ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
Вн. №27/665
14:30
31 травня 2021 року м. Київ № 640/23358/20
за позовомОСОБА_1
до 3-я особаМіністерства внутрішніх справ України Головне управління Національної гвардії України
провизнання протиправним та нечинним нормативно-правового акту в частині
Суддя О.В.Головань
Секретар І.В. Галаган
Представники:
Позивач: Фрейліх Є.В
Від відповідача: ОСОБА_2 .
Від третьої особи: ОСОБА_3 .
Обставини справи:
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Міністерства внутрішніх справ України про визнання протиправним та нечинним пункт 4 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 за № 200.
В судовому засіданні 31.05.2021 р. оголошено резолютивну частину рішення про відмову в задоволенні позову.
Ознайомившись з матеріалами справи, заслухавши пояснення учасників по справі, суд, -
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (зі змінами) та з метою визначення порядку й умов виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам.
Згідно з п. 1 Інструкції вона визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України, які обіймають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з'єднаннях, військових частинах (підрозділах), вищих військових навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, закладах охорони здоров'я та установах Національної гвардії України.
Цю Інструкцію розроблено відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", постанов Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 "Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей", від 15 червня 1994 року № 414 "Про види, розміри і порядок надання компенсації громадянам у зв'язку з роботою, яка передбачає доступ до державної таємниці", від 15 вересня 1993 року № 728 "Про оплату праці та тривалість щорічної відпустки працівникам шифрувальних служб", від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Згідно з п. 4 Інструкції за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні грошове забезпечення військовослужбовцям додатково не виплачується.
Позивач - ОСОБА_1 - вважає п. 4 Інструкції № 200 протиправним та нечинним з таких підстав.
Позивач є військовослужбовцем Національної гвардії України, перебуває на військовій службі та працює у військовій частині НОМЕР_1 Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України, тому зміст Інструкції № 200 безпосередньо стосується його прав та інтересів.
Оскаржуване положення п. 4 Інструкції № 200 порушує ст. 72, 108 КЗпП України, згідно з якими визначено компенсацію за роботу у вихідний день, оплату за роботу у нічний час, і, відповідно, право позивача на отримання оплати у підвищеному розмірі в ці періоди.
Також позивач посилається на Конвенцію про захист права на організацію та процедури визначення умов зайнятості на державній службі №151.
На думку позивача, положення п. 4 Інструкції № 200 є дискримінаційними порівняно з умовами праці інших державних службовців.
У додаткових поясненнях позивач посилається на недоліки в оформленні пакету документів, на підставі яких прийнято оскаржувану Інструкцію №200, а також на порушення вимог ч. 6 ст. 21 Закону України "Про Національну гвардію України", оскільки Інструкція №200 ухвалена не Кабінетом Міністрів України, а МВС України.
Відповідач - Міністерство внутрішніх справ України - проти задоволення позовних вимог заперечив з таких підстав.
Відповідач зазначає, що наказ Міністерства внутрішніх справ України від 15.03.2018 № 200, яким затверджено Інструкцію, пройшов процедуру погодження, прийняття та державної реєстрації нормативно-правового акта згідно з вимогами чинного законодавства, тобто, положень, що суперечать вимогам актів вищої юридичної сили, у ньому не виявлено.
Щодо посилання позивача на порушення вимог КЗпП України відповідач зазначає, що військова служба є державною службою особливого характеру, і загальні положення трудового законодавства на військовослужбовців при виконанні ними обов'язків військової служби не поширюється.
3-я особа - Національна гвардія України - проти задоволення позовних вимог заперечила, підтримавши пояснення відповідача.
Зокрема, 3-я особа зазначає, що питання службового часу і часу відпочинку військовослужбовців врегульовано спеціальними положеннями ст. 10 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".
Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників по справі, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають до задоволення з таких підстав.
Згідно з ч. 2, 3 ст. 264 КАС України право оскаржити нормативно-правовий акт мають особи, щодо яких його застосовано, а також особи, які є суб'єктом правовідносин, у яких буде застосовано цей акт.
Нормативно-правові акти можуть бути оскаржені до адміністративного суду протягом всього строку їх чинності.
В даному випадку позовні вимоги заявлено ОСОБА_1 , який є військовослужбовцем Національної гвардії України, перебуває на військовій службі та працює у військовій частині НОМЕР_1 Північного оперативно-територіального об'єднання Національної гвардії України (довідка від 01.09.2020 р. №1066), тобто, особою, до якої безпосередньо застосовуються положення Інструкції №200, відповідно, позивач у справі є належним.
Оскільки оскаржувана Інструкція №200 є нормативно-правовим актом, її положення можуть бути оскаржені протягом всього строку її чинності, і посилання позивача на порушення строку звернення до суду не може бути визнане обґрунтованим.
Щодо відповідності актам вищої юридичної сили п. 4 Інструкції №200 суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2, ст. 40 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25 березня 1992 р. № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Гарантії правового і соціального захисту громадян України, які виконують конституційний обов'язок щодо захисту Вітчизни, забезпечуються відповідно до законів України "Про Збройні Сили України", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються із служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, та членів їхніх сімей" та іншими законами.
Згідно з ч. 1, 2, 4 ст. 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 р. № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Згідно з ч. 1-6 ст. 10 Закону № 2011-XII загальна тривалість службового часу військовослужбовців на тиждень не може перевищувати нормальної тривалості робочого часу за відповідний період, визначеної законодавством України, за винятком випадків, передбачених пунктом 5 цієї статті.
Розподіл службового часу військовослужбовців протягом доби і протягом тижня у військових частинах здійснюється таким чином, щоб забезпечити у військовій частині постійну бойову готовність і проведення занять з бойової підготовки та створити умови для підтримання порядку, військової дисципліни та виховання військовослужбовців, підвищення їх культурного рівня, всебічного побутового обслуговування, відпочинку і харчування.
Розподіл службового часу військовослужбовців визначається розпорядком дня, який затверджує відповідний командир (начальник) у порядку, визначеному статутами Збройних Сил України, з додержанням встановленої загальної тривалості щотижневого службового часу.
Для військовослужбовців, крім військовослужбовців строкової військової служби, встановлюється п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями, а для військовослужбовців строкової військової служби і курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів та курсантів вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, навчальних центрів (частин) - шестиденний робочий тиждень з одним вихідним днем.
Військові навчання, походи кораблів, бойові стрільби та бойове чергування, несення служби в добовому наряді та інші заходи, пов'язані із забезпеченням боєготовності військових частин, здійснюються без обмеження загальної тривалості службового часу.
Вихідні, святкові та неробочі дні є днями відпочинку для всього особового складу, крім військовослужбовців, залучених до виконання службових обов'язків. Ці дні згідно з планами, а також вільний від занять час відводяться для відпочинку, проведення культурно-освітньої роботи, спортивних заходів та ігор. Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби та курсантів (слухачів) вищих військових навчальних закладів, які виконували службові обов'язки у вихідні, святкові та неробочі дні, відповідний час для відпочинку надається командиром (начальником), як правило, протягом наступного тижня. Військовослужбовцям строкової військової служби, курсантам (слухачам) вищих військових навчальних закладів при виконанні обов'язків військової служби у зазначені дні час відпочинку встановлюється відповідним командиром (начальником).
Згідно з ч. 1 ст. 1, ч. 1 ст. 3, ч. 1 ст. 4 Закону України "Про Національну гвардію України" від 13.03.2014 р. № 876-VII Національна гвардія України є військовим формуванням з правоохоронними функціями, що входить до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від кримінальних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської безпеки, а також у взаємодії з правоохоронними органами - із забезпечення державної безпеки і захисту державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій.
Діяльність Національної гвардії України ґрунтується на принципах верховенства права, забезпечення дотримання прав і свобод людини і громадянина, позапартійності, безперервності, законності, відкритості для демократичного цивільного контролю, прозорості, відповідальності, централізованого керівництва та єдиноначальності.
Національна гвардія України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актами Президента України і Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них нормативно-правовими актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з ч. 1, 2, 6 ст. 21 Закону № 876-VII держава забезпечує соціальний і правовий захист військовослужбовців, членів їхніх сімей, працівників, резервістів Національної гвардії України, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули (померли), пропали безвісти, стали особами з інвалідністю під час проходження військової служби (виконання обов'язків служби у військовому резерві) або постраждали в полоні у ході бойових дій (війни), в умовах правового режиму надзвичайного стану, під час проходження військової служби за межами України в порядку військового співробітництва або під час участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки.
Військовослужбовці Національної гвардії України користуються правовими і соціальними гарантіями відповідно до Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", цього Закону, інших актів законодавства.
Грошове забезпечення військовослужбовців Національної гвардії України здійснюється в порядку та розмірах, що визначаються Кабінетом Міністрів України.
Порядок і розміри грошового забезпечення та заохочення резервістів Національної гвардії України визначаються Кабінетом Міністрів України.
В свою чергу, згідно зі ст. 1, 3 КЗпП України він регулює трудові відносини всіх працівників, сприяючи зростанню продуктивності праці, поліпшенню якості роботи, підвищенню ефективності суспільного виробництва і піднесенню на цій основі матеріального і культурного рівня життя трудящих, зміцненню трудової дисципліни і поступовому перетворенню праці на благо суспільства в першу життєву потребу кожної працездатної людини.
Законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Таким чином, оскільки відносини з проходження військової служби не є трудовими, за загальним правилом на них не поширюються положення КЗпП України, а також положення Закону України "Про державну службу" від 10.12.2015 р. № 889-VIII в силу прямої норми п. 16 ч. 3 ст. 3 вказаного Закону.
Суд зазначає, що питання виплати грошового забезпечення військовослужбовців, їх службового часу та часу відпочинку врегульовано спеціальними положення вказаних Законів № 2011-XII та № 876-VII, згідно з якими, зокрема, загальні питання грошового забезпечення врегульовано ст. 9 Закону № 2011-XII, а визначення порядку і розмірів грошового забезпечення делеговано Кабінету Міністрів України.
Ні вказані Закони, ні постанова Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 р. № 704 не містять положень щодо відшкодування військовослужбовцям за службу понад установлений службовий час, у дні відпочинку, святкові, вихідні та неробочі дні
Відповідно, їх не може містити і Інструкція №200, що прямо констатовано у оскаржуваному п. 4 Інструкції №200.
Щодо посилання позивача на Конвенцію про захист права на організацію та процедури визначення умов зайнятості на державній службі №151, то станом на час розгляду справи вказана Конвенція не ратифікована Україною. https://www.ilo.org/dyn/normlex/en/f?p=1000:11300:0::NO:11300:P11300_INSTRUMENT_ID:312296
Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні" від 06.09.2012 р. № 5207-VI дискримінація - ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі - певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
Згідно з ч. 3 ст. 6 Закону № 5207-VI не вважаються дискримінацією дії, які не обмежують права та свободи інших осіб і не створюють перешкод для їх реалізації, а також не надають необґрунтованих переваг особам та/або групам осіб за їх певними ознаками, стосовно яких застосовуються позитивні дії, а саме: спеціальний захист з боку держави окремих категорій осіб, які потребують такого захисту; здійснення заходів, спрямованих на збереження ідентичності окремих груп осіб, якщо такі заходи є необхідними; надання пільг та компенсацій окремим категоріям осіб у випадках, передбачених законом; встановлення державних соціальних гарантій окремим категоріям громадян; особливі вимоги, передбачені законом, щодо реалізації окремих прав осіб.
З врахуванням вказаних положень непоширення на військовослужбовців певних загальних гарантій трудового права є особливостями, пов'язаними з проходженням військової служби, і не можуть бути визнані дискримінацією військовослужбовців порівняно з іншими особами, які перебувають у трудових відносинах з роботодавцями.
Щодо процедури реєстрації Інструкції №200 як нормативно-правового акта суд зазначає, що факт проходження державної реєстрації в Міністерстві юстиції України 05.04.2018 р. за № 405/31857 не є безумовним підтвердженням відповідності акта законодавству, і суд вказану обставину в якості презумпції правомірності акта не використовує, тоді як надає оцінку по суті аргументам позивача.
В той же час, процедура державної реєстрації нормативно-правового акта не є предметом розгляду по справі; якщо позивач вважає, що під час вказаної процедури мали місце порушення, він може звернутися з відповідним позовом з цього приводу.
На підставі вищевикладеного, ст. 241-246, 255, 264, 295 КАС України, суд, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
2. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
3. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя О.В. Головань
Повний текст рішення
виготовлено і підписано 10.06.2021 р.