Справа № 369/3351/19
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/3988/2021
03 червня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Коцюрби О.П., Білич І.М.,
за участю секретаря судового засідання Верес Ю.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Простибоженка Олега Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 на заочне рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року у складі судді Панченко О.М.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області правонаступником якої є Служба у справах дітей та сім'ї Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області про позбавлення батьківства прав та стягнення аліментів,-
У березні 2019 року ОСОБА_3 звернувся у суд з позовом про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та стягнення з неї аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 в розмірі 2 027 грн, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що сторони перебували незареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народилася спільна дитина - ОСОБА_4 . Останні декілька років стосунки між сторонами погіршились, у зв'язку з чим позивач переїхав проживати окремо, після чого відповідачка перестала проявляти інтерес до доньки, взагалі не приймала участі у її вихованні. Наприкінці 2018 року відповідачка вчинили акт фізичного насильства відносно доньки, в результаті якого дитина отримала фізичні ушкодження та травмування психіки, після чого донька боїться залишатися разом з матір'ю ОСОБА_1 ..Після побиття доньки позивач забрав її проживати до себе.
Отже, позивач вважає, що відповідачка самоусунулася від виконання батьківських обов'язків, а її жорстоке поводження з донькою призвело до негативних наслідків, а саме, донька боїться матір та не бажає з нею спілкуватися, у зв'язку з чим позивач звернувся до суду.
Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року ОСОБА_3 задоволено частково. Позбавлено ОСОБА_1 , батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 , на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від всіх видів заробітку (доходу) платника аліментів, щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 15.03.2019 року і до досягнення дитиною повноліття. Вирішено питання судових витрат.
В апеляційній скарзі адвокат Простибоженко О.С. в інтересах ОСОБА_1 посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить скасувати незаконне та необґрунтоване рішення районного суду та постановити нове рішення, яким в частині задоволених вимог щодо вирішення питання про позбавлення батьківських прав відмовити та змінити рішення в частині вирішення питання про стягнення аліментів: а саме стягнути з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 , на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 027 грн., але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно.
Скаргу обґрунтовано тим, судом було неналежно повідомлено відповідачку про розгляд цивільної справи щодо неї, а тому останній не було відомо про існування рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04.03.2020 року за результатами якого у неї утворилась заборгованість зі сплати аліментів, власне, через що, і було накладено арешт на її рахунки.
Вказано, що відповідачка категорично не погоджується з тим, що суд вирішив позбавити останню батьківських прав, оскільки позбавлення батьківських прав - це крайній захід впливу на батьків, який потребує детального з'ясування всіх обставин справи, чого не могло бути, оскільки судом не було заслухано думки та заперечень ОСОБА_1 . Також не було заслухано думку дитини з цього приводу, хоча їй вже виповнилося 15 років.
Зазначено, що дійсно, у відносинах сторін (батьків дитини) є певні проблеми та труднощі, тому відповідачка була змушена залишити спільне житло. Конфлікт між сторонами зумовлений в тому числі бажанням останньої, щоб донька проживала разом з нею, проти чого заперечив позивач.
Також звертає увагу суду на те, що листом служби у справах дітей Дарницького району в м. Києві чітко зафіксовано, що дитина проживає з відповідачкою за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, наразі відповідачка проживає окремо від доньки та позивача, але такий стан зумовлений діями останнього.
Крім того, зазначено, що немає і не було жодних підстав для позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, оскільки крайні заходи не наступили. Сварки, які інколи трапляються між батьками і дітьми, особливо у підлітковому віці дітей та необхідністю самоутвердження дитини, не можуть бути підставами для вжиття крайнього заходу і позбавлення матері батьківських прав.
В обґрунтування своїх заперечень представник відповідача посилався на правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 08 травня 2019 року у справі № 409/1865/17-ц,від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц, від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17, від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18, від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18, від 06 травня 2020 року у справі №753/2025/19.
У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Чиханцов М.А. в інтересах ОСОБА_2 просив рішення районного суду залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Колегія суддів, заслухавши ОСОБА_1 та її представника Простибоженко О.С. , які просили апеляційну скаргу задовольнити, ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_8 , які просили рішення залишити без змін, представника третьої особи Шофалова Т.М. , який просив підтримати дитину, допитавши дитину та свідка ОСОБА_10 , вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає задоволенню.
Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Як убачається з матеріалів справи, сторони перебували у незареєстрованому шлюбі, від якого мають дитину - - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 13 т.1).
З повідомлення Дарницького УП ГУНП у м. Києві від 22.11.2018 року вбачається, що 18.11.2018 року ОСОБА_1 під час конфлікту вдарила свою доньку ОСОБА_4 (а.с. 14 т.1).
