Справа № 347/2275/19
Провадження № 4-с/347/4/21
Іменем України
09.06.2021 року Косівський районний суд Івано-Франківської області в складі:
головуючого судді Драч Д.С.,
за участі секретаря Борисової О.М.,
скаржника ОСОБА_1 ,
стягувача ОСОБА_2 ,
державного виконавця Винничук О.М.,
державного виконавця Федорчука В.Я.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Косів скаргу ОСОБА_1 на дії державних виконавців Косівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Винничук Оксани Михайлівни та ОСОБА_3 ,
ОСОБА_1 у порядку ст. 447 ЦПК України звернувся до суду зі скаргою на дії державних виконавців Косівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Винничук О.М. та ОСОБА_3 , мотивуючи свої вимоги тим, що відповідно до рішення від 04.08.2014 р. Косівським районним судом Івано-Франківської обл. по справі № 347/1200/14-ц ухвалено стягувати з нього аліменти на утримання двох неповнолітніх дітей в твердій грошовій сумі по 450 грн. щомісячно на одну дитину відповідно до ст. 184 ч.1 Сімейного кодексу України.
На виконання судового рішення, на підставі виконавчого листа від 18.08.2014 року Косівського районного суду державним виконавцем Косівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) було відкрито відповідне виконавче провадження № 44493122;
Ним сплачувались аліменти в сумі 900 грн. на двох неповнолітніх дітей щомісячно, а з червня 2017 року по жовтень 2018 року - 1000 грн., з листопада 2018 року по вересень 2019 р. - 2000 грн., так як мав можливість оплачувати аліменти авансом, що підтверджується заявами ОСОБА_2 (стягувача) до РВ ДВС Південно-Західного МРУ МЮ. З жовтня 2019 року по серпень 2020 року, змінився його матеріальне становище, про що повідомив стягувана, однак відповідно до виконавчого листа Косівського суду від 18.08.2014 року прострочення аліментів в нього не виникало оскільки авансові платежі до вересня 2019 покривали поточні нарахування, що підтверджується розрахунками державного виконавця.
09.02.21 року без попередження виконавець Винничук О.М РВ ДВС Південно-Західного МРУ МЮ неправомірно заблокував його рахунки в ПриватБанку - виніс постанову про арешт коштів ВП № 44493122 з причини наявності заборгованості по сплаті аліментів, про що він дізнався з відповіді на скаргу на неправомірні дії ОСОБА_4 до начальника РВ ДВС Південно-Західного МРУ МЮ від 09.04.2021 року 8641/20.6-27/05.
В розрахунку по сплаті аліментів по виконавчому провадженню ВП № 44493122 за виконавчим листом №347/1200/14-4 від 18.08.2014, виконавець Винничук О.М РВ ДВС Південно-Західного МРУ МЮ неправомірно починаючи з серпня 2018 р. змінила розмір аліментів призначений Косівським судом в твердій грошовій формі 900 грн. - в розрахунковому документі в графі: «розмір аліментів, визначений у виконавчому документі» і внесла : «але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку», нарахувавши не існуючий борг в сумі 24301 грн.
З довідки виданої Пантелюк Г.В №2697/20.-26 від 05.02.2021 видно іншу суму заборгованості на 01.02.2021р. за виконавчим провадженням ВП № 44493122за виконавчим листом №347/1200/14-4 - 13495 грн. та за ВП №2 63264682 за виконавчим листом №347/2275/19 від 06.20.2020 р. - 10498 грн.
З 2018 р. про зміни в нарахуванні аліментів головний виконавець Винничук О.М РВ ДВС Південно-Західного МРУ МЮ не повідомляла боржника та не надсилала листів чи повідомлень про «борг».
Також за виконавчим провадженням ВП №63264682 за виконавчим листом №347/2275/19 від 06.20.2020 р., згідно розрахунку від 09.04.2021 р. борг складає 13699 грн, що суперечить розрахунку від 29.03.2021 року №7180/20.6-27/06, в якому борг становить 1600 грн тільки за березень 2021 р.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Щороку Законом України про Державний бюджет України встановлюється прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць. Виключення становлять випадки, коли платник аліментів має нерегулярний, мінливий дохід, частину доходу одержує в натурі, а також за наявності інших обставин, що мають істотне значення.
У таких випадках суд за заявою платника або одержувача може визначити розмір аліментів у твердій грошовій сумі.
За змістом рішення Косівського суду від 04.08.14 р. №347/1200/14-ц суд задовольнив прохання одержувача аліментів, визначивши суму аліментів в твердій грошовій сумі по 450 грн. на одну дитину щомісячно, що доводить бажання зафіксувати суму стягнень саме отримувачем аліментів.
Наразі, законодавством передбачена можливість зміни розміру аліментів в судовому порядку шляхом подачі позовної заяви до суду.
Відповідно до ст. 181 та ст.192 СК України, розмір визначений рішенням суду, не вважається незмінним.
Стягувач не позбавлена можливості звернутися до суду відповідно до ст. 192 СК України з позовом про збільшення розміру аліментів. Крім того ч. 3 ст. 181 СК України передбачено, що за позовом одержувача аліментів рішенням суду може бути змінено і спосіб стягнення аліментів.
Тобто розмір аліментів (частка від доходу матері, батька дитини або тверда грошова сума), визначений рішенням суду, може бути змінено виключно на підставі іншого рішення суду.
Що і зробив стягував, звернувшись до Косівського суду в законний спосіб в порядку ст.192 СК України тасуд і збільшив розмір аліментів на одну дитину в твердій грошовій сумі до 1600 грн. на одну дитину відповідно до виконавчого провадження ВП №63264682 за виконавчим листом №347/2275/19 від 06.20.2020 р.
Згідно ч.1, ч.2 ст.18 ЦПК України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом, що підпадає під ст. 382 КК України - «…умисне невиконання рішення суду, що набрало законної сили, або перешкоджання його виконанню...»
Не виконання державним виконавцем вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», фактично позбавило боржника можливості подати скаргу в межах строку, визначеного ч.1 ст. 449 Цивільного процесуального кодексу, ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження». За таких умов причини пропуску строку подання скарги обумовлені об'єктивними перепонами в реалізації права на судове оскарження, а тому такі причини пропуску є поважними.
Згідно ч.1 ст. 71 Закону України «Про виконавче провадження» (зі змінами внесеними Законом № 2475-УІІІ від 03.07.2018) виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Проте, положення вказаного закону стосовно того, що державний виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України, стосується випадків, коли стягнення аліментів проводиться за виконавчим листом, виданим на підставі рішення суду про стягнення аліментів у частці від доходу матері, батька дитини, що відповідає положенням статей 124, 129 Конституції України.
Державний виконавець є представником влади і здійснює примусове виконання судових рішень, постановлених іменем України, та рішень інших органів (посадових осіб), виконання яких покладено на державну виконавчу службу, у порядку, передбаченому законом.
Статтею 7 Закону України «Про державну виконавчу службу» встановлено, що державний виконавець зобов'язаний сумлінно виконувати службові обов'язки, не допускати в своїй діяльності порушення прав громадян та юридичних осіб, гарантованих Конституцією України.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця можуть бути оскаржені сторонами у порядку, передбаченому законом.
В судовому засіданні ОСОБА_1 скаргу підтримав повністю, посилаючись на викладені у ній аргументи, а також пояснив, що індексація по аліментам на час прийняття спірних рішень державними виконавцями могла бути лише за заявою стягувача, зміни до ЗУ «Про індексацію грошових коштів населення», які дають право державному виконавцю самостійно здійснювати індексацію, відбулися пізніше. Тому, сума боргу по аліментам не відповідає вказаній у виконавчому листі та ст.182 СК України і ЗУ «Про індексацію грошових коштів населення», внаслідок чого були винесені оскаржувані постанови державних виконавців. А сума, сплачена за виконавчим провадженням від 2020 року безпідставно була зарахована до першого виконавчого провадження від 2014 року. Отже вважає дії і рішення державних виконавців протиправними, що ускладнили сплату аліментів.
В судовому засіданні стягувач ОСОБА_2 заперечила щодо вимог скарги, посилаючись на те, що рішення державних виконавців відповідають закону, а боржник сам винуватий у застосованих до нього примусових заходах в порядку виконання виконавчих листів по стягненню з нього аліментів за рішенням суду, оскільки йому достеменно було відомо про розмір стягуваних з нього аліментів на утримання дітей та він розумів про необхідність їх сплати щомісячно, не допускаючи заборгованості.
Державний виконавець Винничук О.М. в судовому засідання заперечила щодо вимог скарги, мотивуючи тим, що боржник сплачував аліменти, але квитанції в ДВС не заносив. В жовтні 2019 року до неї звернулася стягував та повідомила про припинення сплати аліментів. Оскільки прожитковий мінімум був збільшений - було здійснено перерахунок по сплаті аліментів в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на що боржник усно повідомив, що борг сплачувати не буде. За результатом розгляду скарги ОСОБА_1 на її дії та дії державного виконавця Федорчука В.Я. виявилась наявність двох виконавчих проваджень у різних виконавців: ВП №44493122 по виконавчому листу №347/1200/14-ц від 18.08.2014 року та ВП №63264682 по виконавчому листу №347/2275/19 від 06.10.2020 року та відповідно до ст.71 ЗУ «Про виконавче провадження» і поточні платежі на погашення заборгованості по аліментам були зараховані до першого виконавчого провадження, але вони не перекрили наявну заборгованість по аліментам, тому в межах своїх повноважень вона винесла постанову про арешт коштів боржника від 09.02.2021 року в межах наявного у її провадженні ВП №44493122 по виконавчому листу №347/1200/14-ц від 18.08.2014 року.
Державний виконавець Федорчук В.Я. в судовому засіданні заперечив щодо вимог скарги, посилаючись на їх безпідставність, мотивуючи тим, що в межах наявного у його провадженні виконавчого провадження ВП №63264682 по виконавчому листу №347/2275/19 від 06.10.2020 року виникла заборгованість зі сплати аліментів у сумі 1600 грн. На його запити надійшли відповіді відповідних установ про те, що у боржника є відкриті рахунки, відомості про його працевлаштування відсутні, тому він в межах своїх повноважень наклав арешт на кошти боржника постановою від 13.04.2021 року на підставі наявної заборгованості з серпня 2020 року по березень 2021 року в сумі 13699 грн станом на 29.03.2021 року. Оскільки під час проведення перевірки за скаргою ОСОБА_1 на дії державних виконавців ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було встановлено факт наявності у цих виконавців двох виконавчих проваджень щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів: ВП №44493122 по виконавчому листу №347/1200/14-ц від 18.08.2014 року про стягнення аліментів у розмірі по 450 грн. на двох дітей щомісячно та ВП №63264682 по виконавчому листу №347/2275/19 від 06.10.2020 року про стягнення аліментів у розмірі по 1600 грн. на двох дітей щомісячно. Згідно чинного законодавства - у разі наявності кількох виконавчих проваджень - в першу чергу здійснюється зарахування поточних платежів для погашення старих боргів. Платіжні документи, надані на погашення боргу за наявним у його провадження виконавчим провадженням не містили ідентифікуючих ознак погашення боргу саме за цим виконавчим провадженням, тому зарахування цих коштів в рахунок погашення заборгованості за попереднім виконавчим провадженням було здійснено правомірно. А згідно ст.73 ЗУ «Про виконавче провадження» не може бути підставою для зняття арешту з рахунків надходження на них коштів з різних джерел. Вважає дії державних виконавців правомірними, оскільки боржник знав про заборгованість та його обов'язок сплачувати аліменти у певній сумі регулярними платежами. Розрахунок заборгованості був уточнений, про що було письмово повідомлено боржника.
З метою забезпечення процедури розгляду скарги на дії державного виконавця відповідно до ч. 1 ст. 450 ЦПК України повідомлялись сторони виконавчого провадження та державні виконавці про час та місце його проведення, й про необхідність державних виконавців надати суду матеріали спірних виконавчих проваджень.
Дослідивши матеріали скарги, проаналізувавши її доводи та заперечення проти цих доводів, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об'єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і вирішення справи по суті, дослідивши матеріали виконавчих проваджень, надані державними виконавцями, суд приходить до висновку про необхідність відмови у задоволенні скарги із нижче наведених підстав.
Сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи (ст. 447 ЦК України).
Скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржують ся (ч. 1 ст. 450 ЦПК України).
Судом встановлено, що на виконанні державних виконавців ОСОБА_4 та ОСОБА_3 наявні виконавчі провадження щодо стягнення з ОСОБА_1 аліментів: ВП №44493122 по виконавчому листу №347/1200/14-ц від 18.08.2014 року про стягнення аліментів у розмірі по 450 грн. на двох дітей щомісячно (а.с.66) та ВП №63264682 по виконавчому листу №347/2275/19 від 06.10.2020 року про стягнення аліментів у розмірі по 1600 грн. на двох дітей щомісячно (а.с. 128).
Копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. (ч.1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження»).
У порядку п.1 ч.1 ст. 71 вказаного закону державними виконавцями обчислено розмір заборгованості по сплаті аліментів на рівні мінімального гарантованого розміру аліментів - 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та складені відповідні розрахунки, копії яких доведено до відома сторін виконавчого провадження.
Так, порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. За наявності заборгованості із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, стягнення може бути звернено на майно боржника. Звернення стягнення на заробітну плату не перешкоджає зверненню стягнення на майно боржника, якщо існує непогашена заборгованість, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Відповідно до ч.6 ст. 71 вказаного закону спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.
Рішення суду є обов'язковим до виконання. Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів для примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов'язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.
Державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії й здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
Ст.56 ЗУ «Про виконавче провадження» передбачено право державного виконавця постановою накладати арешт на майно боржника.
Позиція скаржника про те, що з вказаних ним підстав дії державних виконавців не відповідають вимогам Закону України «Про виконавче провадження», є недоведеною та безпідставною.
Судом встановлена правомірність дій державних виконавців ОСОБА_4 та ОСОБА_3 і вони не можуть бути визнані протиправними лише з формальних міркувань скаржника.
Інші доводи скарги зводяться до власного тлумачення заявником закону, що суперечить чинному законодавству, та не можуть бути підставою для задоволення такої скарги.
Будь-які докази, які вказували б на порушення державними виконавцями чинного законодавства, прав боржника як сторони виконавчого провадження щодо виконання рішень суду, не встановлено.
Окрім того, інші доводи заявника щодо оскаржуваних дій державних виконавців, які наведені у скарзі, не впливають на висновки суду та не потребують детального обґрунтування, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини.
Зокрема, Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи («Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Відповідно до пункту 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до ст. 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Зважаючи на те, що державними виконавцями було відповідно до чинного законодавства та в межах їх повноважень здійснено вірний розрахунок заборгованості за аліментами, що стягуються із ОСОБА_1 на утримання двох дітей, правомірно зараховано поточні платежі боржника до першого виконавчого провадження для погашення поточної заборгованості та при наявності у обох виконавчих провадженнях заборгованості понад 10000 грн. - правомірно накладено арешти на кошти боржника, тому відсутні підстави для задоволення скарги.
Керуючись ст.ст. 353, 450, 451, 452 ЦПК України, ст.ст. 3, 4, 25, 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження», суд
відмовити у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державних виконавців Косівського районного відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Винничук Оксани Михайлівни та ОСОБА_3 .
До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення шляхом подання апеляційної скарги через Косівський районний суд до Івано-Франківського апеляційного суду.
СУДДЯ : Д.С. Драч