09 червня 2021року м. Київ
Справа № 755/1626/18
Провадження: № 22-ц/824/9247/2021
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Іванової І.В., Пікуль А.А.
секретар Гулієв М.Д.о,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Кобилецького В'ячеслава Вікторовича в інтересах ОСОБА_1
на ухвалу Дніпровського районного міста Києва від 05 квітня 2021 року, постановлену під головуванням судді Катющенко В.П.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до Фонду соціального страхування України, третя особа: ОСОБА_2 , про визнання звільнення з роботи незаконним, поновлення в займаній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,
У січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року, залишеним без змін постановами Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року та Верховного Суду від 24 березня 2020 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
У січні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року за нововиявленими обставинами, мотивуючи свої вимоги ти, під час розгляду справи він, позивач, вказував на недостовірність наданого відповідачем примірника наказу № 603 та додатку до нього, у зв'язку з чим ним було заявлено клопотання про призначення технічної експертизи документа, у призначенні якої судом було відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із недоведеності обставин про те, що наказ № 603 від 26.10.2017 року мав відмінний зміст від змісту наказу, що наданий відповідачем. Після розгляду справи судами усіх інстанцій він, ОСОБА_1 , звернувся до судового експерта щодо проведення технічної експертизи документу - наказу № 603 «Про зміни в організації виробництва і праці» від 26.10.2017 року.Відповідно до висновку експертного дослідження № 1 від 04.12.2020 року на копії документа без номеру та без дати виявлено ознаки, що підтверджують друк змісту документа в декілька прийомів додруковування, монтаж, а саме, тексту під таблицею, який починається словами «Примітка: попередження … та закінчується словами: «… під особистий підпис». Отже, на його думку, документ, що покладений судом в обґрунтування рішення, містить ознаки підроблення. Та обставина, що головний доказ відповідача у справі є підробленим,не булавстановленасудом та не булаі не моглабути достовірно відома позивачу на час розгляду справи.
Ухвалою Дніпровського районного міста Києва від 05 квітня 2021 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення за нововиявленими обставинами відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Кобилецький В.В. в інтересах ОСОБА_1 26 квітня 2021 року подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та постановити нову ухвалу, якою заяву про перегляд рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14.03.2019 за нововиявленими обставинами задовольнити у повному обсязі.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції визнав висновок експерта неналежним доказом. Обставини того, що головний доказ відповідача у справі є підробленим не були встановлені судом та не були і не могли бути достовірно відомі позивачу на час розгляду справи. Отже, суд першої інстанції в порушення ст. 423 ЦПК України безпідставно не визнав ново виявленою обставиною той факт, що доказ відповідача у справі є підробленим ( сфальсифікованим), що є підставою для перегляду судового рішення за ново виявленими обставинами.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні.
У відзиві на апеляційну скаргу Михайленко Т.О. в інтересах Фонду соціального страхування України заперечувала проти апеляційної скарги та зазначила, що доводи апеляційної скарги є аналогічними доводам, викладених у заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, яким суд першої інстанції надав повну та об'єктивну оцінку. Просила ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_2 у відзиві на апеляційну скаргу також заперечував проти апеляційної скарги та зазначив, що висновок судового експерта, на який посилається ОСОБА_1 , не є нововиявленою обставиною у розумінні статті 423 ЦПК України. Обставини, на які посилається заявник, перевірялись місцевим, апеляційним та касаційним судами, досліджувались докази, суди надали їм належну оцінку та дійшли обґрунтованих висновків про дотримання роботодавцем трудових прав заявника. Вказував, що обставини щодо дотримання Фондом процедури звільнення працівника відносяться законом до виключної компетенції суду. Просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
В судовому засіданні адвокат Кобилецький В.В. в інтересах ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу з підстав, викладених у ній, та просив її задовольнити.
Адвокат Феклістов О.В. в інтересах Фонду соціального страхування України заперечував проти апеляційної скарги, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи бувповідомлений належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за його відсутності.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вислухавши пояснення учасників справи, які з'явились в судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, у січні 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Фонду соціального страхування України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача ОСОБА_2 , про визнання звільнення з роботи незаконним, скасування наказу про звільнення, поновлення в займаній посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.
Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що наказом директора Фонду соціального страхування ОСОБА_2 №1052 від 22 грудня 2017 року його звільнено з роботи з посади головного спеціаліста відділу обліку матеріально-технічної бази Фонду соціального страхування України 29 грудня 2017 року, у зв'язку з скороченням чисельності та штату працівників. Однак він не був попереджений про звільнення належним чином, письмових повідомлень про зміни в організації виробництва і праці не отримував. 12 вересня 2017 року Правлінням Фонду соціального страхування України було прийнято постанову № 47 «Про затвердження граничної чисельності працівників Фонду соціального страхування України», на виконання якої був виданий наказ № 603 «Про зміни в організації виробництва і праці». Представником управління по роботі з персоналом відповідача Марченко Р.Л. одночасно всіх працівників Виконавчої дирекції Фонду в усній формі було ознайомлено зі змістом вказаного наказу. Він персонально не отримував письмове попередження про виключення із штатного розпису посади, яку він займає, та про його звільнення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України (т. 1а.с. 1-26).
01 лютого 2018 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва відкрито провадження у справі (т. 1 а.с. 18).
06 липня 2018 року ОСОБА_1 звернувся до суду із клопотанням про призначення у справі технічної експертизи документа, зокрема, наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України № 603 від 26.10.2017 року (т. 1 а.с. 15-159).
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 липня 2018 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про призначення у справі технічної експертизи документа, який названо додатком до наказу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України від 26.10.2017 №603 відмовлено (т. 1 а.с. 175).
14 березня 2019 року рішенням Дніпровського районного судум. Києва відмовлено у задоволенні позовуОСОБА_1 (т. 2 а.с. 152-158).
На погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу (т. 2 а.с. 170-175).
Постановою Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року залишено без змін (т. 2 а.с. 216-228).
Постановою Верховного суду від 24 березня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Кобилецький В.В., залишено без задоволення, рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 14 березня 2019 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року залишено без змін (т. 3 а.с. 45-49).
Ураховуючи предмет та підстави позову, встановлені судом обставини та визначені відповідно до них правовідносини, норми матеріального права, які ці правовідносини регулюють,і, зважаючи на те, що докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини заявником не надані, а нові докази не можуть бути підставою для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про перегляд рішення суду за нововиявленими обставинами.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частинами 1,2,4 статті 423 ЦПК України визначено, що рішення, постанова або ухвала суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.
Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є: 1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи; 2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що призвели до ухвалення незаконного рішення у даній справі; 3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
Не є підставою для перегляду рішення суду за нововиявленими обставинами: 1) переоцінка доказів, оцінених судом у процесі розгляду справи; 2) докази, які не оцінювалися судом, стосовно обставин, що були встановлені судом.
Нововиявлені обставини - це юридичні факти, які мають істотне значення для розгляду справи та існували на час розгляду справи, але не були і не могли бути відомі заявнику, а також обставини, які виникли після набрання судовим рішенням законної сили та віднесені законом до нововиявлених обставин (частина 2 статті 423 ЦПК України).
Вирішуючи питання про наявність нововиявлених обставин, суд має виходити з визначених частиною 2 статті 423 ЦПК України підстав, перелік яких є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, та дотримання заявником умов, що містяться в статтях 424, 426 ЦПК України, тобто,суд повинен розмежовувати нововиявлені обставини та нові обставини.
Судам необхідно розрізняти нові докази та докази, якими підтверджуються нововиявлені обставини, оскільки нові докази не можуть бути підставою для перегляду за нововиявленими обставинами судового рішення.
Нововиявленою може бути визнана лише та обставина, яка існувала в об'єктивній дійсності на момент ухвалення рішення, проте,не була відома заявнику, а підставою перегляду є наявність обставини, що може істотно вплинути на вирішення справи. Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися судом у процесі розгляду справи.
