Справа № 182/6493/20
Провадження № 2/0182/449/2021
Іменем УКРАЇНИ
11.06.2021 м. Нікополь
Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі: головуючого-судді Рунчевої О.В., секретаря Нагаєвої Н.О., розглянувши у підготовчому судовому засіданні в м. Нікополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності у порядку спадкування за заповітом,-
12.11.2020 року позивач звернувся до суду з даним позовом, мотивуючи його наступним.
ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_3 , яка до дня смерті проживала та була зареєстрована за адресою - АДРЕСА_1 .
Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, до складу якого входить квартира за адресою - АДРЕСА_1 , що належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.01.2002 року, виданого Нікопольським житлово-експлуатаційним обєднанням згідно з розпорядженням (наказом) від 21.01.2002 року № 12582, зареєстрованого у реєстровій книзі № 49-12582-4 КП «Нікопольське МЖТІ».
У встановлений законом шестимісячний строк з дня відкриття спадщини він не звертався до нотаріальної контори з відповідною заявою, оскільки з весни 2013 року і до дня смерті матері він постійно з нею мешкав за однією адресою, мав з нею спільний бюджет, турбувався про матір у період її хвороби, поховав її за власний рахунок, тому вважав що спадщину після її смерті прийняв.
Лише у жовтні 2020 року він дізнався, що мати за час свого життя розпорядилася належним їй майном та склала заповіт від 05.04.2012 року, який було посвідчено Іопелем С. О., приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, реєстровий № 1033, згідно якого належну їй квартиру АДРЕСА_2 , вона заповіла йому, ОСОБА_1 . Зазначений заповіт за життя спадкодавця не змінювався та не скасовувався.
На його звернення до ОСОБА_4 , державного нотаріуса Другої нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, отримав Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04.11.2020 року, якою було відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки спадщину він в передбачений законом термін не прийняв.
Враховуючи викладені обставини, він звернувся до суду з даним позовом та просить суд встановити факт його проживання однією сім'єю з матір'ю ОСОБА_3 з весни 2013 року до часу відкриття спадщини, що відкрилася після її смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 ; визнати за ним право власності на квартиру за адресою - АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті матері, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою суду від 29.01.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та по справі призначено підготовче судове засідання.
У підготовче судове засідання сторони не з'явилися. Позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, на позовних вимогах наполягає (а.с. 62). Відповідач також подав суду заяву про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог не заперечує (а.с. 63).
Враховуючи, викладене, суд вважає доцільним за результатами підготовчого провадження ухвалити рішення, що відповідає положенням ч. 3 ст. 200 ЦПК України, розглянути справу на підставі наявних доказів, без фіксування судового засідання звукозаписувальними технічними засобами, що передбачено ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Розглянувши подані документи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
У судовому засіданні встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати позивача, ОСОБА_3 , яка до дня смерті проживала та була зареєстрована за адресою - АДРЕСА_1 . (а.с. 4,6,23).
Після смерті ОСОБА_3 залишилося спадкове майно, до складу якого входить квартира за адресою - АДРЕСА_1 , що належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло від 28.01.2002 року, виданого Нікопольським житлово-експлуатаційним обєднанням згідно з розпорядженням (наказом) від 21.01.2002 року № 12582, зареєстрованого у реєстровій книзі № 49-12582-4 КП «Нікопольське МЖТІ» (а.с .13-17).
За життя ОСОБА_3 розпорядилася належним їй майном та склала заповіт від 05.04.2012 року, який було посвідчено Іопелем С. О., приватним нотаріусом Нікопольського міського нотаріального округу Дніпропетровської області, реєстровий № 1033, згідно якого належну їй квартиру АДРЕСА_2 , вона заповіла позивачу, ОСОБА_1 (а.с. 10). Зазначений заповіт за життя спадкодавця не змінювався та не скасовувався.
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався, що про наявність заповіту матері на його ім'я він дізнався лише у жовтні 2020 року, не звертався у встановлений законом строк з відповідною заявою до нотаріальної контори, оскільки з весни 2013 року мешкав зі своєю родиною за місцем реєстрації матері, мав з померлою матір'ю спільний бюджет, турбувався про неї у період її хвороби, особисто займався її похованням, тому вважав що спадщину після її смерті прийняв.
На підтвердження вказаного позивачем до суду надано копію виписки з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого на ім'я ОСОБА_5 , копію комп'ютерної томограми, договір замовлення № 569 на організацію та проведення поховання від 08.04.2015 року, Акт про фактичне проживання від 06.11.2020 року, складений «ОСББ Зелений дім -Н», Довідку про реєстрацію громадянина за даною адресою на день смерті від 06.11.2020 року, складеною «ОСББ Зелений дім -Н» та Довідку № 110 про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, складеною «ОСББ Зелений дім -Н» (а.с. 7-9, 22-24).
З копії спадкової справи № 269/2020, заведеної до майна померлої ОСОБА_3 та наданої завідувачем Другої нікопольської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області, В. М. Балашовою на запит суду 24.03.2021 року (а.с. 40-58) вбачається, що позивач 27.10.2020 року звертався із заявою прийняття спадщини після смерті матері, ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 44), однак отримав Постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 04.11.2020 року, якою було відмовлено йому у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки спадщину, в передбачений законом термін ОСОБА_6 не прийняв (а.с. 20-21).
Вивчивши матеріали справи, надані позивачем на підтвердження факту його проживання однією сім'єю з померлою матір'ю ОСОБА_3 у період з весни 2013 року до часу відкриття спадщини, що відкрилася після її смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 , оглянувши матеріали спадкової справи, заведеної 27.10.2020 року до майна померлої ОСОБА_3 (а.с. 40-58) суд приходить до висновку, що позивачем безперечно доведено, що він дійсно проживав однією сім'єю з померлою матір'ю ОСОБА_3 у вказаний період.
У статті 129 Конституції України однією із засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
У частині четвертій статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно § 23 рішення ЄСПЛ від 06 вересня 2007 року, заява № 3572/03 у справі «Цихановський проти України» національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також, чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні.
Згідно ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути - визнання права.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні.
Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно зі ст.1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.
Згідно ч.1 ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Частиною 3 статті 1268 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.
За змістом частини другої статті 3 СК України, сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 встановлено, що до членів сім'ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв'язках. Обов'язковою умовою для визнання їх членами сім'ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт тощо.
Місцем проживання фізичної особи, згідно з частиною першою статті 29 ЦК України, є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.
Згідно з п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30.05.2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку з чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не про встановлення факту прийняття спадщини.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно з ч.2 ст. 256 ЦПК України, у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Згідно п.1 ч.1 ст.315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі письмових, речових і електронних доказів, показаннями свідків, висновками експертів.
Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
За правилами статей 12, 81 ЦПК України обов'язок доведення обставин, на які посилаються сторони, покладається на кожну із сторін.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Враховуючи викладене та те, що доводи позивача щодо його проживання однією сім'єю з померлою матір'ю ОСОБА_3 у період з весни 2013 року до часу відкриття спадщини, що відкрилася після її смерті, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 знайшли своє достатнє підтвердження в ході судового розгляду сукупністю досліджених доказів , за умови визнання відповідачем позовних вимог у повному обсязі та відсутності інших спадкоємців, які б претендували на спадкове майно, що залишилося після смерті ОСОБА_3 , суд вважає, що заявлені вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 89, 259, 263-265, 268, 293, 315 ЦПК України, ст.ст. 1217,1218,1220-1223,1261-1266, 1268-1270,1296 ЦК України, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання права власності у порядку спадкування за заповітом - задовольнити.
Встановити факт проживання ОСОБА_1 однією сім'єю з матір'ю ОСОБА_3 з весни 2013 року і до часу відкриття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_5 , тобто до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру за адресою - АДРЕСА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1
На рішення суду може бути подано апеляційну скаргу до Дніпровського апеляційного суду до або через Нікопольський міськрайонний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя: О. В. Рунчева