Справа № 754/6154/19 Головуючий в суді I інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/517/2021 Доповідач ОСОБА_2
19 травня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю:
прокурора - ОСОБА_5
обвинуваченої - ОСОБА_6 ,
захисника - ОСОБА_7
потерпілої - ОСОБА_8
секретаря судових засідань - ОСОБА_9 ,
провівши у відкритому судовому засіданні в місті Києві апеляційний розгляд за апеляційною скаргою прокурора Київської місцевої прокуратури №3 ОСОБА_10 на вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року, яким
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженку с. Смільчинці Лисянського району Черкаської області, громадянку України, зареєстровану в АДРЕСА_1 , проживаючу в АДРЕСА_2 , не судиму,-
- визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України, -
Органами досудового розслідування, ОСОБА_6 обвинувачується у завдані побоїв, тобто у вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень, тобто у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.126 КК України, за наступних обставин.
22.10.2018 приблизно о 20 год. ОСОБА_6 знаходячись на паркувальному майданчику для автомобілів, що розташований біля ТЦ «Даринок» по вул. Магнітогорській, 1 в м. Києві, на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків вступила у сварку з ОСОБА_8 , в ході якої у неї виник злочинний умисел, направлений на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, тобто діючи з прямим умислом, ОСОБА_6 підійшовши до ОСОБА_8 схопила рукою останню за руку та відштовхнула від себе, після чого ОСОБА_11 , продовжуючи свої злочинні дії, схопила рукою ОСОБА_8 за шию ззаду та стиснула її, завдавши останній фізичний біль.
Вироком Деснянського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року ОСОБА_6 визнано невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.126 КК України та виправдано за недоведеністю вчинення обвинуваченою кримінального правопорушення.
Цивільний позов представника потерпілої ОСОБА_8 про стягнення з ОСОБА_6 моральної шкоди та витрат на професійну правничу допомогу, залишено без розгляду.
Крім того, даним вироком суду вирішено питання щодо речових доказів у кримінальному провадженні.
Обґрунтовуючи своє рішення суд першої інстанції вказав, щостороною обвинувачення не було надано суду переконливих доказів вчинення обвинуваченою ОСОБА_6 злочину, передбаченого ч.1 ст. 126 КК України, оскільки показання допитаних за клопотанням сторони обвинувачення свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , а також досліджені під час судового розгляду надані прокурором письмові докази, не підтверджують вину ОСОБА_6 в інкримінованому злочині. Також, суд першої інстанції зазначив, що в ході судового розгляду не було встановлено належних і допустимих доказів на доведення вини обвинуваченої у вчиненні даного кримінального правопорушення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, прокурор Київської місцевої прокуратури №3 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, просить вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року, відносно ОСОБА_6 - скасувати, та ухвалити новий вирок, яким визнати винною ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 126 КК України і призначити покарання у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, визнаючи ОСОБА_6 невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення не в повній мірі врахував обставини справи, докази сторони обвинувачення, показання потерпілої та свідків вчиненого злочину. Вважає, що вина ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину доведена повністю, а висновки суду, викладені у виправдувальному вироку, не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду. Зазначає, що в ході судового слідства потерпіла ОСОБА_8 підтверджувала обставини, які були викладені в обвинувальному акті та знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, зокрема в показах свідків ОСОБА_12 , ОСОБА_14 , а також в матеріалах кримінального провадження, а саме протоколі перегляду відеозапису та безпосередньо при перегляді відеозапису в ході судового слідства, та описано у висновку експерта № 042-355-2019 від 15.03.2019, які суд першої інстанції взяв до уваги, проте зазначив, що вони не підтверджують вину обвинуваченої, що на думку апелянта є неприпустимим. Крім того, апелянт вказує, що потерпіла, в судовому засіданні суду першої інстанції, описала, який саме фізичний біль вона відчула від умисних дій обвинуваченої ОСОБА_6 , що підтверджується доказами дослідженими безпосередньо в судовому засіданні та показами свідків, які вказували, що потерпіла неодноразово скаржилась на біль у тілі після отриманих побоїв обвинуваченою, одразу після конфлікту, так і на наступний день.
Крім того, апелянт зазначає, що суд першої інстанції при ухваленні вироку безпідставно послався на покази свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 , які не були безпосередніми свідками конфлікту між обвинуваченою та потерпілою.
Вважає, що висновки суду щодо відсутності в діянні ОСОБА_6 ознак складу злочину, передбаченого ч.1 ст. 126 КК України, не підтверджується доказами, дослідженими під час судового розгляду, суд першої інстанції не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки за наявності суперечливих доказів, які мають істотне значення для висновків суду.
Зазначає, що покарання для ОСОБА_6 у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян, буде достатнім для виправлення та перевиховання останньої.
На апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури №3 обвинуваченою ОСОБА_6 подані заперечення, в яких вона просить вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року, залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора, залишити без задоволення.
Заслухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав подану апеляційну скаргу та просив її задовольнити, обвинувачену та її захисника, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги прокурора, вважаючи вирок суду першої інстанції законним та обґрунтованим, потерпілу, яка підтримали апеляційну скаргу прокурора та просили її задовольнити, допитавши обвинувачену та потерпілу, дослідивши докази, що містяться у справі, провівши судові дебати, заслухавши останнє слово обвинуваченої, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи, викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що подана апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу та в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Судове рішення у формі вироку повинно відповідати вимогам ст. 374 КПК України, відповідно до якої у мотивувальній частині вироку зазначаються у разі визнання особи виправданою формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення.
За змістом цієї норми закону в мотивувальній частині виправдувального вироку мають бути викладені результати дослідження, аналізу та оцінки доказів у справі, зібраних сторонами обвинувачення та захисту, в тому числі й поданих у судовому засіданні.Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути обов'язково мотивованим у вироку, у якому не допускається застосування формулювань, які свідчать про припущення суду і викликають сумнів у достовірності доказів.
Проте зазначених вимог кримінального процесуального закону судом першої інстанції не дотримано.
Як вбачається з вироку, суд першої інстанції належним чином не перевірив обґрунтованість пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення та не дав відповідну оцінку доказам у даному кримінальному провадженню.
Так, в ході судового розгляду судом першої інстанції було допитано свідків ОСОБА_12 та ОСОБА_14 . Як слідує із технічного носія інформації перебігу судового засідання від 09.08.2019, в своїх показаннях свідок ОСОБА_12 - який був очевидцем подіїї та намагався припинити дії обвинуваченої, вказав, що бачив, як обвинувачена однією рукою тримала потерпілу ззаду за шию, а іншою наносила їй удари, потім схопила потерпілу за руку та продовжувала ноносити їй удари в область живота, також свідок зазначив, що після даних подій знаходячись вже біля райдвідділку потерпіла ОСОБА_8 скаржилась на біль, однак що саме в неї боліло він не памятає. Свідок ОСОБА_14 , вказала про те, що бачила як обвинувачена хапаючи потерпілу за руки відштовхувала її від автомобіля не даючи в нього сісти.
Водночас, суд першої інстанції не лише проігнорував фактичний зміст показань зазначених свідків, які безпосередньо досліджував, а й не навів мотивів, з яких він не прийняв їх до уваги, аналізу та оцінки даним показанням свідків взагалі не надав, обмежившись лише вказівкою про те, що вони не підтверджують вину ОСОБА_6 в інкримінованому їй злочину, що не відповідає критеріям оцінки доказів, відповідно до вимогам ст. 94 КПК України, та свідчить про неповноту судового розгляду. Адже у виправдувальному вироку не повинен залишитися недослідженим жоден доказ, на якому ґрунтувалося обвинувачення і всім доказам обвинувачення, суд повинен був дати оцінку та навести переконливі мотиви, чому не прийняв їх до уваги та провести детальний аналіз доказів.
