грн., до 15 000 тис. грн., а пункт 9 попереднього договору виклали в іншій редакції. У разі порушення орендодавцем обов'язків, зазначених у п. 1,4,6 цього договору, станній сплачує орендарю протягом п'яти календарних днів неустойку в розмірі 100 000 грн., а отже, відповідач був зобов'язаний повернути позивачу винагороду.
Позивачем на виконання умов попереднього договору було виплачено відповідачу наступні грошові кошти: в 2016 році-10 000 грн.(утримано ПДФО 1800 грн., та 150 грн. військового збору); в 2017 році-10 000 грн.(утримано ПДФО 1800 грн., та 150 грн. військового збору); в 2018 році-15 000 грн.(утримано ПДФО 2700 грн., та 225 грн. військового збору), кожному.
У 2019 році позивачу стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:05:002:0022, а відповідач ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223186600:04:007:0046, внаслідок приватизації сільськогосподарських угідь, що знаходяться в постійному користуванні ПАТ «Обухівське».
Позивач направив відповідачу ОСОБА_3 проект договору оренди на виконання п. 6 попереднього договору, відповідач 28.12.2019 року отримав поштове відправлення № 0101416266124 з проектом договору оренди. Відповідач у відповідь направив повідомлення, в якому зазначив, що підстави підписувати основний договір відсутні, чим порушив п. 6 попереднього договору, так як не підписав його, та не повернув протягом 5 днів, тобто фактично ухиляється від укладення договору. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач передав земельну ділянку в оренду іншому суб'єкту господарювання - ТОВ «РОЗА-Л», чим унеможливив укладення основного договору. Внаслідок чого були порушені права позивача. Позивач направив відповідачу ОСОБА_2 проект договору оренди на виконання п. 6 попереднього договору, втім відповідач ухилився від отримання поштового відправлення № 0101416267589, яке за закінчення терміну зберігання повернулося позивачу. Відповідно до п. 6 попереднього договору відповідач мав підписати проект договору оренди та не повернув його протягом 5 днів. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач передав земельну ділянку в оренду іншому суб'єкту господарювання - ТОВ «РОЗА-Л», чим унеможливив укладення основного договору. Внаслідок чого були порушені права позивача, тож він вимушений звернутись до суду з даними позовами до відповідачів.
Рішенням Обухівського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2021 року в задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Обухівське» до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення коштів відмовлено.
Не погодившись із вказаним судовим рішенням позивач Приватне акціонерне товариство «Обухівське», черезпредставника - Квітіна Руслан а Валерійович а подало апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права та невідповідність висновків суду обставинам справи, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. При цьому, посилаючись на обставини зазначені в позовній заяві,вказує, що на дату укладення попередніх договорів було неможливо встановити строки укладення основного договору, сторони визначили строк (термін) виконання попереднього договору вказівкою на подію, яка неминуче має настати - набуття майбутніми орендодавцями права власності на земельні ділянки та отримання останніми підтверджуючих документів. Посилаючись на практику Верховного Суду вказує, що висновки суду щодо визнання попередніх договорів оренди неукладеними є помилковими.
В ухвалі про відкриття апеляційного провадження відповідачам було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, однак відзивів до суду не надходило.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, зважаючи на обставинисправи, ціну пред'явлених до відповідачів позовів, та те, що дана категорія справ не підпадає під процесуальну заборону передбачену ч.4 ст. 274 ЦПК України, апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до приписів ч. 13 ст. 7 ЦПК України, без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК Українирішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та відповідачами було укладено договори оренди земельних ділянок, відповідно до яких сторони зобов'язувались після завершення процесу розпаювання та приватизації сільськогосподарських угідь, що знаходяться відповідно до державних актів: на території Першотравенської сільської ради згідно державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №003262; на території Нещерівської сільської ради згідно державного акту на право постійного користування землею серія ІІ-КВ №003263; на території Обухівської міської ради згідно державного акту на право постійного користування землею серії ІІ-КВ № 003261, але не пізніше 30 календарних днів з моменту отримання майбутніми орендодавцями документа, який підтверджує виникнення права власності на земельну ділянку, укласти договір оренди земельної ділянки. Позивач ПАТ «Обухівське» за майбутнім договором зобов'язувалось до дати укладення основного договору за цим договором, щорічно до 31 грудня, виплачувати винагороду у розмірі 10 000 грн., з якої вираховуються податки.
Згідно п. 15 Попереднього договору після підписання цього попереднього договору, відповідач зобов'язався не укладати жодних угод з третіми особами щодо земельної ділянки, яку буде отримано у власність, до дати укладення основного договору.
Згідно п. 11 Попереднього договору в разі порушення відповідачем обов'язків зазначених у пунктах 1,4,6 вищевказаного договору, внаслідок чого основний договір не буде укладеним, в доповнення до обов'язку згідно п. 9 цього договору, відповідач зобов'язався повернути позивачу отриману відповідно до п. 2 попереднього договору винагороду.
30.07.2018 року сторони уклали додаткову угоду про внесення змін до попереднього договору відповідно до п. 2 якого збільшили розмір винагороди з 10 000 грн., до 15 000 тис. грн., а пункт 9 попереднього договору виклали в іншій редакції. У разі порушення орендодавцем обов'язків, зазначених у п. 1,4,6 цього договору, орендодавець сплачує орендарю протягом п'яти календарних днів неустойку в розмірі 100 000 грн. тазобов'язаний повернути позивачу винагороду.
