10 червня 2021 року м.Київ № 320/2609/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати відмову Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (04071, м. Київ, вул. Ярославська, 40, код ЄДРПОУ- 22933548) у виплаті ОСОБА_1 додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, у розмірі 75 процентів мінімальної пенсії за віком, підвищення до пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати відповідно до статей 39, 50, 54 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" та підвищення до пенсії встановленого статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (у редакції, чинній до 01.01.2015) у розмірі однієї мінімальної заробітної плати із 17 липня 2018 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 із 17.07.2018 підвищення до пенсії, як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ, що дорівнює одній мінімальній заробітній платі (згідно із Законом про Державний бюджет України на відповідний рік) та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити виплату ОСОБА_1 до пенсії відповідно до вимог статей 39, 50,51, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-ХІІ від 28.02.1991, з розрахунку однієї заробітної плати, додаткової пенсії відповідно до ч.3 ст. 51 Закону №796-ХІІ, в розмірі 75% від мінімальної пенсії за віком за період з 01.01.2014 по 02.08.2014 рік.
Позов мотивовано безпідставністю відмови відповідача у нарахуванні та виплаті позивачеві з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 підвищення до пенсії, додаткової пенсії встановлених ст.ст. 39, 50, 54, 51 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з огляду на відновлення з 17.07.2018 дії зазначеної статті у редакції, яка діяла до 01.01.2015, рішенням Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018.
Ухвалою суду від 15.03.2021 відкрито спрощене позовне провадження у справі без проведення судового засідання.
Ухвалою суду від 10.06.2021 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в частині позовних вимог про визнання протиправною та скасування відмови та зобов'язання здійснити нарахування та виплату підвищення до пенсії та додаткової пенсії відповідно до ст.ст.39, 50, 51, 54 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за періоди з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 по 08.09.2020 був залишений без розгляду на підставі п.8 ч.1, ст. 240 КАС України.
Отже, в рамках цієї справи розглядаються виключно позовні вимоги щодо нарахування та виплати надбавки до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення у зоні посиленого радіоекологічного контролю, за період з 09 вересня 2020 року.
Відповідач проти позову заперечував, надав до суду відзив, в якому стверджував, що постановою Верховного суду у зразковий справі №580/2371/20 було винесено правову позицію щодо відсутності права позивача, проживаючого на території, що до 01.01.2015 відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю на перерахунок пенсії відповідно до ст. 39 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Тому, просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 , код РНОКПП - НОМЕР_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорту серії НОМЕР_2 , виданим 12.05.2011 Богуславським РВ ГУ МВС в Київській області.
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію за віком, що підтверджується пенсійним посвідченням серії НОМЕР_3 від 31.01.2003 (а.с.10).
12.03.1999 Київською обласною державною адміністрацією позивачеві було видано посвідчення громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1 серії НОМЕР_4 (а.с. 10).
Як вбачається з паспорту позивача та довідки КП "Богуславблагоустрій" від 02.03.2021 №348, позивач у період з 22.06.1982 та по теперішній час проживає в м.Богуслав, яке відноситься до категорії добровільного гарантованого відселення (а.с. 8, 13).
Також, позивач є непрацюючим пенсіонером, що підтверджується копією трудової книжки позивача та відсутністю відомостями у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань про реєстрацію ОСОБА_1 як фізичної особи-підприємця (а.с. 14).
У жовтні 2020 року позивач звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, відповідно до ст.ст. 50, 54, 51, 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у період з 01.01.2014 по 02.08.2014 та з 17.07.2018 (а.с. 11).
У відповідь, відповідачем надано позивачеві лист від 13.11.2020 за №11875-16777/К-02/8-1000/20 про відмову у здійсненні перерахунку, оскільки відповідно до Закону України "Про внесення змін та визнання таким, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28.12.2014 №76, ст. 2, якою визначались категорії зон радіоактивного забруднення території та ст. 39 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" з 01.01.2015 втратили чинність (а.с. 11).
Вважаючи дану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх порушених прав.
Надаючи правову оцінку відносинам, які склались між сторонами спору, суд зазначає наступне.
За змістом статті 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Стаття 39 Закону № 796-ХІІ у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, передбачала:
«Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах:
- у зоні безумовного (обов'язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати;
- у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати;
- у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата.
Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати.
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов'язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України.».
28 грудня 2014 року прийнято Закон № 76-VIII, який набрав чинності 1 січня 2015 року та підпунктом 7 пункту 4 розділу І якого внесено зміни до Закону № 796-ХІІ шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45.
1 січня 2016 року набрав чинності Закон №987-VIII, яким до Закону №796-ХІІ включено статтю 39 такого змісту:
«Стаття 39. Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження
Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України».
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 7 пункту 4 розділу І Закону №76-VІІІ. Вирішено, що положення підпункту 7 пункту 4 розділу І Закону № 76-VІІІ визнані неконституційними та втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
За змістом частин другої і третьої статті 152 Конституції України, закони та інші акти за рішенням Конституційного Суду України визнаються неконституційними повністю чи в окремій частині, якщо вони не відповідають Конституції України або якщо була порушена встановлена Конституцією України процедура їх розгляду, ухвалення або набрання ними чинності. Закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.
Закон №796-ХІІ не регламентує питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково-дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо.
Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони, врегульовано Законом № 791а-ХІІ, стаття 2 якого визначає категорії зон радіоактивного забруднення.
Частина перша цієї статті у редакції, чинній до 1 січня 2015 року, визначала чотири зони радіоактивного забруднення, а саме: зона відчуження; зона безумовного (обов'язкового) відселення; зона гарантованого (добровільного) відселення; зона посиленого радіоекологічного контролю.
