10 червня 2021 року м. Київ
Унікальний номер справи № 752/2022/17
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7008/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Пікуль А.А., Ратнікової В.М.,
за участю секретаря судового засідання - Гребнєва Є.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Мазура Ю.Ю., по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди, -
У січні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому зазначив, що на позачергових зборах членів кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів « Пролісок » під час проведення загальних зборів членів кооперативу 19 грудня 2015 року його було обрано головою правління кооперативу. Під час проведення 26 листопада 2016 року загальних зборів членів кооперативу ОСОБА_1 безпідставно звинуватив правління та позивача, як голову правління, в тому, що вони продають майно кооперативу, розкрадають матеріальні цінності кооперативу, незаконно продають гаражі кооперативу. Даний факт безпідставного звинувачення можуть підтвердити члени кооперативу, які були присутні на загальних зборах. Відповідач на засіданні членів кооперативу ображав позивача, висловлював грубі слова, поширював неправдиві відомості в присутності свідків, публічно висловлювався про те, що позивач нечесна людина, ображав його нецензурними виразами, висловлював завідомо неправдиві образливі і грубі слова, що принижують позивача і ганьблять його честь і гідність та наносять шкоду його діловій репутації, як голови правління кооперативу. Такими діями відповідачем заподіяно моральну шкоду, яка виразилась в моральних переживаннях та стражданнях, яку позивач оцінив у 20 000,00 грн.
З урахуванням уточнених позовних вимог, позивач просив зобов'язати відповідача ОСОБА_1 публічно вибачитись перед позивачем на загальних зборах членів кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів « Пролісок » та спростувати у спосіб, яким вони були розповсюджені, відомості про те, що позивач, як голова правління кооперативу, продавав майно кооперативу, розкрадав матеріальні цінності кооперативу, незаконно продавав гаражі кооперативу; стягнути з відповідача в рахунок відшкодування моральної шкоди 20 000,00 грн. та судові витрати (т. 1 а.с. 1-4, 87-88).
У червні 2017 року ОСОБА_1 подав до суду заперечення проти позову та просив відмовити у задоволенні позову, оскільки позовні вимоги вважав необґрунтованими. Зазначав, що 26 листопада 2016 року голова правління гаражного кооперативу «Пролісок» з групою невідомих осіб та охоронцями намагалися незаконно провести загальні збори. У свою чергу він, як член кооперативу, намагався пояснити присутнім про порядок проведення зборів відповідно до Закону України «Про кооперацію», а також намагався розповісти про численні порушення головою правління ОСОБА_2 статуту кооперативу в частині управління господарською діяльністю, про ухвалене судом рішення та здійснення досудового розслідування. Проте позивач разом з охоронцями кооперативу та іншими громадянами почали лаятися на нього та вигнали з території кооперативу, ображали його та погрожували фізичною розправою (т. 1 а.с. 45-48).
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року вказаний позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 публічно вибачитись перед ОСОБА_2 на загальних зборах членів кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів « Пролісок » та спростувати відомості про те, що ОСОБА_2 , як голова правління кооперативу, продавав майно кооперативу, розкрадав матеріальні цінності кооперативу, незаконно продавав гаражі кооперативу. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 10 000,00 (десять тисяч) грн. та судові витрати у розмірі 2 560,00 (дві тисячі п'ятсот шістдесят) грн., а всього стягнуто 12 560,00 (дванадцять тисяч п'ятсот шістдесят) грн. У решті позовних вимог відмовлено (т. 1 а.с. 238-244).
Не погодившись з рішенням районного суду, 16 березня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі (т. 2 а.с. 1-6).