Позивачем на виконання умов попереднього договору було виплачено відповідачам наступні грошові кошти: в 2016 році-10 000 грн.(утримано ПДФО 1800 грн., та 150 грн. військового збору); в 2017 році-10 000 грн.(утримано ПДФО 1800 грн., та 150 грн. військового збору); в 2018 році-15 000 грн.(утримано ПДФО 2700 грн., та 225 грн. військового збору), кожному.
У 2019 році позивачу стало відомо про те, що відповідач ОСОБА_1 набув у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223186200:05:002:0022, а відповідач ОСОБА_2 набула у власність земельну ділянку з кадастровим номером 3223186600:04:007:0046, внаслідок приватизації сільськогосподарських угідь, що знаходяться в постійному користуванні ПАТ «Обухівське».
Позивач направив відповідачу, ОСОБА_3 , проект договору оренди на виконання п. 6 попереднього договору, відповідач 28.12.2019 року отримав поштове відправлення № 0101416266124 з проектом договору оренди. Відповідач у відповідь направив повідомлення, в якому зазначив, що підстави підписувати основний договір відсутні, чим порушив п. 6 попереднього договору, так як не підписав його, та не повернув протягом 5 днів, тобто фактично ухиляється від укладення договору. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач передав земельну ділянку в оренду іншому суб'єкту господарювання - ТОВ «РОЗА-Л».
Також, позивач направив відповідачу, ОСОБА_2 , проект договору оренди на виконання п. 6 попереднього договору, втім відповідач ухилився від отримання поштового відправлення № 0101416267589, яке за закінчення терміну зберігання повернулося позивачу. Відповідно до п. 6 попереднього договору відповідач мав підписати проект договору оренди та не повернув його протягом 5 днів. Згідно відомостей Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач передав земельну ділянку в оренду іншому суб'єкту господарювання - ТОВ «РОЗА-Л».
Відмовляючи в задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що позивачем не доведено, що саме діями відповідача йому було завдано збитків. Збитками є певний (конкретний) розмір втрат, який особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою іншої особи, однак протиправної поведінки відповідачів судом не встановлено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини четвертої статті 124 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передача в оренду земельних ділянок, які перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем.
Згідно з частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 3 ЦК України презюмує свободу договорів разом із рівністю учасників цивільних відносин, а також справедливість, добросовісність та розумність як загальні засади цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За змістом частин першої та другої статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору.
За змістом частини другої статті 635 ЦК України, сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.
Згідно частини третьої статті 635 ЦК України зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.
Частиною 2 статті 792 ЦК України встановлено, що відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Статтями 13-15 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон) установлено, що договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Договір оренди землі укладається у письмовій формі і за бажанням однієї із сторін може бути посвідчений нотаріально. Типова форма договору оренди землі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Відповідно до частини першої статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За змістом статті 4 вказаного закону орендодавцями земельних ділянок, зокрема, є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Таким чином, предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ), або майнові права (ст. 760 ЦК).
Право передання майна у найм (оренду) має власник речі або особа, якій належать майнові права.
Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму (оренди).
Згідно зі статтею 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.
Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.
Відповідно до ст. 125 ЗК України право власності, зокрема, на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_1 зареєстрував право власності на земельну ділянку розміром 3,6512 га, кадастровий номер 3223186200:05:002:0022, 09.07.2019 року.
Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, ОСОБА_2 зареєстрував право власності на земельну ділянку розміром 3,6199 га, кадастровий номер 3223186600:04:007:0046, 09.07.2019 року.
Таким чином, відповідачі набули право власності на вказані земельні ділянки пізніше, ніж уклали попередній договір (05 квітня 2016 року).
Враховуючи положення ЦК України, Закону України «Про оренду землі» та ЗК України, колегія суддів вважає, що укладаючи попередній договір оренди земельних ділянок, відповідачі не мали жодних прав, власності або користування земельними ділянками, а тому не були уповноважені, відповідно до норм діючого законодавства на укладання таких договорів.
Окрім того, у порушення вимог статті 15 Закону України «Про оренду землі» сторонами попереднього договору не погоджено всі істотні його умови з огляду на те, що попередній договір оренди не містить визначення об'єкту оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки), строк дії договору оренди тощо. Тобто з вказаного договору неможливо ідентифікувати яку саме земельну ділянку мали передати в оренду ПрАТ «Обухівське» та на який строк, за яку ціну.
Отже, з матеріалів справи апеляційним судом безспірно встановлено, що станом на час укладення попередніхдоговорів оренди відповідачіне мали права розпоряджатися земельною ділянкою, а безпосередньо у договорі сторони не дійшли згоди щодо всіх істотних умов цього договору, зокрема не визначили об'єкт оренди, строк дії договору, а також строк укладення основного договору, що є обов'язковим при укладенні попередніх договорів відповідно до ЦК України та Закону України «Про оренду землі».
За таких обставин, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
При цьому, посилання апелянта на судову практику, колегія суддів оцінює критично, і вважає неможливим її застосування у даній справі, оскільки вона стосується інших обставин, встановлених у інших справах та зводиться до переоцінки доказів івласного тлумачення норм права апелянтом.
Обґрунтовуючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Отже, переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення про відмову у задоволенні позову, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому, судове рішення відповідно до ст. 375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Обухівське», поданупредставником - Квітіним Русланом Валерійовичем залишити без задоволення.
Рішення Обухівського міськрайонного суду Київської області від 16 лютого 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
В.А. Нежура