Постановою Дарницького районного суду м. Києва від 31.01.2019 року відповідачку по справі визнано винною у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 173-2 КУпАП та накладено на неї адміністративне стягнення у вигляді штрафу (а.с. 25 т. 1).
У поясненнях ОСОБА_1 від 05.12.2018 року зазначила, що відбулася ситуація, в якій вона застосувала фізичне насильство по відношенню до дитини. На час складання акту проведення оцінки рівня безпеки дитини, мати запевнила, що дитині безпечно залишатися в сім'ї і немає потреби в її вилученні (а.с. 15-21 т. 1).
Відповідно акту обстеження умов проживання дитини від 05.12.2018 року, здійсненого членами комісії Служби у справах дітей Дарницької РДА в м. Києві вбачається, що під час проведення обстеження комісією умов проживання дитини ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_2 , разом з матір'ю, членами комісії проведено профілактичну бесіду з відповідачкою щодо неприпустимості насильства по відношенню до дитини. Роз'яснено права та обов'язки щодо належного виконання батьківських обов'язків, попереджено про відповідальність за можливе повторне вчинення насильства відносно дитини. А також, надано рекомендації звернутися до Центру соціальної служби та Центру сім'ї для налагодження зв'язків з донькою (а.с. 22-24 т. 1).
З висновку № 25 від 05.02.2019 року психологічного обстеження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійсненого практичним психологом Овчарик В.В. , встановлено, що психологічна робота проводилась в період з 26.12.2018 року по 04.02.2019 року, за наслідками якої психологом зроблено висновки:
- у ОСОБА_4 спостерігається нестабільний емоційний стан, через тривалий конфлікт між батьками та між нею і матір'ю;
- дівчина має ознаки переживання стресу внаслідок фізичного та психологічного насильства з боку матері;
- визначено надійний тип прив'язаності у ОСОБА_4 до батька, донька відчуває підтримку з його боку та активну участь в її житті;
- спостерігаються складні та напружені взаємовідносини матері з донькою, які сформували у ОСОБА_4 негативне ставлення до матері. Дівчинка висловлює небажання зустрічатися з матір'ю.
Відповідно до ч. 2, 4, 5 ст. 128 ЦПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Проте, в матеріалах справи не міститься доказів належного повідомлення відповідачки про розгляд справи, судові повістки поверталися без вручення з відміткою - за закінченням терміну зберігання (а.с.135,136 т.2).
Згідно зі статтею 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, а відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява № 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Розглянувши справу за відсутності ОСОБА_1 та відомостей про вручення їй повідомлення розгляд справи, районний суд припустився порушень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Вказане узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 295/5011/15-ц.
Окрім цього, колегія суддів враховує й наступне.
Задовольняючи позов у частині вимог про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач із застосуванням фізичного насильства до дитини, неналежно виконує свої батьківські обов'язки, внаслідок чого дитина втратила довіру до матері, не піклується про фізичний і духовний розвиток своєї доньки, не забезпечує дитину матеріально, не спілкується з дитиною та не цікавляться її життям. Крім того, судом взято до уваги висновок Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 09.07.2019 року №07-21/2096 про доцільне позбавити ОСОБА_1 батьківських прав відносно доньки ОСОБА_4 , з підстав того, що вихованням дитини займається батько. Матір дитини свідомо нехтує своїми обов'язками, ухиляється від виховання та навчання доньки, не проявляє щодо неї турботи, не цікавиться її життям та здоров'ям.
Між тим, не заслухавши пояснення по суті спору відповідача, районний суд дійшов таких висновків з неповним з'ясуванням дійсних обставин справи, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.
За змістом частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; хронічно зловживають алкоголем або наркотиками; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Відповідно до керівних роз'яснень, які містяться у п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.
Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.
Наведене узгоджується з правовим висновком щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, викладеним у постанові Верховного Суду від 09.11.2020 у справі № 753/9433/17 (провадження № 61-3462св20).
Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.
Разом з тим, у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б слугували безумовною підставою до позбавлення відповідача батьківських прав.
Відповідно до висновку органу опіки та піклування Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області від 09.07.2019 року №07-21/2096, його зміст обґрунтовано постановою суду про притягнення відповідача до адміністративної відповідальності, а також думкою неповнолітньої дитини, поясненнями ОСОБА_3 , посиланням на характеристику дитини зі школи згідно якої останнім часом батько відвідує батьківські збори, приймає активну участь у житті дитини, захищає її інтереси, підтримує зв'язок з класним керівником.
Між тим, районний суд не звернув увагу, що, визнавши доведеним факт жорстокого поводження матері з дитиною, у висновку не отримано пояснень матері щодо питання, яке перебувало на вирішенні, органом опіки та піклування не з'ясовано її відношення до події.
Не звернуто увагу судом і на дійсний зміст характеристики зі школи дитини, яка в повній мірі не відповідає викладеній органом опіки у висновку інформації щодо участі батьків у вихованні дитини.