На обґрунтування скарги зазначив, що суд першої інстанції не дослідив матеріали справи, надав їм неналежну оцінку, не врахував, що покази двох допитаних свідків не узгоджуються між собою. Вказував, що позивач не довів поширення інформації, яку просить спростувати, оскільки надані заяви членів кооперативу про підтвердження обставин, викладених у позові, не можуть бути належними та допустимими доказами. Суд також не взяв до уваги, що свідки є підпорядкованими особами позивача, як голови правління кооперативу, перебувають з ним у трудових відносинах, тому їхні пояснення слід оцінювати критично. Зазначав, що не висловлювався безпосередньо на адресу позивача, а робив припущення та оціночні судження щодо інших дій правління кооперативу в цілому, критикував дії правління, жодних осіб відносно конкретних осіб не висловлював. Поширена інформація відповідача щодо неправомірних дій правління є висловлюванням, яке не містить фактичних даних, зокрема, є критичною оцінкою певного факту, а саме конфліктними взаємовідносинами між відповідачем та правлінням, яке очолює позивач, тобто є суб'єктивною думкою відповідача, а тому не підлягає спростуванню та доведенню її правдивості. Вважає, що висловлення суб'єктивної думки не може бути підставою для відшкодування моральної шкоди, оскільки не висловлена в брутальній, принизливій чи непристойній формі.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 , його представник - адвокат Коломієць І.П. підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити. Позивач ОСОБА_2 - його представник - адвокат Соболь М.П. заперечували проти скарги і просили її відхилити.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Задовольнивши позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що інформація, поширена відповідачем відносно позивача, є недостовірною та такою, що порушує його особисті немайнові права,створює негативне уявлення про ОСОБА_2 , тому така інформація підлягає спростуванню шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_1 публічно вибачитись перед ОСОБА_2 на загальних зборах членів кооперативу.
Колегія суддів не погодилася з таким висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом встановлено, що на позачергових зборах загальних зборів членів кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів « Пролісок » 19 грудня 2015 року позивача ОСОБА_2 було обрано головою правління кооперативу, про що складено протокол № 7 (т. 1 а.с. 7-9).
Наказом № 1 гаражного кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів « Пролісок » від 21 грудня 2015 року ОСОБА_2 призначено головою правління зазначеного кооперативу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 6).
За наданими до суду доказами, відповідач ОСОБА_1 у спірний період був членом кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів « Пролісок » та певний період виконував обов'язки члена правління цього кооперативу (т. 1 а.с. 50-53)
Обґрунтовуючи заявлений позов, ОСОБА_2 посилався на те, що під час проведення 26 листопада 2016 року загальних зборів членів кооперативу ОСОБА_1 безпідставно звинуватив правління та позивача, як голову правління, в тому, що вони продають майно кооперативу, розкрадають матеріальні цінності кооперативу, незаконно продають гаражі кооперативу.
Відповідач ОСОБА_1 не заперечував факту свого виступу на загальних зборах членів кооперативу, зазначав, що він як член кооперативу « Пролісок », намагався пояснити присутнім порядок проведення зборів відповідно до Закону України «Про кооперацію», а також розповісти про виявлені порушення в роботі правління та його голови ОСОБА_2 в частині управління господарською діяльністю кооперативу. Вважав, що його думка і критичні зауваження не були висловлені в брутальній, принизливій чи непристойній формі а відтак й не підлягають спростуванню.
До суду не надано протоколу загальних зборів членів кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів « Пролісок », проведених 26 листопада 2016 року та (або) відео(аудіо) запису проведення цих зборів, за змістом яких суд мав би об'єктивну можливість встановити виступи учасників зборів, зокрема встановити факт і оцінити зміст висловлювань відповідача ОСОБА_1 .
Суд апеляційної інстанції зауважив на неспроможність зазначення представником позивача ОСОБА_2 - адвокатом Соболь М.П. про можливість допиту свідків за потребою апеляційного суду і роз'яснив, що з власної ініціативи суд не збирає докази, у т.ч. за власною потребою не допитує свідків, з огляду на положення ст.ст. 12, 13 ЦПК України. Проте в суді апеляційної інстанції про допит свідків сторони не заявляли про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання (т. 2 а.с. 59-60).