Відповідно до частин другої, третьої статті 2 Закону № 791а-ХІІ повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України.
Перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення затверджено постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106. Відповідно до додатку 1 Переліку м.Богуслав Київської області, де проживає позивач, віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю (4 зона).
Пунктом 2 розділу І Закону № 76-VІІІ у статтю 2 Закону № 791а-ХІІ внесено зміни, якими абзац п'ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено. Зазначені зміни набрали законної сили з 1 січня 2015 року.
Отже, з 1 січня 2015 року стаття 2 Закону №791а-ХІІ визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій:
1) зона відчуження - це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році;
2) зона безумовного (обов'язкового) відселення - це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період;
3) зона гарантованого добровільного відселення - це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період.
Таким чином, з 1 січня 2015 року зона посиленого радіоекологічного контролю виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а-ХІІ.
Законом №76-VIII виключено також статтю 23 Закону № 796-ХІІ, яка встановлювала компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 4.
Рішенням Конституційного Суду України від 17 липня 2018 року № 6-р/2018, яке стало однією з підстав звернення позивача до суду із цим позовом, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону № 76-VIII.
Водночас зміни, внесені Законом №76-VIII до Закону №791а-ХІІ, неконституційними не визнавались. Отже, чинна на час виникнення спірних правовідносин редакція статті 2 Закону № 791а-ХІІ не змінювалась, не виключалась іншими законами та не визнавалась неконституційною.
До Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року №106, зміни щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю не вносилися.
Відтак, станом на час звернення до суду із зазначеним позовом, м. Славутич Київської області згідно з указаним Переліком відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, яка, передусім, виключена із визначених Законом № 791а-ХІІ зон радіоактивного забруднення територій.
Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».
Ураховуючи наведене, суд зазначає, що у разі існування суперечності між актами, прийнятими різними за місцем в ієрархічній структурі органами, застосовується акт, прийнятий вищим органом, як такий, що має більшу юридичну силу. Тому Закон № 791а-ХІІ має вищу юридичну силу порівняно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23 липня 1991 року № 106 і, незважаючи на відсутність змін у цій постанові щодо виключення зони посиленого радіоекологічного контролю із зон радіоактивного забруднення, застосуванню підлягає саме Закон №791а-ХІІ в редакції зі змінами, внесеними Законом № 76-VIII.
Зі змісту частин другої та третьої статті 2 Закону №791а-ХІІ вбачається, що повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України, однак при цьому уряд не наділений повноваженнями визначати додаткові зони радіоактивного забруднення інші, ніж ті, що визначені Законом № 791а-ХІІ.
Таким чином, відновлення дії статті 39 Закону № 796-ХІІ у редакції чинній до 1 січня 2015 року, не надає права на отримання підвищення пенсії у розмірі однієї мінімальної заробітної плати непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, однак за законом не відноситься до зони радіоактивного забруднення.
Отже, підвищення пенсії, передбачене статтею 39 Закону № 796-ХІІ, є доплатою, яка встановлена за проживання на території радіоактивного забруднення, водночас станом на день звернення до суду із цим позовом, м.Богуслав Київської області не відноситься до території радіоактивного забруднення, а позивач, відповідно, не є особою, яка проживає на такій території.
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011 наголосив, що передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.
Суд зазначає, що надання правової оцінки факту визнання неконституційними положень Закону № 76-VІІІ, якими з 1 січня 2015 року виключено, зокрема, статтю 39 Закону № 796-ХІІ, у контексті права на виплату підвищення до пенсії громадянам, які проживають на території, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю, нерозривно пов'язане з тим, що скасування законодавчого визначення відповідної зони як території радіоактивного забруднення неконституційним не визнано і така норма є чинною.
Враховуючи викладене вище, суд доходить висновку що у позивача з 15 липня 2020 року не виникло права на отримання підвищення до пенсії як непрацюючого пенсіонера на підставі статті 39 Закону № 796-ХІІ через відсутність ознаки проживання на території радіоактивного забруднення.
Посилання позивача на постанову Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у зразковій справі №240/4937/18, суд вважає не обґрунтованими, адже питання щодо права на отримання встановленого статтею 39 Закону № 796-ХІІ щомісячного підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають у зоні посиленого радіоекологічного контролю після виключення цієї зони із переліку зон радіоактивно забруднених територій, не було предметом перевірки у названій зразковій справі й прийнята у ній постанова не містить відповідних висновків.
Суд зазначає, що в Рішенні від 23.09.2020 у зразковій справі № 580/2371/20 вказано, що це рішення суду є зразковим для справ, у яких предметом спору є виплата пенсійними органами непрацюючим пенсіонерам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення, підвищення до пенсії у розмірах, встановлених частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції, чинній до 1 січня 2015 року.
Обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права:
а) позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи;
б) позивач проживає на території, що до 01.01.2015 відносилась до зони посиленого радіоекологічного контролю;
в) позивач є непрацюючим пенсіонером;
г) відповідачем є відповідне управління Пенсійного фонду України;
д) предметом спору є нарахування та виплата з 17 липня 2018 року підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, у розмірі визначеному частиною другою статті 39 Закону №796-ХІІ в редакції чинній до 1 січня 2015 року.
Таким чином, дана справа є типовою по відношенню до зразкової справи №580/2371/20.
Відповідно до ч.3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Суд зазначає, що вищевказані висновки суду відповідають правовій позиції висловленої у рішенні Верховного Суду від 23.09.2020 у зразковій справі №580/2371/20, яке залишено без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 31.03.2021.
Згідно ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На підставі вищевикладеного, суд, перевіривши наявні у справі докази, вважає заявлені позовні вимоги не обґрунтованими, у зв'язку із чим у задоволенні позову належить відмовити.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову, - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Лисенко В.І.