10 червня 2021 року м. Київ
Унікальний номер справи № 760/28250/17
Апеляційне провадження № 22-ц/824/7582/2021
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б.,
суддів - Ратнікової В.М., Борисової О.В.
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 березня 2021 року, ухвалене під головуванням судді Линник В.Я., по справі за позовом Акціонерного товариства «Страхова компанія «Країна» до ОСОБА_1 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Альфа-Гарант» про відшкодування завданої майнової шкоди, -
У грудні 2017 року позивач звернувся до суду з позовом, уточнивши який зазначив, що між АТ «Страхова компанія «Країна» та ОСОБА_2 був укладений договір добровільного страхування наземного транспорту від 25 квітня 2016 року № ТП 0042920, за яким страховик застрахував майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією наземного транспортного засобу, а саме: автомобіля «Hyundai ix35», р.н. НОМЕР_1 .
17 січня 2017 року в м. Києві сталася дорожньо-транспортна подія за участю застрахованого автомобіля під управлінням водія ОСОБА_2 та автомобіля «Toyota Land Cruiser Prado», р.н. НОМЕР_2 , під управлінням відповідача ОСОБА_1 .
Згідно з постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 02 березня 2017 року ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні цієї дорожньо-транспортної пригоди та адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до видаткової накладної від 20 січня 2017 року № БА-0000105 та рахунку-фактури від 23 січня 2017 року № БА-0019534 вартість відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого автомобіля становила 25 659,77 грн.
Згідно умов договору страхування АТ «СК «Країна» сплатило на користь страхувальника суму страхового відшкодування в розмірі 25 659,77 грн. Виплата страхового відшкодування була здійснена АТ «СК «Країна» у відповідності до ст. 25 Закону України «Про страхування» на підставі повідомлення страхувальника про настання страхового випадку від 18 січні 2017 року, страхового акту від 15 лютого 2017 року № 23/43161/2.1.5.1. Отже, після виплати страхового відшкодування у АТ «СК «Країна» виникло право вимоги до ОСОБА_1 про відшкодування завданої шкоди в розмірі 25 659,77 грн.
У той же час, цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент настання страхової події була застрахована в ТДВ «СК «Альфа-Гарант» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/0690477, яким передбачено ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну потерпілого в сумі 100 000,00 грн. та франшизу в розмірі 1 000,00 грн.
Відповідно до листа ТДВ «СК «Альфа-Гарант» від 16 травня 2017 року № 12/1746 вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу застрахованого автомобіля становила 17 688,19 грн. Отже, у ТДВ «СК «Альфа-Гарант» виник обов'язок відшкодувати АТ «СК «Країна» вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу за вирахуванням франшизи в розмірі 16 688,19 грн. Оскільки, різниця між фактичним розміром шкоди (25 659,77 грн.) і страховою виплатою (16 688,19 грн.) від ТДВ «СК «Альфа-Гарант» становить 8 971,58 грн. то зазначена сума підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ «СК «Країна».
З урахуванням викладеного та посилаючись на статті 993, 1194 ЦК України, статтю 27 Закону України «Про страхування», статті 12, 22, 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», позивач просив стягнути в порядку регресу з відповідача 8 971,58 грн., витрати на оплату судового збору, а справу розглянути за відсутності представника (а.с. 1-5, 147-150, 180).
Відповідач ОСОБА_1 подав відзив на позовну заяву, в якому не заперечуючи фактичних обставин вищевказаної дорожньо-транспортної пригоди та своєї винності у її скоєнні, проти позову заперечував, зазначив, що його цивільно-правова відповідальність, як водія транспортного засобу «Toyota Land Cruiser Prado», р.н. НОМЕР_2 , була застрахована третьою особою згідно договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/0690477. Договором страхування № АК/0690477 був встановлений ліміт відповідальності ТДВ «СК Альфа-Гарант» за матеріальну шкоду, завдану водієм автомобіля «Toyota Land Cruiser Prado», р.н. НОМЕР_2 , у розмірі 100 000,00 грн., франшиза - 1 000 грн. Тому вважав, що не є належним відповідачем по справі. Крім того, проведений третьою особою ТДВ «СК Альфа-Гарант» розрахунок вартості відновлювального ремонту транспортного засобу «Hyundai ix35», р.н. НОМЕР_1 , який склав 17 688,19 грн. (з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в розмірі 34,0%) є незаконним, складений не уповноваженою, некомпетентною особою, оскільки матеріали справи не містять відомостей щодо того, що виконавець розрахунку має відповідні правові підстави для проведення даного роду досліджень. Матеріали справи також не містять і доказів того, що експерт (оцінювач) проводив особистий огляд об'єкту дослідження, а матеріали справи не містять і самого експертного автотоварознавчого дослідження. У зв'язку із цим вважав позовні вимоги позивача безпідставними та необґрунтованими (а.с. 63-68).
02 січня 2019 року представник позивача подав відповідь на відзив, в якому зазначив, що за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування і не наполягали на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна. Відповідно до листа ТДВ «СК «Альфа-Гарант» від 16 травня 2017 року № 12/1746 вартість відновлювального ремонту з урахуванням зносу застрахованого автомобіля становила 17 688,19 грн. Відповідно до вищевказаного АТ «СК «Країна» та ТДВ «СК «Альфа-Гарант» досягли згоди про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування, і АТ «СК «Країна» не наполягало на проведенні оцінки пошкодженого автомобіля «Hyundai ix35», р.н. НОМЕР_1 (а.с. 93-94).
Представник відповідача подав заперечення проти доводів позивача (а.с. 106-108).
Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 03 березня 2021 року вказаний позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ «Страхова компанія «Країна» суму завданої майнової шкоди в розмірі 8 971 гривень 58 коп. та судові витрати на сплату судового збору в розмірі 1600 гривень 00 коп. (а.с. 190-194).
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 01 квітня 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржуване рішення і ухвалити нове про відмову в позові, стягнути 2 400 грн. судового збору за подачу апеляційної скарги. На обґрунтування скарги зазначив, що районний суд допустив порушення норм матеріального і процесуального права, не врахував правових висновків Верховного Суду та поклав обов'язок відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування, що суперечить інституту страхування цивільно-правової відповідальності. Взаєморозрахунки третьої особи ТДВ «СК «Альфа-Гарант» із позивачем АТ «СК «Країна» є незаконними та проведеними з порушеннями законодавства, а відтак й заявлений позов є безпідставним(а.с. 197-200).
Представник позивача - Головенський В.О. подав до суду відзив, в якому заперечував проти апеляційної скарги, просив скаргу відхилити, а оскаржуване рішення залишити без змін. На обґрунтування заперечень проти скарги зазначив, що страховик відповідальності винної у дорожньо-транспортній пригоді особи на підставі ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» здійснює відшкодування витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом з урахуванням зносу транспортного засобу, а різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом на підставі ст. 1194 ЦК має відшкодувати особа, яка завдала збитків. Проведений розрахунок вартості відновлювального ремонту здійсненого ТДВ «СК «Альфа-Гарант» вважав належним, а доводи апелянта необґрунтованими (а.с. 213-223).
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідноз ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вказане, розгляд справи здійснюється без виклику сторін у порядку письмового провадження.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість заочного рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції враховуючи вимоги статей 993, 1194 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» виходив з того, що з відповідача слід стягнути різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.
Колегія суддів погодилась з такими висновками суду першої інстанції виходячи з наступного.
Судом установлено, що 17 січня 2017 року в м. Києві сталася дорожньо-транспортна подія за участю застрахованого автомобіля під управлінням водія ОСОБА_2 та автомобіля «Toyota Land Cruiser Prado», р.н. НОМЕР_2 , під управлінням відповідача ОСОБА_1 (а.с. 9-11).
Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди автомобілі зазнали технічних пошкоджень. Згідно з постановою Солом'янського районного суду міста Києва від 02 березня 2017 року ОСОБА_1 визнаний винним у скоєнні цієї дорожньо-транспортної пригоди та адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та на відповідача накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 340,00 грн. (а.с. 9).
Автомобіль «Hyundai ix35», р.н. НОМЕР_1 на момент вчинення ДТП був застрахований АТ «Страхова компанія «Країна» за укладеним ОСОБА_2 договором добровільного страхування наземного транспорту від 25 квітня 2016 року № ТП 0042920 (а.с. 7-8).
Власник автомобіля «Hyundai ix35», р.н. НОМЕР_1 , звернувся до АТ «Страхова компанія «Країна» із повідомленням про настання події, що має ознаки страхового випадку, та заявою про виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування транспортного засобу (а.с. 10-11).
Відповідно до видаткової накладної від 20 січня 2017 року № БА-0000105 та рахунку-фактури від 23 січня 2017 року № БА-0019534 вартість відновлювального ремонту пошкодженого застрахованого автомобіля становила 25 659,77 грн. (а.с. 12-13).
Згідно умов договору страхування АТ «СК «Країна» сплатило на користь страхувальника суму страхового відшкодування в розмірі 25 659,77 грн. Виплата страхового відшкодування була здійснена АТ «СК «Країна» у відповідності до статті 25 Закону України «Про страхування» на підставі повідомлення страхувальника про настання страхового випадку від 18 січні 2017 року, страхового акту від 15 лютого 2017 року № 23/43161/2.1.5.1. (а.с. 14-16).
Цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент настання страхової події була застрахована в ТДВ «Страхова компанія «Альфа-Гарант» за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/0690477, яким передбачено ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану майну потерпілого в сумі 100 000,00 грн. та франшизу в розмірі 1 000,00 грн. (а.с. 162).
На підставі заяви АТ «СК «Країна» до ТДВ «СК «Альфа-Гарант» про відшкодування шкоди, завданої внаслідок пошкодження застрахованого автомобіля, позивачу було виплачено страхове відшкодування в сумі 16 688,19 грн. (17 688,19 грн. вартість відновлювального ремонту - 1000 грн. франшиза) Сума непокритих полісом витрат становить 8 971,58 грн. (а.с. 163).
Згідно зі статтею 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.
Статтею 1166 ЦК України встановлено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до частини другої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Положеннями статей 1191, 1192 ЦК України визначено, що особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом. З урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно із статтею 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
З огляду на зазначене, якщо розмір завданої шкоди перевищує належним чином визначену страхову суму («ліміт відповідальності страховика» у відносинах страхування цивільно-правової відповідальності), відшкодування шкоди в обсязі такої різниці здійснюється в межах окремого деліктного зобов'язання за участі деліквента та потерпілого, або іншої особи, до якої у встановленому законом порядку перейшло право потерпілого вимагати відшкодування завданої шкоди.
Отже, в даному випадку відбувся перехід до позивача після виплати страхового відшкодування потерпілому за договором страхування від останнього прав кредитора до особи, відповідальної за завдані збитки (суброгація). Тобто саме положення статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України «Про страхування» регулюють спірні правовідносини між сторонами у справі, яка переглядається.
Відповідно до ч. 2, 4 ст. 9 Закону України «Про страхування» страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством.
Зазначений висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2020 року у справі № 331/5258/17.
Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку, в результаті чого дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача на користь позивача 8 971,58 грн. (25 659,77 грн. розмір відшкодованої шкоди потерпілому за договором добровільного страхування - 16 688,19 грн. виплаченого страхового відшкодування страховиком відповідача).
Доводи апеляційної скарги про те, що розмір відновлювального ремонту з урахуванням зносу визначений страховиком відповідача незаконно, об'єктивними доказами по справі не підтверджуються, власного розрахунку (висновку) відповідач до районного суду не подавав, клопотань про призначення судової товарознавчої експертизи в суді першої інстанції не заявляв. Тому вказані доводи суд визнав неспроможними, при цьому апелянту було забезпечено право на апеляційний перегляд справи та доведення перед судом переконливості своїх доводів.
Посилання апелянта на постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц суд апеляційної інстанції визнав неспроможними і відхилив, оскільки встановлені фактичні обставини у цих справах є різними.
Інші доводи скарги про те, що страхова компанія неправильно провела розрахунок страхового відшкодування; розрахунок складений не уповноваженою особою; відсутні підстави для визначення 34 % коефіцієнту фізичного зносу, об'єктивними доказами по справі не підтверджені, тому висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що судове рішення ухвалене з додержанням вимог матеріального і процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не відносяться до тих підстав, з якими закон пов'язує можливість скасування чи зміни оскарженого рішення, і висновків суду не спростовують, тому в задоволенні скарги слід відмовити на підставі ст. 375 ЦПК України.
Європейський суд з прав людини вказував, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
На підставі ст. 141 ЦПК України понесені апелянтом судові витрати на апеляційний розгляд справи відшкодуванню за рахунок позивача не підлягають.
З огляду на положення ч. 3 ст. 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 ст. 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 369, 374, 375, 381-382, 384 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 03 березня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає,крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець
В.М. Ратнікова
О.В. Борисова