Крім того, суд першої інстанції належним чином не мотивував своїх висновків, щодо не прийняття до уваги показань потерпілої ОСОБА_8 , яка під час розгляду кримінального провадження у суді першої інстанції вказувала на вчинення ОСОБА_6 насильницьких дій щодо неї, які завдали їй фізичного болю.
Посилання суду першої інстанції на нетривале насильство з боку обвинуваченої, що виключає спричинення фізичного болю потерпілій, є непереконливим, так як за змістом ч.1 ст. 126 КПК України законодавчо не встановлено зв'язку між тривалістю насильницьких дій та настання наслідків від них, у виді фізичного болю.
Окрім того, потерпіла ОСОБА_8 допитана в судовому засіданні апеляційної інстанції підтвердила, що від дій обвинуваченої ОСОБА_6 , які полягали у стисканні її шиї, вона відчувала фізичний біль.
Колегією суддів, також було переглянуто долучений до протоколу від 11.04.2019 відеозапис, на якому зафіксовано, як ОСОБА_6 перешкоджає ОСОБА_8 сісти до автомобілю, розмахує руками, після чого хапає ОСОБА_8 лівою рукою за руку, а правою рукою ззаду за шию та утримує її.
При цьому, показання допитаної в судовому засіданні обвинуваченої ОСОБА_6 , яка не заперечувала, що схопила потерпілу за капюшон і можливо за шию, проте вказала, що шию не здавлювала і фізичного болю ОСОБА_8 не завдавала, жодним чином не спростовують показань потерпілої та фактичних даних відеозапису події, і не свідчать про те, що потерпіла не відчувала болісні відчуття від таких дій обвинуваченої.
Таким чином, в порушення вимог ст. 370 КПК України висновки суду про виправдання ОСОБА_11 є передчасними, зробленими без повного, всебічного, об'єктивного дослідження та аналізу наявних у кримінальному провадженні доказів, а тому не можуть визнаватися законним, обґрунтованим та вмотивованими.
Разом з тим, суд апеляційної інстанції позбавлений можливості усунути допущену судом першої інстанції неповноту судового розгляду, у зв'язку з істотними порушеннями кримінального процесуального закону.
Об'єктивну сторону злочину, передбаченого ч.1 ст. 126 КПК України складає умисне завдання удару, побоїв або вчиненням інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
Під ударом слід розуміти одноразовий різкий вплив на тіло людини за допомогою певного предмета або частини тіла (руки, ноги, голови), що завдає фізичного болю. Побої - це багаторазове (два і більше) завдання ударів по тілу потерпілого, яке не спричинило тілесних ушкоджень. Інші насильницькі дії - це інші, крім удару та побоїв, насильницькі дії, які можуть полягати, зокрема, у: щипанні, викручуванні кінцівок, защемленні тієї чи іншої частини тіла за допомогою будь-яких пристроїв, здушуванні шиї, вириванні волосся, дії на тіло термічними факторами тощо.
Як вбачається з конструкції сформульованого ОСОБА_6 обвинувачення за ч.1 ст. 126 КК України, вона обвинувачується у завдані побоїв, тобто у вчиненні інших насильницьких дій, які завдали фізичного болю і не спричинили тілесних ушкоджень.
Разом з тим, із встановлених органом досудового розслідування фактичних обставин, які викладені у обвинувальному акті щодо ОСОБА_6 , спричинення побоїв потерпілій не встановлено.
Таким чином, за наявності неконкретного, суперечливого обвинувачення суд апеляційної інстанції позбавлений можливості у відповідності до ст. 420 КПК України постановити свій вирок, у зв'язку з чим вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року щодо ОСОБА_6 підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду у суді першої інстанції, під час якого належить урахувати викладене, усунути вказані порушення та ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 409, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора Київської місцевої прокуратури №3 задовольнити частково.
Вирок Деснянського районного суду м. Києва від 12 серпня 2019 року щодо ОСОБА_6 скасувати.
Призначити новий розгляд кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбачуваного ч.1 ст. 126 КК України у суді першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
_______________ _________________ ________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4