ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
11 червня 2021 року м. Київ № 640/11740/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Вєкуа Н.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у м. Києві
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулась ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві (од за ЄДРПОУ: 43141267, адреса місцезнаходження: 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 33/19), в якому просить суд:
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати податкове повідомлення-рішення від 28.02.2020 року № 0017514202, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві (код за ЄДРПОУ: 43141267);
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати податкове повідомлення- рішення від 28.02.2020 року № 0017524202, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві (код за ЄДРПОУ: 43141267);
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати податкове повідомлення- рішення від 28.02.2020 року № 0017534202, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві (код за ЄДРПОУ: 43141267);
- визнати протиправним (незаконним) та скасувати Податкове повідомлення- рішення від 28.02.2020 року № 0017544202, прийняте Головним управлінням ДПС у м. Києві (код за ЄДРПОУ: 43141267).
Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач не була належним чином повідомлена про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки, у зв'язку з чим була позбавлена можливості реалізувати свої права щодо надання документів та пояснень в ході проведення такої перевірки. В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що додаткове благо визначається як дохід у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податків, тобто, законодавець передбачає сплату податку у випадку саме отримання додаткового блага, яке залишилось у платника податку після списання боргу установою банку, у вигляді, зокрема, раніше отриманих коштів. Натомість, заборгованість, яка за кредитним договором була визначена в гривнях ОСОБА_1 , була повністю нею оплачена, а сума, яка була прощена банком, з'явилась виключно у зв'язку зі зміною курсу валют та фактично є курсовою різницею. Виходячи з вищенаведеного, у зв'язку з таким прощенням боргу, позивач не отримала жодного блага, оскільки всі кошти вклала в купівлю нерухомості та повністю виплатила суму, яка зазначена в кредитному договорі в гривнях. Також, позивач послалась на приписи підпункту 165.1.59 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України стосовно не включення до оподаткованого доходу суми, прощеної кредитором у порядку, передбаченому законом щодо реструктуризації зобов'язань громадян України за кредитами в іноземній валюті.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 червня 2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі, без повідомлення учасників справи (письмове провадження), встановлено відповідачу строк для надання відзиву та витребувано від останнього докази та відповідні матеріали.
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що контролюючим органом на адресу ОСОБА_1 було надіслано лист від 21.03.2019 про подання податкової інформації про майновий стан та доходи за 2018 рік та декларування доходу, отриманого як додаткове благо, проте відповіді нею надано не було, крім того, позивач була проінформована про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки листом, який було направлено на податкову адресу платника та вручено особисто позивачеві 19.12.2019.
Відповідач наголошує, що відповідно до приписів ст. 42 Податкового кодексу України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові. Також відповідачем відмічено, що він не несе відповідальності за доставку поштових відправлень, а приписами податкового законодавства також не покладено на контролюючі органи обов'язку щодо перевірки достовірності отримання/неотримання поштових відправлень. Що стосується суті самого порушення позивачем приписів податкового законодавства, відповідач зазначає, що позивачем не включено до загального річного оподаткованого доходу за 2018 рік доходи, отримані у вигляді додаткового блага у загальній сумі 1 522 821, 38 грн., які підлягають відображенню платником в податковій декларації про майновий стан і доходи та не сплачено податок на доходи фізичних осіб до бюджету з такого доходу, чим порушено п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164, п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 Кодексу. Також відповідач послався на практику Верховного Суду з вирішення аналогічних правовідносин.
Окремо відповідач наголосив, що посилання позивача на п. 8 підрозділу І розділу ХХ податкового кодексу України є безпідставними, оскільки відповідно до повідомлення про анулювання боргу вих. №24-3/144 від 25.10.2018, наданого АТ «УкрСиббанк» ОСОБА_1 було анульовано основну суму боргу (кредиту) у розмірі 53 975, 69 дол. США, що складає 1 522 821, 38 грн. по курсу НБУ станом на 25.10.2018, а не суму у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до п. 8 підрозділу І розділу ХХ Податкового кодексу України, а тому така сума включається до загального місячного оподаткованого доходу, що також підтверджується практикою Верховного Суду, викладеною в постанові від 23.08.2019 у справі №825/599/17.
Відповідно до частини 3 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України у справах, розгляд яких проводився за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), заявами по суті справи є позов та відзив.
Суд, розглянувши у відповідності до вимог статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), дослідивши в сукупності письмові докази, якими сторони обґрунтовують позовні вимоги та відзив на позов, встановив наступне.
01 липня 2008 року між ОСОБА_1 та публічним акціонерним товариством "УкрСиббанк" був укладений Договір про надання споживчого кредиту №11366864000 в іноземній валюті.
ПАТ "УкрСиббанк" прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості позивача за договором про надання споживчого кредиту від 01 липня 2008 року №11366864000, а саме суми основного боргу (кредиту) 53 975, 69 доларів США, що складає 1 522 821, 38 гривень по курсу НБУ станом на 25.10.2018 року, що підтверджується повідомленням про анулювання боргу ПАТ «УкрСиббанк» (в порядку пп. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України) від 25.10.2018 №24-3/144.
Головним управлінням Державної податкової служби у м. Києві на підставі п.п. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п.п. 78.1.2 п. 78.1 ст. 78, ст. 79, п. 82.2 ст. 82 ПК України та відповідно до наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки від 13.12.2019 №4694 проведена документальна позапланова невиїзна перевірка з питань дотримання вимог своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податку на доходи фізичних осіб та військового збору з отриманого доходу у вигляді додаткового блага платника податків - фізичної особи ОСОБА_1 за період з 01.01.2018 по 31.12.2018.
За результатом проведеної перевірки складено акт від 29.01.2019 №206/26-15-42-02-30/36608460, у висновках якого зазначено, що позивачем порушено, зокрема:
- п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168, з урахуванням вимог п.п. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу, а саме - не задекларовано дохід за 2018 у загальній сумі 1 522 821, 38 грн. та не перераховано до бюджету податок на доходи фізичних осіб за 2018 р. в загальній сумі 274 107, 85 грн.;
- п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних Положень Кодексу, не нараховано, не утримано та не перераховано до бюджету військовий збір за 2018 рік у загальній сумі 22 842, 32 грн.
На підставі висновків вищезазначеного акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 28.02.2020:
- №0017514202, яким за порушення п.п. 168.2.1 п. 168.2 ст. 168 з урахуванням вимог пп. «д» п.п. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 ПК України до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України та збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на доходи фізичних осіб за податковим зобов'язанням на суму 274 107, 85 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на суму 68 526, 96 грн.
- №0017514202, яким до позивача застосовано штрафні санкції за платежем «податок на доходи фізичних осіб» на суму 170, 00 грн.;
- №0017534202, яким до позивача застосовано штрафні санкції за платежем «податок н доходи фізичних осіб» на суму 510, 00 грн.;
- №0017544202, яким до позивача застосовано штрафні санкції за порушення п.п. 1.2, п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 Розділу ХХ Перехідних положень Податкового кодексу України та на підставі п. 123.1 ст. 123 ПК України заставано штрафні санкції у вигляді збільшення суми грошового зобов'язання за платежем «військовий збір» за податковим зобов'язанням на 22 842., 32 грн. та за штрафними санкціями на 5 710, 58 грн.
За результатами адміністративного оскарження, рішенням ДПС України про результати розгляду скарги від 13.05.2020 №2023/К/59-00-08-05-04-09 скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення без змін.
Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення прийнято з порушенням вимог чинного законодавства позивач звернувся з даним позовом до суду.
Вирішуючи спір по суті суд керується положеннями чинного законодавства, яке діяло станом на час виникнення спірних правовідносин та звертає увагу на наступне.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Закріплений у ч. 1 ст.9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулюються Податковим кодексом України №2755-VI від 02.12.2010(далі - ПК України, в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин), яким, зокрема, визначено вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.
Згідно із п. 61.1 ст. 61 ПК України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами та координуються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Статтею 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: ведення обліку платників податків; інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності органів державної податкової служби; перевірок та звірок відповідно до вимог вказаного Кодексу, а також перевірок щодо отримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 ПК України контролюючі органи мають право, зокрема, проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України).
Пунктом 75.1 ст. 75 ПК України визначено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
Відповідно до п.п. 75.1.2. п. 75.1. ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.
Документальна позапланова перевірка не передбачається у плані роботи контролюючого органу і проводиться за наявності хоча б однієї з підстав, визначених цим Кодексом.
Документальною невиїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться в приміщенні контролюючого органу.
