10 червня 2021 року м. Київ №362/4323/20
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Басая О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Васильківського міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1 з позовом до Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області, в якому просить:
- визнати неправомірними дії Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області щодо відмови позивачу надати статус інваліда війни з видачею відповідного посвідчення;
- зобов'язати Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації Київської області розглянути матеріали щодо надання статусу інваліда війни позивачу та видати на його ім'я посвідчення інваліда війни і прийняти рішення згідно законодавчих актів України.
Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що він є учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорія 1), зокрема, брав безпосередню участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС був залучений до виконання робіт по ліквідації Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони разом з працівниками РСУ-10 та отримав інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Позивач зазначив, що за результатом розгляду його звернення до Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації про встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення відповідач відмовив йому у наданні такого статусу у зв'язку з відсутністю доказів залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони.
Позивач вважає вказану відмову протиправною та зазначає, що він був залучений до виконання робіт по ліквідації Чорнобильської катастрофи у складі формувань Цивільної оборони разом з працівниками РСУ-10(Наказ №10 Іванківського Ремстрой участка №10 (смт Іванків) від 7 серпня 1986року).
Згідно з ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 18.08.2020, адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії направлена до Київського окружного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття провадження.
Автоматизованою системою документообігу суду визначено Брагіну О.Є. головуючим суддею, що буде розглядати дану адміністративну справу.
23 листопада 2020 року Київський окружний адміністративний суд постановив ухвалу про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху, в якій зазначив недоліки позовної заяви, спосіб і строк для усунення недоліків.
У зв'язку з тимчасовим відстороненням судді Брагіної О.Є. від здійснення правосуддя, на підставі рішення Першої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 27.11.2020, проведений повторний автоматизований розподіл адміністративної справи №362/4323/20. Автоматизованою системою документообігу суду визначено Басая О.В. головуючим суддею, що буде розглядати дану адміністративну справу.
Відповідно до ухвали від 17.12.2020, суд прийняв адміністративну справу №362/4323/20 до провадження.
12 квітня 2021 року до суду від позивача надійшов уточнений адміністративний позов, який поданий на виконання вимог ухвали суду від 23.11.2020. Позивач усунув недоліки позовної заяви у встановлений судом строк.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 14.04.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Суд зазначає, що у встановлений судом п'ятнадцятиденний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі відповідач правом надати суду відзив на позовну заяву не скористався.
Розглянувши позовну заяву, дослідивши докази та оцінивши їх у сукупності, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , виданим Калинівським СВМ Васильківського МВ ГУ МВС України у Київській області 14 листопада 1998.
Судом встановлено, що позивач є учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 09.07.2020, виданим Київською обласною державною адміністрацією.
Як випливає з довідки до акта огляду МСЕК сер. АВ №0092817 від 16.04.2020 та експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України від 01.04.2019 №10030, позивачу з 16.04.2020 довічно встановлено ІІ групу інвалідності. Причина інвалідності: захворювання, пов'язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Відповідно до копії трудової книжки ОСОБА_2 та відомостей про заробітну плату позивач з 01.07.1985 по 24.09.1986 працював прорабом Іванківського РСУ-10.
Позивач звернувся до Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації із заявою про встановлення йому статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
Управління соціального захисту населення Васильківської районної державної адміністрації листом від 30.07.2020 №1082/01-14 повідомило позивачу про відсутність у нього документів, які підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, у зв'язку з чим відповідач зазначив про відсутність підстав для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
Листом від 23.12.2020 року №9295/02-04.2 Департамент соціального захисту населення Київської обласної державної адміністрації повідомив позивача, що Управління соціального захисту населення Васильківської райдержадміністрації йому було відмовлено у встановленні статусу "особа з інвалідністю внаслідок війни", у зв'язку з тим, що ним не було надано документів про залучення до складу формувань Цивільної оборони.
Листом від 05.04.2021 року №01.1-15/571 Департамент цивільного захисту, оборони та взаємодії з правоохоронними органами Київської обласної державної адміністрації на звернення позивача щодо надання довідки про залучення до складу формувань Цивільної оборони, повідомив позивача, що відповідно до Положення про департамент, затвердженого розпорядженням голови Київської облдержадміністрації від 30.07.2020 №359, підтвердження участі у формуваннях Цивільної оборони не відноситься до повноважень департаменту.
В архіві департаменту, під грифом "обмеження доступу", наявні Розпорядження начальника Цивільної оборони Київської область з питань ліквідації наслідків аварії Чорнобильської АЕС, видані починаючи з 26 квітня 1986 року.
При цьому, вони не містять відомостей щодо залучення до цих робіт конкретних підприємств та окремих громадян.
Вважаючи дії відповідача щодо відмови у встановлені статусу особи з інвалідністю внаслідок війни протиправними, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії щодо створення належних умов для їх життєзабезпечення визначено у Законі України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22.10.1993 №3551-XII (далі - Закон №3551-XII).
Відповідно до статті 4 Закону №3551-XII, ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав.
До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.
Пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII передбачено, що до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
Отже, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ, є:
1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;
2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Відповідно до частини першої статті 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991р. №796-XII (далі - Закон №796-ХІІ), учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.
Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18 березня 1976 року №1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06 червня 1975 року №90, було передбачено, що формування ЦО, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при ліквідації аварій, катастроф, стихійних сил, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.
Однак, крім формувань Цивільної оборони, у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС брали участь інші формування, які створювались в іншому порядку ніж невоєнізовані формування цивільної оборони та направлялись у райони виконання робіт згідно з розпорядженням керівників відповідних органів, відомств, організацій, установ та підприємств.
Суд зазначає, що частину другу статті 7 Закону №3551-XII було доповнено пунктом 9 згідно із Законом №1770-IV від 15.06.2004.
При цьому, в пояснювальній записці до проекту Закону від 15.06.2004 №1770-IV зазначено таке: "з перших днів аварії на Чорнобильській АЕС 1300 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення. На той час загони Цивільної оборони знаходилися в структурі Міністерства оборони колишнього Союзу РСР, діяли за його статутом та підпорядковувалися військовому командуванню.
Перелік робіт, які провадились цими загонами, включає: проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань. Є усі архівні документи на підтвердження цих фактів.
Проте, при виконанні тих же робіт, що й особи мобілізовані військкоматами до інших військових формувань, інваліди з цієї малочисельної категорії ліквідаторів не прирівняні до інвалідів війни Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Пояснити це можна лише тим, що на час прийняття спільного наказу Міністерства праці та соціальної політики і Міністерства оборони України 1 грудня 1997 року про прирівняння інвалідів-ліквідаторів з числа призваних через військкомати до інвалідів війни загони Цивільної оборони вже були виведені зі складу Міністерства оборони і випали з поля зору законотворців.
За час, що пройшов з дня Чорнобильської катастрофи, більше 130 бійців вже померли, близько 200 є інвалідами. Для цих двохсот ще живих інвалідів прирівняння у правах до їхніх товаришів, з якими вони пліч-о-пліч ліквідували наслідки жахливої катастрофи, було б актом відновлення справедливості, хоч і запізнілим.
Враховуючи не чисельність цієї категорії інвалідів, а також вимоги Бюджетного кодексу України, витрати на зазначені пільги пропонується включити до видатків Державного бюджету України на 2004 рік та ввести в дію цей Закон з 1 січня 2004 року".
Тобто, до категорії осіб, на яких поширюється дія вимог пункту 9 частини 2 статті 7 Закону №3551-XII законодавець мав на меті віднести близько 200 осіб, залучених до мобільних загонів спецзахисту формувань Цивільної оборони Чернігівської, Житомирської та Київської областей, які виконували роботи у 30-тикілометровій зоні найвищого радіоактивного забруднення, і отримали інвалідність.
Зокрема, перелік робіт, які провадились цими загонами, включав проведення радіаційної розвідки, гасіння пожеж на забруднених радіонуклідами торфовищах, дезактивацію доріг, жилих та адміністративних будинків, спецобробку техніки на пунктах дезактивації, доставку дезактиваційних речовин та інші. Роботи провадились у складі військових формувань, при цьому усі архівні документи на підтвердження цих фактів збереглись.
Метою внесення відповідних змін до Закону №3551-XII, відповідно до вказаної пояснювальної записки, було надати вказаним особам ("інвалідам з цієї малочисельної категорії ліквідаторів") тих самих соціальних гарантій, що і особам, які залучались до ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі військових формувань, оскільки характер виконуваних такими особами робіт та їх негативний вплив на здоров'я були співрозмірними.
Отже, право на встановлення статусу інваліда війни на підставі вимог пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII має незначне коло осіб, що разом з військовими формуваннями виконували першочергові заходи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони за умови надання відповідних підтверджуючих документів.
Таким чином, позивач помилково вважає, що статус інваліда війни з підстав, визначених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону №3551-XII, поширюється на усіх без виключення ліквідаторів аварії на ЧАЕС, яким встановлена інвалідність.
З матеріалів справи вбачається, що позивач є особою з інвалідністю, отриманою внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Даний факт сторонами по суті не заперечується.
У зв'язку з цим, на позивача поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом України "Про статус і соціальний статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Разом з тим, позивачем під час розгляду справи не було надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували його безпосередню участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.
Надана позивачем копія Розпорядження Начальника Цивільної оборони Київської області №2 від 30.04.1986 року містить прямі вказівки щодо організації заходів Цивільної оборони, завдання з цього приводу всім службам Цивільної оборони Київської області, а також обласним організаціям та установам. При цьому розпорядження не містить відомостей щодо залучення до формувань Цивільної оборони конкретних підприємств та окремих громадян, а саме позивача.
Наказ №38 Іванківського Ремстройучастка №10 від 7 серпня 1986, також, не містить відомостей про залучення до складу формувань Цивільної оборони позивача.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні документи, які підтверджують участь позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони.
Суд зазначає, що відсутність документів, які б підтверджували безпосередню участь позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони, є істотною обставиною, оскільки у протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону №3551-ХІІ) поширювався б на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що не відповідає меті Закону №3551-ХІІ та Закону №1770-IV.
Аналогічна правова позиція викладена в численних постановах Верховного Суду, зокрема, від 10.10.2019 у справі №278/1320/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84855533), від 07.10.2019 у справі №676/1505/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84788067), від 03.10.2019 у справі №753/7304/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84703667), від 07.08.2019 у справі №826/11163/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 83513416), від 15.05.2019 у справі №816/851/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 81759362), від 10.07.2019 у справі №360/2690/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 82937827), від 10.10.2019 у справі №810/4584/18 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 84855878) та від 27.02.2020 у справі №377/196/17 (реєстраційний номер судового рішення в ЄДРСР - 87868485) тощо.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частиною шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 №1402-VIII передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Відповідно до положень першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Під час розгляду справи позивачем не було доведено її участі у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме у складі формувань Цивільної оборони, внаслідок чого суд вважає, що відповідач правомірно відмовив позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.
Таким чином, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
Підстави для відшкодування судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Басай О.В.