Тому, з огляду на положення ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглянув справу за наявними в ній доказами в межах заявлених позовних вимог і доводів скарги.
Як вбачається із письмових заяв: ОСОБА_3 від 26 листопада 2016 року, ОСОБА_4 від 29 листопада 2016 року, ОСОБА_5 від 29 листопада 2016 року, ОСОБА_6 від 28 листопада 2016 року, ОСОБА_7 від 27 листопада 2016 року, член кооперативу ОСОБА_1 вів себе неадекватно, звинувачував правління кооперативу та голову правління, яким є позивач ОСОБА_2 в тому, що продають майно гаражного кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів « Пролісок ». Окрім того, як зазначено у вказаних заявах, відповідач привів із собою групу осіб з метою зірвати збори, які не є членами гаражного кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів « Пролісок », які також звинувачували голову кооперативу та правління у розкраданні майна кооперативу (т. 1 а.с. 10-14).
За клопотанням позивача ОСОБА_2 та його представника - адвоката Соболь М.П. в суді першої інстанції були допитані тільки два свідка ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , на допиті інших свідків в районному суді сторони не наполягали.
Так, допитаний судом свідок ОСОБА_5 показав, що 26 листопада 2016 року лунали звинувачення у крадіжках, проте на запитання суду відповів, що не знає хто говорив про те, що були крадіжки, на запитання інших учасників справи зазначав, що на зборах всі хором говорили, ОСОБА_1 також виступав і звинувачував, при цьому свідок чітко не зазначив, що висловлював відповідач ОСОБА_1 на загальних зборах, що підтверджується протоколом і звукозаписом судового засідання (т. 1 а.с. 133-141).
За змістом протоколу судового засідання свідок ОСОБА_6 , в районному суді показав, що не пам'ятає точно, але ОСОБА_1 казав, що розпродають гаражі, конкретно не казав кому і хто продавав, зазначав, що знає і скаже, при цьому свідок ОСОБА_6 також не зазначив висловлювань відповідача під час проведення загальних зборів (т. 1 а.с. 168-176).
Таким чином, зафіксовані протоколом та звукозаписом показання допитаних районним судом свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не давали підстав для висновку районного суду про розповсюдження відповідачем ОСОБА_1 відносно позивача ОСОБА_2 фактичних даних, які б могли бути визнані недостовірними та такими, що підлягали спростуванню.
Крім того, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що районний суд (під головуванням судді Мазур Ю.Ю.) помилково послався на показання свідків ОСОБА_5 і ОСОБА_6 , оскільки вказані свідки були допитані районним судом під головуванням судді Мирошниценко О.В. 20 березня 2018 року і 07 червня 2018 року. Проте, 29 червня 2018 року і 15 листопада 2018 року у цій справі склад суду двічі змінювався і складом суду, який ухвалював рішення по суті спору, свідки не допитувались, що свідчить про порушення положень ст. 213 ЦПК України, зокрема принципу безпосередності судового розгляду, яке унеможливлювало посилання районного суду на покази свідків, яких суд не допитував (т. 1 а.с. 181-186).
Письмові заяви ОСОБА_3 від 26 листопада 2016року, заяви ОСОБА_8 від 29 листопада 2016 року, заяви ОСОБА_5 від 29 листопада 2016 року, заяви ОСОБА_6 від 28 листопада 2016 року, заяви ОСОБА_7 від 27 листопада 2016 року, відповідно до норм ЦПК України не можуть вважатись показаннями свідків.
Відповідно до ч. 4 ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно із ч. 1 ст. 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
У ст. 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до ст. 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі ст. 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред'явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (ч. 1 ст. 277 ЦК України).
У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
У пункті 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що згідно з положеннями статті 277 ЦК України і статті 10 ЦПК України 2004 року обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
Відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації.