Пунктом 79.1 ст. 79 ПК України передбачено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності підстав для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.
За вимогами п. 79.2 ст. 79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.
Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.
Пункт 78.1 ст. 78 ПК України визначає вичерпний перелік підстав для здійснення документальної позапланової перевірки.
Як вбачається зі змісту вимог пп.78.1.2. п.178.1 ст.178 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється якщо платником податків не подано в установлений законом строк податкову декларацію, розрахунки, звіт про контрольовані операції або документацію з трансфертного ціноутворення, якщо їх подання передбачено законом.
Як зазначено вище, на підставі висновків акта перевірки від 29.01.2019 №206/26-15-42-02-30/36608460 відповідачем було прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення.
Водночас, позивач наголошує, що її не було письмово повідомлено про початок проведення перевірки, на що суд зауважує наступне.
Так, матеріали справи містять докази надсилання на адресу місця реєстрації позивача ( АДРЕСА_2 ) повідомлення та наказу про проведення перевірки, факт отримання якого позивач заперечує.
Суд зауважує, що відповідно до п. 42 Податкового Кодексу України, документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особисто вручені платнику податків або його законному чи уповноваженому представникові.
Таким чином, юридичним фактом, з настанням якого законодавець пов'язує реалізацію податкових процедур, є надіслання документів за податковою адресою платника податків - суб'єкту податкових правовідносин, на якого законом покладено комплекс податкових обов'язків.
При цьому, як зазначено в постанові Верховного Суду від 17.03.2021 по справі №823/1606/17, добросовісний платник податків зобов'язаний забезпечити отримання ним кореспонденції за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. У разі невиконання цього обов'язку платник не вправі посилатись на неотримання ним документів як на обставину, що звільняє його від настання у зв'язку з цим негативних для такого платника наслідків.
Як зазначено вище, поштові відправлення з повідомленням та наказом про проведення перевірки були направлені за адресою місця реєстрації ОСОБА_1 .
Наведені обставини, на переконання суду, свідчать про те, що податковим органом не були порушені норми Податкового кодексу України щодо порядку призначення документальної перевірки, а також письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки в порядку пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, а тому доводи позивача в цій частині суд відхиляє.
Що стосується встановлених податковим органом порушень та, як наслідок, правомірності прийнятих податкових повідомлень-рішень від 28.02.2020, суд зазначає наступне.
Відповідно до пп.14.1.47 п.14.1 ст.14 ПК України, «додаткові блага» - це кошти, матеріальні чи нематеріальні цінності, послуги, інші види доходу, що виплачуються (надаються) платнику податку податковим агентом, якщо такий дохід не є заробітною платою та не пов'язаний з виконанням обов'язків трудового найму або не є винагородою за цивільно-правовими договорами (угодами), укладеними з таким платником податку (крім випадків, прямо передбачених нормами розділу IV цього Кодексу).
Перелік «додаткових благ», які включаються до оподатковуваного доходу, встановлений пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України і є вичерпним.
Так, приписами пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України встановлено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст.165 цього Кодексу).
Положеннями п. «д» пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України (в редакції, чинній з 1 січня 2015р.), в свою чергу, передбачено, що до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включається дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених ст.165 цього Кодексу) у вигляді основної суми боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, у разі якщо його сума перевищує 50% однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року.
Кредитор зобов'язаний повідомити платника податку - боржника шляхом направлення рекомендованого листа з повідомленням про вручення або шляхом укладення відповідного договору, або надання повідомлення боржнику під підпис особисто про прощення (анулювання) боргу та включити суму прощеного (анульованого) боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було прощено.
Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу у порядку, визначеному цим підпунктом, такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Одночасно, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо кредитних зобов'язань» №321-VIII від 09.04.2015р., положення якого набрали чинності 07.05.2015 року, передбачено, що підрозділ 1 розділу XX «Перехідні положення» доповнено п.8, у відповідності з яким не вважається додатковим благом платника податку та не включається до розрахунку загального місячного (річного) оподатковуваного доходу сума, прощена (анульована) кредитором у розмірі різниці між основною сумою боргу за фінансовим кредитом в іноземній валюті, визначена за офіційним курсом Національного банку України на дату зміни валюти зобов'язання за таким кредитом з іноземної валюти у гривню, та сумою такого боргу, визначеною за офіційним курсом Національного банку України станом на 1 січня 2014 року, а також сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені) за такими кредитами, прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.
