03110, м. Київ, вул. Солом'янська, 2-А
Справа №755/15797/20 Головуючий у 1 інстанції - Галаган В.І.
Апеляційне провадження № 22-ц/824/8783/2021 Доповідач - Мараєва Н.Є.
1.06.2021 р. Київський Апеляційний суд в складі суддів судової палати з розгляду
цивільних справ :
Головуючого - Мараєвої Н.Є.,
Суддів - Заришняк Г.М., Рубан С.М.
При секретарі - Гаврюшенко К.О.
Розглянули у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного
суду в порядку спрощеного позовного провадження
Цивільну справу за апеляційною скаргою
ТОВ «ДМЛ»
на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 лютого 2021 року
в справі за позовом ТОВ «Девелоп Фінанс» до ТОВ «ДМЛ»,
ОСОБА_1 , Департамента комунальної власності м.Києва виконавчого органу Київської
міської ради (КМДА), Комунального підприємства Київської міської ради «Київське
міське бюро технічної інвентаризації»
про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації права
власності
Заслухавши доповідь судді Мараєвої Н.Є., пояснення осіб, які з'явилися, перевіривши
матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів,-
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 01 Лютого 2021 року задоволено позов ТОВ "Девелоп Фінанс" до ТОВ "ДМЛ", ОСОБА_1 , Департамента комунальної м. Києва виконавчого органу Київської міської ради (КМДА), Комунального підприємства Київської міської ради "Київське міське бюро технічної інвентаризації про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації.
Визнано дійсним правочин щодо внесення ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «ДМЛ» нежилого приміщення №175, загальною площею 225, 80 кв.м, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 , який оформлено актом прийому-передачі від 21.06.2012 року.
Визнано недійсним свідоцтво про право власності серії НОМЕР_1 , видане 28 вересня 2012 р. Головним управлінням комунальної власності м.Києва Виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) на підставі наказу Головного управління комунальної власності м. Києва від 28.09.2012 року №845-В.
Скасовано державну реєстрацію права власності в Реєстрі прав власності на нерухоме майно (номер запису 6656-П в книзі: д.39п-220; дата внесення запису: 23.10.2012 року) ТОВ «ДМЛ» на нежилі приміщення №1 по №10, загальною площею 225,8 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , з одночасним визнанням за ОСОБА_1 права власності на вказане на нежиле приміщення № 175, яке було зареєстровано за ним 29.09.2008 р.; вирішено питання про судові витрати.
В апеляційній скарзі ТОВ "ДМЛ" просить скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 01 лютого 2021 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на незаконність даного рішення, зокрема, що суд неповно з'ясував обставини справи, не дав належної оцінки доказам, порушив норми матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом, 01.08.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено Кредитний договір № 366/П/99/2007-840, за умовами якого банк надав позичальнику у тимчасове користування на умовах забезпеченості, повернення, строковості та платності грошові кошти у сумі 480 000,00 дол.США строком до 01.08.2037 року. Цільовим використанням кредиту, зокрема, є проведення розрахунків по договору купівлі-продажу № 1283 від 01.08.2007 року, що укладений між позичальником та ОСОБА_2 (а.с. 159), згідно якого позичальник придбає у власність нерухоме майно - нежиле приміщення № 175, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . (т.1, а.с.137-138).
Згідно п.2.1, 2.4 Кредитного договору, в забезпечення виконання позичальником своїх зобов'язань щодо погашення кредиту, сплати відсотків та інших платежів, передбачених цим Договором, можливих штрафних санкцій, позичальник укладає з Банком договір іпотеки: нежиле приміщення № 175 за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 225,8 кв.м в день укладення цього Договору, а також Банк укладає договір поруки з ОСОБА_3
01.08.2007 року між ВАТ КБ «Надра» та ОСОБА_1 укладено Іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ярощук В.Ю., зареєстрований в реєстрі за № 1286, згідно умов якого іпотекодавець з метою забезпечення виконання зобов'язання позичальника, що витікає із кредитного договору, передав в іпотеку, а іпотекодержатель прийняв в іпотеку предмет іпотеки: нежиле приміщення № 175, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , про що внесено запис до Державного реєстру іпотек реєстраційний номер № 5411284, реєстраційний номер обтяження № 5411284. (Том 1 а.с. 139-144, 145-146).
Згідно п.3.1.11 Договору іпотеки, до виконання зобов'язання у повному обсязі іпотекодавець не має права, без згоди іпотекодержателя, розпоряджатися будь-яким чином предметом іпотеки в цілому або окремим майном, що входить до його складу, а саме: не здійснювати дій, пов'язаних із зміною прав власності на предмет іпотеки, відчужувати у будь-який спосіб (продавати, дарувати, обмінювати), знищувати, передавати у володіння і користування (оренду, лізинг) третім особам, укладати відносно предмету іпотеки або його частини будь-які інші угоди без згоди іпотекодержателя.
Відповідно до ст.86 Господарського кодексу України (в редакції, чинній на день зміни власника спірного майна), вкладами учасників та засновників господарського товариства до статутного капіталу можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті. Майно до статутного капіталу передається за актом приймання-передачі. Складається такий акт у довільній формі, але у ньому повинні бути необхідні реквізити: найменування (П.І.Б) сторін, дата складання, найменування майна, що передається, його вартість.
21.06.2012 року ОСОБА_1 та ТОВ «ДМЛ» складено Акт прийому-передачі, згідно якого ОСОБА_1 передає, а ТОВ «ДМЛ» приймає в якості вкладу до статутного капіталу ТОВ «ДМЛ» нерухоме майно, яким є нежиле приміщення № 175, загальною площею 225,80 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Цим Актом сторони підтвердили перехід права власності від ОСОБА_1 до ТОВ «ДМЛ» (т.1, а.с. 182).
31.07.2012 року ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва у справі № 2610/17629/2012 відкрито провадження у цивільній справі за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості (т.1, а.с. 135).
28.09.2012 року Наказом Головного управління комунальної власності м.Києва № 845-В оформлено право власності на об'єкт нерухомого майна: нежилі приміщення з № 1 по № 10 (групи приміщень №175) загальною площею 225,80 кв.м., вбудовані в жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , про що видане Свідоцтво про право власності (т.1, а.с. 183-185).
30.04.2013 р. рішенням Шевченківського районного суду м.Києва у справі № 2610/17629/2012 стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 солідарно на користь ПАТ «КБ «Надра» кошти в розмірі 6 169 524,15 грн. (т.1, а.с. 129-131).
02.10.2013 року рішенням Апеляційного суду м. Києва у справі № 2610/17629/2012 рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30.04.2013 року змінено, виключено з мотивувальної частини рішення посилання суду на застосування позовної давності щодо вимоги позивача про стягнення штрафу, в іншій частині рішення суду залишено без змін (т.1, а.с.132-133).
04.12.2013 року ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 30.04.2013 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 02.10.2013 року залишено без змін (т.1, а.с. 134).
16.12.2019 року постановою Шевченківського РВ ДВС у м. Києві ЦМУЮ МЮ відкрито виконавче провадження за заявою ПАТ «КБ «Надра» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 (т.1, а.с. 136).
На підставі Протоколу електронного аукціону від 08.04.2020 року, 18.05.2020 року між ПАТ «КБ «Надра» та ТОВ «Девелоп Фінанс» укладено Договір про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Алейніковим М.В., зареєстрований в реєстрі за № 409, за умовами якого ТОВ «Девелоп Фінанс» придбано право вимоги до позичальників, іпотекодавців, поручителів, зазначених у Додатку № 1 до цього Договору, зокрема, право вимоги до боржника/іпотекодавця ОСОБА_1 , його поручителя ОСОБА_3 (т.1, а.с. 124-127, 128).
За даними Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 26.08.2020 року, запис про іпотеку, а саме: нежитлові приміщення № 175 за адресою: АДРЕСА_1 , в Державному реєстрі іпотек погашено 21.11.2018 року на підставі заяви нового власника зазначеного майна (т.1, а.с. 145-146)
Згідно Листа КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 16.09.2020 року № 062/14-9856 (И-2020) та Листа від 23.09.2020 року № 062/14-10133 (И-20), за даними реєстрових книг КП «Київське міське бюро технічної інвентаризації» об'єкт нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 , нежиле приміщення № 175, загальною площею 225,8 кв.м на праві приватної власності був зареєстрований за ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 01.08.2007 року та зареєстрований в Бюро 29.09.2008 року. Потім право власності на даний об'єкт нерухомості перейшло до ТОВ «ДМЛ» на підставі свідоцтва про право власності, виданого Головним управлінням комунальної власності м. Києва 28.09.2012 року та зареєстроване в Бюро 23.10.2012 року, що також підтверджено Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 19.10.2020 року (т.1, а.с.147, 148, 158)
Під змістом правочину розуміється сукупність умов, викладених в ньому. Зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в статті 4 Цивільного кодексу України. Втім більшість законодавчих актів носять комплексний характер, і в них поряд із цивільно-правовими можуть міститися норми різноманітної галузевої приналежності. За такої ситуації необхідно вести мову про те, що зміст правочину має не суперечити вимогам, встановленим у цивільно-правовій нормі, хоча б вона містилася в будь-якому нормативно-правовому акті, а не лише в акті цивільного законодавства. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних нормах (постанова Верховного Суду від 11 червня 2020 року в справі № 281/129/17).
Постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 р. № 703 був затверджений Порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень (що був чинним на час виникнення спірних правовідносин), який визначає процедуру проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Згідно п.50 Порядку для проведення державної реєстрації прав з видачею свідоцтва про право власності на нерухоме майно у зв'язку з внесенням до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи нерухомого майна заявник, крім документів, що зазначені у пунктах 27-29 і 31 цього Порядку, подає органові державної реєстрації прав акт прийому-передачі об'єкта нерухомого майна або інший документ, що підтверджує факт передачі такого майна до статутного (складеного) капіталу (статутного фонду) юридичної особи.
Суд правильно вважав що, в розумінні даного національного законодавства акт прийому-передачі майна до складу статутного фонду є правочином, який в свою чергу підтверджує волевиявлення сторін, а також має юридичні наслідки - факт набуття та припинення права власності на нерухоме майно.
Тому, двосторонній акт у даних правовідносинах свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін даного двостороннього правочину на набуття певних цивільних прав та обов'язків, а тому оскарження правочину, оформленого актом (у розумінні статті 202 Цивільного кодексу України), є належним способом захисту цивільних прав та обов'язків в розумінні статті 16 Цивільного кодексу України.
Наведене узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 29.04.2015 зі справи № 903/134/13-г, та Верховного суду, викладеними у постанові від 11.09.2018 у справі № 918/1377/16.
Відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: (1) пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; (2) наявність підстав для оспорення правочину; (3) встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.
У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05 липня 2018 у справі № 922/2878/17 зазначено, що «цивільно-правовий договір (в тому числі й договір купівлі-продажу) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. Укладення боржником, проти якого розпочате судове провадження про стягнення боргу, договору купівлі-продажу, і в першу чергу, з тривалою відстрочкою платежу, може свідчити про його недобросовісність та зловживання правами стосовно кредитора, оскільки такий договір купівлі-продажу може порушити майнові інтереси кредитора і бути направлений саме на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому, правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які можуть хоч і не порушувати конкретних імперативних норм, але бути недобросовісними та зводитися до зловживання правом».
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.
Згідно ч.3 ст.13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Згідно ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно ч.1 ст.203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
За змістом ч.3 третьої ст.215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Тому, враховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 Цивільного кодексу України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 Цивільного кодексу України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 Цивільного кодексу України. (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц)
Згідно ст.228 ЦК України визначено правові наслідки вчинення правочинів, що порушують публічний порядок, вважаються серйозними порушеннями законодавства, мають антисоціальний характер і посягають на істотні громадські та державні (публічні) інтереси, та встановлено перелік правочинів, які є нікчемними та порушують публічний порядок.
Перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК України (правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним). Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (ч.1 ст.216 ЦК України).
Згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 11.03.2020 року у справі № 404/6619/17: «Накладення арешту на об'єкт нерухомого майна означає, що цей об'єкт набуває правового режиму, обмеженого в цивільному обороті. В тому разі, коли під час дії заборони відбувається відчуження такого майна особою, обізнаною про накладення арешту на майно, відповідний правочин може визнаватися недійсним і є таким, що порушує публічний порядок.» «Вирішуючи спір, суд апеляційний суд виходив із того, що відчуження об'єкта нерухомості під час дії арешту суду та заборони на його відчуження - є протиправним, тобто таким, що порушує публічний порядок, незалежно від того, що інформація про арешт була відсутня у відповідному державному реєстрі.»
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 ЦПК України.
Тому, оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для визнання недійсним правочину щодо передачі ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «ДМЛ» нежилого приміщення № 175, загальною площею 225,80 кв.м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який оформлено актом прийому-передачі від 21.06.2012 року, оскільки оспорюваний двосторонній акт від 21.06.2012 року, який свідчить про погоджену дію шляхом волевиявлення обох сторін даного двостороннього правочину на перехід/набуття права власності на спірне нерухоме майно, вчинено ОСОБА_1 як стороною правочину, обізнаною про накладення на це майно заборони його відчуження внаслідок укладення іпотечного договору від 01.08.2007 року, стороною якого він також є, тому такий правочин порушує публічний порядок та є недійсним у розумінні положення ст..228 ЦК України.
Відповідно до ч.1ст.316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Згідно ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Оскільки, решта вимог позову є похідними, суд першої інстанції встановивши недійсність правочину від 21.06.2012 р. про передачу ОСОБА_1 до статутного капіталу ТОВ «ДМЛ» вказаного вище нежилого приміщення, також обґрунтовано дійшов висновку щодо задоволення решти позовних вимог.
За таких обставин судова колегія вважає, що суд першої інстанції обгрунтовано дійшов висновку щодо задоволення позову.
Згідно ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Судом повно з'ясовано обставини справи, дана належна оцінка доказам.
Висновки суду відповідають вимогам закону, підтверджуються матеріалами справи.
Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Підстав для скасування рішення суду не вбачається.
Керуючись ст.ст.268, 352, 367, 368, 374, 375, 376, 381- 384 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ТОВ «ДМЛ» - залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 10.06.2021 р.
Головуючий :
Судді :