Справа № 2218/16375/2012>
Провадження № 11/4820/2/21 Головуючий в 1-й інстанції
Категорія: ч. 1 ст. 119 КК Укпаїни ОСОБА_1 Доповідач ОСОБА_2 >
02 червня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Хмельницького апеляційного суду в складі :
судді-доповідача ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря
судового засідання ОСОБА_5 ,
прокурорів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_8 ,
обвинуваченого ОСОБА_9 ,
захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Хмельницькому кримінальне провадження за апеляційними скаргами захисника - адвоката ОСОБА_11 та спільною апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 на вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 грудня 2020 року,-
Вироком Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 грудня 2020 року
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт. Городок, Хмельницької області, жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, з неповною вищою освітою, одруженого, маючого на утриманні двох малолітніх дітей, офіційно не працюючого, раніше не судимого,
визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, від покарання за який звільнено на підставі ст.ст. 49, 106, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.
Запобіжний захід відносно ОСОБА_9 - підписку про невиїзд - скасовано.
Цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 - задоволено повністю та стягнуто з ОСОБА_9 на користь ОСОБА_12 - 5000 (п'ять тисяч) грн. матеріальної та 100000 (сто тисяч) грн. моральної шкоди.
Долю речових доказів вирішено відповідно до ст. 100 КПК України.
За вироком суду, 26 жовтня 2001 року, приблизно з 21 го. 30 хв., ОСОБА_13 святкував разом з друзями День народження знайомого у молодіжному центрі «Діана» по вул. Курчатова, 102 м. Хмельницього. При цьому, неодноразово, безуспішно намагався запросити до танцю та познайомитись з ОСОБА_14 .
Близько 24 год., в більярдному залі ОСОБА_13 в присутності ОСОБА_15 та ОСОБА_9 в черговий раз запросив ОСОБА_16 до танцю, котра йому відмовила. Не дивлячись на категоричну відмову, ОСОБА_13 , незважаючи на зауваження ОСОБА_9 про припинення зухвалих дій, почав наполягати на своєму, створюючи конфліктну ситуацію.
Вночі, 27 жовтня 2001 року, ОСОБА_9 , будучи неповнолітнім, поблизу підприємства «Ростмир», що по вул. Курчатова, 101/2 у м. Хмельницькому, зустрівся з ОСОБА_13 , який перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, намагаючись з'ясувати місце знаходження ОСОБА_14 , став поводитись зухвало та штовхнув ОСОБА_9 . Будучи обуреним такою поведінкою ОСОБА_13 , підсудний ОСОБА_9 на грунті неприязні, умисно, з метою спричинення тілесних ушкоджень наніс ОСОБА_13 удари спочатку кулаком, а потім ногою у голову від яких потерпілий знепритомнів.
Вважаючи його мертвим, ОСОБА_9 повідомив про вчинене свого брата ОСОБА_15 , разом з яким з метою приховування вчиненого, як вони помилково вважали, вбивства перевезли тіло ОСОБА_13 , який не подавав ознак життя, автомобілем марки «Шкода Фаворит» держ. реєстр. номер НОМЕР_1 , у безлюдне місце та вкинули у воду осушувального каналу річки Південний Буг поблизу пішохідного мосту в напрямку села Олешин Хмельницького району, в результаті чого смерть ОСОБА_13 настала внаслідок асфікції від утоплення.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_9 та його захисник ОСОБА_10 просить вирок суду першої інстанції скасувати та повернути справу на додаткове розслідування. Вважають вирок незаконним через однобічність та неповноту досудового та судового слідства, невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, істотне порушення кримінально-процесуального закону, неправильне застосування кримінального закону. Стверджують, що вирок суду винесений незаконним складом суду, оскільки рішенням Вищої ради правосуддя № 3319/0/15-20 від 01 грудня 2020 року суддю ОСОБА_17 було звільнено з посади судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області. Вказують, що в порушення вимоги кримінально-процесуального закону, ухваливши щодо обвинуваченого ОСОБА_9 обвинувальний вирок, за яким визнав його винним у вчинення злочину, передбаченого ч. 1 ст. 119 КК України, суд покарання обвинуваченому не призначив, тому і не зрозуміло від якого покарання він був звільнений у зв'язку із закінченням строків давності.
Крім того, зазначають, що докази, на які посилається суд ухвалюючи обвинувальний вирок, є недопустими, обґрунтовуючи вказане наступними обставинами. Суд послався у вироку, як на докази вини ОСОБА_9 , на:
-протокол допиту під час досудового слідства свідка ОСОБА_18 , не
допитавши його безпосередньо в суді:
-довідку голови Апеляційного суду Хмельницької області № Д-1 від 15.01.2003 року, не дослідивши при цьому самих даних заведеної щодо ОСОБА_9 оперативно-розшукової справи та даних, на підставі яких таких дозвіл суду надавався;
-дані протоколів виїмки та огляду автомобіля, висновки експерта № 1560, не з'ясувавши належним чином обставини та причини порушення упакування цих доказів.
Непогоджуючись з вироком суду захисник-адвокат ОСОБА_11 подав апеляційну скаргу, в якій просить вирок суду першої інстанції скасувати та постановити новий вирок, за яким ОСОБА_9 за ч. 1 ст. 115 КК України визнати невинним і виправданим через не доведення його участі у вчиненні злочину. Зазначає, що докази, на які посилається суд ухвалюючи обвинувальний вирок, є недопустими, обґрунтовуючи вказане наступними обставинами. Суд послався у вироку, як на докази вини ОСОБА_9 , у вчиненні інкримінованого злочину:
-на показання потерпілих ОСОБА_12 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , свідків ОСОБА_21 , однак жодний з свідків не підтвердив конфлікту, а можливі зауваження обвинуваченого та інших осіб, були у формі спілкування без подальшого розвитку подій. Таким чином стверджує, що показання вказаних осіб не обвинувачують, а виправдовують ОСОБА_9 , а покази інших свідків жодного доказового значення не несуть;
-на протокол допиту під час досудового слідства свідка ОСОБА_18 ,
не допитавши його безпосередньо в суді;
-на довідку голови Апеляційного суду Хмельницької області № Д-1 від 15.01.2003 року, не дослідивши при цьому самих даних заведеної щодо ОСОБА_9 оперативно-розшукової справи та даних, на підставі яких таких дозвіл суду надавався;
-на дані протоколу огляду та прослуховування від 06.12.2002 року, із записами розмов ОСОБА_9 із співкамерниками та висновок № 1536/1537 від 03.03.2005 року судової експертизи звукозапису, незважаючи на те, що оригінали запису відсутні та не досліджувались в суду першої інстанції, а фрази на прослуханих касетах вирвані з контексту, піддавались монтажу.
-на дані протоколів виїмки та огляду автомобіля, висновки експерта № 1560, не з'ясувавши належним чином обставини та причини порушення упакування цих доказів;
-на дані протоколу огляду місця події від 02.03.2002 року з долученими схемою та фото таблицею. Однак, вказує, що при виявленні трупа не було проведено впізнання, одяг для впізнання родичам також не пред'являвся.
Згідно викладеного, стверджує, що посилання досудового слідства та суду на дані докази є безпідставними, оскільки вони зібрані з порушенням процесуального закону та суперечать іншим фактичним обставинам.
Крім того, вказує на недопустимість таких доказів, як висновок додаткової комісійної судово-медичної експертизи від 16.01.2006 року та висновок судово-медичного експерта № 176 від 04.03.2002 року, оскільки в результаті проведення експертних досліджень повністю спростована причина смерті потерпілого - утоплення, і причина смерті на даний час залишається не встановленою, а також не встановленні прижиттєвих ушкодження на тілі потерпілого, не доведена втрата свідомості.
В запереченнях на подані апеляційні скарги прокурор просить апеляційні скарги залишити без задоволення, а вирок суду щодо ОСОБА_9 без зміни. Вказує, що вирок суду є обґрунтованим та законним.
Інші учасники кримінального провадження апеляційні скарги на вирок суду не подавали.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення захисників ОСОБА_10 , ОСОБА_11 та обвинуваченого ОСОБА_9 на підтримання доводів апеляційних скарг, думку прокурора про законність та обґрунтованість вироку суду, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що вони задоволенню не підлягає за таких підстав.
У відповідності до ч.1 ст.365 КПК України (1960 року) вирок суду першої інстанції перевіряється апеляційним судом в межах апеляції.
Згідно положень ст.64 КПК України (1960 року) у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину.
Визнання підозрюваним, обвинуваченим своєї вини може бути покладено в основу обвинувачення лише при підтвердженні цього визнання сукупністю доказів, що є у справі (ч. 2 ст. 73, ч. 3 ст. 74 КПК (1960 року).
Висновок суду про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні злочину при наведених у вироку обставинах підтверджуються сукупністю зібраних по справі доказів, досліджених в судовому засіданні.
Як вбачається з вироку суду засуджений ОСОБА_9 винним себе у вчиненні злочину не визнав. При цьому, заперечував будь-які конфлікти з ОСОБА_13 у нічний час з 26.10.2001 на 27.10.2001 року в молодіжному центрі «Діана» по вул. Курчатова, 102 м. Хмельницький, так і свою причетність до заподіяння смерті останньому. Стверджував, що вперше він побачив потерпілого ОСОБА_13 на фотографії пред'явленій йому працівником міліції, який розшукував ОСОБА_13 після його зникнення.
Незважаючи на невизнання ОСОБА_9 своєї вини, його винуватість у спричиненні смерті ОСОБА_13 за вищевикладених обставин повністю підтверджується зібраними в ході досудового слідства та дослідженими в суді доказами, зокрема:
- показаннями потерпілих ОСОБА_12 та ОСОБА_22 , кожного окремо, про те, що 26 жовтня 2001 року, у вечірній час їх син ОСОБА_13 та дочка ОСОБА_20 разом пішли на святкування Дня народження до їх сусіда та товариша - ОСОБА_23 , яке спочатку відбувалось в кафе «Лада», а пізніше в молодіжному центрі «Діана». Вранці виявили, що ОСОБА_24 не повернувся додому, а його пошуки не принесли результатів. В останнє його бачили у нічний час з 26 на 27 жовтня 2001 року в молодіжному центрі «Діана». 03 березня 2002 року вони в морзі впізнали труп сина по зросту, статурі, особливих ознаках (надщерблений верхній зуб), одягу (чорна шкіряна куртка, світер з вирізом, джинси), кований срібний ланцюжок на тілі, речі вилучені з одягу;
- показаннями потерпілої ОСОБА_20 , яка крім вищезазначеного показала, що в молодіжному центрі «Діана» вони з братом відпочивали в компанії друзів серед яких були: ОСОБА_25 , ОСОБА_26 , ОСОБА_27 , ОСОБА_28 та ОСОБА_29 , а також зустріли інших знайомих зі школи. Під час відпочинку брат приділяв увагу компанії дівчат, серед яких йому сподобалась дівчина на ім'я ОСОБА_30 (тепер ОСОБА_31 ). Приблизно о 02 год. вона разом з ОСОБА_25 залишила молодіжний центр та повернулась додому. Брата при цьому не бачила, вважала, що ОСОБА_24 вже залишив розважальний заклад з товаришами;
- про те, що в ніч з 26 на 27 жовтня 2001 року, ОСОБА_13 перебував в молодіжному центрі «Діана», де бачили як він відпочивав з друзями, танцював з дівчатами, підтвердили суду, кожен окремо, свідки: ОСОБА_14 , ОСОБА_32 , ОСОБА_33 , ОСОБА_25 та ОСОБА_34 . Також свідки ОСОБА_14 та ОСОБА_25 підтвердили, що були очевидцями конфлікту між ОСОБА_9 та ОСОБА_13 в приміщенні більярдного залу молодіжного центру, коли останній незважаючи на відмову, наполегливо запрошував ОСОБА_14 до танцю, а підсудний у зв'язку з цим зробив потерпілому зауваження;
- був очевидцем такого конфлікту між ОСОБА_9 та не знайомим йому потерпілим ОСОБА_13 з приводу приставання останнього до ОСОБА_14 і охоронець молодіжного центру «Діана» - ОСОБА_18 , що підтверджується відомостями з дослідженого судом протоколу допиту останнього;
- крім того свідок ОСОБА_35 підтвердила суду, що відмовила 26.10.01 року ОСОБА_13 у його запрошенні у барі разом потанцювати. При наступному такому ж запрошенні ОСОБА_9 пояснив ОСОБА_13 , що вона танцювати не хоче з ним і не буде. Після 24 год. з ОСОБА_15 - братом підсудного, вона пішла на ПМП «Ростмир» його батька, яка розташована неподалік бару «Діана», де перебувала близько до 04 год.30 хв., коли вони повернулися назад у бар. У цей період часу з ПМП «Ростмир» ОСОБА_15 кудись відлучався близько на 20 хв., а коли повернувся був схвильованим та поспішав;
- про те, що з вечора 26.10.2001 року на вночі 27.10.2001 року перебував в молодіжному центрі «Діана», що по вул. Курчатова, 102, м. Хмельницький, де він працював маркером на більярді підтвердив в судовому засіданні і підсудний ОСОБА_9 ;
- показаннями свідка ОСОБА_15 про те, що з вечора 26.10.2001 року він перебував в молодіжному центрі «Діана», а близько 24 год. разом із знайомою ОСОБА_14 пішов на фірму свого батька «Ростмир», яка розташована по вул. Курчатова;
- показаннями свідка ОСОБА_36 , який орендував на той час приміщення молодіжного центру «Діана» про те, що підсудний ОСОБА_9 дійсно працював у нього маркером на більярді, був на роботі в ніч з 26.10.2001 року на 27.10.2001 року, при цьому відлучався з закладу на деякий час.
Об'єктивно винуватість засудженого ОСОБА_9 підтверджується:
- відомостями з протоколу огляду та прослуховування від 06.12.2002 року трьох компактних аудіо касет «LG» із записами розмов ОСОБА_9 із співкамерником, в період перебування в ІТТ Хмельницького РВВС УМВС України в Хмельницькій області в період з 17.12.2001 року по , з яких слідує, що ОСОБА_9 у вільній розмові повністю підтверджує вищевикладені обставини вчинення злочину, зокрема щодо конфлікту з ОСОБА_13 в приміщенні молодіжного центру «Діана», а пізніше неподалік ПМП «Ростмир» в ході якого він наніс декілька ударів потерпілому від яких останній впав на землю та не подавав ознак життя. Як, далі з братом, вони на автомобілі перевезли тіло ОСОБА_13 , якого вважали померлим в безлюдне місце та вкинули у воду. Крім того, з таких розмов слідує, що під час проведення з ОСОБА_9 та його братом відтворення обстановки вони вказали інше місце від того, де заховали тіло ОСОБА_13 . Також, ОСОБА_9 повідомляє і про свої припущення на рахунок того, хто міг та з яких мотивів, вказати працівникам поліції на його причетність до вчинення злочину, а саме те, що вночі 27.10.2001 року він ( ОСОБА_9 ) відлучався на деякий час з молодіжного центру «Діана»;
- текстовий зміст зазначених розмов ОСОБА_9 підтверджуються висновком №1536/1537 від 03 березня 2005 року судової експертизи звукозапису;
- про те, що такі заходи ОТВ УМВС України в Хмельницькій області відносно ОСОБА_9 в закладах МВС України та Державного Департаменту України з питань виконання покарань в Хмельницькій області проводились на підставі дозволу наданого постановою апеляційного суду Хмельницької області від 17.12.2001 року терміном на 90 діб з моменту встановлення контролю підтверджується довідкою №Д-1 від 15.01.2003 року Голови апеляційного суду Хмельницької області;
- відомостями з протоколу огляду місця події від 02.03.2002 року з долученими схемою та фототаблицею, з яких слідує, що у водопровідному каналі річки Південний Буг, який розташований за територією Маслосирбази, на відстані 32 м від впадання у річку виявлений труп чоловічої статті, як пізніше з'ясовано ОСОБА_13
(т.2 а.с.30, 31-32, 33-48);
- відомостями з протоколів виїмки та огляду автомобіля марки «Шкода Фаворит» білого кольору, державний знак НОМЕР_1 , з яких слідує, що під час проведення вказаної слідчої дії з вказаного автомобіля вилучено чохол з заднього сидіння та килим з багажного відділення;
(т.1 а.с.186-188, 195, 196-202);
- відповідно до висновку експерта №1560 від 08.05.2002 року за результатами проведення експертизи волокнистих матеріалів, на чохлі з заднього сидіння та килимовому покритті з багажного відділення вищевказаного автомобіля марки «Шкода Фаворит» білого кольору, державний знак НОМЕР_1 , виявлено 62 різновиди сторонніх текстильних волокон, серед яких є волокна бавовни загальної родової приналежності з волокнами, які входять до складу тканини штанів потерпілого ОСОБА_13
(т.2 а.с.111-113);
Про допустимість таких доказів з огляду на формальні розбіжності в упакуванні та об'єктивну не можливість фальсифікування виявлених слідів, враховуючи, що килимове покриття з автомобіля ОСОБА_15 надійшло до експертної установи 13 лютого 2002 року, а труп ОСОБА_13 разом з одягом, наданим експерту в подальшому для порівняльного дослідження, виявлено значно пізніше, лише 02 березня 2002 року, зазначив в своїй ухвалі від 31.07.2014 року суд касаційної інстанції;
- згідно висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи, проведеної Одеським обласним бюро СМЕ від 16.01.2006 року: направлені на дослідження залишки людини (череп та фрагмент лівої стегнової кістки) належить особі чоловічої статті, вік якого становить 20 років (плюс, мінус 2 роки), зріст якого міг становити від 171 до 177,6 см.
Дані медико-криміналістичного дослідження - ідентифікаційного дослідження свідчать про те, що череп наданий для дослідження, відповідає прижиттєвій фотографії гр-на ОСОБА_13 .
Виходячи із судово-медичних даних смерть ОСОБА_13 могла наступити в жовтні 2001 року;
(т.8 а.с.155)
- згідно висновку судово-медичного експерта Хмельницького обласного бюро СМЕ №176 від 04.03.2002: причиною смерті ОСОБА_13 явилась механічна асфіксія від закриття дихальних шляхів водою через втоплення, про що свідчить найважливіша ознака утоплення - наявність планктону родини (Напівкулових, центричних) у внутрішніх органах в нирці, печінці, серці.
Даний метод виявлення планктону дає позитивний результат в разі гниття трупа, коли всі інші видові ознаки поступово зникають.
Смерть ОСОБА_13 настала не менше одного місяця від моменту смерті до судово-медичного дослідження трупа, про що свідчить характер трупних змін.
Виявлений дефект м'яких тканин обличчя правої половини обличчя та правої половини шиї, відсутність фаланг правої кисті з м'якими тканинами, виник посмертно та міг явитися результатом дії зубів тварин.
ОСОБА_13 попав у воду живим про що свідчить наявність планктону родини Напівкулових, центричних (рослинні та тваринні організми) в нирці, печінці, серці, який потрапляє в потік крові при вдиханні води через легені (розірвані альвеоли) і заноситься у внутрішні органи (нирку, печінку, серце). Виявлення планктону в цих органах свідчить про утоплення, оскільки посмертно він туди потрапити не може.
(т.2 а.с.85-87)
Оцінюючи вищенаведені докази кожен окремо суд правильно визнав їх належними, достовірними та допустимими, оскільки вони повністю узгоджуються між собою, а в сукупності такі докази достатніми для висновку про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні злочину.
Разом з тим, враховуючи всі представлені та досліджені судом докази з приводу проведення окремих слідчих дій, приймаючи до уваги висновки судів вищестоящих інстанцій щодо не забезпечення своєчасного і ефективного розслідування заяв підсудного ОСОБА_9 та його брата ОСОБА_15 про застосування до них під час досудового розслідування насильства, не завершення станом на момент постановлення вироку досудового розслідування ТУ ДБР у м.Хмельницькому у кримінальному провадженні №12018240010006236 від 25.09.2018 року за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.1 ст.366, ч.2 ст.127, ч.2 ст.365, ч.2 ст.146 КК України у якому ОСОБА_9 визнано потерпілим, суд обґрунтовано визнає сумнівними з точки зору законності їх здобуття, а тому на підставі ч.3 ст.62 Конституції України не враховує в якості доказів наступні: - протокол явки з повинною ОСОБА_9 від 14.12.2001 року; - протокол явки з повинною ОСОБА_15 , протокол допиту ОСОБА_15 ; протокол проведення відтворення обстановки та обставин події з ОСОБА_15 від 14.12.2001 року; протокол огляду місця події від 20.12.2001 року.
Суд правильно визнав недопустимими та не прийняв до уваги, у зв'язку з порушенням органом досудового розслідування, передбаченого п.1 ч.1 ст.45 КПК України ( в ред.1960 року) права на захист ОСОБА_9 : - протоколи допиту останнього від 14.12.2001, 15.12.2001, 16.12.2001 та протокол відтворення обстановки та обставин події від 14.12.2001 року за участі підсудного.
Судом обґрунтовано визнано такими що не відповідають дійсності, достовірності покази свідків ОСОБА_37 та ОСОБА_38 про те, що вони бачили ОСОБА_13 в обідню пору, 27.10.2001 року, відхилено та не прийнято їх до уваги.
Оскільки, зазначені покази повністю спростовуються дослідженими судом доказами, зокрема: показаннями потерпілої ОСОБА_12 , про те, що ОСОБА_13 не міг бути 27.10.2001 року одягнений в наявну у нього сіру куртку, так як така знаходилась в цей час вдома, а одяг в якому її син пішов ввечері з дому 26.10.2001 року після чого зник був іншим. Такі показання потерпілої ОСОБА_12 повністю узгоджуються з показаннями вищезазначених свідків щодо одягу потерпілого в який він був одягнений під час перебування в молодіжному центрі «Діана», а також відомостями з протоколу огляду місця події від 02.03.2002 року, щодо одягу в якому знаходився виявлений труп ОСОБА_13 .
Колегія суддів вважає правильним висновок суду, що не спростовують винуватість ОСОБА_9 і показання свідків ОСОБА_32 , ОСОБА_39 і ОСОБА_40 про те, що ОСОБА_13 нібито пішов з молодіжного центру «Діана» у супроводі невідомих хлопців, оскільки такі показання є не конкретними і не послідовними, а загалом суперечливими, так як містять суттєві розбіжності в часі коли ОСОБА_13 залишав молодіжний центр, як то 24 год. та 02 год., кількість осіб з якими потерпілий пішов, як то одна та дві особи, відношення зросту потерпілого, вищий та нижчий за таких осіб. При цьому, жоден із вказаних свідків не зміг чітко описати зовнішність таких осіб і при цьому вказували, що впізнати їх не зможуть.
Колегія суддів також погоджується з висновками суду в частині відхилення як необґрунтованих заяв захисників про недопустимість як доказу протоколу прослуховування розмов ОСОБА_9 в камері ІТТ, оскільки відповідність доказового змісту таких розмов звукозапису на касетах, підтверджені вищезазначеним висновком експерта. Відомості з таких розмов узгоджуються з іншими пізніше здобутими доказами, а саме: протоколом огляду місця події від 02.03.2002 року, висновками судово-медичних експертів, експерта криміналіста щодо волокнистих речовин, і більше того достовірність таких розмов і їх змісту фактично визнав в судовому засіданні сам підсудний ОСОБА_9 посилаючись при цьому на їх заключну частину, в обґрунтування своєї невинуватості. Разом з тим, фразу ОСОБА_9 «Я знаю точно, я не убивал» в контексті розмови, суд розцінює як твердження про обрану ним та узгоджену з адвокатом позицію захисту від обвинувачення, яка не спростовує достовірності раніше повідомлених ним співрозмовнику обставин вчинення злочину, які могли на той час бути відомі лише виконавцю, а пізніше знайшли своє підтвердження іншими доказами. Що ж стосується частини розмов ОСОБА_9 про визнання своєї причетності до вбивства ОСОБА_13 та обставин за яких це сталося, місця викидання тіла останнього в воду, то надати будь-які пояснення з приводу таких розмов в судовому засіданні підсудний не зміг та відмовився.
Суд обґрунтовано визнав неправдивими та обраним способом захисту, з метою відвести від себе будь-які підозри щодо можливих мотивів вчинення злочину, показання ОСОБА_9 про те, що ОСОБА_13 він в ніч з 26.10.2001 на 27.10.2001 в молодіжному центрі «Діана» не бачив та з ним не спілкувався, а тим більше не конфліктував. Такі покази повністю спростовуються показаннями свідків: ОСОБА_41 ОСОБА_25 .
Також суд визнав неправдивими, очевидно вмотивованими і даними з метою сприяти в ухиленні від відповідальності в силу родинних стосунків, і показання свідка ОСОБА_15 про те, що вночі 27.10.2001 року він не відлучався з фірми «Ростмир», де перебував із ОСОБА_14 , оскільки такі повністю спростовуються вищенаведеними визнаними судом допустимими доказами, в тому числі показаннями свідка ОСОБА_14 та відомостями з протоколу прослуховування розмов ОСОБА_9 в ІТТ.
З такими висновками суду погоджується і колегія суддів суду апеляційної інстанції.
Суд правильно відхилив, як безпідставні твердження захисту про недоведеність факту смерті ОСОБА_13 в жовтні 2001 року з посиланням на суперечності висновків судово-медичних експертів.
Відповідно до положень п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України №8 від 03 травня 1997 року «Про судову експертизу у кримінальних і цивільних справах» (далі- Постанови) коли в справі щодо одного й того ж предмета проведено декілька експертиз, у тому числі комплексна, комісійна, додаткова чи повторна, суд повинен дати оцінку кожному висновку з точки зору всебічності, повноти й об'єктивності експертного дослідження. Не повинна віддаватись перевага висновку експертизи лише тому, що вона проведена комісійно, повторно, експертом авторитетної установи або таким, який має більший досвід експертної роботи, тощо.
При перевірці й оцінці експертного висновку суд відповідно до вимог п.17 Постанови повинен з'ясувати, зокрема достатність поданих експертові об'єктів дослідження, повноту відповідей на порушені питання, обґрунтованість експертного висновку та його узгодженість з іншими матеріалами справи.
Як встановлено судом, висновок комісії судово - медичних експертів №102 від 01.12.2004 року проводився за матеріалами справи, без безпосереднього дослідження трупа чи біологічних матеріалів, а висновок щодо ймовірного часу настання смерті, як то приблизно за 1-2 місяці до виявлення трупа та причин смерті, обгрунтовано переважно наявністю алкоголю в крові. В той же час первинний висновок судово-медичного експерта №176 від 02.04.2002 року, достовірність та правильність якого підтвердив в судовому засіданні експерт ОСОБА_42 складений на підставі безпосереднього дослідження трупа ОСОБА_13 . Не виявлення в ході такого дослідження пізніше виявлених ушкоджень кісток черепа експерт ОСОБА_42 пояснив, що тим, що зовнішнім оглядом та пальпацією таких тілесних ушкоджень, які він проводив виявити не вдалось.
Допитаний в судовому засіданні суду першої інстанції судово-медичний експерт Одеського бюро СМЕ ОСОБА_43 , який приймав участь у проведенні експертизи та складанні висновку №381 роз'яснив, що через відсутність належних ОСОБА_13 гістоприпаратів, встановити причину смерті останнього не вдалось. Натомість згідно наданого комісією висновку підтвердити чи спростувати встановлену при первинній експертизі причину та час смерті не можливо.
Даючи правову оцінку діям підсудного ОСОБА_9 згідно пред'явленого обвинувачення суд, врахував всі досліджені та визнані допустимими докази в сукупності та встановлені на підставі таких доказів обставини справи. При цьому, суд прийшов до правильного переконання, що не всі зазначені в обвинувальному висновку обставини справи знайшли своє підтвердження допустимими та достатніми доказами.
Так, на думку суду, з чим також погоджується колегія суддів судів, інкримінована ОСОБА_9 мета нанесення ударів в голову ОСОБА_13 від яких останній знепритомнів, як то - вбивство, грунтувалась виключно на припущеннях органу досудового розслідування обумовлених нанесенням таких ударів в життєво важливий орган - голову, а також послідуючій поведінці підсудного, пов'язаній з поміщенням тіла ОСОБА_13 у воду осушувального каналу річки Південний Буг, з метою приховання трупа. Разом з тим, наслідків у вигляді смерті ОСОБА_13 від ударів в голову, як встановлено органом досудового розслідування та судом на підставі доказів не настало, а ОСОБА_9 згідно пред'явленого обвинувачення та встановлених в судовому засіданні обставин, добросовісно помилявся щодо настання таких наслідків.
В науці кримінального права подібну ситуацію називають - фактичною помилкою виконавця щодо якісної характеристики наслідків діяння, яка полягає в непередбаченні шкоди, що фактично заподіяна й навпаки, у передбаченні шкоди, що не заподіяна.
Колегія суддів вважає правильним висновок суду, що прямих, безпосередніх та достатніх доказів, які б свідчили про наміри ОСОБА_9 під час нанесення ударів в голову потерпілого спричинити смерть останньому, в ході досудового розслідування не здобуто, не представив таких доказів суду і прокурор. Навпаки, аналіз всіх доказів в сукупності, зокрема відомостей про розмови ОСОБА_9 в ІТТ, стосовно того, що ініціатором конфлікту, під час якого підсудний наніс удари в голову потерпілого ОСОБА_13 , був саме останній, який перебував в стані алкогольного сп'яніння, а підсудний не мав намірів бити потерпілого і вчинив такі дії лише у відповідь на поштовх, які суд визнає не спростованими, дають суду підстави для висновку, що підсудний не усвідомлював, а відтак і не міг передбачати можливість настання наслідків у виді смерті потерпілого, внаслідок нанесених ним ударів в голову і діяв при цьому з невизначеним умислом спрямованим на заподіяння тілесних ушкоджень.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в постанові №2 від 07.02.2003 року (абз.2 п.4) замах на злочин (умисне вбивство) може бути вчинено лише з прямим умислом (коли особа усвідомлює суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачає його суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання). Крім того, як вбачається зі змісту п.22 вказаної постанови для відмежування умисного вбивства від інших насильницьких злочинів суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причин припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. У зв'язку з наведеним, правильною визнається в судовій практиці правова позиція, що характер знаряддя злочину, велика кількість та локалізація спричинених тілесних ушкоджень, саме по собі ще не свідчить про наміри винної особи вчинити умисне вбивство.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає правильним висновок суду, що дії підсудного ОСОБА_9 в частині нанесення умисних ударів в голову потерпілого ОСОБА_13 з метою спричинення не визначених тілесних ушкоджень, підлягали правовій кваліфікації за фактичними наслідками таких дій. Однак, наслідки таких дій у вигляді спричинення ОСОБА_13 зазначених в обвинувальному висновку тілесних ушкоджень в виді переломів кісток обличчя, без зазначення ступені тяжкості таких тілесних ушкоджень, в ході судового розгляду не знайшли свого підтвердження доказами. Як зазначається у висновку додаткової комісійної судово-медичної експертизи від 16.01.2006 року, в ході якої були виявлені вищевказані тілесні ушкодження та встановлено їх травматичний спосіб утворення, з об'єктивних причин, як то недостатність біологічного матеріалу та його стан, встановити ступінь тяжкості таких тілесних ушкоджень, а також підтвердити чи спростувати їх прижиттєвий чи посмертний спосіб утворення не представляється можливим.
За таких обставин, колегія суддів погоджується висновком суду в частині виключення з обвинувачення ОСОБА_9 , за недоведеністю, спричинення потерпілому ОСОБА_13 внаслідок ударів в голову, тілесних ушкоджень у вигляді переломів кісток обличчя.
Поміщаючи тіло потерпілого у воду осушувального каналу річки Південний Буг, ОСОБА_9 та ОСОБА_15 діяли, згідно обвинувального висновку, що підтверджується вищевказаними доказами, з метою приховати труп потерпілого, що свідчить про не усвідомлення та не передбачення підсудним можливих наслідків таких своїх дій у виді спричинення смерті ОСОБА_13 , яка настала згідно висновку судово-медичного експерта через утоплення. Зазначені обставини виключають наявність прямого умислу в діях підсудного та свідчать про необережну форму вини стосовно наслідків своїх дій у виді спричинення смерті потерпілому ОСОБА_13 , оскільки попри не усвідомлення та не передбачення можливих наслідків, підсудний міг і повинен був передбачити такі наслідки.
Таким чином, суд правильно перекваліфікував дії підсудного ОСОБА_9 згідно пред'явленого обвинувачення за ч.1 ст.115 КК України, тобто умисного вбивства на ч.1 ст.119 КК України, а саме вбивство через необережність.
Твердження апелянтів, що відповідно до п.2 ч.2 ст. 370 КПК України (1960 року) вирок винесено незаконним складом суду, оскільки рішенням Вищої ради правосуддя № 3319/0/15-20 від 01.12.2020 суддю ОСОБА_17 було звільнено із посади судді Хмельницького міськрайонного суду, колегіє суддів не беруться до уваги з огляду на наступне.
Вирок Хмельницького міськрайонного суду у складі колегії суддів ОСОБА_1 , ОСОБА_44 та ОСОБА_17 проголошено судом у першій половині дня, а рішення Вищої ради правосуддя прийнято у другій половині дня, що не виключало на той час можливість судді ОСОБА_17 здійснювати правосуддя. Про дані обставини відомо і підсудному ОСОБА_9 .
Відповідно до вимог ч.4 ст.116 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» встановлено, що суддя, який подав заяву про відставку здійснює свої повноваження до ухвалення рішення про його звільнення.
Твердження апелянтів, що судом порушено вимоги ч.2 ст.17 КПК України (1960 року) оскільки, досудовий розгляд справи за обвинуваченням ОСОБА_9 здійснено в порядку ст. 240 КПК України (1960 року) суддею ОСОБА_1 одноособово, в період заміні одного з членів колегії, а саме судді ОСОБА_45 на суддю ОСОБА_44 , колегія суддів вважає необґрунтованими.
Відповідно до ст. 240 КПК України (а ред. 1960 року) попередній розгляд справи здійснюється суддею одноособово.
Таким чином заміна члена колегії судді ОСОБА_45 на суддю ОСОБА_44 , не впливає на рішення судді ОСОБА_1 (яке приймається одноособово) про призначення справи до розгляду.
Посилання апелянтів на порушення судом в п.6 ч.1 ст.324 КПК України (1960 року) та правової позиції Верховного суду України № 760/18016/15-К не призначено міру покарання від якої ОСОБА_9 у подальшому звільнено, не беруться до уваги, відповідно до наступного.
У правовій позиції на яку вказують апелянти дається чітке розмежування підстав звільнення за наявності згоди підсудного на таке звільнення та за відсутності такого, про що правильно вказав у своєму вироку і суд.
Зокрема, частина 5 ст.74 КК застосовується лише у випадках, коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності (ст.49 КК), а щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, відповідно до ст. 106 КК України, зокрема, якщо особа заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою її підставою (закінчення строків давності) і вимагає закрити її, наприклад, за відсутністю події або складу злочину, а у даній справі у зв'язку із виправданням особи, суд, за наявності для цього підстав, визнає особу винною, ухвалює обвинувальний вирок і звільняє її від покарання, керуючись положеннями ч.5 ст.74, ст.106 КК.
Твердження апеляційних скарг, що суд перекваліфікувавши дії ОСОБА_9 з ч.1 ст.115 на ч.1 ст.119 КК України порушив його право на захист, колегія суддів визнає безпідставними.
Межі повноважень суду щодо перекваліфікації,. злочину окреслені нормами кримінально процесуального законодавства, згідно яких зміна кваліфікації судом допускається лише в бік покращення становища обвинуваченого (підсудного), зокрема шляхом застосування кримінального закону про менш тяжкий злочин.
Нормами ст. ст. 324, 334 КПК (1960 року), встановлено, що суд при постановленні вироку, серед іншого вирішує питання щодо того, чи має діяння склад злочину і якою саме статтею кримінального закону він передбачений, а також, у мотивувальній частині вироку суду серед іншого повинно бути зазначено і мотиви зміни обвинувачення, у разі визнання обвинувачення в певній частині необґрунтованим.
Тому у даному випадку судом повністю були дотримані вимоги кримінально-процесуального закону, оскільки він вказав чому прийшов до висновку про необхідність перекваліфікації злочину, зокрема на думку суду у діях підсудного ОСОБА_9 є фактична помилка виконавця щодо якісної характеристики наслідків діяння, яка полягає в непередбаченні шкоди, що фактично заподіяна й навпаки, у передбаченні шкоди, що не заподіяна.
Таким чином, нормативно повноваження суду щодо зміни кваліфікації обмежуються характером цієї зміни, яка базується виключно на доказах у справі, а не на позиції учасників судового провадження.
Зокрема, враховуючи, що злочин передбачений ч.1 ст. 115 КК України відноситься до категорії особливо тяжких злочинів за який передбачено покарання для неповнолітнього у виді позбавлення волі до 10 років на необережний злочин середньої тяжкості за який передбачено покарання для неповнолітнього у виді позбавлення волі до 4 років, таким чином суд покращив становище неповнолітнього обвинуваченого (підсудного), застосувавши кримінальний закон про менш тяжкий злочин.
Разом з тим, відмінність складів злочинів, передбачених ч.1 ст. 115 та ч.1 ст.119 КК України, відрізняються лише за ознакою суб'єктивної сторони у формі вини, і ніяким чином не вплинула та не могла вплинути на оцінку судом доказів у справі.
Посилання апелянтів на те, що у фабулі вироку суду обвинувачення ОСОБА_9 сформульовано на припущеннях та недопустимих доказах, в частині кваліфікації його дій, є необґрунтованими відповідно до наступного.
Суд у вироку детально проаналізував обставини злочину, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах та вказав, чому прийшов до такого висновку, зокрема, що поміщаючи тіло потерпілого у воду осушувального каналу річки Південний Буг, ОСОБА_9 та ОСОБА_15 діяли, згідно обвинувального висновку, що підтверджується вищевказаними доказами, з метою приховати труп потерпілого, що свідчить про не усвідомлення та не передбачення підсудним можливих наслідків таких своїх дій у виді спричинення смерті ОСОБА_13 , яка настала згідно висновку судово-медичного експерта через утоплення. Зазначені обставини виключають наявність прямого умислу в діях підсудного та свідчать про необережну форму вини стосовно наслідків своїх дій у виді спричинення смерті потерпілому ОСОБА_13 , оскільки попри не усвідомлення та не передбачення можливих наслідків, підсудний міг і повинен був передбачити такі наслідки.
На підтвердження даного твердження служить і аналіз всіх доказів в сукупності, зокрема відомостей про розмови ОСОБА_9 в ІТТ, стосовно того, що ініціатором конфлікту, під час якого підсудний наніс удари в голову потерпілого ОСОБА_13 , був саме останній, який перебував в стані алкогольного сп'яніння, а підсудний не мав намірів бити потерпілого і вчинив такі дії лише у відповідь на поштовх, що свідчить про те, що підсудний не усвідомлював, а відтак і не міг передбачати можливість настання наслідків у виді смерті потерпілого, внаслідок нанесених ним ударів в голову і діяв при цьому з невизначеним умислом спрямованим на заподіяння тілесних ушкоджень.
Твердження апелянтів щодо порушення вимог ст. 306 КПК України (1960року), в частині того, що суд послався у вироку на дані протоколу допиту під час досудового слідства свідка ОСОБА_18 , не допитавши його безпосередньо у суді, колегія суддів визнає такими, що не ґрунтуються на вимогах КПК України 1960 року.
Судом 07.04.2016 року з дотриманням вимог ст.306 КПК України (1960 року) оголошено покази свідка ОСОБА_18 та проти цього не заперечували учасники кримінального провадження, так як було надано підтверджуючі документи про неможливість його явки в судове засідання, а також судом визнано, що істотних суперечностей у показах свідка, які він надавав під час досудового розслідування не було.
Загалом ст. 306 КПК України (1960 року), взагалі не містить посилання на необхідність «безпосереднього допиту у суді».
Доводи апеляційних скарг, що суд незаконно послався як на доказ вини ОСОБА_9 на протокол огляду та прослуховування компактних аудіокасет із записами у період перебування в ІТТ Хмельницького РВВС, є безпідставними відповідно до наступного.
На переконання суду в момент прийняття процесуальних рішень про надання дозволу на проведення НСРД у органу досудового розслідування та у судді апеляційного суду не було даних, які б давали можливість стверджувати про точну-кваліфікацію дій особи, оскільки про вчинене ОСОБА_9 вбивство, його обставини та спосіб, стало відомо лише після проведення вищевказаних дій.
Таким чином, на момент їх проведення та з урахуванням наявних на той момент доказів існували достатні підстави для кваліфікації дій підсудного за ч.1 ст.115 КК України.
Посилання в апеляційних скаргах на те, що суд, не дослідивши безпосередньо в судовому засідання саму оперативно - розшукову справу, при цьому пославшись на довідку голови Апеляційного суду Хмельницької області № Д-1 від 15.01.2003 року, колегією судді не беруться до уваги з огляду на наступне.
Апеляційний суд при погодженні клопотання про проведення ОТВ вивчав оперативно - розшукову справу за результатами чого 17.12.2001 року виніс постанову, якою надав дозвіл на проведення ОТВ терміном на 90 діб.
Згідно ст. 9-2 Закону України «Про оперативно - розшукову діяльність» встановлено, що оперативно-розшукова справа повинна бути, закрита у разі набрання законної сили вироком або ухвалою суду.
Колегія суддів критично відноситься до доводів апелянтів, що суд незаконно послався як на доказ вини ОСОБА_9 на протокол огляду та прослуховуванння від 06.12.2002 року трьох компактних аудіокасет “LG” із записами розмов між громадянином ОСОБА_9 та особою, з якою останній знаходився в одній камері, в період його утримання в ІТТ Хмельницького РВВСУМВС України в Хмельницькій області, здійсненими ОТВ УМВС України в Хмельницькій області згідно постанови апеляційного суду Хмельницької області від 17.12.2001 року,оскільки записи розмов розпочалися 16.12.2001 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України від 31.07.2014 року чітко вказано, що із матеріалів справи вбачається, що аудіо записи, які мали доказове значення, одержані 17 та 21 грудня 2001 року, тобто після санкціонування заходів негласного зняття інформації на підставі постанови Апеляційного суду Хмельницької області від 17 грудня 2001 року, в порядку передбачено ст.8 ЗУ «Про оперативно - розшукову діяльність». Магнітні носії саме з такими записами були оглянуті, прослухані слідчим та приєднані до матеріалів справи як речові докази в порядку ст. ст.78,79,190 КПК України (1960 року), а також досліджувалися експертом при проведенні судової експертизи звукозапису.
Необґрунтованими є твердження апелянтів про те, що суд пославшись як на доказ вини обвинуваченого на протоколи виїмки та огляду автомобіля «Шкода Фаворит» та висновок експерта № 1560, не перевірив при цьому обставини та причин порушення упакування цих доказів.
Зі змісту апеляційних скарг взагалі незрозуміло, що саме повинен був перевірити суд та як це могло би вплинути на результати оцінки даних доказів, оскільки і у вироку суду від 01.12.2020 року і в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України від 21.07.2014 року надано обґрунтоване пояснення про допустимість таких доказів з огляду на формальні розбіжності в упакуванні й опечатуванні об'єктів, що були виявлені в ході огляду місця події та направлені в подальшому на експертне дослідження та об'єктивну неможливість фальсифікування виявлених слідів, враховуючи, що килимове покриття з автомобіля ОСОБА_15 надійшло до експертної установи 13 лютого 2002 року, а труп ОСОБА_13 разом із одягом, наданим експерту в подальшому для порівняльного дослідження, виявлено значно пізніше, лише 02 березня 2002 року.
Враховуючи викладене, можна прийти до логічного висновку, що одяг із тіла ОСОБА_13 , якого було знайдено лише 02.03.2002 року, ніяким чином не міг потрапити до експертної установи раніше вказаної дати, тим більше 13 лютого 2002 року, про що безпідставно намагається вказати підсудний.
Детально та ґрунтовно дослідивши в судовому засіданні докази вини підсудного, здобуті під час досудового слідства, оцінивши їх у сукупності, суд зазначив, що наведені у вироку докази вини ОСОБА_9 , які не викликають сумнівів у їх достовірно об'єктивно узгоджуються між собою.
Всім доказам по справі у їх сукупності суд дав належну правову оцінку, прийшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини ОСОБА_9 у вчиненні вбивства потерпілого ОСОБА_13 через необережність та правильно кваліфікував дії за ч. 1 ст. 119 КК України.
Призначене покарання обвинуваченому відповідає цілям та загальним засадам призначення покарання.
Міра покарання засудженому призначена відповідно до вимог ст. 65 КК України, з врахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Обвинувачений скоїв середньої тяжкості, необережний насильницький злочин, який спричинив тяжкі наслідки у виді смерті потерпілого. Такий злочин ОСОБА_9 вчинив, у неповнолітньому віці, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався.
Обставиною, що пом'якшують покарання ОСОБА_9 , суд визнав вчинення злочину неповнолітнім, а також провокаційну поведінку потерпілого, який перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, став ініціатором конфлікту.
Обставин, що обтяжують покарання засудженого, як в ході досудового розслідування так і під час судового розгляду не встановлено.
Відповідно до ч.5 ст.74 КК України особа може бути звільнена від покарання на підставах передбачених ст.49 цього Кодексу.
Звільнення від покарання на наведеній підставі застосовується у випадках коли суд не може звільнити особу від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності відповідно до ст.49 КК України, а щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, відповідно до ст.106 КК України, зокрема у випадку, якщо особа вимагає закриття справи у зв'язку з її виправданням. Тоді суд, за наявності підстав визнає особу винною у вчиненні злочину, виносить обвинувальний вирок і звільняє її від покарання, керуючись відповідною нормою матеріального права та ч.5 ст.74 КК України.
Така правова позиція Верховного Суду наведена у постанові від 09.04.2019 року у справі №760/18016/15-к.
Згідно з п.2 ч.2 ст.106 КК України щодо осіб, які вчинили злочин середньої тяжкості (нетяжкий злочин) у віці до 18 років, встановлено 5- річний строк давності.
Враховуючи наведене, а також те, що з дня вчинення ОСОБА_9 у віці до 18 до років, який заперечує проти закриття справи за нереабілітуючою обставиною, злочину середньої тяжкості минуло більше 5 років, колегія суддів погоджується з висновком суду, що останній підлягає звільненню від покарання. Обставин, які б свідчили про зупинення чи переривання вказаного строку, не встановлено.
Вирішуючи цивільний позов потерпілої ОСОБА_12 до підсудного ОСОБА_9 , який останній не визнав, про стягнення спричинених їй злочином, внаслідок якого наступила смерть сина - ОСОБА_13 збитків, матеріальних в сумі 5000 (п'яти тисяч) грн. пов'язаних з витратами на поховання та встановлення пам'ятника та моральних в сумі 100000 (сто тисяч) грн. обумовлених характером і тривалістю моральних страждань потерпілої від непоправної втрати дитини, суд визнає такі вимоги обґрунтованими, а їх розмір доведеним представленими суду доказами. Враховуючи конкретні обставини справи, а саме характер протиправних дій обвинуваченого, наслідки злочину, характер та тривалість моральних страждань потерпілої, керуючись при цьому, принципами розумності, справедливості та відповідності, суд правильно прийшов до висновку, що такий позов підлягає до задоволення повністю.
За таких обставин колегія суддів, вважає вирок суду законним та обґрунтованим, а апеляційні скарги такими, що не підлягають задоволенню.
З врахуванням наведеного, керуючись ст.ст.365, 366 КПК України (в ред.1960 року), колегія суддів, -
Вирок Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 01 грудня 2020 року стосовно ОСОБА_9 залишити без змін, а апеляційні скарги захисника - адвоката ОСОБА_11 та спільну апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_9 та його захисника ОСОБА_10 - без задоволення.
Судді