Норми цього пункту застосовуються до фінансових кредитів в іноземній валюті, не погашених до 01.01.2014 року.
До того ж, дія абз.1 цього пункту поширюється на операції з прощення (анулювання) кредитором боржникові заборгованості за фінансовим кредитом в іноземній валюті, що здійснювалися починаючи з 01.01.2015 року.
Отже, з метою оподаткування, доходи, отримані платником податку у вигляді основної суми боргу (кредиту), прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності, та суми прощеної (анульованої) кредитором у розмірі різниці, розрахованої відповідно до п.8 підрозділу 1 розділу XX «Перехідні положення» ПК України, слід розглядати окремо.
За змістом наведених положень у разі якщо кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до п.8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" ПК України, то з метою оподаткування сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу у відповідності до пп.164.2.17 п.164.2 ст.164 ПК України з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку.
Таким чином, Боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації.
Згідно з підпунктом 165.1.55 пункту 165.1 статті 165 Податкового кодексу України до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку не включаються такий дохід: основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності у сумі, що не перевищує 50 відсотків однієї мінімальної заробітної плати (у розрахунку на рік), встановленої на 1 січня звітного податкового року; сума процентів, комісії та/або штрафних санкцій (пені), прощених (анульованих) кредитором за його самостійним рішенням, не пов'язаним із процедурою його банкрутства, до закінчення строку позовної давності.
У той же час відносини, що виникають між банком та клієнтом з питань надання кредиту є цивільно-правовими відносинами, які регулюються актами цивільного законодавства України.
Частиною першою статті 1054 Цивільного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних відносин; далі - ЦК України) передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно з частиною 1 статті 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
У відповідності до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі статтею 605 ЦК України зобов'язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов'язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.
Зміст наведених норм дає підстави для висновку, що додаткове благо визначається як доход у разі приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Грошова сума, яка надана в кредит, підлягає поверненню, тому сама по собі ця сума не збільшує доход платника податку. Водночас, в разі коли відпадуть встановлені законом та/або договором підстави для витребування кредитором у боржника грошової суми, наданої на умовах повернення, у платника податку - боржника виникає приріст фінансових показників за рахунок суми, взятої в борг.
Таким чином, сума кредиту, прощена (анульована) банком, збільшує доход платника податку і включається в його оподатковуваний доход. Разом з тим, сума процентів, нарахованих банком за умовами договору за користування кредитом, комісій та/або штрафних санкцій (пені) не є доходами, які призводять до приросту показників фінансового та/або майнового стану платника податку. Відповідно, у разі прощення (анулювання) процентів, комісій та/або штрафних санкцій (пені), нарахованих за користування кредитом й за прострочення виконання грошового зобов'язання, відсутні підстави вважати їх додатковим благом платника податку.
З огляду на зазначене, законодавець під додатковим благом розуміє тільки основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеню), прощені (анульовані) кредитором.
Враховуючи наведене, суд вважає, що оподатковуваним доходом позивача є лише основна заборгованість за кредитом, прощена (анульована) банком. Прощені (анульовані) банком проценти за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеня) не є доходом платника податків, а тому база оподаткування повинна визначатись лише з суми, прощеної (анульованої) банком, яку позивач фактично отримав за банківським кредитом, без врахування таких платежів.
Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 26.03.2020 у справі №817/1670/16, адміністративне провадження №К/9901/38306/18; від 18.04.2019р. у справі № 815/6886/15, від 15.03.2019 року у справі №818/1102/16.
З акту оскаржуваної перевірки вбачається, що згідно відомостей Центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб, фізична особа ОСОБА_1 в 2018 році мала взаємовідносини з АТ «УкрСиббанк» та отримала оподатковуваний дохід як додаткове благо у вигляді основної суми боргу, анульованої кредитором, у сумі 1 522 821, 38 грн.
Як встановлено судом, повідомленням ПАТ «УкрСиббанк» від 25.10.2018 №24-3/144 про анулювання боргу позивача повідомлено про те, на підставі договору про надання споживчого кредиту №11366864000 від 01.07.2008 станом на 25.10.2018 за ОСОБА_1 обліковується кредитна заборгованість у сумі 83 064, 68 дол США, що складає 2 343 511, 87 грн. по курсу НБУ станом на 25.10.2018, а також заборгованість за відшкодування понесених АТ «УкрСиббанк» витрат на примусове стягнення в сумі 25 571, 61 грн.