Так, у характеристиці зазначено, що батьки ОСОБА_4 фінансово підтримують екскурсійні поїздки, відвідування музеїв та кінотеатрів. За останні два роки батьки не відвідували батьківські збори й на даний момент спілкування щодо навчальної діяльності ОСОБА_4 відбувається з батьком ( а.с.34 т.1).
У справі, яка переглядається, у присутності представника Служби у справах дітей та сім'ї Борщагівської сільської ради Бучанського району Київської області Шофалової Т.М., ОСОБА_4 висловлювала свою думку, з якої убачається, що дитина не має наміру налагоджувати відносин з матір'ю.
Визнаючи факт застосування фізичної сили щодо доньки, ОСОБА_1 твердила, що такий випадок мав місце, але він був єдиний, коли вона не змогла стримати емоції, викликані неналежною поведінкою доньки, що перебуває у підлітковому віці.
Також пояснювала, що нині дійсно позбавлена можливості приймати участь у вихованні дитини з причин небажання цього донькою, яка перешкоджає будь-якому спілкуванню. На її думку, дитина перебуває під впливом та маніпуляцією батька, який взамін, незважаючи та те, що вона переоформила на нього нерухоме майно значної вартості, додатково вимагає у неї істотну суму грошових коштів.
З пояснень допитаної в судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_10 , убачається, що сторін по справі вона добре знає й ОСОБА_1 завжди сумлінно виконувала обов'язки матері дитини, здійснювала за нею догляд, виховувала. Не виникало ніяких проблем у відносинах до того часу, коли фактичний шлюб між сторонами розпався й внаслідок маніпуляцій батька та впливу на нестійку психіку дитини, остання вирішила проживати з батьком. Їй відомо випадок, коли відповідач вдарила доньку по щоці, про який дуже шкодує, проте це було викликано неналежною поведінкою дитини, а ОСОБА_1 є вимогливою матір'ю й доньку дуже любить.
Зі справи убачається, що неактивна участь матері в житті дочки спричинена тривалим конфліктом між сторонами спору, за наслідком якого дитина сторін виявила бажання проживати разом з батьком.
Між тим, така неможливість спілкування не може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, а свідчить про відсутність емоційного зв'язку між членами родини, що може бути результатом відсутності сталого спілкування чи різних світоглядів.
При цьому, підлягає до врахування й та обставина, що дитина сторін, яка досягла 14 років, самостійно визначила своє місце проживання, що передбачено вимогами ст. ч.3 ст.160 СК України.
Отже, матеріалами справи не доведено факту свідомого ухилення ОСОБА_1 від виховання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , а встановлений випадок застосування фізичної сили в розумінні положень ст. 164 СК України не може бути розцінено як жорстоке поводження з дитиною й давати правові підстави до позбавлення відповідача батьківських прав.
За таких обставин, рішення районного суду в частині вимог про позбавлення батьківських прав постановлено з порушенням норм процесуального права, неповним з'ясуванням дійсних обставин справи, що призвело до неправильного застосування матеріального права, а тому підлягає скасуванню з ухвалення по справі в цій частині нового судового рішення про відмову у позові.
Під час вирішення спору про стягнення аліментів поза увагою районного суду залишилося наступне.
Стаття 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до частин першої та другої статті 27 Конвенції про права дитини держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно з положеннями статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до вимог ч.1 ст.184 СК суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів.
Убачається, що ОСОБА_3 , звертаючись у суд першої інстанції з позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання доньки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , визначив розмір аліментів у твердій грошовій сумі - у розмірі 2027 грн., але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до повноліття дитини.
Відповідно до справи, від ОСОБА_2 не надходило заяви про визначення розміру аліментів у частці від доходу відповідача.
Між тим, суд самостійно, всупереч принципу диспозитивності та положень ч.1 ст. 184 СК України вийшов за межі позову й змінив заявлений позивачем спосіб стягнення аліментів з твердої грошової суми на частку від заробітку (доходу) платника аліментів.
За таких обставин, рішення суду першої інстанції в частині вирішення вимог про стягнення аліментів підлягає зміні шляхом стягнення з ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_4 на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 аліментів на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 027 грн., але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 15.03.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Окрім цього, з урахуванням вирішення спору про стягнення аліментів, з ОСОБА_1 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір, у сумі 768 грн. 40 коп.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Простибоженка Олега Сергійовича в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року в частині вирішення вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення про відмову в позові.
Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 04 березня 2020 року в частині вимог про стягнення аліментів змінити.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_5 аліментів на утримання неповнолітньої доньки - ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 2 027 грн., але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно починаючи з 15.03.2019 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір, у сумі 768 грн. 40 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття й може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач:
Судді: