Провадження № 11-сс/4823/185/21 Слідчий суддя ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
09 червня 2021 рокум. Чернігів
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі - ОСОБА_5 ,
за участю прокурора - ОСОБА_6 ,
представника власника майна - адвоката ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції),
представника Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - ОСОБА_8 (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в м. Чернігові справу за апеляційними скаргами представника Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - ОСОБА_8 захисника-адвоката ОСОБА_9 , в інтересах ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , на ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 травня 2021 року, -
Цією ухвалою частково задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_12 , подане у межах кримінального провадження, внесеного 26 березня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42021270000000044 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.362, ч.2 ст.364 КК України, та накладено арешт у вигляді заборони розпорядження, відчуження та користування на майно, яке було вилучено 22.04.2021 під час обшуку робочих місць кабінету №301 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , в приміщенні Державної служби України з питань геології, картографії та кадастру за адресою: м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3.
Рішення слідчого судді мотивоване тим, що виявлене у ході обшуку майно, яке вказане у клопотання слідчого, окрім грошових коштів, відповідає критеріям, встановленим у ст.98 КПК України і враховуючи правову підставу для накладення арешту майна, можливість використання майна як доказ у кримінальному провадженні, слідчий суддя дійшов висновку, що клопотання про накладення арешту на це майно, підлягає задоволенню, оскільки такий арешт може бути накладений незалежно від суб'єкту, що є його власником, та процесуального статусу останнього. При цьому, слідчим суддею відмовлено у задоволенні клопотання щодо накладення арешту на вилучені грошові кошти ОСОБА_10 , оскільки в судовому засіданні не доведено, що дані кошти здобуті злочинним шляхом.
Вказана ухвала слідчого судді оскаржена в апеляційному порядку представником Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - ОСОБА_8 . Апелянт просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання про накладення арешту на майно, а саме: моноблок DELL, інвентаризаційний номер: 1001460129; моноблок DELL, інвентаризаційний номер: 101460128; флеш-носії у кількості 28 пристроїв із зазначенням регіонів України; 2 жорсткі диски «Seagate» Western»; носій на 2ТВ ( у зв'язку із нерозбірливим написом неможливо більш детально ідентифікувати пристрій).
Апелянт стверджує, що оскаржувана ухвала прийнята з порушенням норм КПК України та постановлена без достатніх на це підстав. Так, вказує на наступні порушення:
- ухвала слідчого судді постановлена з порушенням строків розгляду клопотання про арешт майна;
- вилучатись, відповідно до ст. 168 КПК України, може лише майно, яке безпосереднього зазначене в ухвалі, проте дозвіл на вилучення двох моноблоків ухвала слідчого судді не містить, а тому слідчим безпідставно вилучено комп'ютер. При цьому звертає увагу, що відповідно до вказаної норми, вилучатись може майно виключно для проведення експертного дослідження, проте Держгеокадастру не відомо про процесуальні документи, які б свідчили про направлення цього майна на експертне дослідження.
- автор скарги впевнений, що оскільки слідчим при обшуку було оглянуто комп'ютери, а тому він мав змогу скопіювати інформацію, що там містилася без вилучення вказаного майна. Зазначає, що наслідком вилучення комп'ютерів є створення ситуації, яка порушує, а в деяких випадках унеможливлює роботу Держгеокадастру.
- в поданому слідчим клопотанні не дотримано вимог статей 171 та 172 КПК України, що є грубим порушенням норм чинного кримінального процесуального законодавства;
- звертає увагу суду, що обшук було проведено не лише у кабінеті 301, який зазначено в ухвалі слідчого судді, а і в інших кабінетах, які не визначені ухвалою, та, як наслідок, протизаконно вилучено майно.
В поданій адвокатом ОСОБА_9 , в інтересах громадян ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , апеляційній скарзі на ухвалу слідчого судді апелянт просить скасувати її та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржувана ухвала є незаконною та необґрунтованою і її було постановлено з порушенням ряду вимог кримінального процесуального закону України.
В доповненнях до апеляційної скарги адвоката ОСОБА_9 , адвокат ОСОБА_7 , яка також діє в інтересах громадян ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , ставить аналогічні вимоги в обґрунтування яких зазначає, що ухвала слідчого судді є необґрунтованою, зокрема висновки суду не підтверджуються доказами дослідженими під час судового розгляду. Апелент зазначає, що мотивувальна частина оскаржуваної ухвали складається з цитуванням положень КПК України та висновку суду, яким, як стверджує автор скарги, не обгрунтувано, а саме констатовано причинно-наслідковий зв'язок між викладеними обставинами та ст. 170 КПК України, без мотивів їх застосування та без посилання на конкретні обставини кримінального провадження, які були встановлені при дослідженні доказів в ході судового розгляду та на докази на підтвердження встановлених слідчим суддею обставин. Також, на думку адвоката, ухвала слідчого судді є незаконною і з огляду на те, що фактично обшук було проведено не за фактичним місцем щодо якого безпосередньо надано дозвіл, а і в інших приміщеннях, оскільки робоче місце громадянки ОСОБА_10 не розміщено в кабінеті 301, що стверджується відповіддю на адвокатський запит.
Вказує про відсутність існування обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення та обґрунтування клопотання слідчого лише припущеннями. Автор скарга переконує у відсутності посилання слідчого судді на докази, при прийнятті відповідного рішення, з огляду на відсутність таких доказів при обґрунтуванні клопотання слідчого. Крім того, вважає, що судом, як і слідчим у клопотанні, не зазначено мотивів щодо оцінки потреб досудового розслідування в арешті вилученого майна.
Підкреслює, що ст. 168 КПК України заборонено тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, окрім визначених законом випадків, однак на переконання захисника слідчим суддею не було встановлено виняткових випадків із посиланням на відповідні докази, натомість, в ході проведення слідчої дії слідчий мав змогу здійснити обробку або копіювання інформації з носіїв на місці проведення обшуку, без її вилучення, ще й з урахуванням того, що доступ до вилучених речей слідчому надавався добровільно.
Звертає увагу суду, що не зважаючи на приписи КПК України, органом досудового розслідування, ну думку захисника, були вилучені речі, які не мають жодного відношення до вказаного кримінального провадження.
Зазначає, що арешт мобільного телефону та будь-які дії з ним, за відсутності ухвали слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування є порушенням прав довірителів на таємницю спілкування, а також позбавлення можливості вільно володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном, як захід кримінального провадження, в якому відсутні будь-які докази вчинення кримінального правопорушення, є грубим порушенням права власності.
Заслухавши доповідача, пояснення представника власників майна - адвоката ОСОБА_7 та представника Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - ОСОБА_8 , які просили задовольнити подані апеляційні скарги, думку прокурора, який заперечував проти вказаних апеляційних скарг та доповнень до них, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи викладені в апеляційних скаргах з доповненнями, колегія суддів приходить до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів провадження, слідчим управлінням ГУНП в Чернігівській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021270000000044 від 26.03.2021 року за ознаками злочинів, передбачених ч. 3 ст. 362, ч. 2 ст. 364 КК України.
21 квітня 2021 року слідчим суддею Новозаводського районного суду міста Чернігова надано дозвіл на проведення обшуку робочих місць ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які розташовані в кабінеті №301 Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру за адресою: АДРЕСА_1 .
22 квітня 2021 року у ході проведення обшуку за адресою: м. Київ, вул. Народного Ополчення, буд. 3, кабінет № 301, виявлено та вилучено зазначені у клопотанні речі, які визнано та приєднано в якості речових доказів у даному кримінальному провадженні, на підставі постанови слідчого від 23.04.2021 (а.п. 29-41).
24 квітня 2021 року засобами поштового зв'язку слідчий відділу СУ ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_12 звернулася до Новозаводського районного суду м. Чернігова із клопотанням про накладення арешту на речі, виявлені та вилучені під час обшуку 22.04.2021 року робочих місць кабінету №301 ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які розташовані в приміщенні Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, за адресою: м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3.
Ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова 05 травня 2021 року задоволено клопотання про арешт майна та накладено арешт на майно у кримінальному провадженні, повний перелік якого зазначено у резолютивній частині ухвали.
Частково задовольняючи дане клопотання, внесене в межах кримінального провадження № 42021270000000044, слідчий суддя, виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно та з метою забезпечення його збереження або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню.
З таким висновком слідчого судді погоджується і колегія суддів, з огляду на наступне.
Положенням ч.1 ст.131 КПК України передбачено, що одним із заходів забезпечення кримінального провадження є арешт майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження.
Арешт майна допускається з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна, як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому п.1 ч.2 ст.170 КПК України, тобто з метою збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього кодексу.
З урахуванням цього, в даному випадку слідчий суддя встановив належні правові підстави, передбачені ч.ч. 1, 2, 3 ст. 170 КПК України, для задоволення клопотання слідчого та накладення арешту на майно, що відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
За цих обставин колегія суддів стверджує, що матеріали провадження містять достатньо доказів вважати, що вилучені речі могли бути використані для забезпечення умов для вчинення кримінальних правопорушень, могли зберегти на собі сліди злочину та містити інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставини, що встановлюються під час кримінального провадження, і вони, відповідно до постанови слідчого від 23 квітня 2021 року, вірно визнані речовими доказами у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №42021270000000044.
Твердження сторони захисту про можливість зняття інформації носіїв на місці проведення обшуку без вилучення електронних інформаційних систем, на думку апеляційного суду є безпідставним, оскільки стороною обвинувачення розслідується кримінальне провадження про несанкціоновані зміни, знищення або блокування інформації, яка оброблюється в електронно-обчислювальних машинах (комп'ютерах), автоматизованих системах чи комп'ютерних мережах або зберігається на носіях такої інформації, вчинені особами, які мають доступ до неї, а тому таке обмеження права власності в цьому кримінальному провадженні є обґрунтованим на даній стадії кримінального провадження.
Слід зазначити, що, всупереч доводам апеляційних скарг, на цьому етапі кримінального провадження невжиття даних заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту майна може призвести до його відчуження, пошкодження, знищення, перетворення, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Критика апелянтом змісту ухвали слідчого судді про відсутність на її погляд мотивування, є необ'єктивною, так само як і посилання на порушення вимог ч. 3 ст. 132 КПК України.
Існування обґрунтованої підозри на початковій стадії розслідування кримінального провадження, підтвердженої доказами, ніяким чином не співвідноситься із заходами забезпечення кримінального провадження.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Внесені відомості до ЄРДР вказують на наявність ознак кримінальних правопорушень, а повідомлення про підозру, яке приймає прокурор або слідчий за погодженням з прокурором до закінчення розслідування у кримінальному провадженні, буде здійснене на основі доказів, зібраних у ході проведення досудового розслідування.
За змістом положень ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 07 червня 2007 року у справі «Смирнов проти України» було висловлено правову позицію про те, що при вирішенні питання про можливість утримання державою речових доказів належить забезпечувати справедливу рівновагу між, з одного боку, суспільним інтересам та правомірною метою, а з іншого боку - вимагати охорони фундаментальних прав особи. Для утримання речей державою у кожному випадку має існувати очевидна істотна причина.
Звертаючись до суду з клопотанням про арешт майна, слідчим чітко визначено мету, зазначену в законі для арешту майна, з належним обґрунтуванням доведено необхідність арешту саме з цією метою, що повністю узгоджується із визначенням речових доказів, наведеному у ст. 98 КПК України.
Підпункти 1, 2, 3 ч. 1 ст. 409, ч. 1 ст. 411, ч. 1 ст. 412 КПК України, не є імперативними за своїм змістом, як помилково вважає апелянт, оскільки передбачають за наслідками апеляційного розгляду скасування та зміну судових рішень, надають варіанти визначення невідповідності висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального правопорушення, а ч.1 ст. 412 КПК України, на відміну від частини 2, яка беззаперечно є імперативною, взагалі є бланкетною, яка не називає, які конкретно порушення норм КПК є істотними, дозволяючи відносити до істотних порушень, усі порушення КПК, які перешкоджали чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, серед іншого (пункти 32-41), звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; для цього потрібно логічно структурувати рішення і викласти його в чіткому стилі, доступному для кожного; судові рішення повинні, у принципі, бути обґрунтованими; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на аргументи сторін та доречні доводи, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Під час розгляду справи «Салов проти України» ЄСПЛ наголосив на тому, що статтю 6 параграф 1 Конвенції не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «RuizTorija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, стороною захисту не надано та колегією суддів не встановлено.
Крім того, доводи апелянта щодо порушення вимог ст.168 КПК України, а саме вилучення мобільних терміналів систем зв'язку також не заслуговують на увагу, оскільки відповідно до ч.2 ст.168 КПК України тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку для вивчення фізичних властивостей, які мають значення для кримінального провадження, здійснюється лише у разі, якщо вони безпосередньо зазначені в ухвалі суду. Забороняється тимчасове вилучення електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку, крім випадків, коли їх надання разом з інформацією, що на них міститься, є необхідною умовою проведення експертного дослідження, або якщо такі об'єкти отримані в результаті вчинення кримінального правопорушення чи є засобом або знаряддям його вчинення, а також якщо доступ до них обмежується їх власником, володільцем або утримувачем чи пов'язаний з подоланням системи логічного захисту.
Відповідно до ухвали слідчого судді від 21 квітня 2021 року, яка долучена до матеріалів провадження, було надано дозвіл на проведення слідчими у кримінальному провадженні № 42021270000000044, обшуку робочих місць ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , які розташовані в кабінеті №301 Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, за адресою: м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, з метою, зокрема, виявлення електронно-обчислювальних систем, з яких здійснюється несанкціоноване блокування інформації в автоматизованій системі управління документами Держгеокадастру, чорнові записи, записні книжки, блокноти, банківські платіжні картки, флеш-носії, документи, які укладались при відкритті банківських рахунків, та інші технічні засоби (планшетні комп'ютери, портативні персональні комп'ютери, ноутбуки, мобільні термінали з сім-картками операторів мобільного зв'язку).
Тобто, на противагу твердженням апелянтів, метою вилучення були саме комп'ютери, а не окремі частини систем, оскільки за їх допомогою передається інформації, яка в подальшому оброблюється, що і є одним із предметів оцінки при розслідуванні інкримінованих злочинів.
Також апеляційний суд відкидає доводи скаржників щодо проведення обшуку в інших приміщеннях, дозвіл на обшук яких не був санкціонований судом. Дані висновки апеляційного суду ґрунтуються на дослідженому судом протоколу обшуку від 22.04.2021 року, що міститься в матеріалах справи (а.п.17-25). Більше того, згідно ч. 1, 2 ст. 234 КПК України, обшук проводиться з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання знаряддя кримінального правопорушення або майна, яке було здобуте у результаті його вчинення, а також встановлення місцезнаходження розшукуваних осіб. Така мета відповідає діям співробітників які проводили обшук,, дозвіл на проведення якого міститься в ухвалі слідчого судді від 21.04.2021 року.
Вказані речі та документи, на думку органу досудового розслідування, мають суттєве значення для встановлення істини у вказаному кримінальному провадженні. Матеріали судового провадження свідчать, що накладення арешту на вилучене майно, є виправданим і необхідним на даному етапі кримінального провадження, оскільки сприятиме досягненню мети щодо всебічного, повного та неупередженого досудового розслідування, і потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою запобігання настанню негативних наслідків, зокрема, втрати, знищення чи спотворення, що унеможливить дослідження таких речей шляхом залучення спеціаліста та/або проведення експертизи, а тому доводи представників щодо незаконного накладення арешту на вказане майно є необґрунтованими.
Зважаючи на вищевикладене, слідчий суддя обґрунтовано, у відповідності до вимог ст.ст. 131-132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно зазначене у клопотанні слідчого, з метою забезпечення збереження речових доказів, врахувавши при цьому і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб, та забезпечивши своїм рішенням розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а тому посилання апелянта на незаконність арешту, не знайшли свого підтвердження під час розгляду апеляційної скарги.
Колегія суддів апеляційного суду відхиляє твердження апелянтів про постановлення оскаржуваної ними ухвали з порушенням строків, передбачених КПК. Розгляд клопотання слідчого про арешт майна було призначено слідчим суддею в передбачені для цього процесуальні строки, проте стороною захисту в ході судового розгляду було заявлено відвід головуючому в цій справі слідчому судді. Розгляд клопотання про відвід проводиться іншим суддею. Оскільки на момент заявлення клопотання про відвід в суді закінчився робочий час, воно було розглянуто в найближчий робочий день і розгляд справи по суті продовжився.
За таких обставин, ухвала слідчого судді відповідно до вимог ст. 370 КПК України є законною, обґрунтованою і вмотивованою.
Враховуючи встановлені обставини та відповідні їм правовідносини, колегія суддів вважає, що ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419, 422 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційні скарги представника Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру - ОСОБА_8 захисника-адвоката ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_10 та ОСОБА_11 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 05 травня 2021 року, якою частково задоволено клопотання слідчого СУ ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_12 , подане у межах кримінального провадження, внесеного 26 березня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі - ЄРДР) за № 42021270000000044 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.362, ч.2 ст.364 КК України, та накладено арешт у вигляді заборони розпорядження, відчуження та користування на майно, яке було вилучено 22.04.2021 під час обшуку робочих місць кабінету №301 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , в приміщенні Державної служби України з питань геології, картографії та кадастру за адресою: м. Київ, вул. Народного Ополчення, 3, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
ОСОБА_3 ОСОБА_2 ОСОБА_4