Згідно зі ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і ч. 2 та 3 ст. 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
З огляду на положення ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Позивач не довів факту розповсюдження відповідачем відомостей про позивача, фактичних тверджень (незаконного продажу майна кооперативу, розкрадання матеріальних цінностей кооперативу, тощо), які б суд мав би можливість визнати поширенням про позивача недостовірної інформації, що порушує особисті немайнові права позивача і підлягає спростуванню.
При цьому, позивачем не наведено в позовній заяві і судом не встановлено, які саме (конкретно) твердження відповідача ОСОБА_1 позивач ОСОБА_2 просив спростувати під час публічного вибачення відповідача.
Суд апеляційної інстанції зауважив, що не може вважатись належним обраний позивачем спосіб захисту порушеного права, а саме шляхом зобов'язання відповідача ОСОБА_1 публічно вибачитись перед ОСОБА_2 на загальних зборах членів кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів « Пролісок » та спростувати поширену інформацію.
Так, відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. У свою чергу, частина перша статті 34 Конституції України кожному гарантує право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань.
Суд не вправі зобов'язувати відповідача вибачатися перед позивачем у тій чи іншій формі, оскільки примусове вибачення як спосіб судового захисту гідності, честі чи ділової репутації за поширення недостовірної інформації не передбачено у статтях 16, 277 ЦК.
Разом із тим не суперечить закону визнання судом мирової угоди, за умовами якої сторони як спосіб захисту гідності, честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи передбачають вибачення перед потерпілим.
Відповідні роз'яснення містяться і в пункті 26 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи».
Крім того, відповідно до пункту 27 Статуту автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів « Пролісок » по АДРЕСА_1 , вищим органом правління кооперативу є загальні збори членів кооперативу (збори уповноважених), які за пунктами 28.2 і 28.9 цього Статуту заслуховують звіти про діяльність голови кооперативу, правління, розглядають скарги на дії членів кооперативу, ревізійної комісії та приймають про них відповідні рішення (т. 1 а.с. 54-63).
Враховуючи вищезазначене, повідомлення відповідачем ОСОБА_1 , який був членом автогаражного кооперативу по будівництву та експлуатації індивідуальних гаражів « Пролісок », під час загальних зборів про можливі порушення в діяльності голови та членів правління цього кооперативу, без зазначення фактичних даних відносно особи позивача, не може вважатись поширенням недостовірної інформації, яка підлягає спростуванню.
ЦПК України не передбачає можливості змінювати та (або) уточнювати заявлені позовні вимоги на стадії апеляційного розгляду та приймати уточнення заявлених позовних вимог і доказів на їх обґрунтування, які б мали бути предметом розгляду суду першої інстанції.
Зважаючи на вищезазначене не підлягають задоволенню і похідні вимоги позивача про стягнення на його користь із відповідача 20 000 грн. грошової компенсації спричиненої моральної шкоди.
Цих вимог законодавства та обставин справи суд першої інстанції не врахував і дійшов помилкових висновків по справі.
Інші доводи апеляційної скарги цих висновків не спростовують, тому суд апеляційної інстанції їх відхилив.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України із ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні цих позовних вимог.
Щодо розподілу судових витрат.
Відповідно до вимог ст. 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції у постанові визначає новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення.
Згідно із ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково із ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, то з позивача на користь відповідача підлягає стягненню 3 360,00 грн. (2240,00 грн. х 150% ставка за подачу апеляційної скарги) судового збору за розгляд справи апеляційним судом, сплата якого підтверджується квитанціями (т. 2 а.с. 17, 28).
Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст. 376, ст.ст. 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2020 року- скасувати, ухвалити нове судове рішення.
Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди.
Стягнути із ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ) 3 360,00 грн. судового збору за розгляд справи апеляційним судом.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Дата складання повного судового рішення - 11 червня 2021 року.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
А.А. Пікуль
В.М. Ратнікова