He вважаються нововиявленими обставинами нові докази, які виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах.
Відповідно до частини четвертої статті 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який, inter alia, вимагає, щоб, коли суди остаточно вирішили питання, їхнє рішення не ставилось під сумнів. Цей принцип передбачає повагу до остаточності судових рішень та наполягає на тому, щоб жодна сторона не могла вимагати перегляду остаточного й обов'язкового судового рішення просто задля нового розгляду та постановлення нового рішення у справі. Відступи від цього принципу є виправданими лише тоді, коли вони обумовлюються обставинами суттєвого та неспростовного характеру (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 09 червня 2011 року у справі «Желтяков проти України» («Zheltyakov v. Ukraine», заява № 4994/04, § 42-43)).
Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 25 липня 2002 року у справі за заявою № 48553/99 «Совтрансавто-Холдинг» проти України», а також рішенням Європейського суду з прав людини від 28 жовтня 1999 року у справі за заявою № 28342/95 «Брумареску проти Румунії» встановлено, що існує усталена судом практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.
Окрім того, відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Христов проти України» (Khristovv. Ukraine, заява № 24465/04) від 19.02.2009, де в п. 33 зазначено, що «Суд повторює, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (див. справу «Брумареску проти Румунії» (Brumarescu v. Romania) [GC], заява № 28342/95, п. 61, ECHR 1999-VII). 34. Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata (див. там же, п. 62), тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі. Повноваження судів вищого рівня з перегляду мають здійснюватися для виправлення судових помилок і недоліків, а не задля нового розгляду справи. Таку контрольну функцію не слід розглядати як замасковане оскарження, і сама лише ймовірність існування двох думок стосовно предмета спору не може бути підставою для нового розгляду справи. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини (див. справу «Рябих проти Росії» (Ryabykh v. Russia), заява № 52854/99, п. 52, ECHR 2003-IX).
Процедура скасування остаточного судового рішення у зв'язку із нововиявленими обставинами передбачає, що існує доказ, який раніше не міг бути доступний, однак він міг би призвести до іншого результату судового розгляду. Особа, яка звертається із заявою про скасування рішення, повинна довести, що в неї не було можливості представити цей доказ на остаточному судовому слуханні і що цей доказ є вирішальним. Ця процедура є характерною для правових систем багатьох держав-учасниць. Зазначена процедура сама по собі не суперечить принципу правової визначеності доти, доки вона використовується задля виправлення помилок, допущених під час здійснення правосуддя (PRAVEDNAYA v. RUSSIA, № 69529/01, § 27, 28, ЄСПЛ, 18 листопада 2004 року).
Звертаючись до суду із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами, ОСОБА_1 нововиявленою обставиною вважав встановлення факту недостовірності наданого відповідачем примірника наказу № 603 та додатку до нього, що підтверджується висновкомекспертного дослідження № 1 від 04.12.2020 року, проведеного на його замовлення.
В той же час, із мотивувальної частини судового рішення, про перегляд якого заявив ОСОБА_1 , убачається, що суд, ухвалюючи рішення, виходив із того, що позивачем не доведено тих обставин, що даний наказ (№603 від 26 жовтня 2017 року) мав відмінний зміст від наказу, наданого відповідачем. При цьому суд зауважив, що зі змісту наказу не вбачається, що він не може тлумачитись, як неможливість потягти за собою наслідків звільнення. Надана позивачем на обґрунтування пояснень щодо наявності декількох редакції наказу №603 від 26 жовтня 2017 року незасвідчена копія наказу №603 від 26 жовтня 2017 року, справжність якої заперечується відповідачем, також містить в собі посилання про необхідність попередження всіх працівників про наступне вивільнення у зв'язку із скороченням з 01 січня 2018 року чисельності та штату працівників виконавчої дирекції Фонду. Встановивши наведені обставини, суд дійшов висновку про те, що відповідачем виконано вимоги закону в частині повідомлення позивача про майбутнє вивільнення за два місяці перед звільненням, оскільки, звільнення відбулось 29 грудня 2017 року, тоді як 27 жовтня 2017 року ОСОБА_1 був оголошений наказ Фонду №603 «Про зміни в організації виробництва і праці», який містить відомості про наступне вивільнення у зв'язку з скороченням з 01 січня 2018 року чисельності та штату працівників, тобто, було повідомлено про майбутнє вивільнення. Позивач ознайомився з вказаним повідомленням, про що поставив свій підпис 27 жовтня 2017 року.
Переглядаючи справу в апеляційному та касаційному порядку, суди погодились із висновком суду першої інстанції.
На теперішній час усі судові рішення у даній справі набрали законної сили та є остаточними.
Посилання заявника на те, що судом першої інстанції не було задоволено клопотання про призначення технічної експертизи документа, а тому обставини того, що головний доказ відповідача у справі є підробленим не були встановлені судом та не були і не могли бути достовірно йому, позивачу, відомі на час розгляду справи не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на наступне.
Зі змісту постанови Київського апеляційного суду від 06 червня 2019 року убачається, що така обставина була доводом апеляційної скарги ОСОБА_1 , який суд апеляційної інстанції відхилив з огляду на те, що запропоновані на вирішення експертизи питання не можуть встановлювати доказових даних щодо обставин, які мають значення для вирішення цієї справи, оскільки матеріали справи містять належним чином посвідчену копію наказу №603 від 26 жовтня 2017 року «Про зміни в організації виробництва і праці», який видано та підписано директором виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України ОСОБА_2, а також відповідний додаток, що містить відомості про попередження щодо можливого майбутнього звільнення із особистим підписом позивача ОСОБА_1 та зазначенням дати 27.10.2017 року.
Слід відмітити, що ухвала Дніпровського районного суду м. Києва від 06.07.2018 року про відмову у задоволенні клопотання про призначення технічної експертизи документа позивачем в апеляційному порядку не оскаржувалась, під час апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 клопотань про проведення експертизи також не заявлено.
Оцінюючи доводи заявника, зокрема, про те, що документ (№603 «Про зміни в організації виробництва і праці»), покладений судом в обґрунтування рішення, містить ознаки підроблення, колегія суддів виходить із того, що вказані обставини не були встановлені судом та не були,і, не могли бути достовірно відомі позивачу на час розгляду справи. Окрім того, питання відповідності наданого відповідачем наказу №603 «Про зміни в організації виробництва і праці» вимогам процесуального закону вирішувалось судом, а тому переоцінці такий доказ не підлягає.
За таких обставин, наданий ОСОБА_1 в обгрунтування заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами висновок експертного дослідження № 1 від 04 грудня 2020 року не є нововиявленою обставиною у розумінні частини другої статті 423 ЦПК України.
Доводи апеляційної скарги щодо належності вказаного доказу, колегія суддів не перевіряє, оскільки в контексті порушеного заявником питання (чи є такий висновок експерта нововиявленою обставиною), атакож за встановлених у цій справі конкретних обставин, такі доводи правового значення не мають.
Слід також відмітити, що неподання стороною або особою, яка бере учать у справі, доказу, про який їй було відомо та який підтверджує відповідні обставини, а також відмова суду у прийнятті доказів не є підставами для перегляду судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами.
Такого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах дійшов Верховний Суд у постанові від 17 березня 2021 року у справі № 757/31348/15-ц (провадження № 61-4172св20).
Підсумовуючи наведене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 , оскільки обставини на які посилається заявник не є нововиявленими в контексті положень статті 423 ЦПК України, а тому не можуть бути підставою для перегляду судового рішення.
Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За наведених підстав, апеляційну скаргу адвоката Кобилецького В.В. в інтересах ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а Дніпровського районного міста Києва від 05 квітня 2021 року - без змін, як законну та обґрунтовану.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Кобилецького В'ячеслава Вікторовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного міста Києва від 05 квітня 2021 рокузалишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Повне судове рішення складено 10 червня 2021 року.
Головуючий Т.О. Невідома
Судді І.В. Іванова
А.А. Пікуль