АТ «УкрСиббанк», як кредитором, з метою виконання вимог підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України, повідомлено позивача, як платника податку на доходи фізичних осіб - боржника, що АТ «УкрСиббанк» прийнято рішення про анулювання кредитної заборгованості за договором про надання споживчого кредиту №11366864000 від 01.07.2008 , а саме: суми основного боргу (кредиту) - 53 975, 69 дол. США, що складає 1 522 821, 38 грн. по курсу НБУ станом на 25.10.2018.
Також повідомлено, що АТ «УкрСиббанк», як кредитором, прийнято рішення про анулювання заборгованості ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту №11366864000 від 01.07.2008, а саме: суми процентів 17 270, 99 дол. США, що складає 487 268, 12 грн. по курсу НБУ станом на 25.10.2018.
Зазначено, що відповідно до підпункту «д» підпункту 164.2.17 пункту 164.2 статті 164 Податкового кодексу України анульована сума заборгованості за основним боргом (кредитом) є доходом позивача, отриманим як додаткове благо, і необхідно позивачеві самостійно сплатити податок на доходи фізичних осіб з такого доходу та відобразити його у річній податковій декларації з податку на доходи фізичних осіб, а також сплатити військовий збір відповідно до пункту 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ Податкового кодексу України.
Таким чином, позивачу прощено заборгованість за «тілом» кредиту в сумі 1 522 821, 38 грн. по курсу НБУ станом на 25.10.2018.
За встановлених у даній справі обставин щодо анулювання (прощення) кредитором основної суми заборгованості за кредитом (тіло кредиту) у розмірі 53 975, 69 дол. США доларів США, що складає 1 522 821, 38 грн. по курсу НБУ станом на 25.10.2018 року, суд приходить до висновку, що вказана сума у відповідності до пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України є додатковим благом платника податку (позивача) та підлягає включенню до його загального місячного (річного) оподатковуваного доходу за 2017 рік.
При цьому суд наголошує, що позивачу наданий кредит саме в іноземній валюті.
Пунктом 179.1 статті 179 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що платник податку зобов'язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до цього Кодексу.
Згідно з пунктом 179.7 цієї ж статті фізична особа зобов'язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.
Таким чином, відповідно до положень Податкового кодексу України визначальною ознакою доходу платника податку, як об'єкта та бази оподаткування податком з доходу фізичних осіб, у тому числі у вигляді додаткового блага, є фактичне отримання такого доходу платником податку в грошовій, матеріальній чи нематеріальній формі, тобто є приріст показників фінансового та/або майнового стану платника податку.
Виходячи з викладеного, суд приходить до висновку про те, що основна сума боргу (кредиту) платника податку, прощена (анульована) кредитором за його самостійним рішенням, є доходом такого платника.
При прощенні (анулюванні) заборгованості особа одержує економічну вигоду у вигляді збереження активів у силу припинення належного кредитору права вимоги та кореспондуючого цій вимозі обов'язку боржника витрачати кошти на погашення заборгованості за кредитом.
Боржник (платник податків), який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) суми основного боргу за кредитом та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідних сум податку, у тому числі і військового збору.
Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 802/1108/17-а (адміністративне провадження №К/9901/40016/18).
Доводи позивача щодо відсутності об'єкта оподаткування у зв'язку з тим фактом, що позивач не отримала жодного блага, оскільки вклала всі кошти в купівлю нерухомості та повністю виплатила суму, яка зазначена в кредитному договорі в гривнях, виходячи з наведеного вище є безпідставними та судом відхиляються.
При цьому, суд наголошує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо зміни валюти зобов'язання за кредитом з іноземної валюти у гривню та прощення розміру різниці, а відтак, посилання позивача на п. 8 підрозділу І розділу ХХ Податкового кодексу України суд вважає необґрунтованими та відхиляє.
Суд наголошує, що чинним законодавством України не закріплена стабільність курсу гривні до іноземних валют, при укладанні договорів про кредитування саме в доларах США, тим самим беручи на себе зобов'язання повернути кредитні кошти в цій валюті, позивач був обізнаний, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, і зміна цього курсу, можливо, відбудеться, а тому повинен був передбачити і врахувати підвищення валютного ризику за кредитним договором.
Таким чином, суд приходить до висновку про те, що позивачу здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), а не суми у розмірі різниці, розрахованої кредитором відповідно до п. 8 підрозділу 1 розділу XX "Перехідні положення" Кодексу, у зв'язку з чим сума такого анульованого боргу вважається додатковим благом і включається до загального місячного (річного) оподатковуваного доходу з урахуванням норм пп. «д» пп. 164.2.17 п. 164.2 ст. 164 Кодексу та оподатковується податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.
Припинення зобов'язання внаслідок прощення боргу кредитором з одного боку звільняє боржника від обов'язку сплатити заборгованість за кредитним договором, з іншого боку породжує податкові зобов'язання перед державою.
Таким чином, законодавець під додатковим благом розуміє основну суму боргу (кредиту) платника податку, прощеного (анульованого) кредитором за його самостійним рішенням, і не включає в цю суму боргу (кредиту) проценти, нараховані за користування кредитом, комісії та/або штрафні санкції (пеню), прощені (анульовані) кредитором.
Наведені вище норми чинного законодавства свідчать, що боржник, який отримав додаткове благо у вигляді прощення (анулювання) основної суми боргу за кредитом, та який був належним чином повідомлений про прощення (анулювання) такого боргу, зобов'язаний відобразити анульовану суму боргу у складі оподатковуваного доходу з обчисленням та перерахуванням до бюджету відповідної суми податку. У разі неповідомлення кредитором боржника про прощення (анулювання) боргу такий кредитор зобов'язаний виконати всі обов'язки податкового агента щодо доходів, визначених цим підпунктом.
Крім того, пунктом 16-1 підрозділу 10 Розділу XX Перехідних положень ПК України визначено, що тимчасово, до набрання чинності рішенням Верховної Ради України про завершення реформи Збройних Сил України, встановлюється військовий збір.
Платниками збору є особи, визначені пунктом 162.1 статті 162 цього Кодексу (підпункт 1.1 пункт 161 підрозділу 10 Кодексу), тобто фізичні особи - резиденти, які отримують доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи.
Відповідно до п.п. 1.3 п. 161 підрозділу 10 розділу XX ПК України ставка збору становить 1,5 відсотка від об'єкта оподаткування, визначеного підпунктом 1.2 цього пункту.
Отже, отримання фізичною особою доходу, зокрема у вигляді вказаного додаткового блага, обумовлює виникнення в неї обов'язку зі сплати військового збору з такої суми.
Враховуючи, що кредитором (банком) здійснено анулювання (прощення) основної суми боргу (кредиту), в даному випадку не мала місце зміна валюти зобов'язання за кредитом з іноземної валюти у гривню, отже при прийнятті податкових повідомлень-рішень податковий орган діяв відповідно до згадуваних норм Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду, висловлена у постанові від 13.01.2021 року по справі № 815/3071/18, від 07.06.2018 року у справі №809/1343/17.
Відтак, за встановлених обставин отримання позивачем доходу у вигляді додаткового блага, правильними є й висновки відповідача щодо правомірності визначення позивачу грошового зобов'язання зі сплати військового збору, обрахованого з суми прощеного (анульованого) кредитором основного боргу (кредиту).
Відтак, оскаржувані податкові повідомлення рішення є правомірними, а відтак відсутні правові підставі для їх скасування.
За таких обставин, з урахуванням наведеного вище, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та їх недоведеність достатніми та переконливими доказами, у зв'язку з чим адміністративний позов задоволенню не підлягає.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Під час розгляду справи відповідач, як суб'єкт владних повноважень, надав до суду достатньо належних і достовірних доказів, а відтак, довів правомірність свого рішення.
Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов є необґрунтованими і задоволенню не підлягає.
Також, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 20.05.2019 (справа № 417/3668/17).
Беручи до уваги висновок суду про відмову у задоволенні позову, понесені позивачем витрати, пов'язані з розглядом справи, відшкодуванню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 6, 8, 9, 77, 243-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. В задоволенні адміністративного ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 ) - відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку передбаченому ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства та може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими ст. ст. 293, 295-297 КАС України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.
Суддя Н.Г. Вєкуа