Номер провадження: 22-ц/813/3340/21
Номер справи місцевого суду: 521/2189/18
Головуючий у першій інстанції Мирончук Н. В.
Доповідач Погорєлова С. О.
25.05.2021 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника Одеської міської ради у справі за позовом ОСОБА_1 (заінтересована особа - ОСОБА_2 ) про встановлення факту проживання однією сім'єю, та визнання спадкоємцем четвертої черги за законом, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухваленого під головуванням судді Мирончук Н.В. 20 серпня 2018 року у м. Одеса, -
встановила:
У лютому 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Малиновського районного суду м. Одеси із позовом, який було уточнено, про встановлення факту проживання однією сім'єю та визнання спадкоємцем четвертої черги за законом (а.с. 4-6, 37-40).
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що з 2010 року заявник проживала разом зі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом всього часу вони вели спільне господарство, за спільні кошти утримували квартиру та сплачували комунальні послуги, а також піклувались один про одного. ІНФОРМАЦІЯ_1 померла - ОСОБА_3 , а ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_4 . Заявник вказує, що вона фактично вступила в управління та володіння спадковим майном, тобто фактично прийняла спадщину. ОСОБА_1 зазначила, що ОСОБА_2 є рідною донькою ОСОБА_4 , тобто, онукою ОСОБА_3 , але вона жодного разу не провідала їх, матеріальної допомоги не надавала, їх життям та станом здоров'я не цікавилася. Також, організацією похорон займалася заявник за власні кошти.
За життя спадкодавців, ними не був складений заповіт. На думку заявниці, враховуючи відсутність у спадкодавців спадкоємців за заповітом, а також відсутність спадкоємців за законом першої, другої, третьої черг, вона, відповідно до ст. 1264 ЦК України, має право на спадкування за законом, у четверту чергу. Оскільки, вона постійно проживала зі спадкодавцями, то заявник вважає, що після смерті ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , вона фактично прийняла спадщину.
Позивач просила суд встановити юридичний факт її проживання однією сім'єю зі спадкодавцями не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, та визнати її спадкоємцем четвертої черги за законом після смерті спадкодавців.
Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2018 року встановлено факт проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю в квартирі АДРЕСА_2 , не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а саме, з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 (день смерті). Визнано ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом, майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 80-83).
В апеляційній скарзі представник Одеської міської ради просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким заяву про встановлення факту залишити без розгляду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права (а.с. 87-93).
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Одеської міської ради підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч.1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_3 , про що в Книзі реєстрації актів про смерть зроблено відповідний запис за №176. Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеської області (а.с. 10).
Згідно Свідоцтва про народження, ОСОБА_4 , є сином ОСОБА_3 . (а.с.12).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 помер, про що в Книзі реєстрації актів про смерть зроблено відповідний запис за №2890. Свідоцтво про смерть, серії НОМЕР_2 видане Одеським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції в Одеської області (а.с. 11).
Вказані особи були зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 .
Після їх смерті відкрилась спадщина на майно, яке належало їм за життя.
Заявник зазначала, що з 2010 року вона проживала разом зі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 . Протягом всього часу вони вели спільне господарство, за спільні кошти утримували квартиру та сплачували комунальні послуги, а також піклувались один про одного.
Відповідно до довідки ЖБК «Жовтневий-13», ОСОБА_1 в період з 2010 року до 2018 року проживала без реєстрації в АДРЕСА_1 (а.с.35).
Згідно зі ст. 1264 ЦК країни, у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше п'яти років до часу відкриття спадщини. Відповідно до ч. 2 ст. 1220 ЦКУ часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
Відповідно до п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 р. № 7, до спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу. Таке право можуть мати й інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки.
Відповідно до ст. 3 Сімейного кодексу України, сім'я є первинним та основним осередком суспільства. Сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. До загальних ознак у розумінні цієї норми, яким має відповідати зв'язок між фізичними особами, щоб вони вважалися сім'єю, належать: спільне проживання, пов'язаність спільним побутом; взаємні права та обов'язки.
У рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 1999р. №5-рп/99 правова природа інституту сім'ї визначається спільними родинними зв'язками, постійним проживанням, веденням спільного господарства тощо. Тобто, державна реєстрація акту цивільного стану, яка вказує на наявність кровного споріднення, не є беззастережною умовою для наявності сімейних правовідносин та застосування їх наслідків.
Крім того, Конституційний суд України у своєму рішенні від 03 червня 1999 року зазначив, що обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто: наявність спільних витрат; спільний бюджет; спільне харчування; купівля майна для спільного користування; участі у витратах на утримання житла, його ремонт; надання взаємної допомоги; наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням; інші обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки (постанова Верховного Суду від 23 травня 2020 року у справі №686/8440/16-ц, провадження №61-15699св19).
Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (стаття 80 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, проте вони мають бути належні, допустимі та достатні.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім'єю зі спадкодавцями, як на підставу встановлення вказаного факту, послався на показання свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
Проте, суд апеляційної інстанції не погоджується із вказаним висновком, оскільки для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю зі спадкодавцем необхідні докази, які в сукупності можуть підтвердити, зокрема ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім'ї. Вказані обставини судом першої інстанції не встановлено, а покази свідків не підкріплені письмовими доказами на підтвердження ведення сторонами спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов'язків подружжя.
Таким чином, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту проживання зі спадкодавцем ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, суд першої інстанції припустився помилки в застосуванні приведених норм матеріального права, не врахувавши обставин, зазначених вище.
Крім того судом першої інстанції, при вирішенні даної справи, невірно застосовано норми процесуального права.
Відповідно до ст. 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження.
Відповідно до ч.7 ст.19, ст.293 ЦПК України, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до п. 5 ч.2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
В п.1, п.6 ч.1 ст. 315 ЦПК України встановлено, що суд в порядку окремого провадження розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.
Характерною ознакою категорії справ окремого провадження є відсутність у них спору про право і метою яких є встановлення юридичного факту або стану. При цьому в порядку окремого провадження може вирішуватися спір про факт, але не спір про право цивільне.
Аналіз даних норм дає підстави для висновку, що справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належить до юрисдикції суду в окремому провадженні за таких умов: 1) факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них повинні залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; 2) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право; 3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, що засвідчує факт, що має юридичне значення; 4) чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Зі змісту уточненої позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що позивач звернулася до суду в порядку позовного провадження з вимогами про:
- встановлення факту проживання ОСОБА_1 зі спадкодавцем ОСОБА_3 , померлою ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , померлим ІНФОРМАЦІЯ_2 , однією сім'єю в квартирі АДРЕСА_2 , не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, а саме, з 2010 року по ІНФОРМАЦІЯ_2 (день смерті);
- визнання ОСОБА_1 спадкоємцем четвертої черги за законом майна ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Як роз'яснено у пункті 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року за №7 «Про судову практику у справах про спадкування», справи про спадкування розглядаються судами за правилами позовного провадження, якщо особа звертається до суду з вимогою про встановлення фактів, що мають юридичне значення, які можуть вплинути на спадкові права й обов'язки інших осіб та (або) за наявності інших спадкоємців і спору між ними.
Таким чином, ОСОБА_1 вірно звернулася до суду в позовному провадженні з вимогами встановити факти, що мають юридичне значення, та визнання позивача спадкоємцем четвертої черги за законом.
Однак, не врахувавши вищезазначеного, судом першої інстанції відкрито окреме провадження у справі, та розглянуто позовні вимоги ОСОБА_1 у порядку окремого провадження, що є порушенням норм процесуального права.
При викладених обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку із чим рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2018 року підлягає скасуванню із постановленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 ..
Керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника Одеської міської ради - задовольнити частково.
Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 серпня 2018 року - скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 (заінтересована особа - ОСОБА_2 ) про встановлення факту проживання однією сім'єю, та визнання спадкоємцем четвертої черги за законом - відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складений 09 червня 2021 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе