справа №363/4835/20 головуючий у І інстанції: Свєтушкіна Д.А.
провадження 22-ц/824/6300/2021 доповідач: Сліпченко О.І.
Іменем України
08 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого судді Сліпченка О.І., Сушко Л.П., Гаращенка Д.Р.
за участю секретаря: Пітенко І.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 19 лютого 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі продажу.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши матеріали справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд,-
В грудні 2020 року ОСОБА_1 звернувся із вищевказаним позовом, просив визнати недійним договір купівлі-продажу будівлі корівника, яка знаходить за адресою АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
В лютому 2021 року ОСОБА_1 подав заява про забезпечення позову, яка обґрунтована тим, що сума яка підлягає до стягнення з ОСОБА_2 на виконання рішення суду за результатами розгляду іншої справи є значною, одночасно відповідач не має будь-якого іншого майна, окрім нерухомого майна, незаконне відчуження якого оспорюється ОСОБА_1 .
Вказував, що спірна будівля на даний час знаходиться в приватній власності ОСОБА_3 , який має можливість її відчужити, що в подальшому призведе до неможливості захисту порушених прав позивача.
Просив накласти арешт на спірну будівлю, яка наразі належить ОСОБА_3 .
Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 19 лютого 2021 року відмовлено в задоволенні заяви.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовано тим, що місцевий суд допустився порушення норм процесуального права.
Вказує, що існує реальна загроза відчуження майна, право власності на яке оскаржується та відмова в забезпеченні позову визначеним шляхом призведене до неефективного захисту його прав.
Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом строк не надходив.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 підтримав позицію свого довірителя, інші належним чином повідомлені учасники справи не з'явились.
У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у їх відсутності.
Апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав.
Згідно вимог ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає не в повній мірі.
Відмовляючи в задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що на спірне майно вже було накладено арешт, та враховано те, що позивачем не доведено, що існує реальна загроза невиконання чи ускладнення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з огляду на наступне.
Відповідно до ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Отже, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
За змістом п.п. 1 та 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або)грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.
Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» № 9 від 2 грудня 2006 року, міститься роз'яснення, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Як зазначено в п. 4 Рішення Конституційного Суду від 31 травня 2011 року № 4-рп/2011, інститут забезпечення позову передбачає можливість захисту особою порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Разом з тим у Кодексі встановлено систему захисту прав особою, щодо якої застосовано заходи забезпечення позову. Складовими такої системи є: співмірність видів забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами; можливість суду вимагати від позивача забезпечити його вимогу заставою; відшкодування особі збитків, завданих забезпеченням позову; право на апеляційне оскарження ухвали суду щодо забезпечення позову.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові від 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18).
Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що доводи позивача про ускладнення або унеможливлення виконання судового рішення у випадку невжиття заходів забезпечення позову в заявленому вигляді є обґрунтованими.
Колегія суддів звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги, щодо визнання недійсними договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Предметом договору являється будівля корівника, яка знаходить за адресою АДРЕСА_1 , щодо якої позивач просив вжити заходи забезпечення позову.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 здійснив перепродаж вказаного нерухомого майна, попри накладений на нього арешт в ході розгляду справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Враховуючи, що спір виник, щодо договору купівлі-продажу, вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на об'єкт нерухомого майна являється обґрунтованими та співмірними до позовних вимог, оскільки перешкоджатимуть подальшому відчуженню спірного майна.
Посилання місцевого суду на той факт, що на спірний об'єкт нерухомого майна вже накладено арешт в межах розгляду та відповідно забезпечення позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу, як на підставу для відмови в забезпеченні позову, який перебуває на розгляді, не відповідає нормам чинного законодавства та відповідно є помилковим висновком суду першої інстанції.
Крім того, апеляційний суд враховує, що саме продаж спірного об'єкту нерухомості в період, коли на нього було накладено арешт в якості забезпечення позову в межах іншої справи, зумовила звернення позивача із позовом про визнання недійсними договору купівлі-продажу.
Враховуючи те, що місцевим судом було невірно з'ясовано обставини справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а ухвала суду першої інстанції до вимог ст. 376 ЦПК України скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову.
Керуючись ст. 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Вишгородського районного суду Київської області від 19 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Накласти арешт на об'єкт нерухомого майна - корівник, загальною площею 788,7 кв.м., за адресою АДРЕСА_1 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено «08» червня 2021 року.
Головуючий
Судді: